– Люпине, можливо, ви скажете мені – які трансфігураційні властивості філосовського каменя? – Вже під кінець уроку викликала хлопчика Макґонеґел. Вона кинула на різкий погляд, востаннє, коли вона запитала його перед класом, він знизав плечима і відвів погляд.
– Гм… – Ремус задумався, – Ну, я думаю, він перетворює різні речі на золото? Якщо ви правильно його використовуєте… І, мені здається, що Клеопатра Алхімістка використовувала його, щоб перетворити свинець на срібло.
– Вірно. – Макґонеґел намагалася замаскувати своє здивування. – П’ять очок Ґрифіндору. І ще п`ять за встановлення зв`язку з Клеопатрою Алхімісткою – вона не згадується в Трансфігурації для початківців, ви це прочитали в підручнику з історії?
Ремус кивнув, усвідомлюючи, що всі дивляться на нього.
– Чудово. Деякі третьокурсники не можуть так пов`язати вивчене, я рада бачити, що ви зацікавлені. – Вона звернулася до класу, – і після Різдва ми почнемо обговорювати алхімію. Що нагадало мені – з наближенням канікул, я хочу попросити студентів, які планують залишитися в Гоґвортсі на канікули, повідомити мене до кінця наступного тижня. Дякую, ви вільні.
Клас почав розходитись. Декілька учнів похлопали Ремуса по спині проходячи повз.
– Містере Люпин, у вас є хвилинка? – Запитала Макґонеґел, саме коли він проходив повз її стіл. Його живіт скрутило. Він протримався два тижні від покарань від професорки; він повинен був здогадатися, що щось має статися. Хлопчик стояв на місці, засунувши руки глибоко в кишені і дивлячись собі під ноги, поки решта класу виходила.
Нарешті, клас залишився пустим, вона прошла повз і замкнула двері (прямо перед лицем Джеймса) і повернулася назад.
– Добре попрацював сьогодні, Ремусе, – ласкаво сказала Макґонеґел. – Ви справді добре вчитесь останнім часом.
Він здивовано підвів на неї очі. Вона засміялася.
– Не дивись так здивовано! Я приємно вражена. Професор Слизноріг і професор Флитвік теж так говорять. Я б хотіла швиденько переговорити з вами про Різдво. Я говорила з місіс Оруелл…
– Ким?!
– Пані, що керує притулком Святого Едмунда.
– О, так, Матрона.
– Авжеж. Як я знаю, повнолуння припадає двічі на грудень – другого ( на наступному тижні) і тридцять першого. В переддень Нового року. Пані Оруелл, схоже, гадає, що по цій причині, вам краще залишитися в Гоґвортсі на Різдво. Сподіваюсь, ви не надто засмучені.
Ремус відмахнувся.
– Мені байдуже, в будь-якому випадку.
Професорка Макґонеґел дуже серйозно кивнула.
– В такому випадку, я додаю ваше ім’я до списку. Побачимось наступного тижня, Ремусе.
***
Джеймс запросив Сіріуса і Ремуса приїхати до нього на канікулах, знаючи, що в іншому випадку, їх не чекає веселе Різдво. Ремус був змушений відмовитись – навіть, якщо він би не занадто соромився поїхати додому до Джеймса та познайомитися з його батьками, він все ще знаходився під опікою місцевої влади в Святого Едмунда і потрібен письмовий дозвіл Матрони, щоб покинути Гоґвортс.
Сіріусу, якому подобалася ідея провести два тижні базікаючи з Джеймсом, літаючи на мітлах та поїдаючи шоколад, також був змушений відмовилися. Його сім’я чітко дала зрозуміти, що ні за яких обставин не схвалює його відвідування родини Поттерів.
– Ця сучка Белатриса зливала інформацію моїм батькам, – хмуро пояснював він. – Очевично я вже достатньо їх зганьбив. Якщо я поїду до вас, буде тільки тільки гірше. Вибач, приятелю.
Ремус підійшов до краю території разом з іншими мародерами, щоб попрощатись в останній день семестру.
– Ми будемо відправляти тобі сов! – Пообіцяв Джеймс. – Подивись, може зможеш скласти план нашої наступної атаки на Снейпа!
Ремус усміхнувся і пообіцяв, що спробує. Він сподівався, що листи від Джеймса, не будуть надто довгими. Він був єдиним першокурсником з Ґрифіндору, що залишався на канікули, хлопчик самотньо пройшов стежкою назад до замку.
Наступного дня він з насолодою валявся в ліжку – чого їм ніколи не дозволяли в Святому Едмунді. Ремус спав до десятої ранку, поки двері не прочинилися і в отворі не показався Френк Лонґботом.
– Давай, Люпине, ти так сніданок пропустиш!
Ремусу подобався Френк – у ннього було широке доброзичливе обличчя і безтурботну натуру. І здавався цілком покладистим і надійним, як старший брат. Він розумів, що Ремус звик бути у стороні і намагався, долучати його де це можливо, але не надто наполягаючи.
Після сніданку Френк зник у власних справах, а Ремус похмуро сидів у спільній кімнаті, відчуваючи, що наступні два тижні будуть пустими та самотніми. Він пранував погуляти по території, але почався сильний дощ. Він прогдав декілька пластинок Сіріуса і переглянув стопку журналів, які заличили якісь четвертокурснки, просто переглядаючи фотографії. В основному, там були гарненькі, гламурні відьми на привабливі чаклуни – він припустив, що цей журнал про чарівницьку моду.
Наступні декілька днів пройшли так само. Френк будив його вранці, він снідав з рештою Ґрифіндорців у Великій залі, але, в іншому випадку, він залишався насамоті.
Якось йому було настільки нудно, що він навіть задумав виконати задані домашні завдання. він намагався покращити свій почерк, але це було майже неможливо зі смішними пір`ями, які їм видавали. Ніхто навіть не зміг, належним чином, відповісти чому вони просто не можуть використовувати кулькові ручки. Навіть олівці здавалися краще. Він справді намагався читати деякий час, але після одного параграфу Гербаології він розчарувався і передумав. Натомість, перемалював декілька діаграм – Ремус був не проти помалювати; йому подобалася свобода дій в малюванні.
Щодня він по кілька годин гуляв по замку зі своєю картою. Інші хлопці вже повикидали свої, вивчивши розположення класів після першого класу чи близько того. Але Ремус зберігав свою, досі занепокоєний її неповнотою. Він почав домальовувати сам цікаві місця, схованки та секретні проходи, які знаходив.
Решту часу він гамагався уникати вчителів, які були стурбовані його самотністю. Він був не єдиним учнем, що залишився в школі, але більшість інших були шести- або семикурсниками, які, як правило, були в бібліотеці, ретельно готуючись до іспитів або працюючи над курсовими роботами. Слизоріг проводив спеціальні додаткові уроки в підземеллях, але Ремуса не запросили, хоча, він би і не пішов.
Він практикував деякі заклинання та розважався протягом кількох годин, намагаючись, дізнатись скільки предметіві їх кімнаті він може левітувати одночасно. Хлопчик вигадав гру – кидав у повітря різні предмети: книги, камінчики, колоди карт і намагався зупинити їх поки вони не падали на підлогу. Зрештою, він мусив зупинитися, коли Френк постукав у двері і роздратовано сказав перестати шуміти.
***
Субота, 24 грудня, 1971
в переддень Різдва Ремус прокинувся раніше, ніж завжи, – все ще було темно. Сильний дощ стукав у вікно досить гучно відлунювався в порожний кімнаті. Але його це не турбувало. Двері скрипнули і хтось увійшов у середину.
Ремус чекав Френка, який скаже прокидатися до сніданку. Але це не Френк. Це був дуже мокрий і скуйовджений, на вигляд, хлопчик з довгим волоссям та зарозумілим обличчям.
– Сіріус! – Хлопчик зістрибнув з ліжка і зрадівши побачивши друга.
Сіріус прибрав вологе волосся від очей, він явно був під дожем. Він стягнув свою важку дорожню мантію і кинув її в купу на підлозі.
– В порядку, Люпине? – Він усміхнувся. – Прохолодно, еге ж? – Хлопчик направив паличку на камін. – Інсендіо.
– Що ти тут робиш?
– З мене досить, – просто відповів він, стягуючи брудні черевики, – Вліз у суперечку з татом, потім підключилася вся сім`я. Як завжди. Назвали мене зрадником роду, позором сім`ї і так далі, і тому подібне… – Він плюхнувся на своє ліжко. – Тому, я пішов.
– Ого, – Ремус вражено потер очі. – А як ти потрапив сюди?
– Порошком флу, – відмахнувся Сіріус, – до пабу в селі. Потім просто ішов.
– Ого. – Повторив Ремус.
– Я смертельно голодний, вони вчора відправили мене спати без вечері. Давай вдягайся. Сніданок.
Макґонаґел не була рада бачити Сіріуса, як Ремус.
Хлопці спробували зайняти свої місця за столом, як завжди, але вона, майже відразу, з`явилася біля них.
– Містер Блек, – в її голосі чулася нотка застереження, яку Ремус пам`ятав з покарань. – Що це означає?
– Я теж за вами сумував, професорко. – Він усміхнувся.
Куточок губ чаклунки здригнувся, але вона залишалася спокійною.
– Ви були помічені при переміщенні на територію Гоґсміду о шостій годині цього ранку. Ви не хочете розповісти далі?
сіріус хитнув головою.
– Не дуже, професорко. Мені більше немає чого додати.
Макґонаґел зітхнула, злегка похитавши головою. Вона дивилася на нього тим самим співчутливим поглядом, яким, зазвичай, дивилася на Ремуса.
– Дуже добре, містер Блек. я мушу повідомити вашим батькам, щоб вони знали де ви.
– Не бачу потреби, – відповів Сіріус, киваючи в сторону зграї сов, які щойно залетіли до зали. Найбільший з цих птахів – величесний величний пугач кинув Сіріусу товстий червоний конверт. Він подивився на конверт, потім на Макґонаґел з кривою усмішкою. – Мені здається, вони точно знають де я.
Він взяв зловісний конверт і, не розриваючи зорового контакту з Макґонаґел, розідрав його. Майже відразу конверт почав верещати. Голос був настільки гучним, що лунав на весь зал і змусив всіх повернути голови. Макґонаґел скривилася від різкого звуку, що різав слух. Це був голос матері Сіріуса.
– ЯК ТИ ПОСМІВ ОСЛУХАТИСЯ СВОГО БАТЬКА ТАКИМ ЧИНОМ. – Ремус прикрив вуха. Сіріус залишався абсолютно нерухомим, дивлячись на Макґонаґел. – СПІЛКУВАТИСЯ З НАПІВКРОВКАМИ ТА ЗРАДНИКАМИ КРОВІ! ПОВЕРТАТИСЯ СПИНОЮ ДО СВОЄЇ СІМ`Ї! ЯКБИ ТВІЙ ДІД БУВ ЖИВИМ, ВІН БИ ЗРІКСЯ ТЕБЕ В МОМЕНТ, КОЛИ ТЕБЕ РОЗСОРТУВАЛИ! ТИ ЗАЛИШИШСЯ В ШКОЛІ ДО КІНЦЯ РОКУ І ПОДУМАЄШ ПРО ТУ ГАНЬБУ І БЕЗЧЕСТЬ, ЩО ТИ НАКЛИКАВ НА СВІЙ БЛАГОРОДНИЙ ТИТУЛ! НЕ ДУМАЙ, ЩО МИ НЕ ПОЗБАВИМО ТЕБЕ СПАДЩИНИ! ТИ НЕ ЄДИНИЙ НАШ СИН!
З цим лист спалахнув, згортаючись та залишаючи після себе лише купку білого попелу. Настала оглушлива тиша. Всі витріщалися.
Сіріус потягнувся за тостом, поклав його на свою свою тарілку, потім недбало поклав на нього яєшню. Він знову підвів погляд на Макґонеґел.
– Ви, звичайно, можете послати матері сову, якщо забажаєте, професорко, але я сумніваюсь, що вона прочитає.
– Дуже добре, Сіріусе, – Макґонеґел кивнула. – Просто… Постарайтеся триматись подалі від проблем, добре?
Після цього вона зціпивши руки пішла до вчительського столу в кінці залу.
Сіріус доїв свій сніданок в тиші. Через роки, Ремус буде згадувати, що в той момент Сіріус Блек був найхоробрішим хлопчиком у світі.
***
Різдявий день у святому Едмунді, зазвичай, був надзвичайно галасливою справою. Деяким хлопцям відправляли подарунки – тим, у кого були далекі родичі, які достатньо переймалися, щоб відправити, можливо, світшот, але не достатньо, щоб відвідати, – інші задовольнялися звичайними пожертвами від місцевих жителів, які для них загортувала Матрона. Отримання подарунків швидко переростало в обмін подарунками і ранкові бартери та обміни мізерними отриманими речами. Потім їх змушували чепуритись і великою чергою йти до церкви, де вони нудьгуючи та сутулячись відсиджували різдвяну службу.
Різдвяний ранок у Гоґвортсі був набагато приємнішим. Ремус був майже зворушений, коли виявив, що Матрона не забула його – пошта прибула ще вночі і на ліжку в ногах він виявив від неї листівку і грудкуватий пакунок, в якуму був пакунок горішків, апельсин і коробка з печивом. На привеликий подив хлопчика, Джеймс токож надіслав подарунок – власний набір плюй-камінців. Навіть Пітер прислав корожку з шоколадними жабками.
– Щасливого Різдва, – позіхнув Сіріус відкриваючі власні подарунки. Він нічого не мав від батьків, як міг бачити Ремус, але не акцентував на цьому. Джеймс відправив йому тижневик з його улюбленою квідичною командою, Південними Скорчерсами, і також коробку жабок від Пітера.
– Щасливого Різдва, – відповів Ремус, – я не підготував нікому подарунків. – Винувато зізнався він. – Я не знав, що вони збираються…
– Не переймайся про це, – мовив Сіріус, на шляху до ванної кімнати. – Ніхто не очікував від тебе того ж.
Це занепокоїло Ремуса, але він намагався не думати про це. Поки Сіріус був у туалеті, інша сова залетіла у вікно і кинула великий, плоский, квадратний пакунок на його ліжко. Коли Сіріус вийшов і побачив це, очі хлопчика засвітилися і він охоче розпакував його.
– Це від Андромети! – Пояснив він, дістаючи платівку і показуючи Ремусу, який схвильовано підійшов блище.
Ще один маґлівський альбом. На чорній обкладинці був зображений силует чоловіка біля величезного підсилювача, який грав на гітарі. В нього було довге кудряве волосся, він стояв разтавивши ноги в ефектній позі, окреслений золотом. Electric Warrior, кричав заголовок, T-Rex.
– О, Ті-Рекс, думаю, я чув про них. – Сказав Ремус, коли Сіріус повернув його, щоб прочитати список треків.
– Врубай! – Неперпляче заохочував Ремус. Кого взагалі цікавить, що написано на обкладинці?
Сіріус зробив це, він висунув гладенький чорний диск і поклав його на вертушку. Платівка почала крутитися, і кімната наповнилася музикою – плавним ковзаючим пульсом.
“Beneath the bebop moon/I wanna croon/With you-ooo…”1
(під місяцем бі-боп/я хочу співати/з тобою)
Вони захоплено сиділи і слухали, зупиняючись лише, щоб перевернути платівку на іншу сторону. Коли вони дослухали повністю, Сіріус мовчки повернув і вони почали знову. Сидячи на ліжку, вони по чергово злегка погойдувалися під мелодію, або кивали головами під ритм. Воли посміхалися один одному на захоплюючих рифах і лягали і дивились у стеню під час повільних, мрійливих треків.
Зрештою, коли вони наполовину прослухали вдруге, увійшов Френк.
– З Різдвом, хлопці! Давайте, на сніданок!
Вони швидко одягнулись і спустились до їдальні. Великий зал був вишукано прикрашений викладачами – перев`язана між собою золота, зелена та червона мішура виблискувала на кожному кроці, звисаючи, як святкова лоза. Дванадцять величезних дерев мерехтіли всіма можливими кольорами, а на кожній гілочці висіли кулі, розміром з футбольні м`ячі.
Після сніданку хлопці побігли назад, щоб знову послухати альбом.
– Це найкрутіше, що я коли небуть чув. – Заявив Ремус. Сіріус урочисто кивнув.
Сіріусовою найулюбленішою піснею стала Jeepster – йому подобалось зв`язане звучання і агресивні бити при цьому. Ремусу найбільше сподобався Monolith; це було космічно і спокійно, слова одночасно і безглузді, і значущі. Це викликало почуття, ніби він літає.
Протягом решти дня вони слухали музику у спільній кімнаті, їли шоколадні жабки, горіхи, печиво та грали у вибохові карти. Їжа в Гоґвортсі завжди було вражаючою і різдвяна вечеря не стала винятком. До того моменту, як настав вечір, Ремус з’їв стільки, що думав, що ніколи більше не може проголодатися.
Хоча він не сказав це Сіріусу (який, зрештою, був змушений тікати з дому вперше – якщо не в останнє), це було найкраще Різдво за все його життя.
1 mambo song – t.rex
Додати до улюблених