Десь біля півночі незворушна Юзуру і стомлений Ханма зайшли у криміналістичну лабораторію Тіньового агентства – просторе затінене приміщення з кількома столами й надсучасною технікою, яку агентство час від часу позичало поліцейським, бо технікою майже не користувалися. Криміналістичною вона називалася лиш формально, бо тут виявляли надприродні аномалії, закляття і магію, що шкодили людям. Керував лабораторією вампір Баджі Кейске – високий чоловік з довгим чорним волоссям, зав’язаним у хвіст. Побачивши відвідувачів, він оживився. До Кейске зазвичай приходили вдень, а саме тоді вампір працював повільно і неохоче, бажаючи проводити день у ліжку і з чашкою крові.
– Ого, я бачу, хтось теж з нічних істот, – вишкірився Баджі, оголивши довгі ікла, – Ханмо, з яких це пір ти працюєш після заходу сонця?
– У неї спитай, – Шуджі покосився на чаклунку, не маючи навіть сил, аби посперечатися з напарницею. День видався напруженим. Довелося забрати ті сім картин, а ще слухати безглузду маячню людей. Тому маг був таким мовчазним. – Баджі, це Юзуру Шіроюкі, моя напарниця з адептів смерті. Юзуру, це Баджі Кейске, керівник криміналістичної лабораторії.
– А я все думаю, звідки взялися запахи землі, мокрого листя й гниття? – хмикнув Кейске. Юзуру не відреагувала на цей сумнівний комплімент. – Точно, адепти смерті теж майже не сплять!
– Я помітив, – пробурчав маг, позіхнувши. Шіроюкі глянула на Шуджі і ніби згадала, що деяким істотам потрібен сон.
– Іди поспи, Ханмо, – мовила чаклунка.
– Я маю бути в курсі подій, – вперто заперечив маг.
– Ханмо, експертиза може тривати до ранку, – втрутився Кейске, – ти якраз виспишся і прийдеш. До речі, а що я маю дослідити?
Двоє чоловіків якраз внесли в лабораторію загорнуті у чорний поліетилен картини. Чаклунка, маг і вампір мовчали, доки люди не вийшли з приміщення.
– Друга резус позитивна і друга резус негативна, – принюхавшись, оголосив Баджі, – багато палять, їдять гидоту, насичену холестерином і хімічними добавками. Я б таких не куштував, навіть якби помирав з голоду.
– Ханмо, іди додому, – повторила Юзуру, – ти потрібен мені вранці бадьорим і уважним.
Шуджі все ще вагався.
– Якщо результати будуть раніше, я зателефоную, – додала чаклунка ще один аргумент.
– Тільки спробуй не зателефонуй. Я прокляну тебе, – пригрозив наостанок Шуджі й пішов.
Баджі встав зі зручного стільця з коліщатами, на якому їздив туди-сюди. Юзуру не стримала посмішки, коли побачила, що вампір убраний у футболку з кумедними головами кошенят і сніжинками.
– Гарно, – прокоментувала побачене жінка.
– Подарунок Чіфую, – пояснив Баджі, котрий намагався розгорнути картини, – ніколи не думав, що у бакенеко пункт на котів. Ти ніби знайома з ним?
– Так, ми навчалися в Тіньовій академії. Не торкайся руками без рукавичок, – застерегла Шіроюкі, – це може бути небезпечно.
– Наскільки небезпечно? – поцікавився вампір.
– Схоже, ці картини вбивають людей.
– Цікаво, – посерйознішав Кейске і надягнув латексні рукавички, – як давно витвори мистецтва стали серійними вбивцями?
Нахабний вампір чимось нагадував Ханму, та були у його поведінці легка витонченість і аристократична стриманість. Так, Баджі говорив, що думав, чхати хотів на етикет, але, схоже, вампірське чуття підказувало, коли не варто переступати межу.
– Ці полотна незвичні, – відказала Юзуру, – вони ніби гіпнотизують і змушують підходити до них ближче. Я не знаю, яким чином картини убивають, та сподіваюся, що ти допоможеш дізнатися. Чи розповіси про того божевільного, котрий намалював оце все.
Кейске вже розгорнув картину з квітучими сакурами і огидними лискучими зеленими мухами, що літали над деревами.
– Ти помітила цей разючий контраст між квітучими деревами і трупними мухами? – вампір оглядав полотно. – Автор ніби хоче наголосити на цьому. Фарби олійні, доволі яскраві, хоч їм більше ста років. Полотно лляне. Бачу, художник намагався повторювати європейських митців, бо подібні стилі я вже бачив. А ще картина пахне старою кров’ю.
– Це як? – спохмурніла чаклунка, котра, звісно ж, нічого такого не відчула.
– Можливо, художник поранився, коли малював, але… – Кейске розгорнув картину з руками. – Тут теж відчувається запах крові. Цей тип, ким би він не був, скоріш за все, додавав власну кров у фарби. А, може, і не власну. Я перевірю. Сідай, Юзуру. Тут багато стільців. На жаль, майже всі пішли, бо люблять спати. Як можна спати уночі?
– А ти хіба не спиш удень? – поцікавилася чаклунка.
– Не завжди, бо у мене повно енергії, – Баджі обережно зішкріб по кілька фрагментів фарби з полотен. Він одночасно працював і говорив. – Вдень я можу спілкуватися з колегами чи спостерігати за людьми, які іноді приходять до нас. Зазвичай, це криміналісти і судмедексперти. Бачиш, яка у нас техніка? А якщо злочинець особливо небезпечний, наші детективи допомагають у пошуку й затриманні. Бо у Тіньовому агентстві іноді так нудно…
– І як довго ти тут?
– Від самого заснування агентства. Манджіро пообіцяв комфортні умови, високу зарплату і багато донорської крові. А я залучив кількох хороших істот.
– А чому Кісакі мені нічого не обіцяв? – насупилася Шіроюкі, закутавшись у свій довгий плащ.
Баджі розсміявся.
– Коли повернеться Сано і якщо захочеш лишитися, проситимеш у нього будь-що в рамках розумного, – відказав він, – або Кісакі перестане бути скалкою у дупі. Не варто йому було лишати Ханму самого. Маги хаосу дуже небезпечні, коли лютують. А темні ельфи – вперті засранці. Я буду щасливий, коли повернеться Манджіро, а Кісакі знову стане напарником Ханми. Амінь.
Десяток колб із фрагментами фарби Баджі помістив у центрифугу. Увімкнув апарат і став чекати результатів.
Тим часом у лабораторію зайшов чорнявий чоловік у такій самій футболці, що і в Баджі. На додачу, цей незнайомець був одягнений у костюм, котрий ніяк не підходив до футболки з кошенятами. Та чоловіку, схоже, було все одно. Замість людських вух він мав котячі, а ще – великі блакитні очі з вертикальними зіницями.
Юзуру аж підвелася, бо впізнала Чіфую. Того самого бакенеко, який в академії став найкращим другом Такемічі.
– Я знав, що ти тут, Юзуру, – радісно повідомив Мацуно, – ні від кого більше так не відгонить цвинтарем.
– Хто б іще мені таке сказав, як не ти? – хмикнула чаклунка, якій кіт-перевертень колись щодня нагадував про цвинтарі, але це виходило доволі кумедно, і Шіроюкі не могла на нього сердитися
– Чіфую, а ти чого тут? – здивувався Баджі. – Я ж просив іти додому.
– Мені нудно вдома, – промовив Мацуно, – а поспати я можу у своєму кабінеті на кріслі. Або у тебе на колінах.
– У мене на колінах не поспиш, бо я зайнятий, – Баджі нетерпляче підстрибував довкола центрифуги, – обожнюю працювати вночі.
– Ого, які картини! – захоплено вигукнув бакенеко.
– Не чіпай! – водночас застерегли вампір і чаклунка. Юзуру додала:
– Тільки в рукавичках.
– Вони прокляті, чи що? – здивувався Чіфую.
– Невідомо, – відгукнулася Шіроюкі, – а тепер виявляється, що художник малював фарбами, змішаними з кров’ю.
– Баджі, ти ж сам казав, що магія крові – не те, чим займаються пересічні маги, – раптом згадав Мацуно, – з допомогою магії крові можна зробити багато чого поганого.
– Тоді ми маємо справу з могутньою тіньовою істотою, – замислено відказав Кейске, – стає все цікавіше.
Чіфую тим часом розглядав картини. Хоч бакенеко не були сильні в магії, та могли бачити приховані речі.
– Як перший день співпраці з Ханмою? – поцікавився кіт-перевертень.
– Погано, – відказала чаклунка, – я не наймалася спілкуватися з людьми.
– Люди кумедні, – неуважно сказав Мацуно.
– Люди смачні, – докинув Баджі.
– Люди нестерпні, – не стрималася Юзуру, через що двійко співрозмовників посміхнулися.
– А ви знаєте, що ці картини – ніби двері до іншого світу? – зненацька сказав Чіфую. Чаклунка підійшла до столу. – Правда, вони ретельно замасковані мистецькою магією.
– Як ти це побачив? – Юзуру вдивлялась у найближче полотно, аж запекло в очах.
– Коти помічають багацько прихованих речей, – пояснив Баджі, всміхаючись, – навіть таких, що недоступні для зору інших істот.
– Питання лиш у тому, – Шіроюкі прибрала руку з картини, – що приходить сюди з-за тих дверей?
***
Як тільки о шостій годині ранку Кісакі прийшов на роботу, Юзуру з’явилась у його кабінеті.
– А де Ханма? – ельф дивився на двері, очікуючи побачити високого мага.
– Схоже, ще спить, – знизала плечима чаклунка.
– Відпустила напарника відпочити – доволі благородно, як для тебе, – не втримався від іронічного зауваження Тетта.
– Я не збираюся вести розслідування з напівсонною істотою, – відказала жінка, – бо, як ти помітив, маю намір якнайшвидше все закінчити й піти.
– Отже, справа дійсно відноситься в категорію надприродних? – уточнив ельф.
– Я майже впевнена, – відповіла чаклунка, – тільки дещо перевірю. Коли працюватиме морг? Туди вже привезли тіла жертв?
– Ханма вчора запросив трупи. А морг працюватиме через годину. Юзуха, на відміну від тебе, не може працювати цілодобово.
– Хто вона? Теж чарівниця?
– Нефілімша, – сказав Кісакі, – сім’я Шіба – найдревніша серед нефілімів Японії. Тож не дратуй її.
– На відміну від тебе, я такого дару не маю, – не стрималась Юзуру. Кісакі хмикнув.
– Що можеш розповісти по справі? Я бачив повідомлення від Баджі. Що він досліджував?
Шіроюкі детально розповіла про моторошні картини, які були виявлені на місцях злочину. Описала свої відчуття. Віддала звіти, що написала, поки чекала висновків Кейске. Коли дійшла до інформації про виявлену на полотнах кров, до кабінету влетів невдоволений Шуджі, чий темний костюм був вологий від вранішньої мжички.
– Я знав, що ти не зателефонуєш, чаклунко, – заявив він.
– Ми якраз почали обговорювати висновки з лабораторії, – спокійно мовив Кісакі, бо Шіроюкі вирішила промовчати, – тож ти нічого не пропустив.
– А міг би, – маг усе більше дратувався і ходив колами, – Кісакі, та скажи щось!
– Сядь, – ельф не підвищував голосу, проте Ханма послухався. Та час від часу сердито зиркав на непорушну чаклунку очима золотистого кольору. – Юзуру, розкажи, що знайшов Баджі.
– Художник додавав власну кров у фарби, – Шіроюкі не був потрібен звіт, аби повідомити основні деталі, – це може бути будь-яке могутнє закляття… І ще Чіфую додав…
– От же всюдисущий котяра, – пробурмотів Ханма.
– Картини – це наче двері в інший світ, – закінчила Юзуру, – можна припустити, що художник з допомогою магії крові відчинив двері, випустивши щось, що вбиває людей.
Шуджі побіжно оглянув звіт Кейске. Вампіру вдалося виділити ДНК, проте ні в одній поліцейській базі співпадіння не знайшлося. Цей слід нікуди не вів, хоча магу було б цікаво дізнатися ім’я творця полотен. Що спонукало його малювати таке? Що митець хотів сказати? Яким чином йому вдалося вплести могутню магію? Може, Ханма останнім часом відносився легковажно до своїх обов’язків, та він відчував: ця справа мала бути цікавою. Навіть присутність Юзуру не зменшила азарту, з яким маг учора ходив забирати картини.
– Що ви збираєтеся робити далі? – спитав Кісакі.
– Підемо в морг, я спробую поспілкуватися з трупами, – відказала Шіроюкі, – можливо, вони розкажуть, що їх убило. Ще треба дізнатися, де жертви придбали картини і забрати їх. Може, вдасться дізнатися про художника.
– Добре, я вас не тримаю, – погодився Тетта, – якщо вдасться щось дізнатися, одразу ж повідомте мене.
– Як скажеш, – Юзуру байдуже махнула рукою і вийшла. Ханма теж підвівся. – А ти чекай.
– Що? – вдавано здивувався Шуджі.
– Сьогодні вперше після мого призначення керівником Тіньового агентства ти прийшов на роботу вчасно, – зауважив ельф.
– Це випадково, – сказав маг і хитро всміхнувся, – обіцяю, більше таке не повториться.
Він обожнював дражнити шефа.
– Або тобі цікаво працювати, – Кісакі на провокацію не піддався, – що ж, я тебе розумію, в академії я, ти і Юзуру часто втрапляли у халепи втрьох. Точніше, це через тебе ми втрапляли у халепи.
– Бо ви обоє зануди, – відказав Шуджі, – коли повернеться Манджіро?
– Не знаю, він не повідомив. А що?
– Ти знаєш, що, Кісакі, – нетерпляче відказав маг, – я хочу працювати з тобою. А Сано нехай і далі керує агентством.
– Ти вже це казав.
– І казатиму доти, допоки до тебе не дійде.
Тетта промовчав, а Шуджі щиро додав:
– Мені хочеться, аби ми бачилися не лише в цьому огидному нудному чистому кабінеті. Ти тут поводишся, як бісів перфекціоніст. Командуєш. І не проявляєш ніяких емоцій. Припини вже, Кісакі, ти довів, що можеш бути керівником не гіршим за Манджіро. Повертайся на посаду детектива, гайда разом розкривати злочини. Я сумую за цим усім.
Тетта завмер, спантеличений промовою Ханми. Втім, маг завжди був прямолінійним і говорив, що думав. Ця риса подобалася Кісакі, бо ельф умів відчувати брехню. Він зняв окуляри і якийсь час мовчав. Ханма сказав усе за них обох. Врешті Тетта промовив лиш:
– Я напишу Манджіро, аби він швидше повернувся.
Ханма полегшено видихнув, обійняв Кісакі й шепнув:
– Дякую.
Додати до улюблених