Ця історія трапилася у середині літа.
Сукхаваті було як ніколи чудово – на той час багато квітів розпускали свої бутони, а дерева дарували прохолоду тінню від своїх пишних крон. У повітрі лунав запах меду і стиглих ягід, упереміш з принесеним вітром ароматом свіжоскошеної трави і квітучих луків.
Чудний ельфік, якого дивом та й занесло в ці землі, вирішив недовго погостювати у свого короля, поспостерігати за його країною та народом, що населяв його. Сукхаватійці тепло прийняли гостя і з радістю відповідали на його запитання, тому валет дізнався багато нового в цьому місці.
Він заглядав і в інші королівства, але Сукхаваті було на його думку найнезвичайнішим і найкрасивішим, зовсім не хотілося його покидати. Та й іти в принципі йому було нікуди, адже ельфік примудрився знищити свою державу, а заразом і десь втратити прилад з енергією.
Данте навіть і не думав виганяти свого друга, адже “добре коли є куди йти, якщо все погано”.
Габріель сидів на невеликому пагорбі серед квітів і,трохи щурячись, насолоджувався сонцем, що світило прямо на нього, а легенький вітерець тріпав його волосся. Десь у далечіні чулася мелодія гри на семісені (струнний японський музичний інструмент) та розмови сукхаватійців. Ельфік розплющив очі і став розглядати гірські простори. Зелені вершини здавались такими близькими і такими далекими одночасно, манили своєю красою та таємничістю, адже були невідомою територією.
Десь ззаду почулися кроки. Валет нагострив свої вушка, трохи тріпочучи ними, і обернувся. Данте присів поруч, схрестивши ноги, і посміхнувся з погляду друга. Габріель відповів королю тим самим і знову глянув на гори.
Якийсь час вони сиділи в тиші. Трохи помедитувавши, філософ звернувся до ельфіка, що все ще споглядав краєвид.
– Про що задумався, друже мій?
У відповідь на тихий голос вушка хлопця здригнулися. Той трохи насупився і відповів.
– А ти знаєш, що знаходиться в тих горах? – Він показав пальцем у далечінь.
Данте глянув туди.
– Хмм… Може й знаю… А може й ні… Природі властиво змінюватися за час її існування. У світі немає нічого більш постійного, ніж непостійність, – закінчив він думку цитатою і трохи згодом запропонував:- якщо в тебе є бажання, ми можемо самі піти туди і подивитися, що приховують ті пагорби.
Габріель не одразу відповів. Він задумливо насупився і потер підборіддя. Давно він нікуди не ходив, а вже з Данте й поготів. Ельфік підняв очі на короля. У його зіницях заблищали радісні іскорки.
– Давай! Це буде наша маленька … – хлопець намагався згадати слово, – пригод… ні… подорож? Коли підемо збиратися? Потрібно-ж із собою щось взяти? А що зазвичай беруть у похід?
Філософ усміхнувся.
– Вірних друзів, – підморгнув він і додав, – і пару-трійку рюкзаків з провіантом, наметом, купою мотузок тощо. Підемо додому, подивимося, що у нас для цього є.
Він підвівся, простягаючи руку молодшому. Габрі вхопився за неї і став слідом. Бубнові разом попрямували вниз схилом до невеликого будиночка. Той трохи відрізнявся від мешканців Сукхаваті: дах, двері та віконні рами були помаранчево-коричневого забарвлення.
Данте спеціально побудував його для валета, але вирішив залишитися жити разом з ним, адже за чомучкою потрібно пильно слідкувати.
Прийшовши додому, хлопці відразу почали збиратися в дорогу. Поки Габріель шукав усілякі речі за складеним королем списком, Данте готував коржики і смажив рибу, а також зібрав трохи яблук,груш та кілька овочів, а у фляги налив чистої джерельної води. Про всяк випадок у свій рюкзак він поклав казанок,трішки м’яса, мішечок з рисовою крупою, чашки та баночку чаю. Закінчивши з їжею, філософ пішов допомагати ельфіку збирати інші речі. У результаті Данте ніс із собою намет, моток мотузок, пару змінних речей, частину провіанту, невеликий ліхтар, кілька свічок для нього, сірники та складаний ніж. Габріель ніс невеликий плед, свій одяг, теж мотузоки і ліхтар зі свічками і сірниками, свою частину з їжею, а також лук зі стрілами та невеликий блокнот з олівцем.
Добре пообідавши, бубнові вийшли з дому і вирушили в дорогу. Проходячи повз поселення, Данте попередив мешканців, що вони йдуть і щоб за їх відсутності нічого надзвичайного не сталося. У відповідь їм побажали вдалої дороги і запевнили, що все буде добре.
Щож.. Ось і їхні будиночки вже позаду, довкола були лише незвідані пагорби та невеликі гаї. Габріель часто зупинявся, щоб щось розглянути або замалювати. Данте просто насолоджувався цією прогулянкою і слідкував за ельфінятком, якого часом тягнуло в непрохідні місця, так що доводилося його звідти витягувати. Поки що дорога не була дуже крутою, і мандрівники не сильно втомлювалися. У певний момент Габрі набридло бігати навкруги, розглядаючи кущі, квіти й камінчики, і він непоспішаючи слідував поруч із Данте, водночас розпитуючи про речі, що виникли в його думках від нових вражень.
– Данте?
– Так, Габріелю?
– Як гадаєш, нам вдасться знайти печеру? – Ельфік чи задумливо, чи мрійливо глянув на верх, як завжди приставляючи вказівний пальчик до щоки, – таку гарну, порослу травою і з ліанами, що звисають… Як у книжці..?
– Це ми дізнаємось лише тоді, коли зможемо знайти щось подібне. А якщо будемо старанно шукати, то обов’язково знайдемо.
Він усміхнувся і подивився на молодшого. Той із задоволеним обличчям спостерігав за жуком, що пролітав повз.
– Хм … А жуки з самого народження знають, що вони можуть літати, або вони такі: раз! Перелетіли й самі здивувалися… “Ух-ти як можу!”
– Кожна тварина зі свого народження знає своє призначення і знає для чого живе. Тільки людина як істота з найвищим рівнем розвитку та інтелектом може картати себе подібним питанням все життя, ускладнюючи його…
– Питанням свого призначення?
– Саме так.
– А ми знаємо своє призначення? Ми ж майже як люди?
– На це питання кожен має відповісти самостійно. Багато з нас – правителі своїх земель, і це їхнє призначення.
Ельфік опустив вушка.
– Але якщо, наприклад, у мене більше немає країни, значить моє призначення закінчилося?
– Якщо вже в тебе відбулися такі обставини, за яких ти втратив щось, значить, це було не зовсім твоє. І тобі треба шукати чогось нового.
– А яке воно може бути?
– Хм… Люди часто знаходять себе в якомусь таланті або з коханою людиною, у сім’ї … У тебе є хобі або кохана людина?
– Ну… Я напевно… Люблю про все питати… Досліджувати… Стріляю з лука… Але мені здається це не зовсім те… А коханої людини.. Напевно, немає… Я ще нікого не любив…
– У будь-якому разі це має бути твій вибір. Спробуй і те й інше, і може ти відкриєш що-небудь нове для себе.
Ці слова філософа змусили ельфіка замовкнути і замислитись на довгий час.
Насправді задумався не лише Габріель. Його король теж полинув у роздуми.
Все ж таки добре, що він вирішив залишитися з валетом. Не весь час йому медитувати та пізнавати божественну силу … Вона ж може критися і в простому мирському житті, звідки можна почерпнути крихти мудрості. Та й наскільки буде цікаво жити вічно в образі Бога (якщо звичайно сили якимось чином не вичерпаються), знаючи, що твої колись близькі знайомі давно прожили свої роки. Як довго триватиме цей егоїзм з його боку.
Данте помотав головою.
“Але ж я не такий… Я зміг переступити через свій бар’єр і став жити разом із Габріелем, правда?”
Це і справді не входило в ранні плани філософа. Але зараз він був навіть радий, що залишив склеп каменю.
Сталося це близько 2-х місяців тому, коли в країну потрапив Габріель і постійно сидів біля каменя мудреця, розпитуючи про те чи інше.
Додати до улюблених