Сьогодні зранку я прокинулася від дивних звуків . Мій погляд пав на годинник 5: 06. Клас- подумала я та зайшла в телеграм подивитись головні новини . І тут сказати що я перелякалася нічого не сказати ,міста начали бомбити .Ні перелякалася я не так за себе як за свого чоловіка Євгена який був воєнним пілотом й пішов на чергування до частини . Там також писали брати свої тривожні валізки і поки що посидіти в бомбосховищі , я швидко встала , одягнулася ,взяла дві великі сумки які заздалегіть готувала з Євгеном , тому що він мене змусив зі словами:
-Хто знає, що може статися , а так все готове буде .Ось я взяла в переноску свого риженького друга й побігла в бомбосховище . Вже на місці я дістала телефон і почала телефонувати йому , але абонент не доступний ….. Ти тихо лайнулась
– Чорт би побрав цю його роботу .
Ти почала телефонувати мамі, що жила на протилежному боці Києва
-Алло мамо ,як ви ?
-Привіт Соф, ось сидимо в підвалі з батьком , все наче нормально . А в тебе ?
-В мене теж все добре , тільки за Женю хвилююся, він не відповідає .
-Ой доню не хвилюйся , може він зайнятий військовий все ж таки.
-…Добре , телефонуйте якщо щось станеться бувайте .
Заховавши телефон в кишеню ти відкрила переноску й дістала звідти свого переляканого кота на імя Бублик , взяла його на руки та обійняла .
•Через 30 хвилин•
-Так , ну що Бублику подивимось ще новин ? Твій кіт звісно ж промовчав , але чого ти могла очікувати ?По новинам говорили ,що кидать ракети по найбільшим містам України , і взагалом про ситуації в усій країні.Ти вирішила ще раз зателефонувати Жені і хтось відповів
-Алло, Соф слухай мене це Андрій , в Женьки все добре зараз ми всі дуже зайняті , ти не хвилюйся і коли в нього буде вільний час він зателефонує добре ?
-Так , звісно удачі вам , Бувай .
Андрію ти могла вірити , чи хотіла він був твоїм другом , а Жені колегою , але мені здається я йому вірила не тому ,що хотіла , а тому ,що він був такою людиною яка завжди говорила правду й нічого не приховувала .
Через деякий час закінчилася повітряла тривога , й ти вирішила, що будеш жити цей час у батьків щоб не бути одною в чотирьох стінах , коли ти зайшла в квартиру ти відразу дала Бублику корму , й почала збирати ще деякі речі собі додатково так і пройшла ще десь 1 година .На годиннику п’ятнадцять хвилин десятої, ти вже знесла всі свої зібрані речі в машину й завела, її на дорогах були дуже великі затори які погрузили мене в сумні думки : Чому він ,ще досі не позвонив ?Можливо щось сталося ? З такими думками ти їхала всю дорогу .Коли до будинку батьків залишилось пару кварталів ти припаркувалася , й хотіла піти в магазин .
-Ого яка черга подумала ти .
Так у черзі ти простояла ще пів години й нарешті змогла потрапити в напівпустий магазин .
-Так -так -так …..
Ти була не з тих людей ,що б скупляли пів магазину, ти просто взяла дві пляшки води й корм для Бублика .
Й без пригод доїхала до батьків . Тебе вже зустрічав батько .
-Привіт , сонце . Як справи ?
– Привіт , в мене все добре , візьми будь ласка сумки в машині . А я візьму Бублика й пакет .
-Добре , ого ти що цілу квартиру туди запхнула ?
– Ой , тату , що ти таке говориш там все саме найнеобхідніше .
Тільки но ви зайшли в квартиру й поклали сумки як залунала сирена й вам потрібно було знов ховатися . Так як у сховищі занять не багато ви включили новини й там якраз говорили про пілотів-віртуозів, а зокрема про “Привида Києва”. Тоді тато жартома сказав :-Чуєш Софіє може це твій Женько . Ти засміялася :-Не знаю тату не знаю . А , що ж мама , а мама в іншій стороні бомбосховища сварилася з якоюсь жіночкою яка говорила , що б більше не брали кота в сховище , і що їх взагалі не потрібно брати з собою в таких ситуаціях , а мама в свою чергу почала говорити :-Що якщо їй не подобаються умови хай йде на двір зустрічати ракети . З мамою були згодні почти всі , тому вирішили, що в це бомбосховище можна з тваринами .Але все ж мені було тривожно за Євгена , але якби щось з пілотами сталося по новинам сказали б ? Правда ? З такими роздумами ще пару годин я просиділа в бомбосховищі . Потім день був спокійний , все як завжди не враховуючи того ,що всі були зхвильовані й нервові а я найбільше.
Перекинувши сумку верх дном і не знайшовши те , що шукала ти крикнула :
– Тату дай закурити , а то я була в магазині й не купила , а ті, що були вдома забула .
-Ццц як тоді не соромно? А я все Женькові розкажу ти ж майже покинула.
-Ну тату я так хвилювалася , дай хоть одненьку , а я тобі ….а..е..а. машину місяць мити буду , Згоден?
-О так це інше діло тримай – сказав батько протягуючи тобі цигарку .
Ти вийшла на балкон й курила листаючи Instagram .
Твій телефон завібрував і ледве не випав з рук , ти вже зраділа , що то дзвінок від Євгена , але ні ….
То була твоя стара подруга Бетті , але фактично від нарадження Богдана , вона переїхала в Америку, змінила паспорт ім’я , до того ж недавно й прізвище вийшовши за якогось амереканьського пілота Рекс його звати чи Рейф … точно так .. Рейф .
-Слухаю .
-Hello Sofia .
-Ciao bella .Все пови#обувалися й хватить , мені зараз не до цього в країні таке чвориться .
– Я через це й телефоную … не знаєш ти не бомбили Умань ? Просто телефоную батькам а вони не беруть …. а в нас по новинах тільки за великі міста говорять .
– …Кха…. бомбили, але відкласти паніку там всі живі здорові ,евакуюють людей може зайняті зараз не хвилюйся . Все буде добре.
-Добре , Дякую тобі .
-Так ЧЕЛ не розкисати все буде ок! Я тут живу й спокійна , а ти на другомі кінці світу плакити зібралась ? Навіть не думай . Ти мене зрозуміла ?
– Так , вибач мені пора бігти , бувай .
-Бувай .
Тобі здалося , що її голос тремтів , але ні не здається так і було , твоя подруга завжди була сильною це ти завжди на її фоні могла показатись дуже сентементальною, але чому я за сьогодні не проявила ніяких емоцій , окрім спокою ? Можливо шок ? Так можливо . Весь подальший час ти дивилася новини , так і очікуючи дзвінка від Євгена … Ти так і заснула – на дивані одягнена й з телефоном в руках .Ця ніч пройшла неспокійно ті пару годин які ти поспала були всіяні кошмарами в яких я бачу мертвого Євгена ……… проснулася я в холодному поту , мене розбудив батько й сказав , що пора бігти в бомбосховище , ми швитко взяли найнеобхідніше й Бублика й побігли …..
Що я можу розказати? Хіба , що про те яка там атмосфера сирість , страх , як же мені шкода тих малих дітей , що стояли недалеко від нас з батьками , шкода жінку , що стояла з дитиною якій на вигляд не більше тижня , шкода батька ,шкода маму, але мені не шкода себе, в мене часто таке бувало ненависть до себе ? Так це для мене звична річ яка виникала в стресових ситуаціях , доходило пару разів ледве не до самогубства , але я себе в такі моменти не контролюю і це було тільки тоді коли я втрачала щось важливе в своєму житті .Так було коли померла бабуся , так було коли померла моя собака Іриска , а тепер в цьому сховищі я сиджу і навіть уявити не можу , що буде зі мною як, що я втрачу Євгена , батька чи матір …..Я мабуть цього не витримаю…. й я заплакала це все , що накопичилося в мені за вчора той страх за Євгена , й батьків лилася теплими річками по моєму лиці , руках якими я хотіла зупинити їх , шиї на яку спадали ….Мама намагалась мене заспокоїти знаючи про те як мені важко , але це в неї не вийшло , я не заспокоїлася поки не зрозуміла , що плачеш просто так тому , що захотіла …. Це мабуть було мені потрібно- подумала ти витираючи останні сльози з лиця .Так ви й просиділи ще пів дня в бомбосховищі. (Якщо те , що відбувається тут , трохи не співпадає з реальнісь прошу вибачення я не живу й Києві й не знаю як там було насправді , а взагалі це твір художній сприймайте все як вимесел.) Весь це й час ти просто дивилась на людей на їхню поведінку й давала їхнім психологічним образом оцінку , цікава розвага маю сказати …..Вже коли закінчилась сирена й ви вдома нарешті сіли поїсти до тебе хтост зателефонував ….
Додати до улюблених