Чжоу Цзишу, оглядаючи внутрішній двір садиби Чотирьох Сезонів, задоволено посміхнувся. Частину захисних механізмів школи вони вже відновили, частину потрібно було замінити і вони чекали на деталі. Але роботи було багато, вона не зупинялась. Варто було підлатати щось одне, згодом з’являлись нові клопоти. Це місце нарешті оживало.
І він разом із ним.
Поки Вень Кесін був зайнятий вирівнювання віконних рам головного залу школи, Цзишу чекав свого учня біля центральних воріт. Він підставив обличчя сонцю та був не в змозі перестати радіти. Життя, те саме, якого він хотів себе позбавити так відчайдушно, заграло новими фарбами. Невідомими раніше, але такими яскравими.
Вина за минуле чи муки совісті, звісно, не зникли, але вони більше не лежали мертвим тягарем на серці. Вперше він чітко розумів, що зможе їх відпустити з плином часу. Разом з усіма важкими помилками.
І якщо раніше він тікав від порожнечі, що могла затягнути його в безодню, то тепері він відчував — на зміну всього поганому прийде щось хороше та цінне. Не могло бути інакше.
Тому Чжоу Цзишу більше не боявся майбутнього.
Він подарував надію і самому собі, тепер був рішуче налаштований затриматись на цьому світі ще на багато років. А як ні… то йти в наступне життя теж було не страшно. Бо він більше не був самотній. Мати когось на своєму боці — скарб.
— Учитель, — Чжан Ченлін підбіг до нього. Він говорив швидко, намагаючись приховати той факт, що після тривалої пробіжки околицями та містом його дихання було нерівним. — Я купив все, що ви просили, — він гордо продемонстрував кілька плетених сумок з овочами. — І справився всього за дві години, — знав, що його не похвалять, але все одно спробував. — Учитель… — хлопець замовчав та з підозрою спостерігав за вмить посірівшим обличчям чоловіка.
— Звідки… — Цзишу був не в силах закінчити речення. Він не відривав погляду від великого букету жовтих лілій в руках підлітка.
Квіти були абсолютно ідентичними тим, які лише кілька тижнів назад мало не стали причиною смерті Кесіна.
Це ті самі яскраві жовті пелюстки, що були забарвлені кров’ю.
Ті самі…
— Пан з лавки квітів запитав, чи я учень з садиби, — він помітив тривогу в чужих очах тому продовжив говорити так само швидко. — Він сказав, що добрий пан Вень не заходив уже три дні, тому попросив передати йому свіжі квіти. Сказав, що вони найкращі в місті, — хлопець замовчав. Він відчував — буря насувалась. — Я зробив щось не так?
— Ні, все гаразд, — Цзишу взяв себе в руки та якось зовсім по-злому посміхнувся. В грудях запалало неймовірно велике бажання придушити Кесіна прямо зараз. Але натомість він забрав букет в учня. — Не кажи нічого дядькові Веню, — старався говорити спокійно. — Я сам віднесу йому ці гарні квіти, — а тихо собі під ніс чоловік додав «і нагодую його ними».
Малий паскудник Вень Кесін обманював його останні тижні і навіть бровима не повів! Цзишу не сумнівався в своєму висновку, в збіги, та ще і подібні, він не вірив.
Ну звісно! Бо яке до біса ханахакі!
Тяжко зітхаючи, Цзишу проте прийшов до тями. Розум став холодним і він навіть не думав про те, щоб пробачати кохану людину.
Що ж, не лише Вень Кесін міг зіграти будь-яку роль. Тепер прийшла його черга прийняти участь в цій виставі.
Додати до улюблених