Починався квідичний матч. Це мав бути перший і останній матч за цей рік, Слизерин проти Ґрифіндору. На цей раз команда була одна із сильніших, бо були Гаррі Поттер і Офелія Блек з найновішими мітлами “Вогнеблискавками”. Поттеру анонім подарував на Різдво, а в Блек була багатенько матір. А батько Офелії ще літом втік з Азкабану. Ніхто не знає де він.
Періщив дощ. Шугала блискавка. Лі Джордан традиційно оголошував команди. Поттер як завжди злетів найвище – щоб зверху побачити снич. За рік вони втратили багато очок і щоб виграти кубок гуртожитків їм треба забити мінімально 15 голів.
Відбивачі Фред і Джордж постійно дивились за Блек. Вона грала краще за Анджеліну та Кеті Бел і відбивачі старались збити саме її.
–І ось Вінсент Креб замахується биткою по бладжеру цілячись в Блек, і… Попадає по своєму колезі – Грегорі Ґойлу!
-70:40 на користь Грифіндору, Блек, Джонсон і Бел гарно працюють!
***
Анджеліна влетіла в трибуни, наразі її забрала мадам Помфрі. Кеті вдарив бладжеру і в неї з носа періщить кров.
– Бел забиває гол ! – верещить Лі Джордан – 140 : 80 на користь Грифіндору!
Від такої втрати крові Кеті ослабла і почала потихеньку спускатись на землю біля трибун, щоб зразу піти до мадам Помфрі. Залишилась одна Офелія.
-Отямившись, Ґойл запустив бладжер в Блек! – знову кричить коментатор- Візлі будьте уважні.
Фред і Джордж понеслись до Офелії. Поттер збоку полетів за сничем. Близнюки Візлі закрили собою дівчину – залишився один гол, Поттер ловить снич і вони виграли! Ну нажаль вони не змогли подивитися на їхню перемогу. Бладжер попав Фредові в голову і той почав падати на землю валячи з собою Джорджа. Єдине, що вони почули це вереск з трибун і крик Джордана:
-Гаррі Поттер ловить снича, Грифіндор перемага!
***
Очуняли вони вже в лікарні. Біля себе вони побачили дівчину, що закинула ногу на ногу і читала щоденний віщун.
– Доброго ранку, прокинулись? – посміхнулась Офелія по черзі до кожного хлопця.
– Ми померли, Фред? – промовив захрипло Джордж – я бачу перед собою прекрасного ангела.
-Я теж бачу, правду кажуть – ангели мають неземну красу.
– Перестаньте, Ви змушуєте мене червоніти.
Ніжний голос Офелії, пролунав в лікарні ехом. Від цього голосу в близьнюків їхав дах. Блек справді вкрилася рум’янцем.
– Дякую, що захистили мене, ми виграли матч.
– Та нема за що, звертайся, якщо треба дебіли, що зламають хребет за тебе. – сказав Фред.
– Я не знаю, чим я можу віддячити, тому…- Офелія підійшла до Фреда і поцілувала його в щоку, так само зробила і з Джорджем. – Дякую Фредді і Джорджі, Батьківщина вас не забуде.
На диво Візлів вона зуміла їх розрізнити. Це їх і ранило прямо в серце. Коли дівчина вийшла єдине, що міг сказати Джордж – це :
- -Не дівчина, а казка…
Додати до улюблених