Частина 1
Хто я?
– Давай зупинимось тут !
-Ти впевнений ? Це Богом забуте місце.
-Ну ти і бовдур, а нам мабуть потрібно викинути її в цирку!
Я намагаюсь розплющити очі, але не можу сфокусувати погляд. Мені ледь вдалося розібрати чиєсь гикання і я верчу головою , щоб зрозуміти де я. Піді мною доски, голова опущена нижче ніж тіло, отже мене тягнуть на чомусь по землі. Ми рухаємось по дуже вузькій стежині і судячи з того що кругом ліс ця ситуація починає наводити на мене паніку від чого хриплю та беруся руками за голову.
Роблю глибокий вдих. Так спокійно, тільки холодний розум тобі може зарадити, дихай, дихай. Через декілька секунд розумію, що дихати стає важче і мені потрібен ковток води. Намагаюсь взяти себе в руки та оцінити ситуацію, розумію що голоси які до мене доходять чути краще і починаю прислухатись до їхнього діалогу, щоб отримати хоча б якусь інформацію. Інтуїція підказує, що краще прикинутись непритомною, але моя цікавість та сильна спрага бере гору і я припіднімаюсь на ліктях, щоб подивитись хто мене тягне. Мій погляд ловить двох великих чоловіків і один з них повертає голову та спрямовує погляд просто на мене, очі його округлюються ніби він побачив привида і я помічаю у нього великий поріз посередині лоба.
-Ріко поглянь на неї вона вилупилася прямо на нас.
– чорт забирай, вируби її знов
Минув тиждень…..
Я існую у світі де кров та статус оприділяють Хто ти, де є чітка ієрархія і система контролю . З одного боку ти щасливчик долі,а з іншого ніхто .
Після того як мене знайшли біля річки ледь живу я опинилась у “Центрі вимоги “ це місце де Система вирішує твоє значення у суспільстві. Якщо ти народилася у бідній та “низькій” сім’ї це означає, що ти маєш сплачувати податок з 18 років. Коли мене знайшли при мені був паспорт, який вказував мою приналежність до “низьких”, ріст 165см, вага 52 кг, довге русе волосся і сірі очі, ім’я Арі. Це єдина доступна мені інформація про себе, яка знаходить на пожовклому куску паперу, просто прекрасно!
І настав час подякувати за можливість жити у цій Системі. Мабуть мої батьки направили мене саме до цього місця, але по дорозі щось трапилося і я знепритомніла. Та ось тепер я тут, у черзі зі 100 людей, які очікують коли їх оглянуть та вкажуть подальшу службу. Куди ти попадеш залежить від того,що ти вмієш робити, як ти виглядаєш та який стан здоров’я. Тим більше, якщо ти жінка служба виявляється гірша за життя, тому саме жінкам при розподілі вносять в шию чіп де вони не можуть нашкодити своєму здоров’ю Лише вони не можуть, всі решта, а саме ті кому вона буде належати можуть все.
Мене лякає що я не пам’ятаю хто я, де я народилася і як звати моїх батьків,мабуть удар в голову був настільки сильний,що я можу ніколи цього не згадати.
Слава Системі у мене є обов’язковий документ, який видається перед відправленням в “Центр вимоги”. Переді мною лише двоє людей, отже скоро моя черга.Починаю огляди цих замучених та слабких людей, всі покірні, ніхто і не бачить іншого варіанту, жаль….
Я впевнена що люди які тут знаходяться жаліють, що дожили до своїх 18 років, деякі не вигляд геть малі Можливо я теж виглядаю не дуже дорослою,але я не боюсь, мабуть, з втратою пам’яті втратився і страх або ж я просто не знаю що на мене чекає. Усі кажуть що до цього завжди готували. Тобто ти мабуть маєш бути готовою, ти розумієш чого очікувати, але тут є моя проблема, конкретно я не знаю нічого …
З моїх роздумів мене витягує ледь відчутний удар в плече. Повертаю голову і бачу хлопця з чорним як вугіль волосся та розбитою губою. Він піднімає голову і дивиться мені прямо в очі. Що ж хлопче, це ти мене штовхнув.Я чекаю пояснень! Але він мовчить і просто дивиться. Я починаю хмурити обличчя і злитись. Ти хочеш щоб я заговорила першою, гаразд, мені не важко.
-Чого штовхатися? – Стараюсь сказати це максимально невимушено, ніби мене не дратує його мовчання.
Мовчить і просто дивиться. Шо за нафіг. До чого ж дивний тип. Я повністю повертаюся до нього і складаю руки на грудях і тупочу ногою. Нуууу я чекаю від тебе відповіді.
– Він не розмовляє він німий йому обрізали язик три роки назад.
Повертаю голову і бачу також самого хлопця, як той, що мене штовхнув,тільки більш привітного. Він простягає мені руку і я протягую йому у відповідь свою,просто машинально, так ніби це елементарна і потрібна річ. Він тисне її доволі легко, я б сказала ледь відчутно, від цього жесту я відчуваю як горять мої щоки. Суперсько Арі, червонієш від того, що тобі потиснули руку.
– Мене звати Керрі, а це мій молодший брат Леррі.- досі тримаючи мою руку він вказує нею на хлопця із розбитою губою.
-Привіт, Мене звати Аарі, вибач не знала ,що твій брат не розмовляє. Я просто почула поштовх у плече і обернулась,а тут відповідь нічого і…- Та він почав ледь чутно сміятись і я запнулась та акуратну витягнула свою руку з його.
– Що ж Арі. Ти мабуть перша людина, яка просить вибачення за те, що він німий. Та я думаю мій брат хотів тобі сказати,що скоро твоя черга і потрібно підходити ближче.
-Можливо до цього моменти ви і не розмовляли дійсно з людьми?- відповідаю більш агресивно ніж планувала, мене чомусь дуже злить ця ситуація.
-Радий знайомства Арі можливо ми ще побачимось. – Він говорить це не перестаючи усміхатись. Але я більш ніж певна, що не побачимось, ти такий радісний для цього світу.
– Дуже сумніваюсь але я була не…
Мою увагу привертає крик мого імені на всіх колонках. Розумію, що я наступна і мені потрібно приходити вперед, тож махаю рукою їм обом і йду до дверей. Перед тим як зайти ще раз повертаю до них голову і Керрі вже не всміхається, очі його насправді виділяють сильний смуток і губи щось шепчуть, я зрозуміла що, це було ледь помітно, він сказав –Щасти Арі.
Я опиняюся у дуже просторий та білій кімнаті, посередині якої знаходиться стіл та крісло- ліжко. За столом сидить дід років 70 ти, малий та згорблений, який криво усміхається до мене та киває щоб я підходила . Я роблю декілька кроків вперед.
– І так ,маленька пташка в паспорті якої немає навіть прізвища .- він прицьмакує своїми липкими губами та кривить рот. – це означає що ти належиш до “низької “ сім’ї і ти по факту не цінніша ніж кобилка.
Старий дивиться на мене знизу вгору, оцінює, від цього погляду хочеться сховатися та закрити всі частина тіла, на мені брудна, але на щастя довга сукню, яка не показує ноги та в ній все ж таки присутній виріз на якому і зупиняє погляд цей гидкий чоловік.
Мовчу тому,що не знаю що сказати. Та він і в принципі нічого не питав, сам все знає, але я дивлюся прямо на нього і бачу це не дуже подобається старому ідіоту.
Різкий звук скрипу стільця чомусь надломив мій спокій, чую як моє серце починає битися швидше, а руки пітніють. Намагаюсь не подавати вигляду, він піднімається зі свого крісла та близько підходить до мене, нюхає, о Господи цей огидний старикан нюхає мене, чуть-чуть відхиляюсь, але все ж таки не роблю крок назад, стою і спостерігаю.
– Що ж молода і брудна,зрештою мені потрібно тебе оглянути та оприділити твоє подальше місцезнаходження.- він замовк та скрився рот.
– Знімай свою тряпку та вилазь на крісло. Якщо твоєму здоров’ю нічого не загрожує не загрожує відправишся в купальню де отримаєш своє направлення в благородну сім’ю для служби.
Він знов замовк і взявся пальцями потирати свій зморщений ніс, ніби вже змучився пояснювати одне і те саме.
– Ти ж розумієш чому ти тут?Ти ж розумієш,що для тебе зробила система? Ти вдячна їй?
Він говорить це так ніби щойно згадав, що з цього потрібно було почати. Бунтівників потрбіно придушувати ще з думки чи не так?
Авжеж я вдячна, вдячна за те, що все своє життя жила в бідності, за те, що тепер я мушу торгувати собою,хача ні, не торгувати, мені за це платити не будуть, отже за те, що я можу дихати тепер розплачуюсь таким чином. Ненавиджу всім серцем. Але звичайно я каже зовсім не це. По дорозі сюди я запам’ятала декілька важливих уроків. Хочеш жити – будь тихою. Хочеш щось змінити- будь хитрою, а якщо ти хочеш померти..Хоча ні смерть це не найгірше. Якщо ти хочеш потрапити хоча б не до старого збочинця у “Центрі вимог” ти маєш бути покірною тихою та дурною.
– Я вдячна, що маю можливість жити у такій чудовій Системі, тепер я готова служити задля їхньої розквіту, та задля комфорту життя благородих.
Хоча зовні я була спокійна, але мій голос тремтів і можна було це розглянути як страх. Насправді це була велика злість, що я не можу сказати, що думаю насправді, що я не можу сказати щоб вони всі здохли тут, що всі ми заслужили жити рівно,що батьки не мають віддавати своїх дітей на службу для задоволення та підтримку статусів та цих кретинів.
-Тоді я не розумію чому ти досі в своїх стряпках,- він облизався та підійшов ближче.
– Якщо ти потішиш мене сьогодні, можливо знайду тобі хороше місце.
Чорт би тебе побрав, старий збоченець.
– Я не зовсім вас розумію сер як я можу на це впливати.
-Маленька і зовсім недосвідчена. Я так розумію, що й не трахана?
Після цих слів він огидно облизав свої пересохлі губи та двома руками схопив мене за груди, я інстинктивно зробила крок назад від чого він розсміявся.
Моє тіло почало тремтіти, моя хоробрість кудись різко почала діватись.
-Ссер я я не впевнена, що можу вам чимось зарадити. – голос зривається і повністю видає мій страх.
Очі в мене вже на мокрому місці, адже я розумію, що одна проти цілого світу. Він може зробити будь-що і ніхто йому нічого не скаже. Отже ще до того як тебе кудись направлять твоє життя не буде мати сенсу, адже саме через таких старих збоченців молоді дівчата благають вбити їх ще на початку служби.
Я стою вся тремчу від страху, а він продовжує мене лапати. Господи цього я не витримаю… ні н…і мені потрібно щось зробити..
Та він ніби щось зважує у своїй голові.
-Що ж мила моя, можливо тобі пощастить і ти в нас ще цнотлива. За тебе дадуть непогані гроші, я можу продати тебе за вельми хорошу ціну.
Після цих слів Він відходить на два кроки назад та показує рукою на крісло. Стала як вкопана і не знаю як зробити хоча б крок.
-Мій терпець починає вриватися хутко роздяглася і сіла на крісло!
Після таких приторно-солодких слів це прозвучало дуже різко і видно що терпець дійсно вривається, тож я забувши про гордість почала знімати швидесенько плаття. Знявши його я намагаюсь прикрити груди і направляюсь до крісла
Він одіває білі рукавички не відриваючи від мене погляду, торкається пальцями моїх сосків які затвердили від холоду та запихає два пальця мені до рота. Це було настільки миттєво, що йому вийшло їх пропхати дальше, він триває пальці у роті і дивиться що я буду робити, виймає їх і починаю кашляти. Сильно червонію на що він огидно сміється і цокає язиком.
Принижена та гола лежу і важко дихаю, з очей на щоки починають падати сльози. Він оглядає мене там і я розумію,що зараз ці два пальці він запхав прямо в мене, що він і робить,але дуже поволі .Після цього він бере декілька мазків, перевіряє мені зуби ,голову та бере з пальця кров. Я досі сиджу на кріслі ледь притомна від такого сорому. Старий відривається від своїх записів і бере мене за руку, цей жест мене дуже сильно здивував. Для чого йому моя рука. Він пильно в неї вдивляється повертаючи пальці. Слідкую з за ним як загнана вівця, в голову прокрадається думка, що він зломить мені руку.
–Щось не сходиться пташкою. Якщо ти з самою “низької” сім’ї чому руки твої ніколи й не бачили праці, ніжні м’які, я б сказав благородні. Ти що за свої 18 років ні разу не працювала? Зуби в ідеальному стані , ти цнотлива, а отже означає ти не була з чоловіком, дівчина в твоєму віці та у твоєму положенні виглядає абсолютно не так як має. Таке враження що тебе тримали для когось конкретного. Є деї? хм?
Здається він заразу про це подумав, та вирішив переконатись.
-Ні сер, я донедавна втратила пам’ять і лише знаю те, що прочитали мені в документі.
Я проговорюю це дуже тихо,але він чує .Йому не варто знати, що я вмію читати. Все ж розділяю його думку, мене теж цікавить, чому я така. Хто ж я така?
Надто хрустальна для свого положення. Невже батьки відправили мене до когось конкретного, можливо я була обіцяна комусь важливому і тому мене так берегли.
– Цікаво цікаво, одягайся, твої аналізи просто чудові, ти на 100% здорова, тому я більш ніж впевнений, що ти будеш прекрасним подарунком для правлячої династії Ейро.
Додати до улюблених