Частина 1

Вечірні сутінки потроху укутували місто та розчиняли його в темноті, поглинаючи денне світло, якого з кожною хвилиною ставало все менше і менше. Великі краплі дощу барабанили по дахах і наввипередки стікали з вікон. Купа людей, які без успіху намагались сховатись від несподіваного дощу, сьогодні їм точно не пощастило, бо простим дощиком це назвати не можна — місто накрила справжня злива. Прохолода від крапель, які падають на обличчя освіжала, а вітер, здавалось, зараз почне здувати нещасних людей. Дерева гойдались в шаленому ритмі, зірвані вітром листки стрімко падали, застилаючи землю.

Одними з жертв лондонської меланхолічної й депресивної погоди стали двоє чоловіків, що запізнились на транспорт і вимушені бігти додому крізь «стіну» дощу, бо чекати вони не могли: їм хотілось якнайшвидше прибігти в теплу оселю. Зачіска брюнета була безнадійно зіпсованою: мокре волосся прилипло до чола та нескінченно лізло в очі, перед якими мерехтіли краплі під світлом ліхтарів. Однією рукою він тримав блондина, що вже ледве плентався позаду, а іншою постійно прибирав це набридливе довге волосся. В такі моменти у чоловіка виникало шалене бажання обрізати надокучливі пасма, але його коханий би точно не впустив чоловіка додому в такому вигляді.

— Шерлі, ти там випадково не заблукав? Нам трохи не туди. І взагалі я вже втомився, і весь мокрий! — Невдоволено проговорив блондин, намагаючись зупинити коханого.

— Я просто довше хотів з тобою погуляти, хіба це не весело? — Голмс звично розсміявся і потягнув Ліама до себе. — Треба вміти радіти дрібницям, Ліаме! Коли ж ми ще зможемо так побігати під дощем?

— Прогноз погоди каже, що в неділю.

Шерлок глянув на Вільяма поглядом, який так і казав: «Ліаме, ну ти як завжди!» і підійшов ближче до нього. Холодна і мокра рука торкнулась чужої щоки, а на вустах розцвіла посмішка, наповнена ніжністю. Моріарті дуже подобався такий вигляд Голмса, такого люблячого і рідного Голмса. Блондин потягнувся до волосся коханця, аби воно не лізло в його блискучі сині очі. Шерлок перехопив руку Ліама, та сплів її зі своєю, так само посміхаючись.

— Шерлі, ти вже наскрізь промок! Давай краще поквапимось. Ми ж так захворіємо!

— Я захворів ще рік тому, при нашій першій зустрічі, — Вільям оцінив дотепний жарт любого, але його «пропозиція» піти додому звучала крайнє переконливо і серйозно. — Ну почекай, почекай… Ти такий гарний зараз. Твої очі сяють… — Шерлок сильніше стиснув руку математика, роздивляючись м’які риси обличчя та блискіт червоних очей.

— Це через тебе, — Моріарті трохи ніяково посміхнувся, він нечасто казав щось подібне, а свою любов чоловік висловлював діями та вчинками. Тому Голмс кожного разу дивувався і радів, коли чув таке від математика.

Шерлок не зміг стримати свій несподіваний прилив теплих почуттів до блондина, та припав до його губ, поки рука з масивною каблучкою спустилась на світлу шию Вільяма, трохи стискаючи. Короткі поцілунки по куточках губ, трохи довші… І обоє знову потопають один в одному. Знову відчувають тепло їхніх тіл, хоч і на вулиці було прохолодно, вони відчували тепло. Тепло в серцях, яке повільно розливається по всьому тілу, зігріваючи кожну його клітину.

Вони любили любити. Поцілунки за ранковою кавою (хоча Вільям надавав перевагу чаю), теплі вечори, які вони намагались проводити разом. Іноді вільні від справ вечори чоловікам доводилось проводили в кабінеті за роботою. Все ж таки, такі професії, як детектив і викладач вимагали часу. Але працювати вдвох набагато веселіше, так? Хоча іноді Голмс підстрибував і вилітав з кабінету, бажаючи побути наодинці і зібратись з думками; іноді він дуже нервував, ходив кругами по кімнаті, багато курив, але Моріарті намагався його заспокоїти, а може і допомогти розібратись зі складною справою. Шерлок це дуже цінив. Він любив його довгі обійми, заспокійливі поцілунки в голову, любив коли той ніжно намагався його розбудити:

«— Шерлі, тобі вже час прокидатись, ти що знову сидів допізна? Ох, нічому тебе життя не вчить… Давай, скоро твій клієнт прийде.

— Не хочу-у!

 — Шерлі… Ех, ну от завжди ти так, — Моріарті сів поруч з детективом і поклав на нього руку. — Давай, давай, треба вставати, чуєш мене?

Голмс прекрасно чув. Він відчував чужу руку на собі, яка трохи його трусила. «Сьогодні треба розібратись зі справою містера Вілсона, а ввечері має прийти міс Харріс, потім допитати свідків…» — ось що постійно вертілось в голові Шерлока. Вільям постійно казав йому про важливість відпочинку, але він лише відмахувався і продовжував працювати.

— Шерлоку, тобі треба вставати, я можу запізнитись в університет, розумієш? — Викладач загубив руку в довгому волоссі коханого, милуючись миленьким ранковим личком чоловіка, на якому скоро з’явиться невдоволена гримаса, бо його, бачите, розбудили.

— Ах, добре, добре, встаю… Все-е, прокинувся.

— Ранку, Шерлі, — гарячі губи звично доторкнулись до лоба коханого, поки той ледве помітно посміхнувся…»

Голмс любив сонного Вільяма, який посеред ночі заходив в кабінет через раптові гучні звуки та якусь непритаманну нічному часу активність, де бачив збудженого Шерлока, якому в голову прийшла якась геніальна ідея, і він просто мусить обдумати її прямо зараз, бо вранці вже буде не те. Особливо йому подобався зніяковілий вигляд професора, після мільйона компліментів в його сторону, хоч і Вільям намагався цього не показувати, Голмс все знав. Він знав, але заради цієї посмішки він готовий сказати ще мільйон та одне слово, аби Вільям був щасливий. Шерлок любив випивати в компанії любого, а потім обійматись, танцювати, кохатись… Він любив блискіт червоних очей, любив хапатися за них поглядом і згадувати, коли Моріарті не було поруч. Голмс кохав Вільяма до неможливості, і він готовий клястись в цьому до кінця свого життя, принаймні він так казав.

І зараз, зминаючи його губи під зливою, він вдихав аромат рідного тіла впереміш з запахом дощу, який буде літати в повітрі ще декілька годин. Математик поглянув у щасливе лице Голмса, від якого з’явилась усмішка. Трохи хитра, така, в якій Шерлок знайшов сенс свого існування. Детектив потягнув блондина далі по темних вулицях, намагаючись не вступати в калюжі, щоб не змокнути остаточно. Помаранчеві ліхтарі вели їх в невідомому напрямку, завертаючи за домівки і будівлі. Вони заблукали між однаковими лондонськими вулицями так само як вони заблукали один в одному.

В результаті, вони зайшли в перевулок, де Шерлок взяв Моріарті за плечі, втискаючи чоловіка в один з будинків. Ліам обожнював це. Дещо агресивні та різкі рухи коханця здавались йому гарячими та звабливими. Ось і зараз, сильні руки стояли навпроти його плечей, а поки дощ відбивав свою мелодію, вуста брюнета самі шепотіли приємні слова кудись в шию. Такі спонтанні дії Голмса до божевілля приваблювали професора, він хотів відчувати чуже дихання на своїй шкірі, поки злегка шершаві пальці проходились по контуру його обличчя, торкались губ і виробляли з Вільямом все, що їм заманеться. Великі краплі дощу стікали по тілах, що палають, стукіт холодної води о асфальт відлунням відбивався у вухах чоловіків та зливався з мокрими поцілунками.

Рука стискає іншу, земля йде з-під ніг, коли сині очі зустрічаються з червоними. Між густими темними хмарами десь там виднівся шматочок сонця, яке ось-ось загубиться між багатоповерховими будинками. Якби не клятий дощ зараз небо сяяло б фіолетово-помаранчевими фарбами і Шерлок неодмінно б сфотографував такий неймовірно гарний захід сонця. І неважливо, що в галереї зберігається ще більше сотні таких самих. Для Голмса вони всі були різними. Він фотографував кожні сутінки, проведені з Вільямом.

— Шерлі…

— Ліаме, — не дав йому доказати Голмс, — я вже сьогодні казав, що кохаю тебе?

— Казав. Мені звісно подобається, що ти робиш, але сьогодні в мене трохи інший настрій, розумієш? — Червоні очі на мить замиготіли, на обличчі, яке освітлював тьмяний ліхтар, знову засяяла «хитра» усмішка. Чоловік перехопив руки Шерлока, займаючи ведучу позицію. Математик втискує детектива в вологу стіну — від такої зливи навіть навіс не допоможе. Блондин жадібно цілує Голмса, стискаючи білу промоклу сорочку, на що чує ледве помітне «ха», підіймає його руки догори, сплітаючи їх між своїми, поки той перебуває в легкому шоку від нахабних дій коханого. Детектив полюбляв такого Вільяма. Домінантного, активного, головного. Голмс задоволено посміхнувся між поцілунками, поки в полі зору миготіли два вогні. Червоний вогонь, що був скутий в його очах. Між губами відчувався смак м’яти від гумки, яку Шерлок жував постійно. У повітрі стояв легкий аромат улюблених парфумів Моріарті, які невдовзі полюбив і брюнет. Уривчасті видихи, непристойні звуки, що розсіялись у зливі та розмитий силует двох чоловіків у напівтемряві — це все вони. Вільям та Шерлок.

Саме зараз вони відчували себе щасливими. Стоячи під проливним дощем та насолоджуючись один одним в мороці вузького перевулку, вони були неймовірно задоволені. Шерлок мав рацію. Коли ще їм випаде така можливість? Вони так захопились, що і не помітили кількість пропущених дзвінків та повідомлень від університету Вільяма, але чи можна порахувати таку ситуацію поважною причиною для того, щоб не брати слухавку?

Все ж таки чоловіки вирішили не продовжувати розбещувати Лондон, а побігли додому, вже у правильному напрямку. Нарешті вони переступили поріг будинку. Мокрі, втомлені, зате щасливі.

***

Одяг вже сушиться, на кухні відчувається аромат смачної їжі: по цьому запаху Голмс вже міг визначати чи є Вільям вдома. Шерлок з рушником на плечах зайшов на кухню (брати фен до рук йому зараз взагалі не хотілось), де побачив свого коханого, який вже завершив приготування і чекав на брюнета.

За милою бесідою пройшла вечеря, якщо її можна назвати вечерею о дев’ятій — саме таку цифру зараз показував годинник. За вікном все ще йшов дощ, але тепер це вже не так бентежило чоловіків, один з яких тримав у долонях чашку чорного чаю, поки інший милувався видом коханого: дещо розпатлане волосся (це вже встиг Шерлок постаратись), домашній одяг та трохи сонне обличчя, яке насолоджувалось смаком гарячого чаю, що чудово зігрівав. Але Вільям про себе визнав, що обійми Голмса зігрівають набагато краще.

— Втомився? — Напівшепотом сказав детектив, притуляючись ближче до математика.

— Ще б пак! Ці першокурсники мене колись доведуть… Ох, як добре, що завтра вихідний. В тебе нема на завтра планів? Бо я вже зарезервував тебе.

— Я весь твій! І що ж ми будемо робити, га? — Сині очі заіскрились, він просто обожнював проводити вихідні в компанії коханого. — Тільки давай нікуди не підемо, гаразд? Я через цю кляту справу сьогодні так набігався вже! Рік не буду на вулицю виходити.

— Ти? Насмішив. Але так, я теж нікуди не збирався, — Шерлок обійняв Моріарті ззаду, та опустив підборіддя на чуже плече, поки Вільям мрійливо посміхався.

Голмс звично почав розповідати яку загадку йому довелось розплутувати сьогодні, видихаючи гаряче повітря десь біля вуха блондина, від чого у нього побігли мурашки по потилиці. Іноді Моріарті вставляв свої коментарі, поки чужа рука ліниво рухалась по його тілу. Вільям навпомацки дістався іншої руки партнера і стиснув її у своїй, продовжуючи слухати.

Чай вже був давно допитим, а чашка відставлена на стіл поруч. Рука Вільяма потягнулась за телефоном — вже пів на одинадцяту. Чоловік втомлено потягнувся і повернувся в обійми коханого. Тьмяне світло наповнило вітальню, в якій розсіювався дим від цигарки Шерлока. Запах дощу контрастував з неприємним димом, до якого коханці вже давно звикли. По кімнаті ніжно розливався тихий сміх Голмса, який міцніше обійняв математика та слухав його розповіді. Поступово хватка блондина почала слабішати, а голос ставав тихішим, поки не стих повністю.

— Ліаме? — Прошепотів Голмс. — Ох, ти вже спиш… Йди но сюди.

Детектив обережно підвівся і взяв Вільяма на руки, паралельно кажучи: «От важкий який! Як би нам з тобою не впасти…», і поніс його до спальні. М’яко поклав коханого в ліжко і порадувався успішному виконанню місії: Моріарті не прокинувся і не впав по дорозі. Шерлок ліг поруч і заглянув у миле лице, що було напроти. Очі Голмса забігали по кімнаті, а погляд зупинився на щілині темних штор: нічне небо вкривали густі хмари, а дощ все йшов. Рука потягнулась до світлих пасм волосся, м’якого та рідного волосся. Шерлок посміхнувся. Він був щасливим.

Сонце вже давно пішло, годинник показував далеко за одинадцяту, але перебираючи волосся коханого він зрозумів, що його очі сяють навіть під дощем.

Додати до улюблених