Міське фентезі АВ, де Енакін Скайвокер – молодший детектив відділу містичних злочинів, котрий вирішив самотужки допитати підозрюваного вампіра.
Якби Енакін Скайвокер знав, до кого прямує, то спочатку порадився б зі старшим детективом Егілом щодо такого нерозважливого вчинку. Але ж ні, через запальний характер і бажання показати, на що він здатний, Енакін вирішив діяти самостійно. Це було божевілля, детектив Егіл не схвалив би. Та коли це Скайвокер слухав, що кажуть старші за званням? Енакін уже мав славу того ще відчайдуха, і його начальник не раз сумно зітхав, мовляв, нащо я його взяв. Терпіння та послідовність не входили до списку сильних якостей хлопця. Лише завдяки завзятості він потрапив до спецвідділу боротьби з містичними злочинами Амберіану. І завжди намагався бути на крок попереду.
Цього разу відділ займався вбивством сім’ї. Під підозру потрапила громада Нічного Братства – вампіри, які мешкали у місті на повноцінних правах. Багато що вказувало на них: парні круглі ранки на шиях жертв і повна відсутність крові в трупах. Детектив Егіл сумнівався в тому, що вампіри зненацька стали поводитися так зухвало. Ось уже кілька століть Нічне Братство не вбивало людей. Та опитати їх потрібно, раптом вампіри щось знали. Цим і збирався зайнятися молодший детектив Скайвокер. Зараз він гнав машину на північ, де біля самого лісу знаходився ресторан «В обіймах повного місяця» – законне місце вампірів. От би вдалося щось дізнатись, інакше детектив Егіл буде незадоволений черговою витівкою Енакіна. Начальник казав, що Скайвокеру небезпечно одному йти до вампірів. Енакін, як завжди, пропустив попередження повз вуха, дочекався кінця робочого дня і поїхав прямо до місця, де збиралися мешканці ночі.
Коли Енакін спинив транспорт коло світлої триповерхової будівлі, настав вечір. Довелося їхати майже через все місто. Він одразу пішов усередину, маючи намір закінчити з допитом якомога швидше. Хотілося повернутися додому та трохи поспати.
Ресторан сяяв вогнями. Відвідувачів було небагато, вампіри збиралися ближче до півночі, а люди майже не з’являлись. Розглядаючи вишукане оздоблення, Енакін відразу ж попрямував до барної стійки. Він знав, що бармен вампір, бо одного разу вже був тут у супроводі детектива Егіла.
– Доброго вечора, – привітався бармен – чоловік у чорній формі зі срібною брошкою у вигляді повного місяця на фартуху. У нього була шкіра приємного шоколадного кольору і золотаві очі, – вам допомогти з вибором коктейлю?
Замість відповіді Енакін показав посвідчення.
– Я тут у справі. Чи можу я поговорити з вашим Майстром?
Майстром у Нічному Братстві називали керівника громади, наймогутнішого вампіра, який контролював кожного мешканця ночі та був обізнаний про нових вампірів.
– З якого приводу? – поцікавився співрозмовник, незворушно протираючи келихи. Посвідчення детектива не справило жодного враження. Така поведінка викликала в Енакіна обурення.
– Це конфіденційна інформація, – зарозуміло заявив Скайвокер, – і повідомити її я можу тільки Майстру Нічного Братства.
– Боюся, вам доведеться довго чекати, детективе, – сказав бармен. Його небажання покликати керівника дедалі більше дратувало Скайвокера.
– Ви що, забери вас Пітьма, не розумієте, що справа серйозна? – підвищив голос Енакін. – Чи мені прийти сюди з офіційною постановою про обшук і допитати абсолютно кожного з вас?
– Мабуть, не варто, – ці слова, вимовлені надзвичайно м’яким, низьким голосом, сказав не бармен. З-за столу в дальньому кутку піднявся чоловік і впевнено попрямував до барної стійки. Коли Енакін роздивився незнайомця, то зрозумів, що це вампір. Всі вони мали золотаві очі. Світловолосий чоловік нагадував стародавнього короля забутих міст. Нижня частина обличчя прихована короткою світлою бородою. Лукава напівусмішка на губах, горда постава. На дорогий темно-бордовий костюм накинутий плащ, ніби відвідувач щойно прийшов. Знаходячись біля цього вампіра, детектив зненацька подумав, як неохайно виглядає на його тлі в потертих джинсах і чорній вітрівці.
– Ви хто? – швидко запитав Скайвокер, намагаючись позбутися легкого потрясіння і сум’яття, викликаних появою незнайомця.
– Обі-Ван Кенобі, – представився співрозмовник, – Майстер громади Нічного Братства. Ви ж мене шукали?
Його голос із нотками іронії, здавалося, проникав у розум, гіпнотизував та позбавляв волі. Енакін виразно представив Майстра, котрий схилився над жертвою і пив кров. Чомусь в уяві молодого детектива ця сцена виглядала привабливою, наповненою містичним шармом і магічною таємничістю. Скайвокеру чомусь було важко відігнати нав’язливу картинку і повернутися в реальність.
– Ми можемо усамітнитися для розмови? – поцікавився детектив, зиркнувши на бармена.
– Звучить як запрошення на побачення, – спокійно відзначив вампір. Енакін округлив очі.
– Що? – шоковано спитав він.
– Нічого, – золотисті очі Майстра сяйнули, – ходімо за стіл.
Він відвів настороженого Енакіна у дальній куток, звідки й спостерігав за появою молодого детектива. Скайвокер вирішив поводитися впевнено, допитати підозрюваного і піти. А вранці відзвітувати перед начальником.
– Щось замовите, детективе Скайвокер? – люб’язно поцікавився Обі-Ван. Він сидів впівоберта до співрозмовника, зрідка кидаючи на Енакіна незрозумілі погляди. Очі вампіра випромінювали незрозумілий магнетизм. Скайвокер насилу зосередився на питанні, перевівши погляд на меню на столі.
– Ні, перейдімо до справи, – твердо промовив хлопець, – сьогодні в центрі міста знайшли сім’ю. Усі вбиті. Знекровлені. На шиях – парні круглі рани. Ви можете це пояснити, Майстре Кенобі?
– Сам здивований, – вампір був абсолютно спокійним, і це найбільше дратувало.
– Знущаєтесь? – детектив схилився над столом, надавши обличчю суворого виразу. Кенобі тихо хмикнув і поклав руки на стіл.
– Анітрохи, – глузливо промовив Обі-Ван, спостерігаючи за реакцією співрозмовника, – повторю: ваша новина про вбивство здивувала і мене. Але Братство до цього інциденту не має відношення.
– Звідки ви знаєте? – буркнув Скайвокер. – Хтось із вашої громади міг порушити правила.
– Повірте, детективе, я б дізнався, якби хтось із моїх вампірів зробив такий жахливий вчинок, – відповів Кенобі, – і для цього мені не треба кликати підлеглих. Крім того, ми вживаємо лише донорську кров і настоянку вербени. Не плутайте нас із нашими кровожерливими предками.
– Припустимо, – хлопець все одно не здавався, – де ви були… – він пригадав висновок патологоанатома, – сьогодні з другої ночі до четвертої ранку?
– Підозрюєте мене, детективе? – Кенобі посміхнувся, оголивши гострі ікла.
– Відповідайте на запитання, – сказав Скайвокер. Його напружували і бентежили погляди вампіра. Чому він так дивиться? Чому усміхається? Від детектива Егіла Енакін знав, що вампіри здатні загіпнотизувати людей так, що останні цього й не помітять. До цієї миті хлопець забув про цю деталь. Тому сподівався, що Майстер не демонструватиме своїх здібностей на співробітнику правоохоронних органів.
– Добре, – на агресію співрозмовника Кенобі теж не реагував, – у вказаний час я знаходився тут. Посвячував у Братство новачка. Можете вилучити запис камер за всю ніч, я дозволяю.
– Неодмінно, – невдоволено кивнув Скайвокер. Він зібрався поставити нове запитання, та Обі-Ван раптм узяв його руку. Скайвокер завмер, вражений таким нахабством з боку Майстра. А вампір легко стиснув теплу долоню детектива. Енакін відчув, як частішає пульс, а на щоках з’являється рум’янець. Губи вампіра торкнулися його пальців. Кенобі не дивився на хлопця, немов реакція співрозмовника його не цікавила. Та детектив знав: вампіри відчувають найменшу зміну стану людини. Тому він різко висмикнув руку.
– Що ви собі дозволяєте, Майстре Кенобі? – роздратовано спитав детектив, намагаючись приховати збентеження. Хлопець досі відчував дотик Обі-Вана і намагався переконати себе, що це неприємно.
– Мені захотілося, – відповів вампір. Він відкинувся на спинку стільця з серйозним виглядом, хоча золотисті очі лукавими вогниками спалахували в напівтемряві.
– Що вам захотілося? – Не розумів детектив. До нього нарешті почало доходити, що йти в ресторан без начальника було не найкращою ідеєю.
– Доторкнутися до вас, – такою була відповідь Майстра, – ви мені подобаєтеся, детективе, – і, нахилившись до завмерлого Енакіна, Обі-Ван додав: – Як ви дивитесь на те, щоб приєднатися до Нічного Братства?
Неймовірним зусиллям волі Скайуокер відвів погляд. Кожне слово Кенобі затуманювало розум. Детектив, здавалося, забув, навіщо прийшов, що треба зробити. Певно, допитати Майстра.
– Ні, – хлопець похитав головою, – ні. Я детектив і мені…
– Але ви подумайте про це, – прошепотів голос Обі-Вана.
– Так, – Енакін підвівся, – точніше, ні. Дякую за бесіду, Майстре Кенобі. Мені пора. За записами камер я заїду завтра.
Він швидко пішов, бажаючи опинитися подалі від цього вампіра. Від того, чий погляд з-під напівопущених світлих вій змушував серце завмирати від передчуття чогось таємного і такого жаданого.
– Детективе Скайвокер, – покликав Кенобі. Хлопець обернувся. Вампір стояв перед ним. Простягнувши руку, Майстер доторкнувся до щоки Енакіна. Вражений детектив хотів відступити, але щось його тримало. Чи це він сам піддався невагомим погладжуванням? Вампір підійшов упритул. Не усвідомлюючи, що робить, Скайвокер потягнувся за поцілунком. Йому просто захотілося, як сказав би Кенобі. Майстер дбайливо обійняв хлопця, запустив долоню у темні кучері. Його поцілунки були неймовірно ніжними, світла борода лоскотала обличчя детектива. Навіть не вірилося, що це могутній вампір. Хотілося продовжити неймовірну мить до нескінченності. Здається, Енакін щось казав. Чи то Майстер сказав кілька слів, що пробуджували потаємні бажання? Хлопець не пам’ятав. Лише коли вампір повільно відсторонився, а свідомість стала ясною, детектив відчув жах. Він кулею вилетів із ресторану. Обі-Ван не затримував гостя.
– Ви ще повернетеся, детективе, – тихо промовив Майстер із ледь помітною усмішкою, – і я з нетерпінням вас чекатиму.
Додати до улюблених