І коли ти все згадаєш

“Цікаво, цей покидьок Візлі завжди такий з нею? Тупий баран. Як можна вриватися до неї в кабінет, а якби там сидів міністер? Підривати репутацію своєї дружини може тільки останній йолоп . Ну так, про що це я Візлі та йолоп це синоніми.“

З роздумів Драко витягнув погляд хлопця. Він вивчав його з неприкритим інтересом.

—Чого тобі?— фиркнув Мелфой
—Класний перстень.
—Так , сімейна реліквія.—прокручуючи перстень мовив Драко.— Батько передає його сину, в день його повноліття. Древня магія всіх Мелфоїв закована в нього.
—Оце так, то ви Мелфой? Драко Мелфой з “Malfoy & wizard company”— очі хлопця горіли, він знав, що тільки найкращі працюють на Мелфоя.
—Я і не думав, що є ще люди які не знають мене в лице.
—Я не фанатію від жовтої преси типу “пророку”, тому знаю лише на словах. Мама багато про вас розповідала. І взагалі вона захоплюється вашою роботою. Вона каже, що ваші розробки змінюють світ на краще.— протараторив Даміан.

“Хмм, вона в захваті від мене. Оце новина. Грейнджер мені б в лице такого ніколи не сказала. А хлопець класний, навіть і не скажеш, що його батько бовдур Візлі. Та і не схожий він на нього. Кучері і колір волосся, такий як в Герміони, а очі…сірі. Чорт сірі очі. Нєа, цього не може бути. Цього точно не може бути!”

—Оу, а ти син Грейнджер?
—Типу того. —з усмішкою відповів хлопець.
—І чого вона притягнула тебе сюди. В Гоґвортсі канікули. Б’юсь об заклад, що ти зараз би був на полі і грав у квідич?

Даміан глибоко видихнув.
—Ви праві. Мама притягнула мене сюди  на стажування. Все відбулося в мене за спиною. Але якщо я відмовлюся , то про кар’єру зіллєвара можу і не мріяти.— з деяким сумом він промовляв ці слова.

—А тобі скільки років?
—15. Але мама каже , що чим швидше я себе зарекомендую, тим краще.
—Хто б сумнівався, Грейнджер завжди працює на опередження.— і вони двоє усміхнулися кутиком губ.

******
“Один. Два. Три. Чотири. П’ять. Шість. Сім. Вісім. Дев’ять. Десять.
Вдих-видих. Спокійно Герміона. Все налагоджується.
Вдих-видих. Ти приб’єш Рона вдома. Зараз зосередься на роботі.
Вдих-видих. Запхай цей спогад у віддалений кут. Ні не цей, цей лиши на полці у відкритому доступі :”драко ніжно дивиться їй прямо в очі, і великими пальцями гладить щоку”.

Вона магією підправила макіяж. Абстрагуватися було не легко, але оклюменція, яку вона практикувала, завжди приходила на допомогу.

Взмахнувши паличкою , Герміона відправила патронус міністру, з побажанням найближчої зустрічі.

Іншим помахом палички вони відчинила двері та ввійшла в приймальню.
Син мило бесідував з Мелфоєм. Містер Боуз сидів і перебирав якісь папірці на своєму портфелі.
Всі зразу перевели свій погляд на Герміону.

— Я відправила патронус міністру. Думаю ми можемо до нього піднятися і обговорити деталі.
—Скоріше б, мені надоїло сидіти в цій дирі.— обізвався Марлок.
—Давайте покінчимо з цим.— обірвав його Драко.

—Ну то може я піду?— запитав Даміан

“Нініні, стажування Даміана. Як я могла забути? Це все клятий Рон , зі своїми сценами!”

—Сину, вибач, я геть забула.—мовила Герміона, і приобняла сина.— ми обов’язково щось придумаємо, чуєш котику? Не засмучуйся.
—Мааа, знову коти!!!— обурився син.
—Вибач.—прошепотіла Грейнджер.

*****
До кабінету міністра усі йшли мовчки. Лише цокіт підборів та шелест мантій ехом розносилися по кородору.
В приймальні було пусто.
Герміона попросила секретаря, щоб їх прийняли, і що міністер знає про їх прихід.

Двері відчинилися , трійця знайшла в просторий кабінет. Міністер підійшов, і потиснув мужчинам руки.

—Вітаю містере Мелфой, місіс Грейнджер. А вашого імені я не знаю. Представтеся будь ласка.
—Марлок Боуз.
—Вітаю містере Марлок. Моє ім’я Кінгслі Бруствер. Діючий міністер магії.—промовив він, протягуючи руку для привітання.

—Місіс Грейнджер, що за поспіх? Ваш патронус мене занепокоїв. Лише погані новини розносять так швидко.

— На щастя ми з хорошими новинами. Містер Боуз має вигідну пропозицію по ділу з землею, а містер Мелфой доповнить нашу угоду.—відповіла Герміона.
— Що ж.. цікаво що ви можете запропонувати. Бо особисто мені вже набридли постійні позови до суду, і перші шпальти в “пророці”. Присідайте будь ласка.

Міністер сів у своє крісло. Навпроти розташувався Марлок. Герміона з Драко сиділи один напроти одного.
Грейнджер продовжила.

—Проте , пане міністер не все так просто.
Міністерству прийдеться заплатити незначну частку. Містер Боуз згідний на суму в 70 галлеонів за 1 квадратний метр лісу.
—Але..— хотів запротестувати Кінгслі.
— Будь ласка, не перебивайте, я ще не закінчила.— випалила Герміона.
— так от, міністерству прийдеться погасити лише 20 галлеонів за квадратний метр, інші 10, магічні створіння будуть платити самі.
—Це звісно добре, але інші 40 хто буде оплачувати. Може містер Мелфой?— іронічно промовив міністер.
—Саме так. Моя фірма “Malfoy & wizard company”, згідна ,з благодійною місією, погашувати недостатню суму.— самовпевнено сказав Драко.

Наступила тиша. Марлока очі, були неначе два великі блюдця. Він з нерозумінням дивився на Мелфоя.
Міністер задумано переварював інформацію. А Герміона дивилася на Драко, в саме серденько.

“Чому вона так дивиться на мене? І ще ця її звичка закусувати губу. Я ж не можу відвести погляду, як те маленьке дівчисько. В дивоглядки вирішила побавитися? Тобі мене в цій грі ніколи не перемогти.” І усміхнувся, як завжди , лише кутиком губ”

“Невже він дійсно спроможний на безкорисливий вчинок? Багато років пройшло, він вже не той старшокурсник, який вмів лише ховатися, за ім’ям своєї сім’ї. Драко, який ж ти привабливий. Твої очі, неначе безодня, в якій можна тонути вічність. А ця усмішка, б’юсь об заклад, що я її бачила ще десь.”

Першою погляд відвела Герміона. Міністер прокашлявся і почав говорити.

— Знаєте, думаю ми зможемо виділяти ці кошти. Міністерству надоїли конфлікти, а ця пропозиція дійсно приваблива.
Думаю в понеділок ми зможемо підписати договір.

Марлок, який сидів, ніби в рота води набрав, нарешті мовив.

—  Чекайте, я думав що міністерство погодилося платити сповна. Драко, хлопчику, у що ти себе втягуєш?
— Містере Боуз, це моє свідоме рішення.
Благодійність ніколи не буває лишньою.— підмигнув Мелфой.
—Але..— ще пробував щось сказати Марлок
—тоді до понеділка. Дякуємо пане міністер за увагу. —перебила його Герміона і з поспіхом встала зі стільця

Драко потиснув руку міністру. Те саме зробив і Боуз. Після чого вони вийшли з кабінету.
Марлок пошепки говорив з Мелфоєм. Він був обурений. Йому хотілося обібрати міністерство, а не когось знайомого. Він не розумів його мотивів. Це і не дивно. Боуз не був сердечною людиною. Тільки гроші. Більше нічого.

Герміона вже хотіла звернути в своє крило, як її окликнув Мелфой.
— Грейнджер, зачекай!— вона обернулася.Драко повільно крокував до неї. Фірмова усмішка була на місці. І було ще щось. Щось що вона ніколи в ньому не спостерігала.
—Слухай, вже обід. Давай кави вип’ємо, за вдалу угоду?
—Знаєш, у мене стільки справ. Ще з  Даміаном потрібно дещо вирішити, тому, напевно, я відмовлюся.

Оце “напевно” , скільки в ньому невизначеності. Це було стовідсотково його улюблене слово.

— Я ж не кажу засиджуватися до ночі, а так просто кави попити, з колишнім однокурсником. Пару хвилин і все.— продовжував наполягати Драко.

” Стажування провадилося, я не встигла зареєструвати сина, мені немає чого втрачати, а робота нікуди не втече. Та і зустріч була надто очікуваною. Я так хотіла його побачити, хоч на мить, і ось, він переді мною. Майже вмовляє мене піти з ним. То чого я ще досі думаю?”

—Знаєш, а ти правий. Чашечка смачної кави мені точно не завадить. Куди підемо?
Тільки не кажи, що тут, в міністерстві. А то кава тут жахлива.— не замовкала Герміона.
— думаю ,що знаю одне особливе місце.— підморгнув Драко.

“Це точно особливий день”

Додати до улюблених