Очі швидко проходяться по на друкованим строчкам новин у телефоні. Катерина тільки видихає та відкладає його в сторону. Що зараз робить Даміано? Уж підозріло тихо для їх квартири.
Проходячи біля ванної кімнати, Катруся помічає наполовину відкриті двері, а за ними – її кохання. Знову акне? Скільки раз вона казала їх не видавлювати?
Вона заходить до кімнати.
– Ну й що ти тут в біса робиш? – Катерина ледве не плаче. У неї й без того поганий настрій.
– Ох, люба, це не те, що ти подумала! – Давид дивиться в її зелені очі. – моє сонечко, щось трапилось?
– Нічого – коли Даміано простягає до неї руки щоб обійняти, жінка лишень відвертається. – Дійсно нічого.
– Йди-но до мене. Ти знаєш як я тебе люблю? Ні? Хочеш покажу? – і починає розціловувати її лице.
чмок.
Поцілував у лоба.
Чмок.
В щічку.
Чмок.
В носик.
Катерина усміхається. Вона знає, що її чоловік хвилюється, але не говорить про це. А вона бачить. Бачить по його тримтячим рукам та голосу, що тремтить, а іноді й зовсім обривається. По його прекрасним очам.
– Так ти розкажеш, що трапилось, моя голубко?
Вибач, але я не хочу про це говорити.
***
Після цієї розмови, Давід пропонує їй прогулятись. Павленко не заперечувала. А чому ні? На дворі сонячно та нарешті тепло. Взагалі, погода в Італії, а особливо у Римі, настільки відрізнялася від погоди за її вікном у Києві.
Київ.
Катерина опускає очі додолу. Як же хочеться додому.
Даміано зупиняється поруч із нею та дивиться так збентежено, ніби відчуває весь її біль і хоче розділити його з нею.
– Пішли. Здається, ты хотів зайти до пекарні, тістечок купити. – Вона не хоче, щоб він переживав через неї, тому лишень посміхається, дивлячись в його карі очі.
А в її очах лише смуток.
***
Хлопець бере пульт та переключає канали. Вже пізній вечір. По телевізору немає нічого цікавого. Давід із зітханням виключає його. У квартирі тихо та темно. Тільки торшер одиноко світить біля дивану. Катерина вже лягла спати.
“Хай відпочине. Завтра у нєї купа справ.”
А подумки повертається у той день, коли його жінка телефонує йому. Коли він ще не встиг заговорити, вона сказала тихим тремтячим голосом: “В нас війна.”. Той страх, який він відчув, коли через телефон пролунала сирена, а його серденько закінчила дзвінок. Згодом, вона все ж таки написала, що тоді бігла до бомбосховища і зараз з нею все добре. Але Даміано Давід вже в тих посивіти на декілька волосин.
Його спогади пририває тихе шаркання капців.
– Ти коли спати підеш? Вже пізно. – Павленко дивиться на нього заплаканими очима. – Не можу без тебе спати…
Він так вже не може. Даміано сідає удобніше.
– Сонечко, йди до мене. Розкажеш, що сталося? – простягає руки до жінки.
Катерина йде до нього. Сідає до нього на коліна та обіймає. Міцно-міцно обіймає та утикається завжди холодним носом йому в шию.
– Катруся, лебеденько моя, ну чого ти? – Даміано поглажує свою жінку по спині. – Ну, що трапилось? Зіронько, не плач, скоро все закінчиться. Я обіцяю тобі.
Жінка лише сильніш починає плакати.
– Чому це трапляється в моїй країні? Чому ми? Чому ці люди повинні страждати?! Вони ні в чому не винні! Чому їх вбили?! Чому?!
Вона кричить і згодом її слова перетворюються на надривні ридання.
– Ну, тихіш-тихіш, моє серденько. Все буде добре. Шшш, не плач, будь ласка – він починає качатись вперед-назад і поглажувати її по спині, – ну-ну, заспокойся. Я поруч.
Вона не заспокоюється. Давід вже не знає як її заспокоїти. Він починає ходити по кімнаті із Катериною на руках та шепотіти різні ніжні слова. Згодом її плач стає тихішим і вона лишень міцно обіймає його за шию. Даміано нарешті сідає із нею на диван.
Він все ще обіймає її, а вона все ще сидить у нього на колінах думаючи про своє.
– Хочеш, я зроблю твій любимий десерт? – наближається до її вуха. – Прямо зараз.
Катерина дивиться на нього вже заінтересованими зеленими очима.
– Що, прямо зараз? – в недовірі вона вигинає брові. – А мені що, сидіти просто поруч?
– Можна й так. Ну так що, підемо на кухню?
А вона лише сміється.
Додати до улюблених
Прекрасний фанфік!❤️❤️ Надіюсь побачу більше таких чудових творів