Яке б не було наше сьогодні,
мир – це наше завтра.
На всій планеті зараз стоїть відносний порядок, але це якщо вірити чужинцям, що прийшли на Землю.
Усе сталося буквально рік тому. Життя у звичному його розумінні було знищено через тих, хто спустився на планету, істот схожих загалом на людей, однак, по суті, ними не є. Ті, хто прийшли, назвали людей ворожою нацією, тому що після прибуття ті сприйняли їх недоброзичливо і звичайно ж не стали вислуховувати цілі, назвавши прибульцями і чужинцями (ким по суті вони і були).
Між ними та людьми розгорівся конфлікт. Не в силі терпіти, прибульцями був виданий наказ про знищення кожного землянина. Людство прийняло рішення у відповідь: знищувати прибульців до тих пір, поки ті не підуть з планети, адже вони тут чужі, не схожі на них, загроза.
Почалася війна. Великі втрати зазнали обидві сторони. Деякі великі міста і навіть країни випалили вщент. Люди сховалися, але продовжували бій до останнього.
Прибульців було не так вже й багато, проте ті мали перевагу, тому що кожен прибулець мав одну суперздатність (у цьому й полягала головна нерівність).
Найчастіше зустрічалися ті, хто мав регенерацію (але лише на зовнішні фактори, наприклад, на порізи) — тривалість життя була такою ж, як і в інших. Їх складно вбити, але все ж таки можна, наприклад, потрапивши точно в серце, тільки тоді те зупинялося, а якщо куля проходила поруч, то вони просто впадали в тривалий сон на час. Від втрати крові чужі також не вмирали, а ось від переливання — так, його не можна робити. Найважчі рани самі затягувалися за чотири дні, а потім організм сам себе відновлював.
В інших зустрічалися телекінез — переміщення предметів, особливість у тому, що вони повинні його бачити і перебуває від предмета не більше двох метрів. Також до поширених сил належали: стійкість до струму; нечутливість до отрути, амфібіцизм – здатність дихати під водою.
А ось найрідкісніші вважалися: поглинання — здатність при дотику поглинати знання та пам’ять, чужу силу (але останнє під забороною. А всіх, хто має кілька здібностей, тримають під вартою, вважаючи небезпекою); апперцепція — зчитування інформації щодо предмета, істоти. Наприклад, можна дізнатися, звідки він; та ареометизм – здатність створювати захисні поля навколо себе та інших об’єктів. Власники не сприйнятливі до жодних інших надздібностей, якщо в даний момент використовують свої.
Тому на сьогодні всі люди змушені й надалі ховатися малими групами з тих, що вижили в малозаселених місцях, глибоко під землею. Усіх цікавить лише одне питання: а чи буде в них завтра?
А чужинці почали облаштовувати міста під себе. Усі мали свою зону відповідальності та роботу, що підпадає під їхню силу.
***
Глибокої ночі, як і зараз, люди виходили, щоб знайти собі їжу. Техьон шукав собі одяг, коли його мало не виявили. Він знаходиться на одній із вулиць і розуміє, що бігти нікуди, він забігає за будинки і перевіряє чи є відкриті вікна, щоб кілька хвилин там пересидіти, бачить одне таке і, кинувши лайки собі під ніс, він швидко відкриває його повністю, просовує голову і придивляється. Робить висновок, що нікого немає і залазить усередину. Зараз залишається лише молитися, щоби тут дійсно нікого не виявилося. Техьон сідає під стінку і намагається відновити нормальне дихання.
Цей хлопець і раніше мало не попадався, але зараз усе зайшло далі. А ще сьогоднішня вилазка вважалася витраченою в порожню, адже він так і не знайшов одяг і тепер йому нестерпно холодно, бо на вулиці вже закінчується перший місяць осені, особливо добре це відчувається ночами. А він досі в тонкій кофті.
— Чорт, ще так дме, — пошепки вимовляє Те, а потім прикриває вікно, — так набагато тепліше.
Спілкуватися з самим собою пошепки або ж у своїй голові вже стало звичкою. Втім, для нього і в мирний час часом це було нормою, а хто не розмовляє з предметами, наприклад. Тільки в тому, здавалося, що навіть не в його минулому, були друзі та близькі.
У такий час як зараз усі ведуть максимально тихо, хоч він і людей давно не бачив, всі з його групи мертві. Щоразу чисельність зменшувалася, поки не залишився він та його друг. Їм довелося виживати вдвох, а на одній із таких вилазок, останній закрив Техьона своїм тілом. Його друг зробив рівно те, що Те не зміг би зробити для нього. Не кожен може пожертвувати своїм життям навіть заради того, хто стає сім’єю. Тепер він відчув на собі, як важко все намагатися і намагатися вижити на самоті, а що ще лишається?
Кожна вилазка може стати останньою, але сидіти без їжі та води теж неможливо, а тим більше ще й у холоді, без теплого одягу, про який він мріє вже цілий тиждень, якщо не більше. Тому Техьон тут.
Проходить хвилин десять і очі звикають до темряви, тепер він бачить, що в цій кімнаті всі предмети акуратно стоять, він підходить до столу, проводить по ньому пальцями, і застигає від страху, який буквально хвилею прокочується по тілу, він не відчуває частинки пилу, а отже, це не порожній будинок. Ось тепер можна панікувати, на вулицю не втечеш цю ділянку перевіряють, но якщо його тут побачить прибулець, то йому теж добра не буде, все рівно здасть, це навіть не обговорюється. Домовитися не вийде, Техьону нічого запропонувати. Як показала практика, всі сутички людей з прибульцями закінчувалися смертю однієї зі сторін, і частіше помирали люди.
Техьон підходить до вікна, виглядає в нього, але там він бачить патрулюючих, а отже, його помітили і шукають. Залишається тільки сподіватися, що сьогодні не останній його день. Адже можна просидіти в цій кімнаті пару годин, а потім може і піти непоміченим вдасться.
Хлопець так і стоїть біля вже зачиненого вікна, ховаючись за шторами, а потім дивиться ліворуч, де ніякого укриття, потім праворуч і бачить, що між стіною та шафою є місце, він худенький і має там поміститися. Те тихо пролазить, сідає і заплющує очі, потрібно три години поспати, а потім звалювати з цього будинку. Втома бере вгору, і він відразу провалюється в сон, вікно закрите, несильно прохолодно, кращі умови, ніж там, де він тимчасово живе.
Лунає звук дзвінка, який Техьон давно не чув, і він з незвички злегка закриває вуха. Не розуміючи, навіщо взагалі так довго дзвонити, але потім згадує, що він ще в хаті, відкриває штори і бачить, на вулиці вже світанок.
— Дідько, — матюкається Техьон, — якого хріну я ще тут, що робити, що робити, дурна ти голова, — Техєн стукає собе легенько по голові, але потім залазить назад, коли чує кроки. Він чує, як відчиняються вхідні двері, як вони ходять по квартирі та завмирає, буквально не дихає, коли заходять до цієї кімнати.
***
Від гучного дзвінка прокинувся Чонгук. Перевірки бувають часто, тому нічого дивного, тільки одне лякає, не видати себе. Адже у нього сталася жахлива подія, він навіть на роботу вже тиждень не виходить, зникла здатність до регенерації, він порізався випадково, але рана вже тиждень затягується. Таке трапляється в одному випадку, якщо з’являється ще одна здатність. Так і сталося, у нього виявився ареометизм. Він одного разу ховався від свого настирливого колеги в офісній шафі, той його навіть не відкривав, адже прибульці на три метри відчувають, чи є жива істота поряд чи ні, досить буде поряд пройтися. Чонгуку вдалося сховати себе, спочатку це шокувало. Після вирішив, що може все ж таки ні, і перевірив це пару разів, і так, працює. Тепер йому жити із цією новою здатністю. Здатність створювати захисні поля навколо себе та інших об’єктів.
— Знову когось шукаєте? — без частки цікавості питає Чонгук.
— Цього разу людину засікли двічі недалеко від цього кварталу. Ці істоти вміють добре ховатися. Для безпеки ми перевіряємо усі будинки. Ви і зараз мешкаєте один? — Чонгук на запитання лише киває.
Чон зітхає і пропускає їх у будинок, але потім згадує, що чув скрип вікна через стінку, але вікно було відчинене, і він подумав, що це вітер.
«А якщо все ж таки людина», — проноситься в голові.
— Знаєте… — Чонгук уже думав сказати про дивні звуки, але різко замовкає.
— Що?
— Краще почати зі спальні, раптом реально десь воно ховається, — вимовляє Чонгук і одразу створює захисне поле будинку, але не собі, щоб тільки його вони могли відчувати. В даний момент він сподівається, що в нього все вийде.
Адже зараз не дай щось піде не так, він же не до кінця контролює свої сили, що «зі стелі звалилися», і він, як і людина, буде ворогом і загрозою. Ту силу втратив походу назавжди, не зрозумій з якогось такого дива, зате цю знайшов. Може не така вона і погана, звичайно ж, поки про неї не знають інші. А якщо ці здібності будуть чергуватись між собою, коли їм зручно, що ж тоді робити Чонгуку?
Переконавшись, що тут порожньо, перевіряльники йдуть, а Чонгук бажає вдалих пошуків, зачиняє двері і знімає захист і, важко видихаючи, одразу йде у вітальню, він там його відчув, його ж сили на нього не діють.
— Гей, виходь, я знаю, що ти тут, — а у відповідь, як банально, звучала тиша.
Техьон тільки заспокоївся, подумав, що не знайшли, а виявляється помітили. А чому він тоді своїм не повідомив?
— Я тебе відчуваю, — намагається переконати Чонгук, — не вдавай, що тебе немає, виходь вже.
«Ага, розбігся, діставай мене своєю суперсилою», — проноситься у Техьона в голові.
— Я вже тебе знайшов, ти або в шафі, або за нею. І якщо не вийдеш, то прямо зараз повідомлю про твоє перебування тут куди і кому слід.
У Техьона знову серце пропускає удар, здається він навіть не дихає, однак, з іншого боку – його ж відразу не видали, а це ж хороший знак, не просто ж так він промовчав, так? А може … може він хоче своїми руками його прикінчити, подібних живодерів багато серед них.
— Окай. Я рахую…
— Я вийду! — голосно перебиває Техьон і сам дивується своєму голосу, — тільки можна останнє слово перед смертю, — він повільно, ніби тягне час, підводиться і виходить зі свого укриття. Піднімає погляд, а ноги та руки починають тремтіти. Він стискає пальці в кулаки і всі думки разом випадають. Він думав, що прибулець буде виглядати старшим і на вигляд неприємний, а цьому приблизно 25, як і самому Техьону. Волосся чорне і густе, очі темні.
«А він гарний на обличчя», — мелькає думка, але Техьон намагається гнати її лайливими словами кудись подалі.
Сам Те ніколи ще не бачив наживо звичайних чужинців настільки близько, лише їхніх солдатів, які охороняють цю видимість миру та спокою.
Сам же Чонгук теж уважно розглядає Техьона з ніг до голови, зазначає що трохи вище за цю людину, пробігає поглядом по світлим волоссям і зупиняється на сірих очах, він навіть зовні видає себе. Як взагалі залишився живим досі?
— Ти так схожий на людину, — на межі чутності констатує факт Техьон.
Він не хотів цього казати, ні, він взагалі нічого не хотів йому казати. Лише потягнути час, можливо вдасться схитрувати і втекти. Хоча навіть від цієї думки стає смішно, хоч комедію знімай.
— Схожий. І більше, ніж ти думаєш.
— За винятком твоєї сили, — раптом згадує конкретну відмінність Техьон, — що так витріщаєшся на мене? Де твої манери?
Можливо, він відповів йому грубо, але як інакше спілкуватися із загарбниками, вбивцями? Він уже давно забув про якусь там ввічливість після того, як у нього загинули рідні та друзі, всі, кого він знав… нікого не залишилося. У ньому зараз надто багато ненависті, надто багато злоби.
— Прошу помітити, що і ти цим займаєшся? — не зводячи очей, відповідає Чонгук. Техьон раптом помічає, що дивиться на це… Це. — У тебе незвичайна зовнішність, навіть шкіра набагато світліша, — робить кілька кроків до незнайомця, але той відходить назад і впирається в підвіконня, поки Чонгук підходить настільки близько, що між ними всього метр, якщо не менше. Мабуть і про зону комфорту це не чуло. Техьон, притамувавши подих, не відводить очей, тепер він ще ближче. — Моє ім’я Чон Чонгук. Ти маєш ім’я?
«Чого? Це він так знущається», — пробігають думки, а потім він бачить, як Чонгук піднімає долоню вгору, прямо перед собою, а Те зовсім не розуміє, що той хоче і окидає його скептичним поглядом.
— Можеш прикласти свою долоню? — вимовляє Чонгук, а Техьон у запереченні махає головою. Він не згоден, щоб це до нього доторкнулось. — Я не небезпечний, я тебе врятував, — Чон шукає аргументи, чому ця людина повинна йому довіряти.
— Врятував? Знущаєшся, так? — надто агресивно видає він.
— Що? Ти забув? — Чонгук опускає руку, — пробач, не подумав, що може у вас пам’ять не така… — звучить із не награною співчуттям.
— Нормальна у нас пам’ять, — агресивність вже ллється через краї. Що взагалі за ахінею несе, як його там, ах так, Чонгук. Бачать боги, Техьон намагається стримувати себе, адже його щойно образили та так тонко? Пам’ять значить погана? Чого?
А Чонгуку складно його зрозуміти, він бачить зміну в його настрої, його недружелюбність, але не розуміє, що не так? Він же намагається з ним нормально поговорити, допомогу якусь запропонувати.
Він чув, що земляни відрізняються, що емоцій у них набагато більше і вони сприйнятливіші та запальніші, ось тільки перед ним бомба уповільненої дії, а не просто емоційний об’єкт. Принаймні так бачиться Чонгуку.
— Добре, тоді ти повинен був пам’ятати, що я не здав тебе під час обшуку, а значить врятував, — запевняє Чонгук.
Техьон більше не витримує: йому і сміється, і плакати, і кричати від абсурдності ситуації хочеться, а ще кілька разів врізати цьому нахабному прибульцю, тільки ось не може цього зробити, йому взагалі зараз зовсім не на руку різко висловлюватися, а тим більше необачно діяти.
— Знаєш, цікаво виходить, буквально рік тому мене не треба було рятувати. А постав собі питання: чому зараз потрібно? Бо це ви спустилися до нас на планету, це не ми у вас, а ви у нас свої порядки будуєте.
— Але ж це ви не стали йти на контакт, це ж ви не вислухали з якою метою…
— Не треба заливати про мету, — перебиває Техьон, — вам усім треба було покинути планету, коли ми вам про це повідомили. Раніше я не бігав ночами в пошуках їжі та одягу. А тепер ти, сидячи в цьому будинку, навіть уявити не можеш собі через що я пройшов. Тепленько тобі тут? А мені там, на вулиці? Звичайно ж, тобі зараз просто розповідати мені казку про те, як ти такий великодушний врятував мене такого невдячного з поганою пам’яттю. А чи потрібно тобі було рятувати мене, якби ви всі забралися з нашої землі, з нашої планети?
Ось тепер бажання допомогти людині геть-чисто відібрало. Він правильно про них думав, немає в них нічого гарного, ну крім зовнішності, у цьому Чон сьогодні переконався.
— Ти такий самий, як і всі ваші: злий і егоїстичний, що не вміє слухати інших.
— Ага, врахую, — Техьон бачить, йому не достукатися до цього, воно впевнене, що врятувало його сьогодні і гнутиме свою лінію до переможного.
— Не хочу з тобою сперечатися. Просто сьогодні вночі забирайся з мого будинку.
А чого він чекав від чужинців? Спасибі на тому, що не прямо зараз виганяє.
— Я точно не став би тут залишатися довше необхідного. І так, ще одне забув сказати, — Техьон робить паузу, після глибокий вдих, аби ж йому вистачило сил, вже в горлі дере від образи, — цей будинок будував не ти, також ти його не купував, а просто заселився, це означає ти мешкаєш тут незаконно, він не твій.
— За нашими законами будинок належить мені, — твердо заявляє Чон.
— За вашими? — посміхається сам собі Техьон, — ах, точно у мене ж коротка пам’ять і я забув, що у вас діють свої закони на нашій планеті. Ну що ж, будьте як удома, щоб також здохнути або як якісь роботи зруйнуватися, ви ж анітрохи не люди, а не зрозумій що, — Техьон занадто «гне палицю» такими словами, а потім знову, як маленька дитина, ховається між стіною та шафою, закриваючись шторою.
Така реакція Чонгука просто бісить, він розвертається та йде. Техьон чує з якою силою зачиняються двері і виходить із укриття. Він відкриває шафу і заглядає, одягу в ній немає. Техьон і не сподівався, швидше за все, цей Чонгук її прибрав у сміття або, якщо вона йому підійшла — собі в кімнату. Він розвертається спиною до дверей шафи і сідає на підлогу, кладе голову на складені руки, щиро дякує тому, хто постелив тут килим, так тепліше і м’якше.
Через годину, перекусивши (адже вони також потребують їжі, тільки на відміну від людини, вони можуть їсти лише один раз на добу і не відчувати голоду цілий день), Чонгук сидить у спальні і думає, що зовсім не хотів, щоб так все вийшло . Він же думав допомогти йому, але той сам винен.
Трохи подумавши він іде на цілий день, тут чогось бути не хотілося.
Повертається Чонгук лише тоді, коли сонце вже сховалося. Зараз він хоче дати цьому кофту, бо згадав, що він щось казав про одяг. Він включає світло і перебирає речі у шафі, знаходить там бірюзову толстовку та сірі теплі штани. А потім помічає, що вибирає речі, а не дістає що-небудь, невже так важливо, у чому буде одягнений незнайомий… хлопець?
Додати до улюблених