знаєш це щось між хаосом у нотному стані
і панічним страхом знову опинитися у цьому стані
коли кров гучніша за піаніно
я б не хотіла
продовжувати грати те,
що все одно ніхто не почує
грати
металеві
на дверях храму
не згадуй всує
того, хто створив ноти
поки цілі руки, поки бачать очі
доти
музика буде хаосом
хроносом
обмежена
тим що зветься життям
почуттям
все одно, що в тебе не вистачить часу на те, щоб їх висловити
обіцяти – то ще не любити
то вже не любити
опускати руки
ховати в холодну нерухомість груди
і завмирати
на лезі струн що ось-ось..
символ смерті, начебто?
ванітас з польовими квітами і кришталевою сіллю
завмирати на лезі
і сподіватися,
що мелодії милосердні
що ноти вже є самоціллю
що чорно-білий хаос врешті-решт –
просто ритмічний малюнок
що порядок – то гибель мистецтва,
а не порятунок
і не варто його шукати
страх, піаніно, хронос, і знову – грати
грати.
Додати до улюблених