Чотириста чотири

Фелікс звик до швидких знайомств і таких же швидких прощань. Але Мінхо чомусь не хоче так легко його відпускати.

——–

Всі персонажі історії є вигаданими і будь-який збіг із людьми, що живуть нині чи жили в минулому, випадковий. Це лише моя уява.

——–

Фелікс прокидається в кімнаті один.
Він сідає, потираючи очі, і намагається пригадати, де він. Ах так, Лі Мінхо. Вчорашній механік, що лагодив його авто. Фелікс пригадує, що не збирався шукати собі якихось пригод у новому місті, він хотів лише дістатися до якогось готелю і на наступний день, уже з новими силами, піти на співбесіду. Проте авто його підвело, а тоді він познайомився з надто сексуальним механіком. Дивитися, як його сильні руки працюють над авто Лікса, було трохи нестерпно, і скориставшись можливістю, Фелікс таки змусив Мінхо притиснути його тими руками до капоту і трахнути. Чи шкодував він зараз про це? Ні, це був чудовий секс. Він навіть майже не шкодував, що погодився вчора переночувати вдома у механіка, але тепер почувався, наче шмат лайна.

Ліжко Мінхо видається йому надто великим для однієї людини, і його переповнює бажання вийти з цієї кімнати. Вона виглядає надто затишною для нього, надто обжитою і надто чиєюсь.
Він спускає ноги на підлогу і вони тонуть у м’якому білому килимі. Фелікс знову оглядається. Бути тут самому – здається неправильним, йому тут не місце. Він накидає на голе тіло лише свою довгу чорну футболку, що ледь прикриває сідниці, виходить зі спальні та йде на звук.

Мінхо на кухні, він стоїть спиною до Фелікса та щось готує, і ця картина знову нагадує йому, що він тут зайвий. Життя Мінхо йде своєю чергою, і Фелікс сюди не вписується, наче зайва деталь у давно зібраному конструкторі.

Він кашляє, сподіваючись, що Мінхо буде достатньо люб’язним, щоб дозволити йому хоча би прийняти душ. Насправді Мінхо виглядає саме таким люб’язним парубком. Вчора він був дуже милим. Механік обертається на звук і на його красивому обличчі розквітає усмішка, ніби він щиро радий бачити у своєму домі Фелікса, і той дивиться на нього дещо збентежено.

– Доброго ранку! Я сподівався, що мені вдасться приготувати сніданок, але ти швидко прокинувся.

– Привіт, – відповідає Фелікс, дещо невпевнений, як йому слід реагувати.

– Можеш поки прийняти душ, я скоро закінчу.

Фелікс з подивом поглядає то на дві каструлі, що киплять на плиті, то назад на Мінхо. Він виглядає бадьорим, як для такого раннього підйому після бурхливої ночі, бо вчора вони обоє сильно втомилися. Спочатку Мінхо грубо взяв його прямо у своїй майстерні, а потім вони продовжили вдома, де той був дещо лагіднішим коханцем. І Фелікс навіть не може сказати, який саме раз йому сподобався більше, бо в ліжку механік був справді неперевершеним.

– О’кей, я би дійсно сходив у душ.

– Угу, чекай, я приготував тобі речі, зараз принесу.

Мінхо йде до вітальні, де на дивані акуратно лежить стопка з одягом і рушниками. Він передає це все Феліксові до рук, легко усміхається і затримує на ньому погляд, прицвяхувавши того до підлоги. Фелікс пригадує собі, яким же красенем є цей хлопець. Так, він накинувся на нього вчора не просто так.

– Ти виглядаєш милим, коли такий спухлий після сну, – каже Мінхо, посміюючись. – Добре, йди, ванна за тими дверима, а мені треба наглядати за супом. Користуйся, чим забажаєш.

Він повертається до своїх каструль, а Фелікс досі, завмерши, стоїть на місці. Невже Мінхо щойно сказав: “суп”? Йому треба швидше вийти з цієї квартири.

Він розвертається і прямує до дверей, на які вказав Мінхо. Ванна теж виглядає світлою і просторою, як і вся його квартира. Фелікс уважно дивиться на своє спухле від сну обличчя і тихо стогне, йому воно не видається милим. Чому Мінхо з самого ранку виглядає, наче грецький бог?

Фелікс ретельно приймає душ, намилюючи тіло гелем для душу Мінхо, і миючи волосся його шампунем. І його не покидає думка, що він знаходиться тут нелегально, і йому вже час піти, хоча ніхто його поки не виганяв.

Мінхо поклав йому свою футболку з емблемою якогось рок гурту, таку ж зручну, які Фелікс обожнює носити, та свої шорти, що виявилися дещо вільними для нього. Він одягається в одяг Мінхо, і не розуміє нащо це робить, бо ж можна було просто натягнути свої брудні речі і піти звідси. Фелікс нюхає футболку. Вона пахне чи то порошком, чи то пом’якшувачем, і можливо, трохи Мінхо. Такою ж свіжістю колись пахтіли речі Лікса, коли їх ще прала мама.

Фелікс робить глибокий вдих через нос, тоді повільно випускає повітря ротом, та йде на кухню, щоб попрощатися. Він застигає, коли бачить на столі дві тарілки з супом, дві миски рису і прибори для двох людей. Мінхо підіймає голову і знову м’яко усміхається.

– Так і думав, що шорти будуть завеликими, – говорить він, ніби футболка не виглядає так, що в неї можуть поміститися два таких Фелікса. – Сідай за стіл.

– Ти серйозно приготував це все зранку?

– Так, а що? Ти не звик добре снідати?

У Фелікса бурчить живіт, бо він дійсно відчуває себе страшенно голодним, коли кидає погляд на миску з рисом. Мінхо сміється і підходить до нього ближче. Фелікс дивиться на нього так само здивовано, ніби не розуміє, що відбувається, і кожну мить чекає, що зараз з-за кутку вибіжить оператор, бо ці події досі видаються йому нереальними.

– Здається, ти все-таки голодний.

Мінхо говорить тихо, а тоді повільно наближається і цілує Фелікса в губи. Раз, другий, і Фелікс вже не дає йому відсторонитися, тягнеться за його вустами, наче хтось хоче їх у нього відібрати. Він поглиблює поцілунок і обіймає механіка за шию. Це відчувається так добре, що у нього тріпоче щось у грудях.

– А ти дійсно любиш цілуватися, – коментує Мінхо в той короткий проміжок, коли їх губи не сплітаються, і усміхається в поцілунок.

Чи любить Фелікс цілуватися? Та ні. Ну, можливо. Він не пам’ятає, щоб раніше це було настільки приємно. Йому не хотілося відриватися від цих губ ще вчора, і зараз здається, що він міг би отак цілуватися з цим хлопцем завжди. Схоже, Мінхо зовсім не проти, бо він притягує Лікса ближче, обіймає за талію. Фелікс налягає, повільно штовхає Мінхо вперед, доки той задом не впирається у стільницю. Йому хочеться більшого. Він пам’ятає, що вчора було надзвичайно добре, ці відчуття нікуди не поділися, як то часто буває після подібних швидких перепихонів. І він хоче це повторити. Руки Фелікса уже нишпорять під футболкою Мінхо, нагадуючи собі, як прекрасно побудоване це тіло.

– Фелікс, чекай, Фелікс, сніданок зараз захолоне.

– Мені все одно.

Руки Лікса уже стягують йому футболку, і Мінхо відчуває, що у ньому більше нема сил, щоб чинити цьому опір. Його член вже трохи випирає, і Фелікс постійно треться об нього, лишаючи Мінхо останніх краплин самоволодіння. Він міняє їх місцями і садовить Лікса на стільницю, легко підсаджуючи його догори. Фелікс тихенько хникає, бо опинився надто далеко від його тіла. Мінхо скидає свою футболку, а тоді стягує одяг і з Фелікса, лишаючи його повністю оголеним.

– Може краще підемо в спальню? – Питає Мінхо, зупинившись, і дивиться Ліксові в очі.

Спальня дещо лякає Фелікса, він не бажає, щоб Мінхо знову був із ним таким ніжним, як учора. Фелікс на це не заслуговує, він заслуговує лише швидкого перепиху, після якого його викидають, неначе використаний презерватив.

– Ні, хочу тут.

Мінхо цілує його в щоку, проводить доріжку з поцілунків до підборіддя, старанно оминаючи увагою вуста, і Ліксові здається, що вони трохи поколюють, так сильно бажаючи дотику. Мінхо засмоктує його кадик і спускається нижче. Він облизує соски, доки його руки міцно тримають Лікса за талію, а той просто сидить, не знаючи, що робити зі своїми кінцівками. Йому надто приємно і він надто сильно бажає більшого, щоб якось себе контролювати. А тоді Мінхо різко опускається нижче, розставляє йому ноги, і бере до рота збуджений пеніс, облизуючи голівку. Фелікс ахає і опирається ззаду на руки, щоб не впасти на спину. Його тіло вигинається дугою, і він ледь не стискає голову Мінхо у себе між ногами.

Господи, чому це настільки приємно? Звідки цей хлопець точно знає, де саме треба торкнутися, де поцілувати і що зробити, аби Фелікс втратив себе? Він запускає руки йому у волосся, не сильно стискає темні пасма в кулаках, і з усіх сил намагається не скиглити і не кінчити в першу ж хвилину. Вигляд цього хлопця з його членом у роті, здається абсолютно нереальним. Мінхо відривається і підводиться, заглядаючи в п’яні очі Фелікса.

– Посидь тут, я зараз прийду. Якщо не знайду тебе у тому ж місці і тій самій позі, повір, ти про це пошкодуєш!

Голос Мінхо звучить суворо, але Феліксу зовсім не страшно, він навіть відчуває легеньке бажання ослухатися, щоб подивитись, що той робитиме далі. Але коли Мінхо розвертається і лишає його, сидить на місці, надто жадаючий, щоб зараз бавитись. Він хоче, аби той швидше опинився у ньому всередині. І ледь стримується, щоб не торкнутися себе.
Мінхо повертається досить швидко і Фелікс виглядає надто мило, з оцим поглядом, повним бажання почути схвалення, що не ослухався. Він знову цілує його, доки рука Мінхо лагідно пестить його голе стегно.

– Молодець, котику, а тепер зістрибуй звідти і розвернись до мене задом.

Фелікс швиденько виконує наказ, спирається ліктями на стільницю, і вип’ячує зад, розставивши ноги.
Мінхо нахиляється йому до вуха, стискаючи за талію і тихо говорить:

– Ти весь такий жадаючий, що скоро з твоєї маленької дірки потече змазка, чи не так?

Фелікс мугикає щось незрозуміле. Член Мінхо, який він відчуває свої задом через його шорти, надто плутає всі думки.

– Мені треба тебе розтягувати, чи може просто ввійти, наче ти справжнісінька хвойда?

Фелікс думає, що він витримає і так, у нього вже був подібний досвід, але чомусь не вірить, що Мінхо може таке зробити. Він зараз зовсім не схожий на того хлопця, що готував йому сьогодні зранку суп, але Фелікс знає, що це досі він. Той самий Мінхо, з яким вчора у нього був, мабуть, найкращий секс у його житті. Він легко здригається, по тілу проходить розряд вдоволення, передчуваючи наступні дії свого механіка. Лікс нічого не відповідає, лише важко дихає і крутить задом в районі паху свого партнера.

Мінхо легенько цілує його в плече і лагідно ковзає руками вниз, доки вони не зникають, а тоді дає Ліксові відчутного ляпаса по правій сідниці.

Фелікс трохи підскакує від несподіванки і тихо стогне, відчуваючи, як з його члена все більше виділяється передеякулят.

– Розстав ноги ширше, сонечко – говорить Мінхо.

Він звучить впевнено, але м’яко, ніби просить, а не наказує, і Фелікс бажає, щоб він був з ним грубішим. Одночасно з цим, по тілу проходить хвиля задоволення від такого Мінхо, і Лікс думає, що цей хлопець ідеальний навіть тоді, коли робить не так, як йому би хотілося.

Фелікс розставляє ноги і Мінхо опускається донизу. Він цілує сідницю, куди щойно наніс удар, а тоді береться вилизувати Ліксові зад, пом’якшуючи його вхід своїм язиком. Фелікс тихо скавулить, ніби побита собака. Він ковзає долонями по стільниці, в бажанні щось схопити, але наштовхується лише на пустоту, і просто опускає голову на складені руки, бажаючи лише одного: щоб Мінхо не зупинявся. Чи робив йому хтось коли-небудь настільки приємно своїм язиком? Не треба навіть глибоко задумуватись, щоб впевнено дати негативну відповідь.

Фелікс не встигає вловити, як це все сталося так швидко, але незабаром в нього входить палець Мінхо, добре змащений лубрикантом. Його язик все ще кружляє навколо дірки Фелікса, часом занурюючись всередину разом з пальцем. Ноги Лікса підкошуються, і він не розуміє як те, що виробляє з ним цей хлопець, може бути настільки чудовим. Коли Мінхо дістає з нього всі пальці і відступає, Фелікс хникає, і отримує за це ще одного болючого ляпаса. Але вже згодом на це місце лягає тепла, волога рука Мінхо, і його член, одягнутий у презерватив, кружляє навколо входу.

Мінхо дражниться, і Фелікс крутить задом, бажаючи показати своє нетерпіння і не отримати чергового ляпаса.

– Мінхо, будь ласка, – просить він, коли уже до свербіння хочеться, щоб той опинився всередині.

І нарешті той повільно входить, розтягуючи стінки ще більше, і Фелікс дозволяє собі голосно простогнати від задоволення, що цю спрагу зараз вдасться втамувати. Руки Мінхо на своєму місці – на талії Лікса, і його рухи поки що плавні та лагідні. Фелікс підіймається на руках, і Мінхо нахиляється, щоб поцілувати і засмоктати ніжну шкіру на його шиї. Феліксові думається, що він міг би лишитися в цьому моменті назавжди.

Мінхо повільно тягне одну руку до його шиї, легко стискає і пригортає Фелікса ближче до себе, щоб той майже торкався спиною його грудей, а тоді починає рухатися швидше. Стогони Фелікса стають скоріше криками, коли Мінхо вбивається в нього різко, сильно хлопаючи своїми бедрами по його сідницях. Думки вивітрюються з голови повністю, і окрім чистого задоволення, не лишається більше нічого.

Тоді Мінхо нагинає його над стільницею сильніше, і рухається ще швидше, тримаючись за плечі Фелікса для кращої опори. Ноги Лікса стають ватними, і він їх розслабляє, повністю прилігши, не в силах втримувати себе на ногах. Його крики – музика для вух Мінхо, і він дивиться як власний член то з’являється, то знову зникає всередині Фелікса, і відчуття того, як він стискає його всередині, неймовірне.

Він відчуває заразом так багато всього, що на секунду прикриває очі, аби це задоволення не розірвало його на місці. І голос Фелікса долинає до нього ніби ще голосніше, віддається в самій голові, і Мінхо стримується, щоб не кінчити просто зараз.

Задоволення прокочується по всьому тілу Фелікса, він здригається, і рясно кінчає, на секунду затримуючи подих, а тоді швидко видихає і розслабляється в надійних руках Мінхо. Солодка нега наповнила його тіло, він закриває очі і намагається віддихатись.

Більше нема сенсу стримуватись, Мінхо відчуває, як вхід Фелікса стискає його, як він пульсує навколо його члена, і він кінчає в презерватив, так і не виходячи з податливого тіла. Він опускається, притискаючись до спини Фелікса, важко дихає йому десь в районі шиї, і вони лежать так кілька хвилин, намагаючись прийти до тями.

Мінхо оживає першим, він лишає поцілунок на вологій від поту шиї Фелікса і виходить з нього. Знімає презерватив і викидає його в сміття, а тоді повертається до розніженого тіла свого партнера, що досі лежить на стільниці.

– Ей, сонечко, ти в порядку? – Питає він, нахилившись до вуха Фелікса, знову притиснувшись ближче до нього.

“Ми можемо полежати отак ще трохи?”, – думається Ліксові. Він втомився і йому зараз надто добре. Ось так, коли Мінхо так близько і говорить йому на вухо щось приємне – просто ідеально. Він блаженно прикриває очі, але Мінхо вже починає непокоїтись його мовчанкою.

– Лікс, тобі щось болить? Я зробив щось не те?

Він серйозно стурбований, вже в кроці від того, щоб віддерти Фелікса від тієї стільниці і потрясти, і той нарешті відмирає, вловлюючи хвилювання в голосі Мінхо.

– Мені просто надто добре. Ти все зробив аж занадто ТАК.

Тихо говорить Лікс, і Мінхо полегшено зітхає та цілує його у спину.

– Може віднести тебе до ванної? Я можу навіть зробити тобі масаж, я вмію.

Фелікс впевнений, що міг би зараз розридатися через те, що цей хлопець надто чудовий.

– О, я знаю, що ти добре вмієш робити масаж. Масаж простати ти мені щойно зробив, наприклад.

Мінхо тихо сміється, його руки лагідно гладять Феліксові поясницю та сідниці.

– Завжди до твоїх послуг.

Фелікс розуміє, що вже час вставати, і таки підіймається. Йому чомусь трохи страшно розвертатись, але коли це робить, його губи відразу зіштовхуються з вустами Мінхо, і ті затягують його у солодкий поцілунок. Фелікс не розуміє, де роблять таких, як цей хлопець. Вони знайомі всього два дні, і це були найкращі два дні в його житті. Він не знає, що саме Мінхо робить такого особливого, але з ним все відчувається інакше. Кожен його дотик відзивається всередині Фелікса трепетом. І він відчуває, що абсолютно не здатен чинити йому опір. Не до кінця усвідомлюючи, що робить, Фелікс обіймає Мінхо і втискається в його тіло сильніше, бажаючи там розтворитись і лишитися назавжди.

Чи може він настільки ідеально знати, чого саме потребує Фелікс? Не те, про що він сам просить, а що йому потрібно насправді.

Вони поволі цілуються вже декілька хвилин, і якщо Мінхо не відсторониться перший, робитимуть це ще довго, бо Ліксові надто подобається відчувати його язик у своєму роті. Відчувати Мінхо будь-якою частиною свого тіла – блаженство. Феліксові вельми приємно від того, що одна рука Мінхо обіймає його за талію, а друга погладжує йому ззаду шию, пустивши мурашки від маківки до кінчиків пальців на ногах, які потім перетворилися на легеньке копошіння десь знизу живота.

Мінхо тихо сміється йому прямо в поцілунок, і відсторонюється.

– Думаю, у мене скоро болітимуть губи. У тебе вони вже розпухли. – Він чмокає їх ще раз. – Чому вони так виглядають ще більш привабливими?

Фелікс усміхається, йому подобається вигляд щасливого Мінхо, його очі світяться. Лікс впевнений, що виглядає зараз десь так само, і разом із задоволенням, ця думка приносить йому мимовільний страх. Страх не так прив’язатися, як цю прив’язаність продемонструвати. Йому зводить живіт і вони обоє чують, як той бурчить.

– Нам таки слід поїсти, – говорить Мінхо і відпускає Фелікса, щоб знайти футболку, яку дав йому сьогодні вранці. Свою він теж одягає, разом із трусами, і вони нарешті сідають за стіл. Зимний стільчик приємно холодить голі сідниці Фелікса, і він почуває себе дуже комфортно.

Вони снідають, і хоч їжа вже не така гаряча, обоє надто голодні, щоб звертати на це увагу. Фелікс думає, що гарячості механіка у цьому домі цілком достатньо. Він не може відірвати від нього погляд, і навіть не згадує, що нещодавно хотів швидше зникнути з його життя, як робив це завжди після сексу. Мінхо запитує його про роботу, про місто, з якого він поїхав, і сам трохи розповідає про себе. Фелікс настільки захоплений розмовою, що навіть не встигає звично для себе подумати, що взнавати це все один про одного не має ніякого сенсу.

– Ммм… вибач, я повинен це зробити, бо воно не дає мені спокою, – раптом говорить Мінхо, а тоді встає, намочує кутик рушника водою, і стирає зі своєї шафки сперму Фелікса.

Той моментально червоніє, хоча це навряд чи було чимось таким, що би раніше змусило його засоромитись. Мінхо йде до ванної, і Фелікс втуплює погляд у стіл, заставлений майже пустими тарілками.

Він думає про те, що просто заїхав відремонтувати машину, а тоді спокусив свого механіка і змусив трахнути себе прямо на капоті свого ж авто. Чи лишив він після цього Фелікса, який був справжньою шльондрою, щоб більше ніколи з ним не зустрічатись? Ні, він запросив його до себе додому, де вони трахнулися ще раз, і був з ним таким милим, ніби Фелікс на це заслуговує, і таким хорошим коханцем, ніби виліз прямо з його брудних фантазій.

Він не попрощався з ним відразу зранку, він приготував йому сніданок. Чорт забирай, нагодував його супом, рисом і кімчі! Ну, і ще й трахнув на кухні так, що Фелікс побачив зірки і галактики. Мінхо здавався ідеальним, і єдиним його недоліком було те, що він був надто хорошим для Лікса. Він не повинен був зв’язуватися з кимось таким, для кого віддатися першому зустрічному було нормою. Бо Фелікс практикував таке мало не щоночі, але для Мінхо це не було чимось буденним, саме тому він веде себе з ним так неправильно. Він просто не розуміє, з ким зв’язався.
Фелікс відчув себе шматком лайна через це все. Йому хотілося піти з цієї квартири, і одночасно, щоб Мінхо обійняв його і нікуди не відпускав.

– Лікс, у тебе ж сьогодні співбесіда? А на котру? – Запитав його механік, ввійшовши на кухню. Дідько. Він геть забув, для чого взагалі приїхав у це місто.

– На третю.

Вони обоє подивилися на годинник на стіні. Була майже перша, а це означає, що комусь треба поквапитись. Лікс підірвався з місця, голосно матюкаючись.

– Мені треба бігти.

Він вже розігнався до виходу, але Мінхо затримав його, схвативши поперек талії і притиснув спиною до себе.

– Спокійно, ти все встигаєш, не варто бігти кудись без трусів.

Фелікс поглянув донизу і зрозумів, що він дійсно стоїть в одній лише футболці. А от його механік вже натягнув штани. Лікс нахмурився.

– Краще я відвезу тебе на співбесіду, а своє авто ти забереш після. Де вона буде? Туди далеко?

– Ні, мені потрібна моя машина, там необхідні мені речі. Можеш відвезти мене в свою майстерню, щоб я забрав її?

– Окей, звісно. Але спочатку знайдемо тобі щось одягнутися.

Він відпустив Фелікса і той розвернувся до нього обличчям, його щоки досі були рожевими. Спокійний голос Мінхо його трохи втихомирив, проте серце досі калатало від хвилювання.

– Чекай, це має бути щось більш презентабельне, просто футболка зі штанами не підійдуть? – Запитує Мінхо, кладучи обидві руки Ліксові на талію. Його дотик заспокоює ще більше.

– Взагалі-то підійдуть, я ж не в офіс влаштовуюся, там ніякого дрес-коду.

– Чудово, тоді ходімо.

Він бере Лікса за руку і веде назад у свою спальню, садовить на ліжко, а сам починає ритися у шафі. Разом з Мінхо ця кімната не виглядає такою страшною, як було зранку, і навіть на великому незастеленому ліжку він почувається комфортно.

Вони швиденько збираються, сідають на мотоцикл Мінхо і їдуть до його роботи, щоб Фелікс міг пересісти на своє авто. Коли він бачить свою червону крихітку, яку проміняв вчора на ніч з механіком, Лікс розуміє, що настав час прощатися, але не має поняття, як йому це зробити. Раніше він просто говорив щось на зразок: «Було весело, бувай», йому відповідали те саме, і він моментально забував про цю людину. Він дивиться на Мінхо, уважно розглядає його з голови до ніг, і розуміє, що йому буде важко отак просто забути цього хлопця. Чому саме він і чим конкретно він такий особливий? Відповіді на це питання нема, але цей механік сподобався йому з першого погляду. Чи був Мінхо тим, хто часто трахав своїх клієнтів на капоті їх авто, тоді готував для них суп і легко прощався? Фелікс навіть не знає, яка відповідь більше би його задовільнила.

Зникнути з життя Мінхо, щоб не отруювати його, було конче необхідно, чого би йому самому не хотілося. А він не дозволяв собі думати про те, чого ж йому хочеться.
Фелікс ніяково став біля свого авто, розглядаючи красиве обличчя Мінхо.

– Що ж, дякую за все, ти мені дуже допоміг!

Було дивно говорити це людині, котра щойно відтирала твою сперму з кухонної шафки. Мінхо виглядав збентеженим не менше, ніж сам Фелікс, і не було схоже, що він радий нарешті його спекатись. Хоч на його обличчі застигла легка усмішка, погляд лишався безрадісним.

– І тобі дякую. Мені було з тобою дуже добре, Фелікс. Емм… даси мені свій номер? Я би хотів з тобою потім зв’язатися.

На секунду Лікс завмер, різко запанікувавши. Він нікому не дає свій номер, йому це не потрібно, бо він лише займається сексом, користуючись, і даючи використати себе, а тоді зникає. Нікому не був потрібен його номер, і він не бажав трахатися з тими ж людьми двічі. Але скільки уже разів вони з Мінхо були близькі за ці два дні?

– Може… може краще ти мені свій? У мене новий номер, я його ще не вивчив, доведеться довго шукати. Та і телефон у мене розрядився ще вчора. Можеш просто дати мені свою візитку.

Фелікс навіть махнув рукою в сторону столу, де бачив ті самі візитівки.

– О, звісно, тільки чекай, там мій робочий, я би хотів дати тобі особистий. Тоді я запишу на папірець.

Мінхо швиденько написав свій номер і простягнув йому маленький клаптик паперу. Руки Лікса помітно тремтіли, коли він брав його, а в голові билася думка про те, що це все жахливо неправильно.

– Сподіваюся, не загубиш. Я би не хотів, щоб ти загубився.

– Не загублю, – Фелікс криво усміхнувся йому і ніяково відкашлявся. – Мені вже час, не хочу запізнитися.

– Звісно. А ти хоч знаєш дорогу?

– В мене навігатор в машині, не хвилюйся.

– Так, ну звісно. Тоді їдь, до зустрічі, Фелікс.

Мінхо зробив крок вперед, і Лікс дозволив собі востаннє впасти в його затишні обійми. Механік поцілував його десь у скроню, і Феліксові довелося боляче закусити губу, щоб зібратися з силами і сісти в авто. Він важко видихнув, опинившись за кермом, і помахав Мінхо рукою, виїжджаючи на дорогу.
Він однозначно не планував ще коли-небудь бачитися з цим хлопцем. Це було би абсолютно неправильним, а він і так наробив уже достатньо помилок. Переїзд до нового міста і зміна роботи мали стерти його минуле життя. Фелікс хотів стати іншою людино, але ще навіть не доїхавши нормально до міста, старий невдалий Фелікс наздогнав його, нагадуючи, що куди б ти не тікав, завжди береш себе з собою.

Він зіжмакав папірець з номером у руці, навіть не поглянувши на нього, та викинув його у вікно, щоб не було навіть ніякої спокуси робити такі дурні вчинки. Це було правильним рішенням. Єдине, що у нього лишиться після Мінхо – спогади та його футболка, що була зараз на Феліксові.

 

 

Він не вийшов на зв’язок ні на наступний день, ні через тиждень. Через два тижні Мінхо зрозумів, що не варто чекати, бо Фелікс, скоріше за все, уже не зателефонує. Зрештою, він знав, де знаходиться його майстерня, тому стає очевидним, що він просто не хотів більше з ним бачитися. Мінхо задумувався, чи отримав Лікс роботу і чи лишився у цьому місті, а може його вже давно тут нема.

Мінхо бачив, що Фелікс виглядав дещо наляканим, коли він попросив його номер, але ж їм було справді добре разом. Це не його власні вигадки, він бачив, що сподобався Ліксові, тому ще довгий час розраховував побачитися з ним іще. Прощатися з цим хлопцем не хотілося. Спочатку він постав перед Мінхо зухвалим і звабливим, він добре знав, чого хотів, і дивився на свого механіка голодними очима. Опиратися йому не було ні сил, ні бажання, тому Мінхо легко піддався, Фелікс йому сподобався. І коли той без вагань погодився поїхати з ним додому, Мінхо почав сподіватися на щось більше, ніж просто одноразовий секс. Вдома вони переспали ще раз, замовили піцу і повечеряли, а тоді знову переспали, і Мінхо ніяк не міг насититися ним.

Насправді Фелікс був милим і ніжним, він багато говорив, розповідав безліч дурниць, і нічого дійсно важливого про себе. Вони заснули пізно вночі, обіймаючись, і Мінхо уже здавалося, що у них з цим хлопцем може вийти щось хороше. Проте прокинувся Фелікс з трохи іншим настроєм, він був збентеженим і наляканим зранку, аж поки Мінхо його не поцілував. Він намагався бути ніжним, хоча бачив, що Ліксу подобається грубий секс, але він горнувся до нього, наче мале кошеня за ласкою, і Мінхо був готовий розпливатися від ніжності до цього хлопця.

Йому подобалось, коли через нього Фелікс стогнав і хникав, подобалось, коли він усміхався і смішно морщив свій маленький ніс, всіяний ластовинням. Подобалось дивитися, як Лікс з апетитом уминав його куховарство за обидві щоки. Подобалось, як його маленькі руки трималися за Мінхо. Подобалось з ним цілуватися, і подобалось займатися сексом. Здавалося, він йому ідеально підходить. Фелікса хотілося обійняти і ніколи не відпускати, і Мінхо достатньо дорослий, щоб зізнатися у цьому самому собі. Проте він не міг його змусити, і якщо Фелікс хотів закінчити все тоді, лишалося лише прийняти його рішення.

Через три тижні, коли ніщо його не відволікало, і думки ставали надто неконтрольованими, Мінхо став переконувати себе, що насправді нічого не знає про цього хлопця, і це було правдою, тому йому може лише здаватися, що у них могло вийти щось хороше. Небажання самого Фелікса переконувало його в тому, що насправді вони не підходять один одному, і це лише Мінхо, може через надто романтичну натуру, а може через вміння швидко кимось захопитися, вважав інакше.

У будь-якому разі, життя продовжувалося, люди приїжджали до його майстерні як завжди, і світ ніяк не вказував на те, що у житті Мінхо трапилося щось важливе. Від Фелікса лишилися лише спогади і його футболка, яку він обміняв на футболку свого механіка.

Коли минув місяць після їх зустрічі, Мінхо вдалося твердо переконати себе у тому, що про Фелікса не варто навіть згадувати. Секс з механіком став для нього просто черговою пригодою, про яку можна швидко забути, і Мінхо теж витурив його зі своєї голови. Він звично для себе працював у майстерні, доки одного дня не підняв голову, і не побачив на місці нового клієнта Фелікса.
Мінхо так і завмер, розтуливши рота, і не знаючи, що сказати. У нього галюцинації, чи Фелікс дійсно стоїть зараз перед ним, одягнений у футболку Мінхо, яку той дав йому того дня? Він має зробити зараз вигляд, що все в порядку і це його ніяк не зачіпає? Бо то не зовсім правда. Мінхо відчуває, як шалено почало калатати його серце, ніби вони не домовились, що їм уже байдуже на цього хлопця.

– Привіт. – Каже Фелікс і замовкає.

Видно, що він сильно нервує. Мінхо бачить, як його маленькі кулачки то стискаються, то розтискаються назад. Він виглядає сумним і дещо винуватим, хоча можливо, Мінхо просто хочеться так думати.

– Привіт, Фелікс.

Він лишає свою роботу, витирає руки, які все одно лишаються брудними, і звертає всю свою увагу на гостя, що досі мовчки стоїть на одному місці.

– У тебе знову щось з машиною?

Брови Лікса злітають догори у щирому здивуванні, він кидає погляд за спину, де стоїть його авто, а тоді знову повертає його на Мінхо.

– Ні, з нею все в порядку.

– Тоді що тебе привело?

Мінхо питає, і його погляд відразу ковзає на футболку, що зараз на Феліксові. Його футболку. Він заправив її у джинси, і вона дійсно пасує йому.

– Тільки не кажи, що приїхав віддати мені футболку. Інакше мені доведеться забрати її разом із тобою.

Фелікс швидко втягує носом повітря, його щоки легко червоніють і він закусує нижню губу. Мінхо важко відводить від неї очі і говорить собі, що це був невдалий, трохи недоречний жарт.

– Я приїхав, щоб вибачитись перед тобою. За те, що не зателефонував. Мені шкода, що я був таким придурком. Мабуть, ти уже забув про це, але я справді не хотів так чинити.

– Все о’кей, ти не був зобов’язаний зі мною зв’язуватися, якщо цього не хотів.

Мінхо навіть вичавлює з себе дещо ніякову усмішку, бо Фелікс дійсно виглядає нещасним. Він справді образив Мінхо своєю відмовою, але не можна звинувачувати його у тому, що він не захотів бути з ним. Таке трапляється, наші симпатії не завжди взаємні.

– Справа не у тому, що я цього не хотів. – Гаряче говорить Фелікс і робить невеликий крок в його сторону.

– Ти загубив мій номер?

Мінхо нічого не може вдіяти з тим, що його голос звучить дещо насмішкувато, бо він не вірить у такий розвиток подій. Фелікс на секунду замружує очі і опускає голову донизу. Він робить глибокий вдих, і лише тоді підіймає погляд на Мінхо.

– Я викинув його у вікно.

Мінхо щиро дивується і фиркає, йому хочеться сказати Феліксу, щоб той пішов звідси подалі.

– Тоді тим більше не розумію, для чого ти сюди прийшов.

– Я ж сказав, що хотів вибачитися.

Мінхо важко зітхає, розвертається і йде до свого столу.

– Окей, ти вибачився, я не ображаюсь, тепер можеш іти.

Фелікс стоїть на місці з виразом болю на обличчі і спостерігає, як Мінхо починає перекладати на столі якісь папірці з місця на місце. Він не виглядає як людина, котра зовсім не ображена, і Лікс не може не подумати, що такі емоції значно кращі за байдужість. Він боявся, що коли прийде сюди, то Мінхо може взагалі не пригадати, хто він такий.

– Це не все, що я хотів зробити. Я хотів пояснити, чому так вчинив. Ти можеш вислухати мене? Будь ласка.

Мінхо знову зітхає і Фелікс дивиться на його опущені плечі. Мінхо навіть не думає опиратися, бо голос Лікса щойно прозвучав надто благально. Він розвертається, і його погляд уже значно м’якіший.

– Може ходімо присядемо?

Фелікс вдячно киває головою, і прямує за Мінхо до іншого приміщення, де стоїть м’який диван. Вони обоє сідають, витримуючи значну відстань один від одного. Обоє дивляться прямо перед собою, уникаючи погляду співрозмовника.

Якийсь час Фелікс розглядає, як стікають краплі по бляшанці коли, він голосно ковтає слину, намагаючись проковтнути клубок, що застряв у горлі. Мінхо не підганяє його, і Лікс дійсно за це вдячний.

– У мене ніколи не було типу… серйозних стосунків. – Починає Фелікс, не відводячи погляду від бляшанки на столі. – Я навіть не зустрічався ні з ким тривалий час, та і взагалі не мав стосунків, у яких могло бути якесь майбутнє.

Краєм ока він бачить, що Мінхо повертає голову і тепер дивиться на нього, але він мовчить, чекає продовження, і за це йому теж варто було подякувати.

– Звісно, ти не пропонував мені зустрічатися, але все було якось інакше. Я звик просто йти геть після сексу, а ти зварив мені суп. І я просто злякався, коли ти попросив мій номер. Ти був таким хорошим, Мінхо, тобі не слід було зі мною зв’язуватися.

Голос Лікса звучить з надривом, він кривиться так, ніби зараз заплаче, і Мінхо хочеться обійняти його. Звісно, він помітив, що Фелікс тоді виглядав дещо наляканим, але він лишив йому свій номер, і той міг подзвонити до нього, або ж міг заїхати у будь-який момент. Мінхо не лишалося нічого, окрім як дати Феліксу вирішувати самому, чого він хоче.

– А ти значить «не хороший»? – питає Мінхо, не зводячи погляду з профілю Лікса.

– Ні. Ти про мене нічого не знаєш.

– Ти не дав мені можливості взнати. Я хотів. Але ти вирішив все за мене. Вирішив, що мені не треба з тобою зв’язуватися, не запитавши мене самого. І ти мав на це право, я не можу змушувати тебе бути зі мною.

Фелікс різко повертає голову і нарешті дивиться Мінхо в очі. Механік повільно видихає повітря і не поспішає робити новий вдих. Він дивиться, як Фелікс швидко кліпає очима кілька разів, розтуляє рота, щоби щось сказати, але мовчить і закусує нижню губу.

– Фелікс, – Мінхо промовляє його ім’я так ніжно, що в куточку очей Лікса збираються сльози, і він відчуває, як щось важке давить йому у грудях. – Ти приїхав лише для того, щоб вибачитись і розказати мені, що боїшся спробувати бути зі мною?

Мінхо нахиляється трохи вперед до нього і Фелікс застигає, не в змозі поворухнутися. Лише його очі ковзають по обличчю механіка, намагаючись знайти щось, відоме лише йому.

– Ні. Я просто скучив.

Він майже шепоче, і його голос здається тоншим, ні зазвичай. Лікс хвилюється, чи почув його Мінхо, бо навряд чи він зможе повторити це ще раз.

– Я теж за тобою скучив. – Відповідає механік і лагідно усміхається. – Навіть якщо ти приїхав сказати мені, що не хочеш зі мною бути, я все одно радий тебе бачити.

У Лікса трясеться підборіддя, і він з усіх сил стримує сльози. Йому зараз конче потрібна підтримка, хочеться сховатися в обіймах Мінхо, або хоча би схопити того за руку, але він не впевнений, чи може це зробити. Невже його механік справді скучив за ним, чи це лише такий поганий жарт?

– Мінхо, ти… – Він замовкає і робить глибокий вдих. – Знаю, що вже пройшло багато часу, я навіть не був впевнений, чи ти мене ще пам’ятаєш, але чи існує можливість, що ти досі хочеш отримати мій номер?

Мінхо усміхається і підсовується ближче під важким поглядом Фелікса. Тоді протягає до нього руку, кладе долонь на шию і пальцем пестить ніжну шкіру щоки, всіяну ластовинням. Він нахиляється ще ближче, щоб їх обличчя опинились навпроти.

– Я не зміг би тебе забути, і буду дуже радий отримати-таки твій номер.

– Ох, справді? – Питає Фелікс, і Мінхо навіть міг би розсміятися з цього запитання, але сам факт того, що Лікс думає, ніби це може бути неправдою, робить йому трохи боляче.

– Справді.

Він шепоче майже йому у вуста, і його голос звучить абсолютно серйозно. А тоді нахиляється ще ближче і нарешті торкається Ліксових губ. Поцілунок з Мінхо смакує ще більш солодко, ніж Лікс пам’ятає, і він думає, чи це тому, що він так страшенно за ним сумував, чи може вже просто забув, як воно. Він кладе обидві долоні на щоки свого механіка і підсовується ще ближче, бажаючи сісти на Мінхо і більше ніколи не відриватися від нього. Цей хлопець збуджує у ньому такі почуття, про існування яких Фелікс навіть не здогадувався.

Він подобається йому так сильно, що довга розлука змусила його відчувати усе лише гостріше. Від того, як ніжно Мінхо засмоктує то його нижню губу, то верхню, хочеться захникати і розтектися, ніби розтанувше морозиво. Несподівано Фелікс розриває поцілунок перший, і стискає обличчя Мінхо у долонях сильніше, заглядаючи йому прямо в очі.

– Але ти точно впевнений, що хочеш цього? – Питає він.

– Я впевнений. А ти? Не будеш більше тікати від мене?

– Я дійсно хочу спробувати, але, Мінхо, ти ж розумієш, що зі мною не буде легко?

– Ти намагаєшся мене відмовити? – Він усміхається кутиком губ і обіймає Фелікса за талію. Наляканим він точно не виглядає, скоріше дуже задоволеним.

– Не відмовити, а попередити.

– Я знав, що може бути нелегко, ще коли ми тільки познайомились, але навіть не вагався, чи варто спробувати. Впевнений, ти вартий того, щоб я постарався.

Очі Фелікса моментально наливаються сльозами, і він вже навіть не намагається їх стримувати. Він киває кілька разів головою, усміхається і починає говорити швидко, мало не ковтаючи слова.

– Я теж впевнений, що ти вартий того, щоб я ризикнув і спробував. Тому я і прийшов. Вибач, що так довго. І дякую, що зачекав.

Мінхо обіймає його і міцно притуляє до себе, цілує десь у голову і стискає маленьке тіло в руках сильніше, заплющивши очі від задоволення. Тільки побачивши Лікса перед собою, він усвідомив, наскільки сильно насправді сумував за ним. Йому не хочеться думати, що той дійсно міг зникнути назавжди і він би більше ніколи його не побачив. Те, як Фелікс обхопив його руками у відповідь, відчувається надзвичайно приємно.
Чи може Мінхо бути впевнений, що буде з цим хлопцем до кінця свого життя? Звісно, ні. Але просто зараз він переконаний, що Фелікс – його людина. Поряд із ним так тепло, і він думає, що хоче дізнатися про нього все, що той тільки захоче йому розповісти. Вони можуть зробити разом ще так багато всього!

– Дякую, що зробив це. Я дуже радий, що ти прийшов. – Фелікс киває головою і цмокає Мінхо в шию. – Слухай, ти любиш карі?

– Карі?

Дивується Лікс, але не відсторонюється і не розриває обійми. Він надто солодкий, думається Мінхо.

– Так, я збирався зробити карі сьогодні на вечерю. Хочеш піти до мене?

– Хочу. – Моментальна відповідь без жодних роздумів. Мінхо усміхається. – Я обожнюю карі.

– Тоді мені треба швиденько тут закінчити і можемо їхати. Якщо ти не проти. Взагалі-то сьогодні я тут не сам, десь там ходить Чанбін і робить вигляд, що його тут нема. Тому я можу поїхати раніше і лишити його у майстерні самого.

Фелікс відсторонюється з виразним «ой!» і розглядається по сторонам, намагаючись побачити, чи за ними хтось не підглядає. Мінхо посміюється і цілує його у щоку.

– Зачекай тут. – Він підіймається на ноги. – І Фелікс, я запрошую тебе не на секс, а у гості. Вважай це нашим першим побаченням.

Лікс киває і усміхається. Тоді Мінхо нахиляє голову вбік, розглядаючи його радісне обличчя і надто серйозні очі. Він понижує голос на кілька октав і говорить йому:

– Звісно, у своєму ліжку я теж завжди радий тебе бачити.

Він зникає на кілька хвилин, і Фелікс чує, як він з кимось говорить за стіною. Його розбирає сміх і він починає реготати, майже не стримуючись. Щастя буквально розпирає йому груди, виплескуючись голосним хіхіканням. Йому хочеться танцювати, і він в нетерпінні топчеться ногами на місці, не в силах стриматися в очікуванні Мінхо.

Коли його механік з’являється у дверях і кличе його за собою, Фелікса розбирає впевненість, що все буде гаразд. Мабуть, він ще ніколи і ні в чому не був таким переконаним.

---

Дякую всім, хто прочитав! Ви котики. Буду дуже вдячна за відгуки.

Додати до улюблених