Коли ти початківець у академії космічного флоту на пілотному відділенні, основних правил у тебе всього три:
ПЕРШЕ та незамінне:
– Дотримуватися точної інструкції з керування літаючим апаратом.
ДРУГЕ:
– Студент не має права літати без присутності інструктора на борту чи на відправній станції.
ТРЕТЄ:
– У разі непередбаченої ситуації (небезпеки, поломки чи інше) керування літаючим апаратом слід негайно передати інструкторові.
Що ж зробив цей недоумок? Він порушив всі ці чортові правила внівець!
Для внесення ясності, хочу трохи пояснити як працює система навчання на цій непростій спеціальності.
Всі кораблі академії мають подвійний мозок – два комп’ютери та два пульти, що керують одним космольотом. Тобто, простіше кажучи, інструктор, що залишається на станції, може повністю контролювати та керувати кораблем, в якому сидить студент. Ви запитаєте: “а як же поломки? Що якщо зв’язок перерветься?” — На що я відповім: “не перерветься”. Перш ніж флот дійшов до цієї технології, постраждало чимало студентів, але тепер все інакше. Академії та училища запросили для студентів безпечні варіанти польотів, і після кількох років трудомісткої праці були винайдені моделі навчальних космольотів “Доротей 031-05”. Штука чудова, а головне, безпечна.
А головне створена для таких ідіотів, як мій чортів племінник!
Нік в академії лише півроку, на випробувальному курсі. У флот беруть тільки повнолітніх, навчання триває два роки, тому студентів набирають із шістнадцяти-сімнадцяти. Цей шкет потрапив туди о чотирнадцять. Не без моєї допомоги, але це не так важливо. Талановитий, зараза.
Мати Ніка – моя сестра ще вдома за ним не могла встежити. Зі школи він весь час втікав, хоча вчився непогано, і тому отримував низькі бали за відвідуваність. У школах запровадили якусь нову систему, досить складну, дітям і правда доводиться не просто, але ті, хто закінчує добре, мають прямий доступ до будь-якої спеціальності у флоті. Школа тепер навчала їх усьому необхідному для цього – на кшталт пріоритету.
Шеллі – знову ж таки моя сестра – жінка хороша. Вона добра і трохи наївна, її у флот не взяли, тому вона зайняла себе тим, що могло допомогти людям подолати свої проблеми, вона зменшувала їх кількість, починаючи з малого – лагодила зламані речі. Виходило у неї непогано, і запал було де випустити, коли потрібно. Вона мала свою невелику майстерню неподалік від дому.
Батько Ніка був покидьком. Шеллі покохала його ще у старшій школі, бігала за ним, хоча він навіть не помічав її присутності. Познайомили їх якісь сумнівні друзі, той наплів їй, що хоче у флот, мовляв, зірки любить і хоче пригод. А яка дівчина не хоче зірок і пригод, та ще й з гарним хлопцем? – Та звісно ж, що мало яка. Сестра у мене не вирізнялася феміністичними поглядами, чи бажанням бути першою, вона дивилася на життя просто. Ну, а далі все само якось зав’язалося. У флот вони не потрапили, після школи чухнули до технологічного університету, цей ублюдок втік в середині другого курсу, залишивши Шеллі вагітною, а потім флот повідомив про зникнення нової моделі міні-космольоту. Все було ясно, цей кретин страшенно класно вмів літати. І цей кретин передав свій талант Ніку.
Чому талант? Поясню. Бути уважним, мати хорошу моторику, слух, зір, реакцію – дуже добре. Студенти швидко освоюють ці навички в академії, а ті, хто приходить вже з наявними, випускаються відмінними пілотами. Але є такі, як Нік. Їм не потрібно нічого робити, вони знають корабель, відчувають його, чують та розуміють. Зрозуміло, щоб взяти і полетіти однієї кнопки не вистачить, потрібна практика та базові знання.
Не для мого племінника.
Цей камікадзе-недоросток ще в дев’ять років викрав мій міні-космоліт, і поки ми з Шеллі обговорювали, як вирішувати проблеми з його оцінками, він долетів до мезосфери, зробив там кілька невмілих витків і повернувся назад – задоволений, як кіт по обіді. Я тоді так лютував, що навіть пам’ятаю погано деталі, все як у тумані. Як з’ясувалося пізніше, Нік кілька років вивчав будови пультів, їх види, методи управління. Шеллі сказала, що він уже катався на симуляціях, одна з яких була дуже схожою на справжній політ. Я звинувачував себе, що зіпсував хлопцю таку подію, але потім перестав.
Нік ще та заноза. Його шкода буває тільки за очі його величезні безсовісні. І дивуюся, чому взагалі ведуся на них постійно, начебто вже доріс до такої посади, коли дитячі очі не повинні ламати мене. Скидаю все на родинні зв’язки.
Після того разу п’ять років тому, Нік робив це ще неодноразово, якось викрав космоліт навіть зі мною на борту. І я ж знаю, що він молодець, що він унікальний, але чорт забирай, але це навіть не машина. Космоліт штука небезпечна, їхня розробка ще не досягла ідеалу. Люди не отримують їх як машини, і їм не дозволяється купувати їх просто за бажанням. Свої міні-космольоти отримують зазвичай члени флоту, і ми маємо право ними керувати. Це лише швидкий засіб переміщення, коли потрібно терміново полетіти з Нижньої станції до Верхньої. Ми не гасаємо як мухи на просторах космосу, до такого технології ще не доросли. У відкритий космос випускають лише експедиції – найчастіше кілька великих космічних кораблів на рік. На них йде багато ресурсів та енергії, тому пілотів теж відбирають ретельно.
Мене довго розривали сумніви, що робити із племінником. Ми з Шеллі багато спостерігали та обговорювали всі за та проти. Те, що Нік природжений пілот сумнівів не було, але він був і природженим засранцем. Я не на жарт злякався залишатися з ним сам на сам. З Шеллі його приструнити було якось простіше, іноді вистачало навіть присоромити, мовляв, дивися, мама засмутилася, і сестра відразу включала актрису, корчивши скривджену. На Ніку це спрацьовувало, як по клацанню пальців, він любить маму. Мене любив не дуже сильно. Я злий.
Ми з Шеллі вирішили, що треба його кудись розподіляти, і я випадково запропонував дирекції академії провести йому тест. Ви не здивуєтеся, але Нік пройшов його на блискучий бал. Таким слухняним і серйозним я його в житті не бачив, ні до, ні після того бісового тесту.
Ситуація склалася наступним чином: Ніку запропонували півроку випробувального курсу, щоб перевірити, як він поводитиметься в новому середовищі, і наскільки слідуватиме законам і правилам. Якщо все пройде добре, його відразу переведуть до другого семестру першого курсу, і він закінчить академію як молодий геній у віці шістнадцяти років.
Перспектива стати популярним Ніку сподобалася. Я хоч і б’ю себе по голові час від часу за те, у що втягнув його, і у що сам вплутався, але воно того варте. Ми з ним тоді угоду уклали – він мав школу закінчити екстерном, я пообіцяв, що якщо він закінчить усе, і флот у свою чергу виконає обіцянку, то ми полетимо в експедицію. Юний геній на борту завжди добре, а неповнолітньому без супроводжуючого не можна було.
Школу пацан закінчив добре, ми з Шеллі допомогли йому, я навіть взяв три відпустки, що накопичилися… а потім ще дві лікарняні, одну відпустку за свій рахунок і ще цілий тиждень морочив голову начальству, що я на них ображений і можу взагалі звільнитися, нехай заміну шукають. Звільнятися я, зрозуміло, нікуди не збирався, так, трохи маніпулював, щоб час виграти. І виграв. Всі ми.
Іноді я Ніком дуже пишаюся. Ні, навіть часто! Але сил моїх немає, коли він біса гонить.
В академію Нік вступив без іспитів, його прийняли з розпростертими обіймами, спочатку і вчився він непогано… а потім все пішло по похилій і він знову став дуріти. Паршивець вдавав, що найрозумніший, його не хвилювала дисципліна. Тут уже прокол мій. У флоті інакше не можна, це замість армії. Я повинен був підготувати пацана. А я його ледве зібрав у купу, щоб той хоча б форму натягнув.
Як особливо обдарованого, Ніка не дресирували, навіть дихати на нього боялися, і якби не пара дійсно грамотних викладачів, які вичавлювали з нього соки на тренуваннях, негідник і директора би з місця ногами посунув і на місце це його сів.
Відраховувати його не поспішали, я собі ж суперечивши, просив щоразу увійти до його становища. Вигадував всяку погань, і про батька драму розвів, і про тяжке дитинство. Тьху! Та куди йому. Про батька того він і не думав, а з важкого дитинства тільки моя пика кисла, коли він учудить що. Та й з’являтися в його житті часто я став уже після семи-восьми років, а до того був просто якимсь дядьком із космосу, ніби вигаданий персонаж.
Спочатку Нік мешкав удома, з цим було простіше, але потім нас перевезли на Верхню станцію, де проходив другий етап підготовки. Щоб не псувати людям життя, племінника поселили у крило старших за званням. Ми жили по сусідству. Але Нік все одно часто бігав до кадетів у їхній корпус. Я його можу зрозуміти, хлопцеві хочеться скуштувати свободу, але він так її наукушався, що терпіти довго я теж не виносив. Коли пацан починав божеволіти, я його забирав до себе.
На Верхній станції було гарно, Земля з великих об’ємних вікон виднілася такою прекрасною, зеленою. Протягом останніх років, світовим організаціям з порятунку природи вдалося очистити повітря до рекордних показників, і навіть зверху тепер хотілося вдихнути на повні груди ту свіжість знизу.
Через три місяці перепади настрою у Ніка зникли, він уже більш стабільно відвідував тренування, або так само стабільно їх пропускав. Я його стабільно соромив і лаяв. А він мене стабільно ігнорував. Але я тримався, все-таки чотирнадцять років – вік небезпечний, я дуже боявся йому нашкодити.
Так ми дожили до іспитів. Вони мали розпочатися з понеділка. Я хвилювався сильніше, ніж пацан, руки тремтіли щоразу, варто було подумати. Хоча я і сам не розумів, чому, адже це успіх такий, популярність, кар’єрний ріст… але так само дуже небезпечна професія. Я сильно накрутив себе до кінця випробувального курсу, нерви здавали, але я намагався не зриватися, навіть майже ні з ким не розмовляв. Пацан мене не чіпав, та й поводився якось тихо, напевно, зосередився на навчанні. Спілкувалися ми з ним на інші теми. Простими словами, уникали зовнішніх подразників.
А потім, у ніч із п’ятниці на суботу, Нік викрав навчальний космоліт.
Додати до улюблених