Нарешті отримавши знак від Бога: яскравий промінь сонця, що прослизнув у щілину темної кімнати, і знову зміцнившись у християнській вірі, Етельстан, переповнений благодаттю, побіг до річки, щоб змити з себе минуле грішне життя й навернутися до Божої любові.
Він, що був монахом у Ліндісфарні, що стояв пліч-о-пліч з Рагнаром Лодброком і молився Одіну, що так довго шукав справжнього Бога, нарешті знайшов його. Він дивився на світ новими очима, все для нього набуло нового, яскравішого забарвлення. Вже не було місця для сумнівів, нарікань до Христа, зайвих питань. У серці була лише віра і любов, і жодного страху та сумніву.
Підійшовши до річки, він стягнув браслет, що дав йому Рагнар, зі своєї руки, і жбурнув його у воду – цей знак його язичницького минулого. На обличчі Етельстана засяяла посмішка, ніколи він не відчував такого полегшення, як сьогодні. Наче, бажаючи знову охреститися, він зайшов у воду й пірнув, змиваючи з себе все, що так довго не давало спокою його душі, і подивившись у небо, він бачив не хмари й затулене ними сонце, але щось інше, що змушувало його впустити сльозу від тих щирих, справжніх почуттів, що зігрівали його зсередини.
Шкода, Флокі, що спостерігав за Етельстаном збоку, не розумів цих емоцій, але бачив у його діях зраду. Всі завжди бачили, з якою люттю він дивився на священника, через ревнощі до Рагнара, через те, що ніколи не сприймав його як рівного собі й іншим, але зараз його ненависть штовхала його на жахливі думки й вчинки. Фиркнувши у його бік зі зневагою, Флокі пішов розповідати про побачене у селище.
Рагнар сидів засмучений у бражній залі, де нещодавно вбив втікшого з Англії землероба, намагаючись запобігти розповсюдженню новини про спалене селище у Вессексі. Хвилювання переповнювали його, адже якщо хтось довідається про цю подію, що зроблять його воїни? Флокі вже готовий занести сокиру над головою Етельстана, але Рагнар має вплив на нього, як його побратим і його ватажок, але якщо всі об’єднаються цим сповіщенням, хіба він зможе захистити свого друга і самого себе?
– Рагнаре! – Раптово перервав його похмурі думки голос Етельстана.
– Чому ти радієш? – Рагнар обернувся до нього, сховавши свої справжні почуття посмішкою, і здивовано подивився йому в очі.
– Господь зійшов до мене.
– Господь? Твій Бог?
– Так.
– І як він виглядає?
– Я відчув його присутність. Він прийшов як промінь світла.
– Він розмовляв?
– Ні, він не розмовляв, але я чув його голос. І я народився знову.
– Що означає ” народився знову” ? Як немовля?
– Я знову знайшов свою віру, тепер я нова людина, народжена наново, любов’ю Ісуса Христа.
– Отже, ти знову християнин?
– Всім серцем, всією душею, всією моєю сутністю. Я не можу більше визнавати твоїх богів. Гадаю, мені краще поїхати з Каттегату.
– Ти про що? – Обурився Рагнар, подивившись на Етельстана засмученим поглядом, ніби зараз рюмсатиме. – Ти не можеш поїхати! Ти не можеш залишити мене! Я люблю тебе. І тільки тобі я можу довіряти, тож залишайся. Я радий, що ти знайшов свого Бога. Доки ти тут, ніхто не зробить тобі лиха, я захищатиму тебе.
– Мені байдуже, куди піду я. Для мене важливо, куди підеш ти.
Додати до улюблених