4

… але вийшло, як завжди. І не те, щоб він про це шкодував.

 

 

«Гарно вдягнись».

Чонгук топтався на автобусній зупинці, намагаючись зігрітись, і вкотре переглядав відправлене ще вчора повідомлення. Всередині приємно гріло передчуття чогось… Особливого.

Останнє побачення у списку і, Чонгук мав таку надію, не останнє назагал.

Техьон давав всі підстави так думати. Після того вечора на даху він ночував у Чонгука ще три ночі. Напрошувався на душ, бо його виявився справді зламаним. Мився, а потім нахабно залізав у ліжко і заговорював зуби. А виганяти такого домашнього, затишного Техьона у Чонгука просто не було сил.

І бажання.

У чужих розкиданих кінцівка вранці і хрипкому бурчанню прямо на вухо була своя романтика. Якась трохи збочена, такого Чонгук у своїх мангах не читав, а тому зрозуміти власний захват чужим пом’ятим обличчям не міг.

Техьон збирав себе в купу, пив з ним чай і, поцілувавши на прощання, йшов до себе. Потім вони зустрічались в універі, разом обідали, а на одному з тренувань Кім дочекався, поки хлопці розійдуться і добрих пів години вилизував Чонгука рот, періодично нахвалюючи його «жесть, яку гарячу» форму.

Тому так, надію Чонгук мав. Та яку там надію… Святе переконання, що після цього вечора вони стануть таки солодкою парочкою і будуть бісити всіх навколо своєю рожевістю.

Техьон запізнився на двадцять хвилин, але Чонгук, розглядаючи приталене смарагдове пальто і розтріпані кучері, готовий був пробачити йому навіть годину.

— Привіт, пташко.

Кіму Чонгуковий вибір одягу видно теж прийшовся до смаку. Інакше пояснити блиск у чужих очах і багатообіцяючу посмішку баскетболіст не міг. Він, зрештою, чудово знав, як виглядає. Спеціально вирядився і навіть волосся вклав, тому схожа реакція була очікуваною. Навряд чи у Техьона сильно зменшилась кількість всякого рейтингового у голові.

Але Чонгук, він наполегливий малий. Тому підходить впритул, дивиться прямо в очі. Давно зрозумів, що Кіма сильно вибиває все те інтимне, яке немає ніякого відношення до сексу.

Нахиляється, а Техьон чогось ніяковіє.

— Поцілуєш мене прямо тут? — фраза мала б прозвучати впевнено, з викликом, а голос тремтить. Техьон не встигає взяти себе в руки — Чонгук у блядському пальті, яке робить його і без того широкі плечі ще ширшими, нахиляється зовсім близько. Кім прикриває очі. Не може дивитись на це щасливе обличчя. Чон з ним щось зробив і це неочікувано… Лякає.

Техьон здригається, коли його щоки торкаються чужі губи, а потім повзуть вище, до вуха.

— Ти чарівно виглядаєш.

Чонгук відхиляється і повертається в сторону дороги, щоб сховати дурнувату посмішку у пів лиця. Він відчув, як Кім затремтів і чудово розгледів червоні зовсім не від холоду щоки.

Так і стоять. Один тішить, другий лякається. І обоє не знають, що з цим всім робити.

— Автобус? — Техьон супиться і забуває всю свою ніяковість, розглядаючи звичайнісінький міський транспорт. Його знову обвели навколо пальця? А як же «гарно вдягнись»? Для чого? Щоб в автобусі проїхатись?

— Чон, ти… — він не встигає вивалити на Чонгука всі претензії. Губить їх по дорозі, коли його хапають за руку і тягнуть за собою всередину.

Чонгук проштовхує Техьона подалі від входу, сам платить за проїзд.

— Проходь у сам кінець, — і ненав’язливо так, легко, обхоплює чужу талію, вкотре збиваючи Кіма з думки. Техьон слухняно йде далі, до останніх сидінь. В такий час, ще й по такому маршруту пасажирів майже немає.

У салоні тьмяно світять лампи, пахне мішаниною людських ароматів.

Вони сідають на пусті місця. Чонгук затискає Техьона біля вікна, витягає старенькі навушники і протягує один з них хлопцю. Кім приймає, чемно засовує у вухо. А що ще йому залишається робити?

Коли починає грати пісня, Техьон закочує очі.

— Боже, Чон. Ти перевершив самого себе.

А Чонгук що? Чонгук сміється, переплітає їхні пальці і тулиться носом до чужої шиї. У навушниках грає одна з його улюблених пісень. Та, яка соплива до неможливості, така ж рожева і така ж дівчача.

Техьон мовчить. Дивиться у вікно, піднімає трохи плече, щоб Чонгуку було зручніше лежати і мовчить. Щось собі там думає.

Баскетболіст тішиться — схоже йому таки вдалось пройняти цього непробивного скептика романтикою.

(Добре, що не знає, що насправді твориться в чужій голові.)

Вони їдуть близько години. За вікном все рідше з’являються ліхтарі, будинки зовсім зникають. В навушниках грають треки з підліткових фільмів, і Чонгук вдало проектує всі слова на власні відчуття. Закоханість — це неймовірно. Йому хочеться сміятись, цілуватись, тулитись, голубитись до своєї (вона ж своя, так?) людини 24 на 7. В голові Техьон займає головне місце приблизно стільки ж часу.

— То ти все-таки маніяк? — Техьон треться щокою об чуже волосся і гладить великим пальцем широку долоню. — Завезеш мене зараз в якийсь підвал і змусиш читати своє сьодзьо?

Чонгук сміється — щиро і голосно, а Техьону вкотре хочеться проковтнути тугий клубок чогось незрозумілого в горлі. Йому крутить у животі, долоні пітніють. Що ж, чорт забирай, таке?

— Пішли, — Чонгук піднімається першим і не розплітаючи пальців, знову тягне Техьона за собою.

На вулиці морозно і сухо, різко пахне хвоєю. Техьон горбиться від крижаного вітру і невдоволено оглядає якесь старе придорожнє кафе. Воно скоріш за все слугує тимчасовим прихистком для всяких далекобійників, явно не для побачень.

— Чон…

— Потерпи трохи.

Техьон зітхає, але вкотре дозволяє себе вести. Дивується своїй покірності. З іншим давним давно влаштував би істерику. А зараз он, топче дорожезними туфлями крихкий сніг, мерзне, але мовчить.

І від цього якось… Дивно всередині.

У кафе вони не заходять. Обходять його дугою, заглиблюються в ліс. Сніг сиплеться на голову, ніс мерзне, Техьон починає дратуватись.

— Ще зовсім трохи, — обіцяє Чонгук і тягне його далі, глибше.

Дерева рідшають, і коли вони виходять до потрібного місця, Техьон, що ж, справді вражений. Перед ними стоїть зовсім крихітний будинок. Там скоріш за все якась одна кімната, не більше. Прикрашений гірляндами, виблискує свіжою фарбою в жовтому світлі і виглядає якось не надто реально.

Чонгук не зупиняється. Відчиняє двері, галантно пропускає всередину.

Кімната справді одна. Простенька — ліжко, столик з вже накритою вечерею і величезне панорамне вікно з найкрасивішим виглядом на Сеул, який Кіму коли небудь доводилось бачити. Він, чорт забирай, готовий ще раз повторити свою фразу, сказану кількома десятками хвилин раніше.

Чонгук справді перевершив сам себе. І це очевидно чарівно. Навіть для Техьона.

— Подобається?

Кім, що ж, киває. Мовчки, бо зосереджений на своєму взутті, яке хоче скоріше зняти.

Підлога приємно гріє змерзлі стопи. Техьон підходить до вікна і ледве стримується, щоб не втиснутись у нього носом. Яка ж краса. Просто неймовірно.

Його талію обплітають теплі руки, а на плече лягає чуже підборіддя. Вухо лоскоче повітря.

— Я радий, що тоді сподобалось.

А Техьон… Техьон більше не може. Ну чесно, скільки ще має терпіти?

Всередині все натягнуто струною і з цим треба щось робити. Дуже, дуже швидко. А ще варто зайняти рот. Інакше з нього вилетить те, про що він потім буде дуже жалкувати.

Техьон крутиться в чужих руках, повертається.

Чорт.

Чонгук посміхається. Так тепло, так ніжно, що струна дзвенить новою мелодією. Він такий красивий. Такий до скреготу зубів солодкий, обліплений своїми цими мангами і романтичними рожевостями. Зовсім не Техьоновий тип, але чогось зараз бачиться… Ідеалом.

Чорт, чорт, чорт.

Техьон з якимось гірким розпачем втискається в чужі губи своїми. Не може більше, це все надто.

— Те…

— Просто мовчи.

І Чонгук мовчить. Покірно приймає такий поворот, покірно розкриває рот, дозволяючи облизати зуби. Дозволяє пропхати язик, сам втискається сильніше. Теж хоче, Техьон знає, тому не вважає, що робить щось неправильне.

Хапає пальцями ті плечі, на які задивлявся стільки часу. Вони тверді, кам’яні просто, напружені до межі. Техьон не розуміє, чого Чонгук такий — чи то боїться дозволити, чи навпаки — відпустити.

Не забиває собі цим голову. Там і без того повна катастрофа з думок та почуттів. Техьон хоче від них позбавитись, тому намагається повністю втонути у поцілунку.

Побачення очевидно пройобане — Чонгук навряд чи планував подібне. Хотів напевне посидіти, повечеряти. Можливо, завести якусь мега романтичну і мега важливу розмову.

Але Техьон… Він насправді такий боягуз.

Саме тому зараз займає чужий язик своїм, штовхає Чонгука до ліжка. Змушує сісти, лягти. Розігрує звичну партію, не даючи жодної можливості щось змінити.

Чудово знає і розуміє — Чон його хоче. Тому буде підло цим фактом користатись.

А у Чонгука в голові план стертий без залишків. Який там план, коли прямо на тобі мрія? Стискає стегна, гнеться змією. Безсоромно сама себе гладить, сама швидко розстібає ґудзики на темній сорочці.

Чонгук, якщо на чистоту, хотів би зробити паузу. Натиснути на якусь неіснуючу кнопку, зупинити цей хаос і подумати. Проаналізувати, поговорити, спитати. Зрозуміти.

Йому очікувано не дають. Стягують сорочку, дозволяючи побачите те, що раніше було сховане під тканиною. Дозволяють провести пальцями по грудині, по ребрах, зімкнутись на боках.

Техьон нетерпляче треться об його живіт, ніби йому десь шістнадцять і попереду — перший, такий бажаний, такий очікуваний, досвід.

— Зніми, — просить плаксиво, ніби мала дитина.

Чонгук не дуже розуміє, що саме має зняти, проте вирішує повторити. Теж розстібає ґудзики, розкриває сорочку і здригається від чужого погляду. Техьон дивиться так, ніби хоче його зжерти. Що може бути не таким далеким від правда.

Просто Кім ще не знає, що все оте, всередині, власноруч було віддане шматочками ще з самого першого побачення. А сьогодні Чонгук планував подарувати останнє.

Вони зупиняються, кілька секунд дивлячись один одному прямо у вічі.

І все стає якимось надто серйозним. Надто дорослим, надто важливим. Всі попередні рази розмазуються і Чонгук чітко розуміє, що зараз збирається зробити крок у прірву, з якої бог зна як буде потім вибиратись. А щось всередині підказує — вибиратись таки прийдеться.

Серйозність бачить і Техьон. Знову лякається, відводить очі. Чіпляє пальцями власний ремінь. Ні, ні, ні. Він не хоче ніякої серйозності. Не хоче, і все.

Техьон хоче швидко, Чонгук звик повільно. Куди гнати, якщо ще нічого не знаєш? Не розумієш, як правильно, як краще? Треба ж вивчити, запам’ятати, спробувати зрештою.

Чонгук, здається, розуміє проблему Техьона. Розуміє, чого йому завжди хочеться вести і так не подобається втрачати контроль.

— Чекай, — перехоплює чужі долоні, які вже встигли розстібнути штани. Тягне Техьона ближче, так щоб носом до носа.

— Куди спішиш?

Техьон не спішить, ні. Він втікає. Але пояснювати це все Чонгуку точно не збирається. Та Чон і без того розуміє. Щось там бачить в чужих очах і покірно відпускає долоні, дозволяючи продовжити.

Техьону гаряче. Ззовні парко, всередині взагалі вогонь венами біжить. У нього ніколи не було проблем зі збудженням, особливо після такого довгого очікування.

— Є лубрикант?

Чонгук тягнеться рукою до приліжкової тумбочки. Відкриває шухляду, копається там кілька секунд. Він знав, чим закінчиться цей вечір, тому приготувався. Дивно, що не готувався сам Техьон. Чи…?

Кім виплутується зі своїх штанів. Не горбиться, не ховається. Показує всього себе, дозволяє роздивитись. Знає, як виглядає.

А Чонгук мліє. Йому така краса в руки потрапила, такий вогонь, лиш би не згоріти.

Техьон не зупиняється. Стягує білизну, повністю голий всідається на чужий живіт. Чонгук шумно видихає, коли його член нехай через штани, але втискається у чужий зад. Ледве в принципі може дихати, бо, чорт, хто б міг з таким от Техьоном? Таким, який закочує очі, сам себе пестить, закидає голову? Вже мокрий, вже збуджений так божевільно сильно і швидко?

А ще такий самостійний. Он, навіть розтягувати себе сам береться. Вихоплює в Чонгука з рук лубрикант, зубами здирає прозору упаковку. Тремтячими руками виливає заледве не пів пляшки Чонгуку на живіт і це все так брудно, так… Ух, Чонгук від такого цілком легко може кінчити.

— Може я…

Техьон різко хитає головою, вимазує долоню у ароматній (здається, полуничній) в’язкості і заводить собі за спину. Чонгук опускає руки на чужі стегна і стискає напевне надто сильно.

Техьон тремтить. Чи то від того стискання, чи може від власних пальців в своїй ж задниці.

Чонгук не може надивитись. Боїться, боже, навіть кліпнути, щоб раптом щось не пропустити. Не проґавити жодної емоції на чужому лиці. Ні отих зведених брів, ні привідкритого в німому стогоні рота.

А ще не може втримати власні руки. Тягнеться, змикає долоню на гарячому члені, а Техьон у відповідь ну так солодко стогне, просто пісня.

Вигинається, розтягує себе активніше, мочить Чонгукові штани в лубриканті і передеякуляті. Обом на це начхати.

Чонгука, чесно кажучи, не дуже влаштовує власна бездіяльність. Він збирається з силами, хоче зробити своїй людині щось більше, ніж проста дрочка.

Не встигає. Техьон витягує з себе пальці і ними ж швидко розправляється з чужими штанами. Привстає, тягне їх до колін. За ними опускає білизну, зовсім не звертає уваги на Чонгука, який от-от задихнеться. Як ж так можна? Швидко, різко. Боже.

Чонгук стискає руки в кулаки і закидає голову, коли по його члену розкатують презерватив. Чужі пальці на шкірі відчуваються просто космічно якось. А коли Техьон відносно спокійно опускається на гарячу плоть… Чонгук прокушує собі щоку. До крові.

Він не впевнений, що відчуває. Не впевнений, який зараз рік, день, час доби, хто він такий, і що взагалі відбувається. Тому що, блять, існує тільки отакий Техьон.

Відкрий, розпашілий, голий, збуджений до неможливості. Стогне голосно, відверто, голову закидає, і рухається, рухається в якомусь нереальному темпі. Чонгук без зайвих слів записує цей секс у топ.

Напевне, таку гостроту відчуттів дарують внутрішні почуття. Інакше якесь дурнувате бажання розплакатись від задоволення на чужому лиці Чон пояснити не може. Боже, він така шмата.

Ніхто з них не знає, скільки проходить часу, але дихання Техьона стає обривистим. Рухи втрачають ритм, втрачають чіткість. Він…

— Ти втомився.

Техьон вперто продовжує рухатись.

— Ні, — дихання збите, загнане. Чонгук гладить тремтячі стегна, веде долонями до нижньої їх частини позаду колін. Техьон закидає голову, жадібно ковтаючи сперте повітря. Його кадик смикається, шкіра мокра, а руки вдавлюються в груди Чонгука, не даючи тому нормально дихати.

Чонгуку добре. У Чонгука очі закочуються без особливих старань, всередині забагато емоцій і від них розпирає. Хочеться швидше кінчити, потім нормально віддихатись і цілком ймовірно повторити. Але Кім…

Техьон ледве привстає. У нього зовсім не залишилось сил, продовжував рухатись на голій впертості. Член вдаряється об пах Чонгука, червоний і блискучий, так ні разу і не торканий. Що і кому Техьон хоче довести — та ще загадка.

— З чого ти взяв, що інша поза — приниження? — голос в Чонгука хрипить і хто б знав, як сильно Техьон зараз хотів би почути ним щось дійсно брудне. Тоді точно би кінчив.

Тому просто мичить, не бажаючи тратити ті крихти сил, які ще залишились, на беззмістовні розмови.

Чонгука мовчання бісить. Все це приємно, але хочеться чогось іншого. Більшого. Ближчого. У тому самому, ментальному плані.

І чхати, що буде потім. Він цілком може продемонструвати Техьону на практиці те, що намагався донести словами.

Кім смикається і валиться на спину, коли Чонгук міняє їх місцями.

— Я ж сказав… — в очах чогось злість і тремтлива образа, але Чонгук не звертає уваги. Нависає зверху, завмирає. Тягнеться до чужої долоні, силою її розкриває, проштовхуючи свої пальці поміж чужих.

— Дивись на мене.

І його голос в цей момент настільки ніжний, такий, аж всередині все перевертає. Техьон зовсім бездумно відкриває очі, чіпляючи чужий погляд. Голова порожніє. Всі відчуття розділяються по двох критичних точках — долоня і пах, а щось не фізичне, таке сяюче, лоскітливе, дере груди зсередини.

— Ти такий гарний.

І Техьон вперше в житті може закластись, що такий невинний комплімент стосується не тільки його зовнішності. Чонгук точно має якісь магічні властивості, витягнуті з тих своїх коміксів.

— Не ховайся, добре? — Чон торкається його носа своїм і треться, нагадуючи маленького цуценятка, що вимолював прощення. Техьон кусає губу і силою змушує себе дивитись. Віддається блискучим очам і такі особливій посмішці.

Чонгук починає рухатись. Повільно, розтягнуто, ніби вони тут не сексом займаються, а якоюсь медитацією. І Техьон хотів би фиркнути, звалити в гіршому випадку, але…

Куди там. Кожен рух несеться по тілу гострим задоволенням. Міцно стиснута долоня і погляд цей… Надто інтимно. Надто близько, вже не ззовні, чорт, всередину пробрався. Клішовано і блювотиною тягне, але Техьону майже хочеться назвати їхнє заняття не грубим «трахаються», а чимось більшим. Тим, що починається на «к».

Техьон тихо схлипує, замруживши очі.

— Дивись, Те.

І цей його голос просочується так глибоко, пронизує всі принципи. У Техьона просто не залишається вибору. Він знову відкриває очі, тремтить, коли його сльози починають злизувати. Притискається ближче, шукає чужий погляд і не може подавити глухого стогону. На нього дивляться з таким щирим, таким відкритим обожнюванням, що дихати стає зовсім неможливо.

Чонгук не пришвидшувався. Притримувався заданого ще спочатку ритму, а Техьон вже відчуває близький фінал.

Кінчає. Не торкнувшись себе, на такій швидкості, що будь-яка черепаха позаздрить, але він, блять, кінчає так сильно, що на кілька секунд губиться, забувшись у відчуттях.

А коли відкриває очі, лякається. Тому що чогось точно знає — таке от обожнювання Чонгук легко може прочитати і в його погляді. І вся ситуація справді переходить межу «просто секс», проведену ще з самого початку, що для Кім Техьона недопустимо.

Чонгук здригається, тихо стогне. Кілька секунд віддихується і виходить з нього. Цілує у плече, лягає поруч. Обпікає своєю шкірою, ніби вона вся — кислота. І проїдає його, Техьона, до кісток.

А потім Чонгук відкриває рот. Починає говорити.

— Я знається тебе…

— Тобі сподобалось?

Чонгук повертає голову, щоб врізатись в чужу потилицю. Вологе волосся зовсім заплуталось, але все ще до щему чарівне.

— Дуже, — не надто розуміє питання.

— То ти згоден? — Техьон повертається до нього лицем. Чонгук підвисає. Кім виглядає нереально навіть от такий — зі скуйовдженим волоссям, червоними щоками, блискучими очима.

— На що?

— На секс. Як я і пропонував.

Метафор стосовно того, що у цю мить відбулось у нього всередині, Чонгук пізніше знайде приблизно сотню. Зараз — повна порожнеча.

— Що? — він сідає.

— Ну… — Техьон запинається, чогось прокашлюється, ніби в горлі зовсім сухо. Відводить погляд. — Погоджуєшся на періодичний секс зі мною?

Чонгук гасне прямо на очах. Очі замилюються туманом, плечі опускаються.

Що ж. Це було очікувано.

Техьон чекає відповіді, а Чонгук не може підібрати жодного слова.

Єдине, на що здатен — підняти дерев’яне тіло і схопити свій одяг. Так само мовчки почати його натягувати.

— Чонгук…

— Я… — Чон поспіхом застібає ґудзики на сорочці, пропускаючи петельки.

— Ей, давай… — Техьон хапає його за плече, але руку різко скидають.

— Я не можу.

Чонгук встає, оглядається. Щось шукає. Погляд ковзає по всьому, окрім Техьона. Він не може на нього зараз дивитись. Інакше… Буде ревіти. Ганебно, по-дитячому. Точно так само, як зазвичай це роблять головні героїні його манг.

— Пташко, послухай…

— Ні. Я… — Чонгук повертається і перехоплює чужий погляд. — Я закохався в тебе, окей? Сильно. І мені не підходить просто секс.

Техьон від цих слів сахається. Ногами штовхається, забиваючись у кут ліжка. Тягне на себе ковдру.

— Я не для стосунків. Я не такий, окей? — Кім шепоче ледь чутно. — Я трахаюсь з дорослими мужиками, які купляють мені всякі дорогі цяцьки. В мене є гроші, в мене багаті батьки, а я роблю це просто так, розумієш? Влився, підсів — не знаю. Казав же ж — хочу пасивного актива. Але без стосунків. Я не для стосунків, пташко… Я не…

— А я якраз для них, — голос бринить і Чонгук повертається до дверей.

— Чому? Чому ти не хочеш?

Чонгуку хочеться на Техьона накричати. Для чого питає? Вони ж все давно вияснили. То він, ідіот, вирішив, що зможе іншу людину перекроїти.

Не зміг, добре. Зрозумів. Не змирився — миритись буде ще довго, але зрозумів. І готовий розірвати це… Бог зна що, що є зараз між ними.

— Чонгук… — а Техьон кличе, сповзає з ліжка, для чогось хоче зупинити. Поговорити. Домовитись.

Та їм немає про що домовлятись. Все і без того зрозуміло.

Чонгук поспіхом накидає пальто і вилітає на вулицю, залишаючи Техьона стояти посеред порожньої кімнати.

На тому їхні шляхи розійдуться. І плювати, що в обох від подібного всередині формується глибока, чорна яма.

 

***

Три місяці зими і холодний початок весни для Чонгука пролетіли майже непомітно. У якійсь із своїх манг він читав, що забути людину можна приблизно за подвоєний проміжок часу, який був відданий під закоханість. Що ж — у нього в перспективі ще добрих три місяці, а з тією частотою, з якою він бачить Техьона, фінальний час забуття можна прогнозувати за кілька років.

Так, вони бачились. Очевидно, що бачились. Чонгук вже так натаскався на вишукуванні Кіма у натовпі, що легко позбутись цієї звички не зміг. Шукав, знаходив, бісився.

Потім в квартирі кілька разів навіть плакав, але про це ні-ні, нікому.

Навушники вдома більше не знімав. Включав музику чим гучніше, щоб ні в якому разі не почути чужий голос.

Для себе зрозумів. Закоханість — це все ж таки те ще лайно. А ще вся його манга теж. І блокнот той дурнуватий з планами. Більше такого досвіду він не хотів.

А Техьон… Іноді Чонгуку здавалось, що той на нього дивиться. Іноді — що виглядає гірше, ніж зазвичай. Не наважувався зіставляти це з усім, що між ними відбулось, інакше точно дах поїде. Раз Кім не робив ніяких кроків назустріч — значить Чонгуку могло просто здатись.

Ближче до весни стало трохи краще. Чонгук почав проводити більше часу з друзями, менше з самим собою. Заганявся на тренуваннях, вліз з головою в навчання. Так і жив.

У той день вперше за березень випав дощ. Рясний такий, холодний. Чонгук сидів в кафе недалеко від універу разом з хлопцями із команди. Віддалено слухав чужі розмови, розглядаючи косі лінії води за вікном. Він любив дощ і був би не проти зараз піти прогулятись. Але цієї весни якось… Не хотілось.

Задзвенів дзвіночок, сповіщаючи про нового відвідувача. Чонгук повернув голову в сторону дверей і застиг. Біля входу стояв абсолютно мокрий, в одній тільки сорочці, Техьон. Лоск кудись дівся, залишивши розбитого, розгубленого хлопця з бігаючими очима. Варто було їм знайти те, що хотіли, лице миттю стало іншим. Незрозуміло просяяло, так яскраво, що Чонгуку довелось примружитись.

Кім пішов у їхню сторону. Хлопці з команди його не помітили, продовжуючи розмову. Замовкли тільки тоді, коли Техьон зупинився біля самого стола і натягнуто посміхнувся.

— Всім привіт. Ану, — він міцно перехопив нічого не розуміючого Чонгука за зап’ястя і стягнув зі стільця, підтримуючи під лікоть, щоб розгублений баскетболіст не впав.

— Я його у вас на трохи вкраду, — відповіді не чекав. Потягнув Чонгука на вихід, стискаючи мокрою долонею зап’ястя надто міцно.

Чонгук взагалі не розумів, що відбувається. За ті всі місяці єдине, що їх з Техьоном зв’язувало — кілька нерозгаданих поглядів (в яких Чон і впевнений не був), пара ніякових зіткнень і точно сотні три різнобарвних снів. Чонгук, що ж поробиш, від цих снів позбавитись так і не зміг. А ще від кількох десятків незрозумілих реакцій тіла, варто було помітити у натовпі потрібну людину.

Ага, все ще потрібну. Що б він там не розказував Чіміну.

На вулиці густо сік дощ. Вода миттєво пірнула під комір, змочуючи футболку. Волосся прилипало до лиця і весь час незрозумілого бігу доводилось прибирати його з очей, щоб бачити хоч щось.

Техьон тягнув його далі. Його вся ота вода взагалі не хвилювала.

Через дорогу був парк. Туди вони, власне, і побігли. Кім загальмував посеред відкритої галявини, повернувся.

— Що ти… — Чонгук не встиг. Чужі губи накрили його власні і цей поцілунок дивним чином нагадував той єдиний, перший.

Техьон цілував ніжно, акуратно, з трепетом гладив обличчя, і у всіх його діях вгадувалось стільки почуттів, що Чонгук ледве не задихався. Вчепився у чужі плечі, мокрі і тремтячі, цілував у відповідь. Не міг не. Яке там…

Скучав, як божевільний.

— Що ти робиш?

Техьон притулився до його чола, прикрив очі.

— Викреслюй зі свого списку.

Чонгук відсунувся, щоб нормально розгледіти чуже обличчя. Він все ще нічого не розумів, про що і поспішив повідомити Техьона.

— Ти про що?

— Поцілунок під дощем, — Техьон посміхнувся, але очі сяяли страхом. Він… Боявся? Боявся, звичайно. Теж вперше мав такий от досвід.

— Ти читав мій блокнот? — Чонгук зовсім забув, що вони не спілкувались більше трьох місяців.

Блокнот! Той самий, в якому просто критичний рівень рожевості. Боже.

— Ага. Він такий… — Техьон скривився. — Блискучий.

— Ти просто…

— Знаю, — Техьон знизив плечима. Перехопив чужі долоні, які закривали червоне лице і розвів їх в сторони, щоб заглянути прямо у вічі.

Наважувався.

— Ей, пташко.

Чонгук завис. Забагато стресу на один день, а нервова система і без того не найсильніша.

— Я, здається… — Техьон відвів погляд у бік і, ви тільки гляньте, розрум’янився весь. — Кохаю тебе.

У відповідь йому — мовчання.

— Ти нічого не скажеш? — вау, а голос як тремтить. А в Чонгука он, квіти всередині цвітуть. Знову сакура, зірочки, все, як в вересні.

— А що маю казати? — ну а що, тільки йому тут мучитись чи як?

Техьон опускає руки, плечі, очі. Горбиться і робить крок назад.

— Ем… Та нічого. Я власне… Просто… — він відходив все далі і далі. Дощ мочив волосся, стікав по обличчю.

— Техьон…

А Техьон вже все. Щось собі там надумав, повернувся, он-он втече.

Чонгук не дасть. Більше не відпустить.

Хапає чужу долоню, розвертає до себе в найкращих традиціях і манги, і фільмів, і всього найромантичнішого, що тільки бачив.

Цілує — ох, зірочки вже майже реальні навколо. Підхоплює хлопця під стегна, піднімає, змушуючи себе обхопити. І цілує, заціловує і очі, і губи, ніс, щоки — все, до чого тільки дотягується.

— І я тебе, придурок.

Техьон обіймає міцно-міцно, напевне ревить йому там у плече, але яка різниця, коли все так. Коли як в манзі, і трохи — як в житті. Зі своїми корективами, бо Техьон не надто насправді схожий на головну героїню, а Чонгук — далеко не головний герой.

І закоханість — то дійсно круте почуття, особливо коли взаємне.

 

***

 

— То ми тепер солодка парочка?

Техьон сміється.

— Парочка, — і ніжиться, треться носом об скроню.

— А чого ти раніше не сказав? — Чонгук все ще тримав Техьона на руках і ніжно голубився до чужої щоки. Техьон закотив очі.

— Я тоді, коли знайшов твій блокнот, встиг там прочитати тільки один пункт.

— І що?

Техьон фиркнув.

— Дощу чекав. Ти ж так хотів полизатись під дощем. Гидота… — але не кривився. Підставлявся під чужі губи і зрештою дозволив собі провалитись у ці такі сяючі очі.

Додати до улюблених