(Ця робота є перекладом “Rarely pure and never simple” by motleygrrrl)
— Він знову вирячився на мене! — прошипів Драко, протистоячи бажанню вдарити кулаком по столу, за яким вони сиділи. Мадам Пінс, швидше за все, випатрала б його, якби той наважився поранити її дорогоцінні книги. Драко міг би придумати набагато кращі речі, якими хотів би займатися замість капання нутрощами на підлогу бібліотеки. Він волів би, щоб його нутрощі залишалися там, де мають бути, дякую. Ці кишки були вже занадто хороші для якоїсь там бібліотечної підлоги.
— Він не вирячився на тебе, любий, припини, — Пансі закотила очі, навіть жодного разу не глянувши в бік Поттера, щоб перевірити, чи справді він дивився на Драко.
— Ні, вирячився, — наполягав Драко, відчуваючи на своїй шкірі погляд Поттера, навіть не озираючись. — Я тобі кажу, він дивиться! Все, що він, в біса, робить, це дивиться! Постійно! Безперервно! Я думаю, він планує мене вбити!
На цю драматичну заяву Пансі знову закотила очі, і Драко задумався над тим, щоб плеснути на неї чорнилом. Врешті, вирішивши не ризикувати, на випадок, якщо воно потрапить на бібліотечну книгу, а мадам Пінс справді розіпне його тут, у бібліотеці, як приклад для всіх інших потенційних осквернителів книг, які в її очах були гіршими за Темного Лорда.
“Цікаво, чи вона коли-небудь дрочила на ці книги” , – ліниво поцікавився Драко, вже в наступну секунду відкидаючи тривожну думку і дивуючись, яку кляту воєнну травму він придушував, якщо щось змусило його подумати про таку жахливу річ. Коли він взагалі припускав таке у своїй голові, то, мабуть, вже давно минув час звертатися за професійною допомогою.
— Він не збирається вбивати тебе, Драко, — протягнула Пансі, виглядаючи занадто байдужою до майбутньої загибелі її друга. — Це Поттер. Він занадто нудний і благородний, щоб активно планувати смерть іншого студента. Якщо колись це безхребетне створіння когось і вб’є, це буде виключно через його незграбну дурість.
— Він теоретично міг би спланувати мою смерть, ти не знаєш напевно, — фиркнув вже цілком ймовірний покійник, опускаючись на своє місце. Чому Пансі так просто відкинула думку про те, що хлопець вартий одержимості настільки, що хтось міг буквально весь свій час дивитися на нього й планувати його смерть? Драко був більш ніж здатний викликати в людини таку сильну одержимість: він, очевидно, був достатньо талановитим, навіть якщо світ відмовлявся визнати, що вселяння палкої ненависті всій нації може бути настільки ж вражаючим, як і натхнення палкої любові. Зрештою, вони обидва були фанатичними формами одержимості.
— Подивись на нього! — вимагав Драко, глянувши на брюнета, щоб раз і назавжди довести Пансі, що він був правий, а вона могла викусити, але виявив, що Поттер більше не дивився, зарившись обличчям у свої нотатки.
Після того як озирнулася, дівчина знову повернула до нього голову, вкотре закотивши очі.
— Як я вже казала, любий, він не дивиться на тебе. Крім того, як ти можеш знати, що він не дивиться на мене? Він міг би так само легко планувати мою смерть.
— Він не планує твою смерть, мила, він замислює мою! — заперечив Драко, не розуміючи, навіщо вони взагалі сперечаються через таку дивну річ, як: кому з них бажає смерті Гаррі Поттер. — Він уже намагався мене вбити одного разу, в тому туалеті, і тепер планує завершити роботу!
— Я намагалася передати його Відомо-Кому! — твердо сказала Пансі, мабуть, відмовляючись прийняти правду про те, що Поттер, очевидно, ніколи не думав про неї так сильно, як про Драко, навіть якщо всі ці думки були вбивчі. — Припини відкидати, що він, можливо, збирається вбити мене!
— О, благаю, це сталося всього один раз, і ти занадто легко здалася, — закотив очі Драко. – І ти не самотужки намагалися затягнути його до Темного Лорда. Все, що ти зробила – це показала на нього пальцем, за що отримала ненавість від трьох чвертей всієї школи. Я ж фізично намагався затягнути його туди. Очевидно: він планує вбити мене.
— “О, благаю”, — передражнила вона, повноцінно підвівшись, щоб глянути на блондина, — Він висловився на твою користь у суді! Навіщо йому робити це, а потім мститися? Він жодного разу не висловлювався на мою користь! Очевидно, я та, кого він хотів би бачити мертвою!
— У тебе навіть не було суду, коли б йому знадобилося публічно за тебе виступати? — запитав її Драко, похитавши головою від співчуття до жалюгідних марень Пансі, які, швидше за все, були наслідком серйозної травми. Бідна дівчина… — І, очевидно, єдина причина, чому він виступив за мене у суді, полягала в збереженні мене від Азкабану, щоб убити мене самостійно. Не можна вбити когось, якщо не маєш до нього доступу, розумієш?
— Ну, одного разу ти ледь не вбив його найкращого друга, — згадала Пансі, виглядаючи задумливо, і Драко кивнув на знак згоди. — І це було на день народження Візлі, так що, мабуть, за це треба додати ще декілька балів. І ти ледь не вбив одного з членів його команди тим намистом. І весь бардак зі зникаючою шафою та впуском Грейбека в замок і тим, що він пошарпав старшого Візлі, та безпосередньо вся ця справа, коли Поттера під час війни викрадачі притягли до вашого дому і ледь його там не вбили… а ще…
— Одного разу ти висміяла його за те, що він знепритомнів через дементорів у поїзді! — перебив Драко, йому більше не подобалося слухати, скільки насправді було причин для того, щоб Поттер бажав його вбити.
Пансі кинула на нього недовірливий погляд.
— Так, колись давно. І все, що я робила, це видавала дурні, примарні звуки. Звуки, які він ігнорував, зауваж. Ти ж переконав Креба з Ґойлом одягнутися в чорні плащі і спробувати буквально збити його з бісової мітли під час гри в квідич. Очевидно, що саме тебе Поттер хоче вбити!
Драко люто блиснув очима.
— Колись ти порівняла Ґрейнджер з бурундуком і назвала її потворною в інтерв’ю з Рітою Скітер у чортовому номері “Відьомського тижневика”!
Пансі блиснула у відповідь.
— Того ж року ти назвав її бруднокровкою з довгими зубами прямо в обличчя!
— Ти диригувала: “Візлі — наш король” трибунам на кожній грі Ґрифіндорців!
— Ти ж написав цю бісову пісню!
— А ти допомагала зі значками!
— А ти вигадав ці значки!
— Ти брехала Амбридж про Геґріда, щоб його звільнили прямо на очах у Поттера!
— Ти намагався стратити його гіпогрифа, симулюючи травму, коли тобі було тринадцять!
— Ти завжди найголосніше сміялася з усіх моїх пародій на Ґрейнджер та жартів про сім’ю Візлі!
Скептичний вираз на обличчі Пансі поглибився.
— У першу чергу, ти вигадував усі ці дурнуваті жарти та пародії!
Драко схрестив руки, відмовляючись бути переможеним.
— Ти назвала Поттера потворним на його побаченні з Чанг і спеціально згадала Діґґорі прямо перед ними обома, хоча всі знали, що вона його все ще не забула!
— Одного разу ти відняв бали Ґріфіндору, а потім сказав Поттеру, що зробив це, тому що він тобі не подобається! А потім забрав ще десять балів у Ґрейнджер за те, що вона бруднокровка!
— Ти повідомила всій школі про те, що Поттер ледь не вбив мене у туалеті, почала розповідати всім, який він небезпечний і божевільний, та вимагала, щоб його закрили в Азкабані!
— Ти так образив його матір після гри у квідич, що він з усіх сил намагався забити тебе до смерті перед сотнею свідків!
— Ха! — вигукнув Драко, забувши про смертельну небезпеку в особі бібліотекарки і вдарив кулаком по лежачій перед ним книжці. — Ти це визнала! Він хоче бачити мертвим мене! Він уже двічі намагався мене вбити!
Пансі замовкла, кинувши на нього погляд, який, все більш ймовірний покійник міг описати лише як осудливу жалість.
— Як ти думаєш, Драко, чи не час знову відвідати Помфрі? — люб’язно спитала вона, поклавши свою руку на його співчутливим жестом.
— Ти хвора, а не я, — пробурмотів він, роздратовано схрестивши руки на грудях.
— Впевнений що з нас двох саме я? — здивувалася Пансі, кинувши на нього погляд. — Ти тільки що сидів тут, п’ять хвилин поспіль, сперечаючись про те, що саме тебе обов’язково треба вбити!
— Так, сперечався з тобою! Ти теж брала в цьому участь! — гаряче нагадав він їй. — Крім того, я виграв цю суперечку. Тож… знаєш…
Пирхнувши, дівчина весело похитала йому головою.
— У будь якому разі, Драко, я завжди матиму тебе, щоб розважатися.
— Так, — він з прискіпливим поглядом підняв брову, — Якщо Поттер не вб’є мене наступного тижня!
— Ну, тоді, — знизала плечима Пансі, — Я намагатимусь якомога більше насолоджуватися твоїм товариством протягом наступного тижня.
— Подивимося, чи дозволю я тобі ще раз мені відсмоктати, — буркнув Драко, опускаючись ще нижче на своєму кріслі.
— О, благаю, — знову пирхнула вона, — По-перше, який хлопець насправді відмовиться від мінету, коли йому його запропонують? А по-друге, це сталося всього раз. На п’ятому курсі. Я знаю, що це була найкраща голова, яку ти коли-небудь мав і матимеш у своєму житті, але вже пора її відпустити, любий. Думаю, настав час тобі забути про мене, заради нас обох.
— Ну, — протягнув Драко, — наступного разу, коли ти побачиш, що не можеш боротися зі своїм неосяжним потягом до мене, а це обов’язково відбудеться, я не поверну тобі послугу!
— Ти і тоді не повернув, — сухо сказала вона.
— Хіба ні? — хлопець розгублено зморщив ніс, коли пригадував. Технічно він не мав потреби пригадувати, оскільки він достеменно знав, що ніколи раніше нікому не відлизував, але все ж, він міг би, принаймні, влаштувати гарне шоу для себе, вдаваючи розгубленість.
— Ні, — її тон став ще сухішим, якщо таке взагалі було можливо. У бідної дівчинки зневоднення? — Ти абсолютно точно нічого не зробив, — вона пробурмотіла собі під ніс щось підозріло схоже на “типовий їбучий хлопець”.
— Ну, я ледве щось в цьому розумію, чи не так? — запитав він таким самим сухим тоном, як у неї.
“Подивимося, наскільки Пансі сподобається, що з нею розмовляють, як з бісовим пустельним кактусом”
— Я ж ніколи не відсмоктував у іншого хлопця, на відміну від тебе.
В ту саму мить на її обличчі з’явилась дика посмішка.
— Б’юся об заклад, Поттеру б сподобалося, якби ти відсмоктав йому, — мило сказала вона. Її посмішка з кожною секундою ширшала. — Ти коли-небудь думав, що, можливо, тому він постійно дивитися на тебе? Можливо, він не хоче бачити тебе мертвим, він просто хоче бачити тебе на колінах.
— Так, поки мене вбивають, — недовірливо сказав Драко, дивуючись, звідки в біса взявся такий коментар. Чому Пансі припускала, що Поттер хотів, щоб він зробив з ним… це? Поттерові погляди були явно мстиві, а не хтиві. Бідній дівчинці варто було б перевірити зір.
Ще раз глянувши на нього, все менш ймовірний покійник побачив, як брюнет, почервонівши, швидко опустив погляд на свої нотатки і Драко замислився, що саме це може означати.
— Він знову це робить! — прошипів Драко, штовхаючи ногу Пансі під столом.
— Боляче, ти, дурень! — скрикнула вона, люто поглянувши на нього й у відповідь кинула шматок яйця у його волосся.
Він ухилився від шматочка жовтку, що летів до нього, як умілий, легендарний ловець, яким Драко все ще був, навіть, якщо його більше фактично не пускали в команду, і широко посміхнувся їй, скривившись, коли Пансі помстилася за його майстерні навички ухилення від яєць ударом ногою в ту саму точку на гомілці, куди слизеринець, ніжно та з любов’ю, хоча й досить сильно, штовхнув її черевиком.
— Корова, — пробурчав він, потянувшись, щоб потерти забиту, а найімовірніше, зламану і назавжди покалічену ногу.
— Мудак, — люто подивилася дівчина.
— Курва.
— Дрочила.
— Стерво.
Пансі примружила очі.
— Гафелпафець.
Рот Драко розкрився від шоку.
— Забери свої слова назад!
— Ніколи, — самовдоволено сказала вона, переможно сьорбаючи чай.
— Хто взагалі запросив тебе тут зі мною сидіти?
— Ох, вибачте! — по-пташиному кумедно запищала вона. — Ти сидиш зі мною, а не навпаки! Я, блять, сиділа тут перша, ти, прутень!
— У кого є прутень? — перервав голос, і вони обидва обернулися, щоб подивитися на Блейза, який сів біля них й почав накладати собі сніданок.
— У Пансі, — автоматично сказав Драко, посміхнувшись їй.
— У будь-якому разі, набагато більший за твій, — вона посміхнулася у відповідь. — Такий жалюгідний, крихітний гафелпафський горбик.
— І чому ви обговорюєте його крихітний жалюгідний гафелпафський горбик? — розгублено запитав Блейз, відкушуючи тост.
Блондин люто глянув на них обох.
— Це брехня, ось чому! Перестаньте так говорити!
— Хіба хтось всім розповідає про твій крихітний жалюгідний гафелпафський горбик? — продовжив Блейз, викликавши у Пансі смішок.
— Вона просто засмучена, тим, що я більше не підпускаю її до нього, — м’яко сказав йому Драко, бажаючи знову вдарити дівчину ногою, але мудро пам’ятаючи пульсацію у його власній гомілці.
Пансі закотила очі.
— Я від нього на такій відстані, на якій хотіла б бути, повір мені.
— Так, це найближча можлива відстань, на яку я тебе підпущу, — кинув він у відповідь, відчуваючи перемогу.
— Мені здається: Поттер на тебе витріщається, – розсіяно сказав Блейз, привернувши до себе їхню увагу, чим фактично обірвав потік надзвичайно дотепних і зрілих жартів.
— Ха! — вигукнув Драко, різко вдаривши рукою по столу, — Я тобі казав! Дякую, Блейзе! Ти справжній друг!
Він тупо витріщився на Драко.
— О, любий, благаю, — похитала головою Пансі. — Пам’ятаєш, як ми вирішили, що він дивиться на тебе, лише коли, намагається вигадати спосіб, щоб твоя смерть виглядала, як нещасний випадок?
— Поттер знову намагається тебе вбити? — запитав Блейз, відкушуючи тост.
— Швидше за все, — кивнув Драко, сьорбаючи чай. — Хлопчик одержимий, що тут скажеш.
— Ну, якби я збирався вбити тебе, я б, мабуть, намагався зробити це схожим на якийсь жахливий, кривавий випадок під час відбілювання волосся. Я не можу уявити, щоб хтось в це не повірив.
— Гаразд, — блиснув очима блондин, — Я забираю слова назад. Ти жахливий друг. В останній, блять, раз повторюю я не освітлюю своє волосся! Це натуральна платина!
— А от це справді так, — втрутилася Пансі, посміхнувшись до Блейза. — Повір мені.
— Гей, — примирливо підняв руку той. — Я не казав, що він не відбілює волосся всюди.
— Хто, в біса, відбілює лобок? — недовірливо запитав Драко. — Це взагалі можливо?
— Не знаю, може, нам варто піти запитати у Поттера, — лукавим голосом сказала Пансі.
— Авжеж, — посміхаючись, закотив очі блондин. — Я заплачу тобі десять ґалеонів, якщо ти зараз встанеш і його про це запитаєш.
— Я заплачу тобі дванадцять ґалеонів, якщо ти зараз встанеш і запитаєш його, чи він вважає, що Драко відбілює волосся на лобку, — усміхнувся Блейз, звертаючись до Пансі.
— Звичайно, — протягнула вона, хитаючи головою. — Наче я справді вважаю, що двадцять два ґалеони варті того, щоб кожен ґрифіндорець кинув прокляття мені в груди лише за те, що наважилася перейти на їхню сторону зали.
— У тебе нарешті виросли груди? — здивовано запитав Драко, дивлячись на неї й удаваючи, що шукає. — Де? Покажи!
Пансі відповіла різким поглядом і ще одним ударом черевиком по гомілці.
— У мене є груди, засранець. Блейз, скажи йому, які в мене хороші груди!
— У тебе нарешті виросли груди? — здивовано запитав він, дивлячись на дівчину й удаваючи, що шукає. — Де? Покажи мені.
— Пиздобратія, — погляд Пансі став ще різкішим.
— Це мало бути образою? — Блейз посміхнувся, піднявши на неї одну брову. — Або ти все ще пропонуєш нам що-небудь показати?
Після цих слів вже він скривився і потягнувся вниз, щоб потерти свою побиту гомілку.
— Мудаки, — блискаючи очима, пробурмотіла вона.
— Знаєш, — легко промовив Драко, переставляючи ноги далі, щоб Пансі не могла дотягнутися. — Я відчуваю, що ти справді хочеш нам щось показати.
— Так, мою ногу в твої дупі, — закотила очі та.
— Збоченка, — одночасно сказали два слизеринці, і обернувшись один до одного почали хихикати.
Мигцем глянувши на блискаючі люттю очі Пансі, Драко не міг стриматися, щоб не знайти очами Поттера, одразу ж зморщивши чоло від розгубленості, тому що він знову встиг побачити, як той поспішно опустив погляд на власну тарілку.
“Серйозно, – подумав Драко, починаючи хвилюватися, – що це, в біса, означає?”
— Тоді йди і, блять, запитай його, якщо ти так переконаний! — роздратовано зітхнула Пансі, відмовившись відкривати очі. Вона лежала на трав’яному пагорбі, вбираючи якомога більше осіннього сонячного світла. Зараз було вже не так тепло, як хотілося б Драко, але він наклав на них двох зігріваючі чари, щоб мати змогу принаймні зробити вигляд, що це сонце, а не магія зігріває їх.
“Викуси, природа”, – самовдоволено подумав Драко.
— Та-а-ак, — саркастично протягнув він, — тому що кожного разу, як один із нас просто нізвідки підходить до іншого й починає звинувачувати його у чомусь, це завжди закінчується добре, чи не так?
— Звучить як найкращий спосіб дізнатися, чи справді він хоче, щоб ти помер, — знизала вона плечима.
— Так, але я волів би знати це, перш ніж він справді мене вб’є, — сухо відповів Драко, сівши вище на великій подушці, яку трансфігурував із пер Пансі.
— Немає сенсу боротися зі своєю долею, любий, — м’яко сказала вона, відкривши очі, щоб подарувати йому солодку усмішку. — Просто піддайся їй.
— О, благаю, — закотив очі він, — ніби ми були б живі, якби так легко кожен раз поступалися тій долі.
— Маєш рацію.
— Хто має рацію?— пролунав над ними голос. Вони обидва підняли очі на Блейза, який дивився на них зверху. — Ви що досі говорите про чиїсь прутні?
— Як завжди, — відповів Драко, коли Блейз сів на траву поруч із ним. — У Пансі він не тільки, як виявилось, є, а ще й загострений та деформований… він ще, напевно, волохатий. Я б не здивувався.
— О, ти заздриш, бо твій крихітний і лисий, — сказала та з посмішкою.
— Гм, фу, — зморщив ніс Драко. — Кому, в біса, потрібен волохатий прутень?
— Я впевнена, що ти готовий погодитись на будь-який, — продовжила вона тим же легким тоном.
— Ти хочеш сказати, що він не має прутня і воліє мати хоч який-небудь? — запитав Блейз, потішаючись. — Чи хоче отримати прутень іншого хлопця для своїх хтивих цілей?
— Обидва варіанти, — знизала плечима. — Той або інший. Обирай, що подобається більше.
— Б’юся об заклад, Поттер хоче з’ясувати, чи волохатий у нашого любого друга прутень, — посміхнувся Блейз, отримавши пирхання від Пансі і різкий погляд від Драко.
— Хто думає про член жертви, коли її вбиває? — сердито запитав хлопець, підвівшись і поглянувши на Поттера, який сидів сам під великим деревом приблизно за тридцять метрів від них. — І взагалі мій член ідеальний! Йому пощастило б дізнатися, як він виглядає насправді! Пансі! Скажи Блейзу, який хороший в мене член.
— У тебе нарешті виріс член? — здивовано запитала вона, вдивляючись у його пах і роблячи вигляд, що шукає. — Де? Покажи!
Блейз засміявся, і цей звук ставав все голоснішим від ображеного вигляду, якого поступово набувало обличчя Драко.
— Десять балів Пансі за це.
Вона причепурилася, самовдоволено перекинувши темне волосся через плече.
— Не сумуй, любий. Б’юся об заклад, Поттер обов’язково захоче допомогти тобі знайти свого прутня, якщо ти його добре попросиш.
Драко відчув, що його щоки червоніють. Він поглянув на темноволосого ґрифіндорця, що сидів аж занадто близько, але той знов дивився в його бік.
Блейз засміявся ще дужче.
— Іншого пояснення насправді немає, друже. Поттер або хоче вбити тебе, або трахнути. Можливо, навіть все разом, хто знає. А може, він хоче вбити тебе і трахнути одночасно.
— Знаєш, не всі схожі на твою матір, — відповів Драко, все ще борячись з рум’янцев від слів Пансі.
Блейз відкрив рот, виглядаючи десь настільки ж ображено, як і сподівався блондин.
— Воу, десять балів Драко на цей раз! — захихотіла Пансі.
Настала його черга чепуритися, посміхатися і вдавати, що перекидає своє світле волосся через плече.
— Ти навіть не знаєш мою матір, — фиркнув Блейз, виглядаючи ображеним, але все ж доволі веселим. — Я впевнений, що деякі з них справді були не навмисне.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Драко, все ще посміхаючись. — Вбивства чи секс?
З уст Пансі вирвався ще один гучний кудахтаючий сміх. Вона повернулася до Блейза.
— Боюся, за це наш милий друг отримує ще десять очок, вибач, любий.
— І Драко знову бере лідерство, яке йому належить, – усміхнувся той, звучачи ще самовдоволеніше, ніж раніше, і, чесно кажучи, він цим дуже пишався. Кожен, хто казав, що самовдоволенню існує межа, вочевидь помилявся.
— Так, лідер у дрочці, — пробурмотів Блейз.
— О, не хвилюйся, друже, — посмішка Драко розширилася, — ніхто навіть не сподівався перемогти тебе. Твоє правління як чемпіона Гоґвортсу в безпеці. Король Дрочила, як тебе називають в народі.
— Може, ми підемо спитаємо Поттера, хто, на його думку, більший дрочила? — протягнув Блейз, кинувши на іншого слизеринця гострий погляд.
— Ну, — почав блондин, намагаючись ігнорувати дивне відчуття тремтіння, яке пронизувало його при одночасній думці про нього і дрочку, — Якщо під “більшим дрочилою” ти маєш на увазі людину з найбільшим членом, очевидно, це буду я.
Пансі засміялася.
— Знаєш, я майже спокусилася дати йому ще п’ять очок за це. Можливо, просто покинь це, Блейзе, поки Драко не отримав занадто велику перевагу.
— Послухай дівчину, — посміхнувся той. — У мене все велике, Блейзе — моє лідерство, мій член, мої… черевики.
— Твої черевики? — пирхнув він, дивлячись на Драко з веселою недовірою. — Чому ж саме черевики?
— Очевидно, тому що розмір ноги безпосередньо пов’язаний з розміром члена, – відповіла Пансі, викликаючи здивування у обох хлопців. — О, будь ласка, — похитала вона головою, — те, що ви двоє володієте членами, не означає, що є абсолютними експертами з них. У вас є по одному члену — я ж мала справу з набагато більшою кількістю хуїв у своєму житті, ніж ви двоє, жалюгідні дурні.
— Гаразд, я забираю в тебе очки за це, — заявив Драко, ігноруючи обурений крик Пансі.
— Чому б нам не запитати Поттера, зі скількома членами він розправився? — лукаво запитав Блейз, і всі троє знову поглянули в бік брюнета, і побачили, що він все ще на них дивиться.
— Він справді планує моє вбивство, — глухо сказав Драко, уже розуміючи, що неминуче наближається до смерті. Гаррі Поттер завжди отримував все, що хотів і, очевидно, зараз той хотів бачити його мертвим. Інакше чому б він так дивився на блондина, і весь час слідував за ним?
— Гей, — нахмурився Блейз. — звідки ти знаєш, що він дивиться не на мене? Можливо, це мене він хоче трахнути!… Чи вбити!… Або й те й інше! Ви не знаєте, це абсолютно точно можу бути я!
— О, благаю, — Драко закотив очі і знову поглянув на Поттера. — Наскільки мені відомо, ви з ним навіть не розмовляли. Сумніваюся, що він взагалі знає, як звучить твій голос.
— Можливо, бідолашний хлопець весь час таємно милувався мною на відстані, — кивнув собі Блейз, виглядаючи як ідіот.
Тож, Драко люб’язно вирішив йому це повідомити:
— Ти звучиш як ідіот.
— А ти схожий на бліду пизду, — кинув той у відповідь.
— Гм, а хіба не всі вони бліді? — розгублено запитав Драко. — Ти знаєш когось з засмагою на піхві?
— Фу, — здригнулася Пансі. — ти можеш уявити, щоб там, унизу, обгоріти? Господи.
— Спалені, підсмажені піхви – це не той образ, який я хотів би мати в голові, дякую, — запротестував Блейз, виглядаючи справедливо травмованим – це також не був образ, якого б хотів у своїй голові Драко.
Насправді, піхви загалом, підсмажені чи ні, не були тим, про що він часто думав і, чесно кажучи, не дуже хотів цього змінювати. З головою Драко все було цілком нормально, вона була зоною без дурних прихильностей. Одного разу юнак точно знайде дівчину, яка буде дуже його приваблювати, в цьому не було жодних сумнівів. І, коли він це зробить, вже не думатиме ні про що, крім її дивної щілини. Це було лише питанням часу.
“Якщо Поттер не вб’є мене до того, як мені випаде така можливість”, — іронично подумав Драко, озирнувшись і виявивши, що брюнет все ще дивиться на нього.
— Очевидно, Поттер стежить не за вами! – повідомив їм Драко. — Я дуже чітко зрозумів, що він хоче робити темні, жахливі речі саме зі мною.
— Я справді не можу сказати: ти маєш на увазі вбивство чи секс, — сказав Блейз, піднявши одну брову.
— Та йди і запитай його вже, аби тільки заткнувся! — крикнула Пансі, повністю піднявшись. — Давайте, давайте. Вечеря скоро почнеться. І Драко нарешті зможе запитати, кого саме з нас Поттер замишляє вбити.
— Можливо, так і зроблю, — зітхнув юнак, піднявшись на ноги. Він вже морально готувався відважно протистояти Поттеру і своїй загибелі, але коли він подивився на дерево, під яким сидів ґрифіндорець, там вже нікого не було.
Поттер знову зник.
— Гаразд, — Драко стиснув зуби і потер скроні, зиркнувши вниз на бібліотечний стіл, — Ось і все. Я більше не можу цього терпіти!
— Ти нарешті підеш і поговориш з ним? — Запитала Пансі голосом, надто спокійним для цієї ситуації, записуючи щось у своїх нотатках.
— Або побалакай з ним, або чекай, поки він тебе підстереже, — знизав плечима Блейз, глянувши на Поттера, який зараз сидів сам за сусіднім столом, уткнувшись головою в якесь есе, яке він, з дуже вже неправдоподібним виглядом, удавано писав. Ґрифіндорець з’явився за п’ять хвилин після того, як троє слизеринців знайшли собі стіл у кутку бібліотеки, всівшись неподалік навіть раніше, ніж вони закінчили діставати свої книги.
— Блейз має рацію, — знуджено сказала Пансі. — Можна протистояти Поттеру, або чекати, поки зіткнешся з ним. Але в будь-якому випадку, ти можеш просто усунути непорозуміння зараз.
— Якщо ти не боїшся розмовляти з ним, звісно, — посміхнувся Блейз.
— Ой, іди до біса! — люто прошепотів інший слизеринець, намагаючись бути тихим. — Я не боюся цього дрочилу.
— Зві-і-існо, — протягнув Блейз, на що Драко звузив очі.
— Ти нічого не знаєш, — фиркнув блондин, схрестивши руки і відчуваючи, як його серце почало шалено калатати. Він міг це зробити. Він міг поговорити з Поттером. Те, що від дня його дурного суду між ними панувала негласна мовчанка, не означало, що Драко не може з ним заговорити, просто хлопець мав достатньо розуму, щоб таким не займатися.
— Якщо тобі слабо, так і скажи,— широкою усміхнувся Блейз.
Юнак закотив очі в сторону дурного друга.
— О, благаю, ніби мною так легко маніпулювати.
— А Пансі зробить тобі мінет.
— Ні, не зробить! — скрикнула дівчина, і Драко дійсно почав підозрювати, що десь у її родинному дереві були фламінго. Насправді він не був впевнений, як саме звучать фламінго, але йому здавалося, що це крикливі пташки, а Пансі, безперечно, була крикливою пташкою. “Так, явно як мінімум на чверть фламінго”, – твердо вирішив він.
— Ніби я б справді прийняв цю пропозицію, — посміхнувся їй Драко, в той же момент змінивши вираз обличчя від пронизливого погляду дівчини.
— Гаразд, — легко погодився Блейз. — як щодо того, щоб вона не робила тобі мінет, якщо ти підеш і з ним поговориш?
— Блейзе, припини використовувати мої вражаючі навички смоктання членів, щоб торгуватися! — кинула Пансі.
— Мені здається, це було скоріше через брак твоїх навичок смоктання членів, — розсіяно сказав Драко, знов глянувши на Поттера, який тепер тупо витріщався на свої нотатки. Хлопець відчув спалах задоволення, коли брюнет підвів свій погляд на нього, одразу ж почервонівши, від розуміння, що блондин дивиться на нього у відповідь.
— Ви двоє їбучі придурки, — пробурчала вона, розставляючи крапки над “і” в своєму есе так злісно, що перо пробило дірку в пергаменті.
— Я це зроблю, — раптом сказав Драко, коли Блейз вже відкрив рота з намірами відповісти Пансі. — Поговорю з Поттером, дізнаюся, чого він, до біса, хоче, а потім, коли буду правий у всьому, я повернуся сюди і скажу, що мої побоювання підтвердилися і буду купатися у вашому непереборному соромі… А потім будете ще прощення у мене вимолювати.
— Прощення за що? — роздратовано запитав інший юнак.
— За те, що сумнівалися в мені, — сказав Драко тоном, який, він сподівався, навіть дурнуватий Блейз зможе розпізнати як поблажливий.
— Ми прям не можемо дочекатися, — сказала Пансі таким тоном, який навіть дурнуватий Блейз міг би розпізнати, як саркастичний.
А сам дурнуватий Блейз розгублено повернувся до неї.
— Ти маєш на увазі, що ми не можемо дочекатися, щоб засумніватися в ньому, чи ми не можемо дочекатися, що він нас пробачить?
Вона пирхнула.
— Здебільшого, я маю на увазі, що ми не можемо дочекатися, щоб побачити, як він охоче йде на смерть.
— Це, безперечно, має бути весело, — кивнув Блейз. — Принаймні на кілька хвилин. Вийде гарна перерва від навчання.
— Ніби ти починав вчитися, — сказав Драко, кинувши погляд на закритий підручник хлопця.
— Ой, іди вже зустрічай свою чорноволосу смерть, — відповів Блейз, салютуючи йому двома пальцями.
— Гаразд, — сказав Драко, сподіваючись, що він звучить сміливим і рішучим. Господи, як билося його серце, а він ще навіть не встав! — Я це зроблю. І буду набагато відважнішим, ніж були б ви на моєму місці.
— Доведи це, — сказав Блейз зі зловісною посмішкою – Драко впізнавав зло, коли бачив його, і посмішка та, безсумнівно, була злою.
— Ну добре, — сказав він, тремтячи усередині. Озирнувшись, він мовчки чекав на слушний момент.
Після того, як Поттер, здавалося, декілька віків витріщався на своє есе, видряпаючи на поверхні пергаменту щось, швидше за все, безглузде і невиразне, Драко зробив перший крок, підвівшись зі стільця і кинувши на Пансі та Блейза гострий погляд, який дуже чітко казав: “Ви двоє найбільше сумуватиме за мною, коли мене жорстоко вб’є зеленоокий придурок”. Його погляди були настільки промовистими й виразними, що йому навіть не потрібно було вимовляти справжні слова вголос.
Пройшовши по бібліотеці якомога тихіше, Драко отримав величезне задоволення від різкого удару долонею по столу, за яким сидів Поттер, а особливо від того як брюнет голосно ахнувши, підстрибнув. Потім слизеринець опустився на порожнє крісло навпроти. Він палко сподівався, що Пансі і Блейз спостерігали за цим і помітили чудову реакцію — він неодмінно збереже спогади про це.
Очі Поттера розширилися… невже це був страх? “Ні, – міркував Драко, – це було більше схоже на паніку”, його така реакція здивувала. Безперечно, це були не ті емоції, які хлопець очікував побачити від особи, яка активно планувала його вбивство.
— Мелфой… — прохрипів Поттер, опустивши очі на свої нотатки, а потім знову подивився на блондина, щоб у наступну секунду ще раз відвернутися.
— Чого ти від мене хочеш? — категорично спитав Драко, відкидаючись на спинку крісла і намагаючись якомога підозріліше дивитися на ґрифіндорця. Його серце стукало з такою швидкістю, що вже починало боліти.
— Я? — Поттер пискнув, жахнувшись свого ж недолугого звуку, а його обличчя почало набувати яскраво-червоного кольору. Хлопець прокашлявся і спробував ще раз: — Я? Що значить, чого я хочу? Взагалі-то, ти сюди прийшов!
— Так, — відповів Драко, не в змозі не погодитися. — Проте ти прийшов за мною сюди. І навіть не намагайся це заперечувати, — додав він, піднявши руку, коли хлопець відкрив рот, щоб, швидше за все, спростувати незаперечне твердження. Вперше за весь час, коли вони були знайомі, слизеринець був на всі сто відсотків правий. — Переслідувати мене – якась твоя нав’язлива ідея, чи щось таке?
Поттер почервонів ще сильніше, якщо таке взагалі можливо, виглядаючи збентеженим і якимось дивно милим через це. Ця думка налякала Драко, це було на нього не схоже. Поттер точно не був милим, якби чарівно він не червонів, нервово перебираючи свої нотатки. Чорт забирай, Поттер був придурком і абсолютно не милим! Придурки не можуть бути милими! Вони придуркуваті!
— Я знаю, що ти стежиш за мною, — продовжив Драко, відчуваючи дивну гордість і роздратування через те, що брюнет, здавалося, не міг дивитися на нього довше трьох секунд за раз. Вочевидь, саме за ним Поттер стежив і одержимо витріщався протягом усього місяця, чи не так? І все ж тепер, коли він сидів прямо перед блондином, здавалося, більше не хотів на нього дивитися. — Тож просто скажи мені, чого ти хочеш, Поттере. Ти мене лякаєш.
— Я не стежу за тобою, — пробурмотів ґрифіндорець, пильно розглядаючи своє есе, хоча цей серйозний вираз обличчя був досить таки зіпсований рум’янцем, який все ще фарбував його щоки в багряний колір.
— О, благаю, — Драко закотив би очі, якби Поттер міг подивитися вверх, щоб оцінити його саркастичний жест – егоїстичний поганець, не звертав уваги навіть на його дуже виразні жести. — Як ти думаєш, з ким ти розмовляєш, Поттере? Я точно знаю, що таке, коли ти переслідуєш мене.
Нарешті хлопець підвів очі, щоб на нього поглянути і Драко не міг не посміхнутися.
— Просто скажи мені, чого ти хочеш, — сказав блондин тихим голосом, нахилившись вперед з лютим поглядом. Дихання Поттера прискорилося, він, здавалося, почав тремтіти, що змусило Драко насупитися. Такої реакції він ніяк не очікував.
Слизеринець понизив голос.
— Скажи мені, Поттере, чого ти від мене хочеш.
Той різко вдихнув, соваючись на своєму сидінні, і коли Драко нахилився ближче, щоб ще раз поставити своє запитання, він помітив дивну річ — Поттер більше не дивився йому в очі, він дивився рівно на два дюйми нижче. Поттер дивився на губи юнака. Здавалося, він навіть не кліпав, наче був абсолютно зачарований.
— Поттер, — прошепотів Драко, зацікавлено нахиливши голову, і дихання брюнета прискорилося. — Чого ти хочеш від мене?
Питання нарешті привернуло увагу хлопця, і він знову перевів погляд на очі Драко, смикнувшись, ніби той стрибнув на нього.
— Н-нічого, — прошепотів брюнет, швидко зібравши свої речі та закинувши їх у сумку, перш ніж зіскочити на ноги і вибігти з кімнати.
Драко, нахмурившись, спостерігав за цим несподіваним відступом, і його мозок повільно дійшов висновку: він жодного разу не зупинявся, щоб розглянути іншу причину наполегливого переслідування Поттера. Повернувшись до своїх друзів, юнак був у доволі пригніченому стані, не впевнений, що саме він відчуває.
— Якого біса там сталося? — одразу ж запитав Блейз, поглядом перебігаючи між Драко та шляхом втечі ґрифіндореця з бібліотеки. — Якого біса ти йому сказав, щоб він так втік? Я ніколи не бачив, щоб Поттер від когось тікав! Я навіть не знав, що він вміє!
— Ти погрожував йому? — запитала Пансі, здивовано дивлячись на Драко. — Тому що, якщо це дійсно так, я готова дати тобі п’ятдесят балів за це прямо зараз… Швидше за все, він повернеться пізніше, щоб укусити тебе за дупу, але хто знав, що у тебе є яйця на щось таке сміливе, як відверто погрожувати Гаррі, їбучому Поттеру?
— Ні, — буркнув Драко, його розум все ще намагаючись розібратися у всьому, що сталося. — Звичайно, я не погрожував йому, я не блядський ідіот. Проте нарешті зрозумів, чому він стежить за мною, і чого саме він від мене хоче.
— Правда? — Пансі з Блейзом переглянулися.
— Ну, що ж це? — вимагала дівчина.
Драко глибоко вдихнув.
— Гаррі Поттер у мене закоханий.
Додати до улюблених