Я – рана, ти – пластир

AU: що було з Дазаєм і Чуєю до портової мафії в естетиці України 80-90-х.

11 років – я наклею пластир на твоє побите коліно.

16 років – я наклею пластир на твій старий шрам.

22 роки – я наклею пластир на дуло твого пістолета.

Бійки кропивою, карткові ігри на бажання, багаття біля річки.

П’яні дотики, нічні втечі, перші кроки у злочинний світ та пізнання себе.

Ставки піднімаються, не правильне рішення = кров, маніпуляція = втрата, вибір = відповідальність.

в лапках музика в атмосферу сцен (рано чи пізно зроблю плейлист, чесно), а після розділів посилання на мудборди

«Black Box Recorder – Child Psychology»

1986. Травень. Варшава.

Дазаю 11 і він вже знає, що не можна показувати злість. Чи роздратування. Чи невдоволення. Особливо, не можна показувати образу.

Дазаю 11 і він розуміє, чому батько заробляє так багато, працюючи на митниці. Хлопчик багато чого розуміє. Розуміє, що таке контрабанда. Розуміє, що не можна сумніватися в чесності успішної кар’єри батька. Розуміє, що коли додому приходять великі дядьки, від яких тхне дешевим тютюном, то варто закритися в своїй кімнаті. Беззвучно дихати, нерухомо чекати. Дазай навчився беззвучно крокувати. Вивчив кожну кляту скрипучу дошку в паркеті. Навчився закусувати щоку до крові, лиш би не пискнути. Дазай ніколи не називає Френсіса татком. Френсіс ніколи не звертає на це уваги. Він загалом не звертає уваги.

Як і зараз не звернув уваги на те, що впродовж довгої поїздки на машині, син збуджено радів можливості побачити великий польський супермаркет. Проте Френсіс наказав Дазаю залишитися біля машини. Хоча ні. Батько не «наказує», він зі спокійним обличчям «пропонує» так, що при думці про заперечення хочеться зім’ятися, як непотрібний аркуш паперу і полетіти у смітник. Дазай ще не намагався перечити. Він називає це «інстинкт самозбереження». Прочитав у енциклопедії про еволюцію.

За спиною Дазая стояли батько з мачухою. Автоматичні двері польського торгового центру повільно розсунулися. Хлопчик посмикував нитку на рукаві куртки. Округле дитяче лице залишалося кам’яним, хіба трохи насупленим. Щілина між дверима стала достатньою і він різко вислизнув на вулицю. Навіть погляду не кинув на Френсіса, який залишився в торговому центрі. Тим більше не кинув погляду на його обранку. Вона молодша за батька на 12 років.

Дазаю 11 і він розуміє, чому вона завжди йде в спальню, коли Френсіс приходить пригнічений після важкого дня.  Хлопчик навчився закривати вуха подушками. Декількома подушками та з головою ниряти в одіяло. Дитині не варто чути цих звуків. Цих стогонів. Дазай повинен називати Луїзу мамою. Коли він звертається «мачуха» або ігнорує, то залишається без кишенькових. Дазай часто залишається без кишенькових.

Жінка з пружними великими грудьми, надто показово виховувала не рідного сина. Скоріш намагалася виховувати. Відчитала лекцію через хамство вчителям і чекає реакції чоловіка. Лиш би Френсіс був задоволений, лиш би бути йому потрібною. Єдине, що сходилося з ефемерним образом матері – Луїза смачно готувала. Дазай ніколи цього не казав. Вона ж все одно старалася заради богоподібного Фіцджеральда. Правда в тому, що: якби сильно вона не намагалася, як би не віддавала тіло і як би смачно не готувала – ні Дазай, ні Френсіс цього не помічали.

Поки Морі та мачуха закуповували продукти, Дазаю залишалося лиш гнівно жбурляти бляшанки на парковці. Сіре затягнуте небо відповідало його настрою. Черговий удар жовтого чобітка і бляшанку зім’ялася. Між бровами вилізла складка, губи зімкнулися в ще тоншу лінію. Дазай намотував круги поміж машин. Позаду парковки він побачив ряд старих гаражів. Вони обросли зеленню, між цеглинками встромлені недопалки цигарок.

-В тебе крута куртка. – почувся писклявий дівочий голос. Хлопчик оглянувся. Поряд нікого не було.-Я тут йолупе.

Дазай підняв голову і побачив, що на гаражі сидить дівчисько. Молодша, з пилом на носі та побитими колінами. Вона гойдала ногами в подертих сандалях. Неохайні рижі хвостики стирчали. Дазай оглянув куртку, ніби вперше її бачив.

-Вона мені не подобається. –польською відповів він.

Дівча досить вправно зістрибнуло, але все ж гепнулося на сідниці. Вона витерла долоні об затерту футболку.

-Нема чого сміятися. –сказала вона, хоча хлопчик мовчки спостерігав. –Якщо вона тобі не подобається, то віддай мені.

Дазай торкнувся підборіддя, замислившись. Насправді, він залюбки спекався би всього одягу, який обирає йому мачуха. Він ненавидить це. Хоча самі по собі речі не такі вже і погані. Причина ненависті в іншому.

-Я можу віддати, але яка мені з того користь?

Так часто казав Френсіс. Дорослі ж завжди роблять все мудро і правильно, так? Як мінімум – діти в це вірять. До конкретного моменту.

Очі рудої дівчинки просяяли. Вона метушливо блукала поглядом навколо.

-Чекай, зараз, секунду. –вона сплеснула долонями. –Дивись! Бачиш ту машину?

Дазай кивнув.

-Я вмію зламувати машини. Я візьму те, що мені з неї потрібно і ти зможеш теж собі щось взяти.

Вона втупилася уважним поглядом в хлопчика і напружено захрустіла пальцями. Дазай скривися.

Вона виказують неправильні емоції – це ганебно. Дазай знає, що Френсіс зневажає таке.

-Це нелегально.

-І? –вона скривила губи в посмішку. Дазаю стало бридко, проте хлопчик байдужо вскинув плечі. Йому нічим зайнятися. Відчуття відповідальності перед батьками, звичайно, не було. Проте була проста дитяча образ і підсвідоме бажання вчинити дурну затію.

–Нічого. –він попрямував до автівки.

Дазай підійшов до старенької машини оливкового кольору. Дівчина помотала головою і вказала на сусідню. Жовтенький Каділак Девіль 1977 року з гострими квадратними фарами та розбитим боковим дзеркалом.

-Я приступаю, -вона витягла з карману дві шпильки, -а ти стій на шухері.

Дівчинка довго копошилася з замком і деколи лаялася польською. Дазай не вперше чув іншомовну лайку – антена домашнього телевізора повернена на польські на угорські хвилі.

-Я не можу… Дурна машина! –проскиглила вона.

Дазай фиркнув. Він відібрав в неї шпильки і невміло водив всередині замка. По відчуттях, дівчині вдалося затиснути всі рубці крім двох останніх.

-Та харе, не вийшло. –дівчина торкнулася його плеча. Дазай різкоскинув її руку. –Перестань вже.

Дазай ще ніколи так сильно не жалкував про відсутність якогось навичку. Обов’язково потрібно навчитися зламувати замки. Зараз йому здавалося, що це найважливіша місія, адже якщо вдасться – він вб’є трьох зайців одним пострілом.

Підняти свій бунтарський дух, нашкодивши батькам.

Отримати якусь нову річ.

Позбутися противної куртки достатньо благородним шляхом. Хоча щодо благородства він був не певен.

Раптом над вухом пролетів шматок цегли і влучив прямо у вікно. Дазай зморгнув мимобіжне здивування. Друзки скла посипалися на долоні. Хлопчик їх байдуже змахнув. Дівчина підбігла і перехилилася в салон. Вона метушливо витягла всі купюри, які були в ящику біля панелі приборів.

-Ти не будеш нічого брати? –тараторила вона.

Він оглянув салон нудним поглядом. На задньому сидінні лежали ракетки для бадмінтону та упаковки з-під сухофруктів. На дзеркалі заднього вигляду, біля нудотного ароматизатора, висів кулон. Хлопчик зірвав його. Дазай відійшов від автівки на пару кроків. Піднявши кулон до тусклих променів сонця, він пильніше роздивився знахідку. Синій камінь зафіксований у бронзовій оправі. Чорні стрічки формували хрест. Він не зовсім розумів як його носити, тому сховав до кишені.

Писклявий крик дівчини примусив хлопчика різко обернутися в бік машини. Круглий чоловік в робочій формі грубо трусив дівчисько, схопивши за футболку. Дазай не чув слів, які агресивно вилітали з роту охоронця разом з слиною.

Спільниця по злодіянню вирячилася на хлопця. Охоронець прослідкував за поглядом дівчинки. Дазай рефлекторно позадкував.

Він не збирався тікати. Бунтарний вчинок – сміливий вчинок. Тікати коли союзника зловили – не сміливий вчинок. Або самознищувальний?

Дазаю вдалося ухилитися від перших спроб бути спійманим, маневруючи навколо автівок та стовпців. Проте його схопили за рукав. Охоронець потягнув дітей до входу в торговий центр попутно голосно сварився, розідравши горло. По обличчі рудої стікали сльози. Голосне хникання трохи розжалило чоловіка і він замовк. Як би Дазая не дратувало фальшиве шмигання носом – він був вдячний.

Охоронець грубо посадив їх на бордюр. Дівча одразу ринулося тікати, проте чоловік знову схопив її за комір футболки. Дазай обвів їх обох пустим поглядом. Він поклав підборіддя на долоні і підвів очі до пахмурного неба. На ніс впала холодна крапля.

Він повернувся до охоронця і перервав його нудну лайку.

-Я пообіцяв віддати їй куртку. Можна?

Чоловік карикатурно зайшовся реготом. Мозолиста долоня постукала по коліну. Він звів очі на хлопчика, який мовчки чекав відповіді. З дзеркальним поглядом та м’якими, ледь відкритими, вустами.

-Вона безхатько. Часто тут тиняється.

Дазай далі свердлив охоронця поглядом. Той скептично вигнув напівоблізлу брову та махнув рукою в німій згоді. Невинний вираз спав з обличчя, як тільки охоронець відпустив руку з плеча Дазая. Блазень знімає капелюх після вистави.

Він повільно скинув куртку і передав дівчині, чийого ім’я навіть не хотів дізнаватися. Дазай занадто особисто ставився до значимості імен. Спеціально не використовував тих, чиїх власників уявляв з головами тварин в своїй голові.

Дівчинка по-дурному дивилася на простягнуту одежу. Несміливо простягнула брудну руку і різко хапнула куртку.

З боку пролунав скрегіт коліс магазинного візка й знайоме цокотіння підборів. Дазай схилив голову до асфальту, перехрестивши пальці за головою. Скривився. Мачуха мала голову курки. Така ж дурна, метушлива і залежна від півня, якому насправді байдуже на її поведінку.

-Дазай? –здивувалася Луїза

Охоронець підвівся. Руда торкнулося спини хлопчика і прошепотіла:

-Ти крутий. – одразу миттєво чкурнула поміж гаражами. Подалі від торгового центра поки громила, який їх спіймав, відволікся.

Охоронець вкотре вилаявся й понуро зітхнув. Він почав переповідати, що трапилося. Дазай не відповів ні на одне його уточнювальне запитання, тому історія вийшла досить неправдива. Впродовж розмови, мачуха кидала драматичні погляди на сина і постійно вибачалася перед власником авто, який невдовзі прибув. Хлопчик крадькома зиркав на батька. Френсіс неуважно кивав головою і поглядав на наручний годинник. Здається його це все втомлювало. Не більше. Можливо Дазая навіть образило, що його вчинок не викликав непокоєння.

Відчувши образу він одразу загнав її в банку в своїй голові. Дазай часто її уявляв. Банка з темного скла з приклеєним папірцем «Смердючий непотрібний слиз». Туди він зганяв моменти які заділи, образили, розізлили у вигляді слимаків різних кольорів. Сьогоднішня байдужість батька – фіолетовий слимак з синім слизом. Так було легше впоратися з собою.

Дазаю 11 і він вміє контролювати емоції. Навіть якщо в енциклопедії,  пишуть що це неможливо.

Френсіс розстібнув пару верхніх ґудзиків, вкотре перевіряючи годину. Він завжди все робив вчасно. Не зарано, ніколи не запізно –вчасно. Дазай вважає батька суперменом. Герої теж рятують планету за секунду до можливого краху. Вони ніколи не вриваються зарано.

-Скільки потрібно заплатити? –втрутився батько в діалог між охоронцем та іншим чоловіком.

Назвали суму.

Передали купюри.

Потиснули руки.

Дазай відчуває пульсацію в скронях.

Мачуха тягне його до машини.

Стукіт коліс візка.

Мовчки вивантажили продукти в багажник.

Долоні пітніють.

Сіли в машину.

Батько заткнув мачуху і включив радіо.

Мовчанка в салоні.

Грає легка джазова мелодія.

Френсіс відстукує ритм по кермі.

Тривога розростається під колінами і обвиває шию. Мало повітря.

-Тобі не варто їхати цього літа в табір. – говорить батько. Вибух в грудях дозрів і розніс розчарування по венах. –Відвідаєш діда.

Великий слизняк брудно жовтого кольору з обуреною гримасою полетів до темної банки. Почуття несправедливості? Чи поразки? В будь якому випадку – це все летить в банку, щоб не забруднювало голову.

-Що…? -глухо видав Дазай.

Губи батька вигнулися в недобру лінію. Хлопчик вщипнув себе за руку поряд з перманентним синцем. Завтра їх буде два.

-Я говорю. Ти поїдеш на все літо до діда. На Волинь. –спокійно повторив Френсіс.

Дазай відвернувся до вікна. Хлопчик боявся уявляти Френсіса з головою тварини, але це була б голова орла.

«Nancy Sinatra & Lee Hazlewood-Summer Wine»

1986. Середина червня. Волинь.

На панелі приборів лежала напівпуста пачка цигарок «Стюардеса»* . Дазай сидів на передньому сидінні, Френсіс за кермом. Позаду шкіряні сумки з одягом та решта речей, які турботливо склала мачуха. Живіт перетиснув пасок безпеки. Через це хотілося блювати.

Тихо грала радіостанція з поп-рок музикою. Вікно поруч з батьком відкрите наполовину, в лівій руці тліє цигарка. Дазаю дозволили також відкрити вікно, тому він висунув голову з автівки, вмостивши її на перехрещених передпліччях. Вітер вирував у хвилястих кавових локонах. Викрадений кулон підстрибував на шиї.

-Don’t go wasting your emotion. –ледь чутно підспівував під радіо хлопчик. -Lay all your love on me.

Вздовж дороги вже давно зникли високі панельні будинки. Асфальт ставав все дірявішим, місцевість все старішою. Проїжджаючи мимо гаража з дерев’яною табличкою «ПРІНІМАЄМ МЄТАЛАЛОМ», смарагдовий Ford Galaxie звернув у дворик. Трьох поверхові будинки формували довгий прямокутник, всередині якого була старенька дитяча площадка. На іржавіючій гірці перекреслений напис «пєтя лох» і збоку новий «лєра дура!». На залізному ланцюгу підвішене колесо трактора у вигляді гойдалки. В центрі росла величезна гілляста яблуня, з широким стовбуром та хворобою на листі. Правіше між залізними стовпцями натягнули шнурки для білизни. Проте зараз вони слугували воротами для кучки дітей.

Машина зупинилася перед під’їздом.

-Don’t go sharing your devotion. –пролунав рядок пісні перед тим, як Фіцджеральд заглушив двигун та вимкнув радіо.

-Lay all your love on me… ** -пошепки завершив Дазай.

Вийшов Нацуме і потиснув руку своєму сину, а потім присів та потиснув маленьку долоню внука. Чоловіки взяли сумки та понесли до під’їзду. Дазай раптом повернувся в салон машини і витяг шкіряний згорток з короткими ножами для метання. Захлопнувши двері машини, він зустрівся поглядом з рудим низеньким хлопчиком, який стояв посеред імпровізованого футбольного поля. Інші діти оббігали та лаялися, але він пильно спостерігав за новоселами. Дазай випростався, не розриваючи погляду. Він схилив голову на бік. Руді локони вибивалися з-під джинсової панами, обрамляючи обличчя. Їхній воротар похлопав хлопчика по плечі, повертаючи до гри. Нахмуривши брови в гнівному виразі, він розірвав зоровий контакт і побіг за м’ячом.

Дазай тихо хмикнув та побіг наздоганяти діда з батьком, паралельно ховаючи ножі під футболкою.

*Болгарські сигарети, які випускали в 80-х роках

**Lay All Your Love On Me – ABBA

Мудборд 

Додати до улюблених