Стоячи спиною до хлопця, Сє Лянь ледве стримується щоб не втекти. Це хлопчисько говорить занадто… занадто якісь слова. Його серце стискається, і він намагається заспокоїтися.
— Про мене в найближчий час забудуть. Не говори дурниць.
— Ваша Величність! Я пободую нові! Самі прекрасні, які Ви ще не бачили! Люди пожалкують про все скоєне! – він кричав це в пустоту, в сторону Сє Ляня, нібито знав в якій саме він знаходиться. На його очах виступили сльози, намистинки сліз.
Їх було все більше і більше, а серце Принца все більше і більше стискалося, обливалося кров’ю.
Кинув погляд на стоячих поряд хлопців, Сє Лянь в момент підбіг до маленького, і на вухо сказав:
— Яструбку мій, чому ж ти тоді плачеш?
Фен Сінь і Му Цин крикнули “Ваша Величність” але розуміли що, якщо йому щось заманеться зробити, нічого не допоможе. Навіть правила його не зупиняють, тому вони безсиллі, у такому розкладі.
Той, почувши м’який голос біля вух, замер.
— Я…
— Якщо ти, побудуєш мені храм, я буду вдячний. Бо, як так, про мене буде пам’ятати одна людина. – Договоривши, поклав руку на чужу щоку, і, погладивши, його присутність зникла.
Додати до улюблених