Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Спектр почуттів

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Нічна Йокогама завжди була мерехтливим вогником для маленьких та беззахисних метеликів. Метеликів, які підлітають ближче до світла, навіть якщо воно приносить за собою лише біль та смерть. Осаму завжди боявся світла. Хоча, якщо бути чесним, боявся він не самого поняття, а того, що воно з собою несе. Він, як ніхто, знав наскільки болючою може бути власна дурість та необережність по відношенню до “світла”. Та навіть якщо воно несе за собою смерть, темрява нічим не краща. Але хоч не така болюча…

Хто знає, скільки ще Дазаю довелось би балансувати між світлом і темрявою, скільки ще довелося б приховувати всі свої почуття та ховатися за брехнею, як би не той рудий парубок. Огненні пасма, як справжній вогонь підпалили затверділу душу Осаму, змушуючи її битися в агонії. Ті блакитні очі, що змогли загасити ту пожежу і пренесли таку бажану прохолоду. Та варто тим двом озерцям прпинити дивитися тільки на нього, як вогонь знов крає душу.

Вони вбивали, вони катували. Були справжнім “темним дуетом” – грозою всієї Йокогами. Бували моменти, коли лють лилася з їх тандему, немов справжній бурхливий водоспад – неспинний. А бували й часи спокою, коли вони обоє, напідпитку співали пісень. Дазай не знає, чому ті моменти стали такими дорогоцінними і ні на що не схожими.

Не те щоб у парубка не було друзів, ні, був Анго і Одасаку. З ними теж було багато моментів, та все це не те. Бо ж навіть випиваючи з ними в барі, варто було тільки заплющити очі, як холодний океанічний колір прорізався крізь темряву душі, а рудий вихор вогню змушував серце битися частіше. З появою Накахари в житті Осаму, кожен день був схожий на те, як дурний метелик литить до світла… І згорає в ньому.

Коли Чуя використовував свою здібність, ввіряючи всього себе партнеру, Дазай відчував себе Прометеєм. Звісно, не кожен може приборкати “полум’я” у всій його силі. Коли Накахара рятував його з поля бою, ризикуючи собою, коли кричав та все одно підставляв плече допомоги. Все це було приємно і зовсім не боляче. Осаму був готовий знову і знову лізти до батька в Пекло, аби тільки відчувати на собі його погляд.

Вогонь не вміє прощати. 

Після смерті Одасаку, життя перевернулося. Що він робив не так? Де помилився? Це була плата за те, що відкрив себе, свою душу, почуттям? Відійшов від точки балансу і поринув до світла?Біль пронизував серце, сльози палили обличчя солоними доріжками. Йому треба знову відчути насолоду. Знов прийняти той “наркотик”.

В ту ніч Накахара прихистив його. Всю ніч парубок горнувся, линув всіма фібрами душі до рудоволосого напарника. А той не пручався. Дозволив нарешті наблизитися до свого вогню, як ніколи близько.  Нічна Йокогама все ще мерехтливий вогник і Даазай про це знає. Він вже відчув на собі і обпалюючий вогонь і зігріваюче полум’я. Годі. Аби зберегти себе, свою душу, йому потрібно летіти в іншу сторону від світла. Знов в пітьму. Хай так, хай йому більше ніколи не зігрітися білля багаття, хай воно злісно палить його крила в спробах зупинити. Головне, що згадка про тепло буде жити з ним вічно. Аж до поки його знов не зжере вогонь. На цей раз точно…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь