За вікном теплий літній день, зелені гілки дерев, які гойдає ранковий вітер витанцьовують тільки їм відомий танець. Сонячні промені осідають на шпалерах кімнати Стайлза і розсіюються по кімнаті сонячними-зайчиками вистрибуючи танець веселих діточок. Сонячний промінь пестить білосніжну шкіру покриту родимками на спині, яка визирає з під простирадла.
Сьогодні субота можна спати до обіду. Усі студенти обожнюють вихідні бо виспатися після неділі пар, завдань нудних вчителів та практик – найкраще проведення часу для студента, але більш витривалі свій відпочинок починають ще з вечора п’ятниці у клубі. Стайлз теж міг розпочати у клубі, а завершити у чиємусь ліжку, але сон набагато кращий тим більш в нього зовсім не має сил ще й танцювати після дня Хагрида. Хагрид – це професор хімії, якого важко назвати добрим, бо який добрий професор в останній робочий день неділі дасть практичну по термохімічних рівнях. Тож після такого мозгового штурму Стайлз не поспішає прокидатися, але хтось має на нього інші плани. Такий хтось як наприклад Ноші: його сусід по кімнаті, який засиджується вечорами п’ятниць у своєї дівчини Мегі. Він заходить до кімнати не звертаючи уваги на те що Стайлз взагалі то спить, він починає розказувати, як його дістала Мегі і що він на неї витрачає усю свою стипендію. Стайлз прокидається, але тільки миготінням підтримує розмову.
– Вона так дістала, “це не хочу, ти мене не кохаєш, ти мені усе забороняєш”, а як я взагалі їй можу щось заборонити, якщо вона усе вирішує за мене. – падаючи на ліжко, опускаючи наче камінь голову на подушку.
– Ноші, ти гей. Чому б тобі з нею просто не порвати? – з під простирадла доноситься низький заспаний голос Стайлза. – Нащо ти приховуєш свою орієнтацію я взагалі не розумію. – вже з ентузіазмом каже Стайлз відкидаючи занадто удушливу ковдру.
Звідки Стайлз знає про такий великий секрет? Він перший і єдиний хто про це взагалі знає. Вони були на вечірці знайомі годин 5 чи більше, напилися відмічаючи вступ до університету і здається хтось із них перебрав і вийшла незручна ситуація. То був гарячий, мокрий поцілунок у занадто тісних обіймах у присутності п’яних, молодих тіл здригаючись у хаотичних рухах, але все на тому й закінчилось, після вони не переходили межу від дружби до чогось більшого.
Сьогодні Ноші явно в гуморі тож став над Стайлзом і спостерігає як легко тремтять пухнасті вії, як відкриті пухкі губи, які хочеться поцілувати і смакувати поки повітря в легенях не закінчиться, а в голові буде тихий шум. Але відкладемо мрії у велику шафу з маленьким ключем надії, тому що в них не може бути спільного майбутнього бо Ноші не хоче втягати іще Стайлза в своє і так не просте життя.
Стайлз відчуває рух біля свого обличчя, підіймає очі на присутнього і бачить звичайне лице з невиспаними, замученими очима під якими залягли тіні, але Стайлз находить це таким рідним, повсякденним, але таким забутим.
– Знаєш Стайлз – починає Ноші – ти маєш гарненьке обличчя, яке притягує погляд, твої губи занадто порнушні, щоб ними лепетати про обрізання на лекціях економіки.- наче насміхаючись промовляє Ноші, але в душі намагається передати свої почуття.
Так Стайлз такий розказує усе і довкола. Колись він про це пожаліє, але то вже інша історія. Тож з спросоння не розуміючи де він і хто Стайлз намагається аналізувати інформацію, що надходить і вражає водночас.
-Чому в тебе не має хлопця чи дівчини?- продовжує в тому ж дусі Ноші. Він сідає навпочіпки і бере Стайлза за підборіддя.
– Чи може ти від мене це приховуєш?- Стайлз заперечливо водить головою наскільки дозволяє мертва хватка Ноші. Ноші прищурюється, йому так набридло дивитись на Стайлза кожен день не маючи змоги хоча б обійняти не по-дружньому, він біситься від кожної людини, що намагається загравати зі Стайлзом бо він знає, що Стайлз тільки його він хоче творити його найкращі моменти життя і бути коханцями.
-Не вже таким тілом ніхто не володіє?- перейшовши на шепіт криво посміхається Ноші. У Стайлза в роті накопичується слина, яку він проковтує від чого його гострий кадик ворухнувся, на що Ноші переводить погляд. Він просто хоче щоб Стайлз став нарешті його, відкрив йому своє серце, був з ним справжнім.
– Такий ніжний, невинний, солодкий, але чомусь не мій.- наче мантру шепоче відволікаючи, вимикаючи усі думки і повільно підбираючись до ніжних губ Стайлза, який тільки і може, що переводити погляд з глибоких голубих очей до губ, які шепочуть так низько і так солодко. Ще момент, ще пару сантиметрів і він спробує їх на смак такі приваблюючі, такі бажаючі. Але Ноші як у сповільненій зйомці відступає до вікна.
– Знаєш Стайлз, як мені набридає дивитися на тебе радісного і розуміти, що ти радієш не через мене чи просто на показ. – дивлячись у вікно, відвернувшись спиною до шокованого Стайлза промовляє повільно, але з долею втоми.
Стайлз не розуміючи, що ним рухає зривається з ліжка і не гаючи ні хвилини припадає до губ палким, жадаючим поцілунком. Хвилина, дві, а може п’ять ніхто не рахував, час завмер, світ завмер і тільки двоє посеред кімнати смакують одне одного. Вже розуміючи, що не вистачає повітря вони відриваються. Стайлз задихаючись наче після пробіжки каже: – Ми мали тоді продовжити.
Ноші починає заливатись дзвінким сміхом заражаючи ним Стайлза. Вони стоять сміються, обіймаються і знов цілуються розуміючи, якими дурнями вони були тримаючи усе в собі, уникаючи реальності
Додати до улюблених