Ураганні Хроніки. ГЛАВА 25 [Глава 2 в Книзі Другій]

Summary:

Що ж, та почнеться з цієї глави обіцяний суцільний, безсюжетний флафф!
Я вас попередила, тому звинувачуйте лише себе)

І так, довелося змінити обкладинку. Ця мені в рази менше подобається, гірше передає суть твору, але але… (соняхи там замість Неджі).

 

Арт: KejaBlank. Фото: Vitor Santos.

---

Глава двадцять п’ята.

Місія з повернення Казекаґе. Розвідувальна місія на Мосту Тенчі.

Місія з захисту жриці Шіон.

 

Січень.

Наруто (17.01) повернувся до Листя,

29.01 – Какаші потрапив до лікарні

після місії з порятунку Ґаари.

 

• Ти міг би бути уважнішим? – обурився на свого товариша Ізумо.
• Та годі, ми і так постійно на посту, через викрадення Казекаґе. Але скажу тобі, схоже, все вже скінчилося. Можемо собі дозволити трохи розслабитися. – максимально байдуже до зауваження, відповів Котецу.
• Ніколи не знаєш завчасно, що може ще трапитися. Ми маємо бути увесь час насторожі. Інакше…
• Та ми просто помремо, якщо будемо постійно пильнувати. Заспокойся. Нічого…

Раптом розмову дуже сумлінних вартових перервав неочікуваний гамір та курява, що виникли біля воріт до Листя.

 

• І перемога! Перший!
• І другий!

Перед постом Ізумо та Котецу з’явилися захеканий Ґай, з непритомним Какаші на спині, та Рок Лі з купою чужих наплічників на собі.

• Що це за перемоги? – Ізумо мав би вже звикнути до подібних чудернацьких витівок в Листі, але ця техніка ним все ще не була підкорена.
• Не знаю, але судячи зі стану Какаші, магія скінчилася. – відповів Котецу, що аж перекинувся на стійку, аби краще роздивитися, що відбувається по той бік воріт.
• Тейваз повернеться цілою?
• Тейваз повернеться цілою.
• Тоталізатор?
• Однозначно.

Товариші дали один одному «п’ять» та залилися підступним, тихим сміхом, а поруч вже почали лунати голоси інших шінобі, які повернулися з Піску після успішного виконання місії.

• Як завжди, – мовив Неджі, киваючи в бік Рока Лі, що саме намагався прийняти своє не друге місце в перегонах, – до його завзятості нам далеко.
• Але ж, – не змогла слушно не зауважити Тентен, – під час забігу ти намагався наздогнати його?
• Дурниці. – пирхнув почервонілий Неджі та відвернувся.

***

Розлючена Цунаде вийшла від старійшин, якомога швидше бажаючи   дійти до свого кабінету, поки Шідзуне ледь встигала не відставати, хоча насправді, зараз права рука Хокаґе жадала би якраз загубитися в цих коридорах Резиденції.

• Пані Цунаде? – все ж насмілилася нарешті заговорити Шідзуне.
• Дідько, ненавиджу!
• Пробачте, будь ласка, я й не думала зраджувати вас. Я не думала…
• Та я не про тебе! Я про того старого. Я також роздумувала над тим, щоб відправити на цю місію людину з Анбу, яка працює особисто на мене, у мене навіть є одна на прикметі, але я і уявити не могла, що в команді буде його людина. Я була впевнена, що зможу призначити одного зі своїх підлеглих. – не збавляла темпу Цунаде. – Я схилялася до того, щоб назначити в Сьому Тейваз. Звісно, вона б дещо вибивалася з команди, але вони з Какаші вже показали, як працюють разом.
• І враховуючи…
• Тим паче враховуючи нову інформацію про неї, яку це дівчисько приховало від мене. – Цунаде закипала кожного разу, коли згадувала про ту розмову і вже не могла дочекатися, коли характерниця опиниться в неї на килимі. – Та ці дві реліквії… Цей старий чорт!
• Данзо.
• Старий чорт. Добре, що вони мене викликали не через Тейваз, і добре, що вона Данзо байдужа, тому я вимушена була погодитися, аби він не почав під неї копати.
• Ви впевнені, що він досі нічого не знає?
• А який йому сенс тоді так довго мовчати?
• Від нього можна чекати чого завгодно. – не піднімаючи голови, зауважила Шідзуне.
• Та досить вже! Не вб’ю ж я тебе за ці твої оборудки за моєю спиною.
• Правда? – невпевнено посміхнулася куноїчі.
• Цього разу.

***

• Звісно ми друзі, я дуже хочу тобі допомогти, але я не можу робити, що забажаю. – Шікамару був майже останньою надією Наруто, аби знайти ще одного члена до команди вчасно, тому почуті слова змусили його добряче відчути реальність, після ейфорії, якій сприяли неочікувані дані про Орочімару, про Саске. – Це наказ П’ятої, ти ж її знаєш. Хто знає, що вона скаже, якщо я її ослухаюся. Мені вистачає жіночих скарг і від мами з цією ненормальною. Суцільна заноза в дупі.
• А я ж то думав, на Шікамару можна покластися, гадав, ти не будеш проти, а ти виглядаєш так, немов я – одна велика проблема.

• Можеш казати, що завгодно, але я не можу зробити неможливого.
• І до чого тут взагалі Темарі? Вона ж давно покинула селище. Звучить, як чергова відмазка.

• А до чого тут Темарі?
• Ти ж сам сказав про ненормальну?
• А… Ну, так. – Шікамару засміявся.

***

Біля воріт селища стояли троє молодих шінобі Листя, коли їх перетнули, штурхаючи один одного, Тейваз з Ґенмою, а позаду плентався Токума. Обличчя останнього було ще більш нещасне та незадоволене, ніж обличчя Сакури та Наруто, біля усміхненого Сая, які вже хвилин з десять чекали на нового капітана.

• О, Сакура! – характерниця відштовхнула від себе Ґенму та привіталася. – Давно не бачилися.
• Тейваз-сан! – якось невпевнено відповіла Сакура.
• О, до речі, – Ґенма поправив жилетку та обперся ліктем на плече характерниці, – а це наш Наруто. Бачу ти вже повернувся, малий? Вивчив нові техніки?
• А то! – самовдоволено усміхнувся Наруто. – Тепер я Вас ще більше б здивував на іспиті!
• Так здивуй, ти ж досі генін наче?
• І Ви туди ж, Ґенма-сааааан. – вмить посірів Наруто.

Токума, порівнявшись з товаришами, сказав, що пізніше відзвітує Хокаґе, бо спершу бажає заскочити додому та випити цілу жменю пігулок від голови.

• Наруто! – тільки дещо зрозумівши, хотів було поцікавитися Ґенма. – А від коли це в наших командах ошиваються люди з Кореня?

«Ось він який, цей славнозвісний халамидро», – встигла подумати Тейваз, перш ніж хлопчина відповів.

• Даааанзо. – промовив, немов виблював Наруто. – Так, стоп! – він уважно поглянув спочатку не характерницю, а потім на Сая, знову на характерницю і знову на Сая. – А Ви хто така? Ееее?! – запитав він, занадто невиховано вказуючи пальцем на Тейваз.
• Наруто, заспокойся. – Сакура підійшла та надавила на плече друга.
• Але ж! Ти тільки подивися на неї!
• Опусти палець, інакше я тобі його зламаю!
• Тейваз, – Ґенма нахилився до її вуха, – в тебе волосся колір змінює. Воно вже майже таке саме біле, як і твоє обличчя.
• Я не люблю, коли мене розглядають.
• Зміна кольору тому не допомагає.
• Замовкни. – просичала Тейваз, намагаючись повернути рожевий колір пасмам.
• Ай! Сакуро-чан!
• Я попереджала, придурку!
• Пане Ґенмо, а чому у вас якась підробка Сакури із Кореня?!
• Що?! – в унісон запитали всі, крім Сая, який весь цей час просто стояв, обпершись на мур та посміхався.
• Чого це я підробка?
• Твоє волосся.
• І що тепер? В неї патент на рожевий колір?! Тим паче, воно не повністю ж рожеве.
• Ти диви, образилася. А ти таки її задів. – всміхнувся Ґенма.
• Що таке патент?
• Бовдур. – мовила Сакура, давши другові запотиличника.
• То все ж і Вам на хвоста кинули пацюка з Кореню?
• Це він вже вдруге чи втретє принизив мене? ЧОМУ ЦЕ Я ІЗ КОРЕНЯ?
• А чому в тебе футболка, як у Сая?
• Сходи до окуліста, малий.

Тейваз рушила в глиб селища, навмисно задівши Наруто.

• Дуже по-дорослому. – зауважив Ґенма, поспішивши за нею.
• Дуже по-дорослому. – перекривила його характерниця.
• Наруто, ти повний йолоп! Тейваз-сан вже, як майже два роки живе в нашому селищі, вона кузина Кіби по батьковій лінії і взагалі, ледь не загинула захищаючи Листя.
• Та я ж не знав… – дещо присоромився Наруто. – Стоп, а якщо вона з клану Інузука, то де її нінкен?

Сакура різко схопила Наруто за комір та притягнула до себе.

• По-перше, я не казала, що вона з клану, я потім тобі поясню, а по-друге, навіть не смій при ній хоча б заїкатися про собаку-ніндзя, ти мене зрозумів?
• Що? Чому?
• Зрозумів, питаю?
• Та, так, так, заспокойся вже, Сакура-чан.
• От і добре. – мов янгол, всміхнулася Сакура, відпустивши друга.

Харктерниця з Ґенмою відійшли вже на пристойну відстань, перш ніж їх наздогнав Наруто.

• Сестричко! – він виник, мов нізвідки, прямо перед їхніми обличчями. – Пробач мене, сестричко.

Тейваз зупинилася, склавши руки на грудях, виставивши ліву ногу вперед та поглянувши на Наруто, що намагався одночасно і віддихатися, і не припиняти привітно посміхатися.

• А сестричкою я тобі чому це раптом стала?

Ґенма закотив очі.

• Га? – розгубився Наруто.
• Вона іноземка.
• І? – він все ще не розумів.
• З дуже далекої країни. Їхні звичаї дещо відрізняються. А, – тепер Ґенма звернувся до Тейваз, – сестричка, це як звертання до старшої, але не занадто, дівчини, навіть, якщо вона не знайома, але ваше спілкування не передбачає формальностей, або ти ще не знаєш її імені. Щось в цьому роді.
• Тобто, у вас буквально всі жителі країни – це брати та сестри?
• Я не це мав на увазі, це просто…
• А мені здається, саме це. – перебила його характерниця, дещо всміхнувшись та втупившись в землю. – Якщо згадати, як більшість ваших людей відносяться один до одного, навіть в моменти лиха, навіть в черзі за їжею, коли поселення зруйноване цунамі… А знаєш, – Тейваз нарешті поглянула на хлопців та широко посміхнулася, – це просте звернення до незнайомців багато про що говорить!
• О, Хашірамо, – Ґенма, складеними трьома пальцями, доторкнувся до чола, – вона зараз триндіти почне. Знову.
• Колись у нас було прийнято називати всіх товаришами. Знаєш ти людину чи ні, збираєшся її заарештувати зараз чи кудись запросити, ти звертався «товариш». Нам нав’язували ідею, що ми всі брати та сестри, але були товаришами. Не друзями, не родиною, не мали поваги один до одного, а так, знайомий незнайомець. І так й ставилися один до одного.
• А що поганого в товариші?
• Це звернення навіть щирим не було, воно було штучно нав’язане, штучною державою.
• Це як? Штучна держава?

Тейваз важко видихнула і спробувала лаконічно пояснити, що із себе представляла імперія зла та брехні з минулого її країни, що все ніяк не бажало забрати від неї свої гнилі, брудні пазурі.

• А що поганого в об’єднанні в могутній Альянс між країнами? – все ще не розумів Наруто.
• І як же тобі пояснити, аби не застрягнути тут до ночі…

На допомогу прийшов Ґенма.

• Наруто, от просто уяви, що Орочімару…
• А, все! – перебив його хлопець. – Далі можеш нічого не казати. Я вшарив.

Тейваз завмерла на пару секунд із відкритим ротом, а потім мовила:

• А я ні… Але реакція мені подобається.
• Тепер тобі розжувати?
• Ні, бо зараз я сама хочу нарешті вже щось пожувати. До речі! А чому ви мені не казали, що Корінь такий стильний? Я б Данзо одразу здалася. Може попросити того хлопчину дістати мені пару футболок на заміну?
• Пішли вже звітувати, заміна.

Ґенма взяв її попід руку та збирався поволокти до Хокаґе, міцно тримаючи в кварталі з вуличною їжею, аж раптом до них підійшла і Сакура.

• Пані Тейваз, Наруто геть мені мозок затуркав і я забула Вам сказати дещо.
• Га?
• Вчитель Какаші, – не встигла Сакура і подиху зробити, як характерниця вже спромоглася накрутитися та замерзнути від холоду, що повністю вкрив її тіло, – він у лікарні в тяжкому стані.
• Наскільки? – все що спромоглася запитати Тейваз.
• Ой, ну, тобто, його стан стабільний і він йде на поправку, просто потрапив туди геть ніякий.

«Дурепа!» – злісно подумала, але не промовила в голос характерниця, коли знову вже змогла відчувати свої кінцівки.

• Тобто зараз з ним все гаразд?

Сакура збентежилася від реакції характерниці.

• Можна і так сказати…
• Добре, малі, шуруйте на ворота чекати далі, кого ви там чекаєте, а ми пішли. Пішли ж? – запитав Ґенма у Тейваз, смикнувши її за руку.
• А можна я тебе наздожену?
• Звісно можна, та тільки не барись. – посміхнувся шінобі, але щось йому таки не давало спокою в реакції Тейваз на почуте.
• Угу.

Тейваз всміхнулася, помахала на прощання та завернула за ріг, а Ґенма з Сакурою переглянулися.

• Посміхнулася, як цей Саааай. – скривився Наруто.

***

• Овва! Виглядаєш непогано. – ідеально збрехав Джірая, залізаючи до палати Какаші, через вікно.
• Джірая-сама?
• Думаю, з тобою вже давно такого не було?
• Щоб мене в лікарні, через двері провідували?

Джірая на мить задумався, а тоді хитро посміхнувся сам собі та продовжив, обпершись спиною на стіну навпроти ліжка Какаші.

• Чув, тобі доведеться пробути тут цілий тиждень?
• Та, схоже на те.

Какаші захотів було підвестися, щоб злегка сісти, але різкий та водночас сильний біль скрутив його вдвоє.

• Агов, спокійно, не напружуйся так. – Джірая в мить підлетів до нього та допоміг обпертися на подушку, Какаші тремтів всім тіло, не в змозі це зупинити. – Справді, деякий час ти не зможеш нікуди піти. Навіть, якщо захочеш, але не біда! – один з трьох легендарних Саннінів швидко змінював свої емоції від сильного занепокоєння до щирої посмішки. – А ось і подарунок. – Джірая поклав книжки на тумбочку біля ліжка. – Два томи роману «Прийди, прийди рай». Ти, звісно, їх читав, але вони допоможуть тобі згаяти час.

• Дякую, та навряд чи Ви повернулися в селище лише заради цього, так?
• Поговоримо про це, коли він і Цунаде прийдуть сюди.
• Він? Він – це хто?
• Ну, – Джірая знову підійшов до вікна та поглянув врізнобіч, немов когось виглядаючи, – на цій місії його звати Ямато.

 

Стук в двері. Чоловіки одночасно поглянули в їх бік.

• Ми прийшли, Какаші.
• Заходьте.

До палати зайшли Цунаде та шінобі Листя.

• Давно не бачилися, семпаю! – привітався, всміхаючись, останній.
• Ти? – здивувався та, навіть, дещо зрадів Какаші. – Он як… Отже, це тебе звати Ямато? Зрозуміло.
• Так. Доки я працюю тимчасовим капітаном Вашої команди, моїм кодовим ім’ям буде Ямато.
• Отже Ямато… Хм. – на якусь мить, Какаші дозволив минулому полазити його думками.

Цунаде з Ямато стали довкола ліжка хворого.

• Я привела його сюди, бо вважаю, що будучи тимчасовим лідером твоєї команди, йому потрібно дещо знати.
• І це дещо – головна причина чому для цієї місії обрали саме тебе. – додав Джірая до слів своєї давньої подруги.
• Ця причина – Наруто?

 

• Саме так. – погодився, зітхаючи, Какаші. – Ти вже, напевно, знаєш, що в середині Наруто запечатаний Дев’ятихвостий, адже так?
• Так.
• Іноді, – продовжив розповідь Джірая, – чакра Дев’ятихвостого починає витікати із Наруто, приймаючи форму Лиса. Ми називаємо це – Покровом Лиса.
• Покровом Лиса? – перепитав спантеличений Ямато. – І часто таке буває? Це сталося..?
• Минулої місії. – підтвердив Какаші. – Якщо емоції Наруто на межі, чакра Дев’ятихвостого виривається із його тіла, доки повністю не вкриє його. Це ми і називаємо – Покровом Лиса. Просто перед тим, як другий хвіст повністю сформулювався, я встиг придушити його чакру за допомогою печаті, яку дам мені Джірая. Але хто знає, що б сталося, якби я не встиг цього зробити.

Какаші намагався приховати емоції, проганяючи від себе важкі спогади, але Цунаде також подумала про Травневу Грозу, як вони вдвох прозвали минулорічний інцидент у звіті, тому безпомилково їх зчитала з його обличчя.

 

• Зрозуміло, – сказав Джірая, – отже він і справді виривається.
• У процесі формування чакри, будуть з’являтися нові хвости, доки, врешті-решт, їх не стане дев’ять.
• Борони Мудрецю. – прошепотів Джірая.
• Джірая, скільки хвостів ти бачив?
• Лише двічі в житті я був від крок до смерті. – Джірая, розповідаючи, почав роздягатися, змусивши Цунаде косо на нього дивитися та злегка зашарітися, але причиною цьому було аж ніяк не його знятий одяг. – Вперше, в мене були зламані обидві руки і шість ребер, а внутрішні органи сильно пошкоджено. Це сталося, коли мене побила Цунаде за те, що я намагався підглядати за дівчатами на гарячих джерелах. – стара подруга лише фиркнула та відвернулася. – Пам’ятаю, як це було. А ось вдруге, коли я тренувався з Наруто, із чакри Дев’ятихвостого сформувався четвертий хвіст. Його лють – це каталізатор: що більше він злиться, то швидше з’являються хвости. Він може контролювати себе лише до появи третього хвоста, але щойно з’являється четвертий хвіст, він більше не розрізняє друзів та ворогів. В його думках лише руйнування. – Джірая повністю оголив торс, показавши всім присутнім страшний, глибокий шрам на грудях у формі семикутної, нерівної зірки. – І він виглядає, як мініатюрна копія Дев’ятихвостого.

 

• Навіть з печаткою Четвертого він може так сильно вириватися назовні?

Какаші намагався вести розмову далі, не проводячи ніяких паралелей із шрамом, але йому це важко вдавалося. Поки Какаші залишався в такому стані, йому все давалося важко, особливо приховування власних емоцій, що добре помічали всі присутні зараз та прості відвідувачі чи медичний персонал.

• Я точно не впевнений, але в мене лише одне пояснення – печатка Четвертого слабшає. Ми мусимо це визнати.
• Техніка Запечатування Четвертого? – перепитала Цунаде.
• Якщо це станеться…
• І ще дещо, – продовжив Джірая, – коли Наруто входить у стан Дев’ятихвостого, здається ніби покров Демонічного Лиса захищає його від ран, але насправді ця чакра руйнує його тіло, поки не зруйнує вщент. Коли з’являється четвертий хвіст, починається сильна кровотеча і кров змішується із чакрою Дев’ятихвостого, але не залежно від кількості ран, він просто знищує все. Коли покров розвіюється, чакра Дев’ятихвостого в тілі Наруто починає лікувати його, але, якщо будуть повторюватися цикли сильних поранень і подальшого прискореного відновлення, його тіло почне руйнуватись і життя Наруто стане коротшим.

За вікном почувся якийсь шум і всі рефлекторно поглянули в його бік, побачивши, як з карнизу злетіла зграя голубів. Цунаде з Какаші переглянулися та закотили очі.

• Ось, чому нам потрібен ти, Ямато. – звернулася Цунаде до свого підопічного, коли всі вже повернулися до розмови. – Ти успадкував клітини Першого Хокаґе.
• Ти єдиний, хто має шанс контролювати джінчурікі і на щастя, Наруто вже носить намисто Першого. Ми всі розраховуємо на тебе. – закінчив Джірая.

Не встиг Ямато нічого відповісти, як знову почувся шум, але значно гучніший.

• Що там таке, Джірая? – звернулася Цунаде до друга, який саме висунув голову на вулицю.
• Голуб. Знову.
• Такий шум, там що, ціла орда голубів?
• Ні, один, впав. – Джірая знову розвернувся до товаришів.
• Голосно. – здивувався Ямато.
• Та там голуб з ось такою… – Джірая розставив долоні по-бокам, але перш ніж договорити, спершу поглянув обережно на Цунаде, а потім з цікавістю на Какаші, – з таким хвостом. Бачив його на даху, як залазив до палати.
• Залазив? – перепитав Ямато.
• Джірая, – з повним обличчям обурення почала було Цунаде, вказуючи великим пальцем на вхід до палати, – двері. Двері, – тепер вона долонями перед собою в повітрі показувала прямокутник, – в них заходять, в вікна не лазять, то для світла, для повітря.
• Голубів. – додав жартома Какаші.
• Голу… – підхватила Цунаде, але вчасно схаменулася. – Какаші!
• Та заспокойтеся, пані Цунаде, я вже звик. Тут двері не сильно шанують.
• Хто б казав. – проказав, в протилежну від Какаші сторону, Ямато.
• Що?
• Та так, нічого, семпаю, нічого. – всміхнувся Ямато.

Цунаде потерла чоло.

• Скажи, чому я погодилася прийняти цю посаду,а Джірая?
• Бо ти несповна розуму від мене, крихітко, і не здатна мені ні в чому відмовити.

Цунаде звузила очі.

• Скільки, кажеш, ребер було зламано?

***

Тейваз, витягши сенбон з гомілки, накинулася з ним на його власника, поки Ґенма, всміхаючись, вміло ухилявся від атак. Жителі селища, які вже звикли до подібного, навіть не звертали на них уваги, а продовжували займатися власними справами.

• Ґенма, сволото, я тобі цією голкою всі очі повиколюю.
• Охолонь, все, все, охолонь, ненормальна.
• ТО ДОСИТЬ РЕГОТАТИ!

Тейваз викинула сенбон на землю, склала руки на грудях та пішла подалі від лікарні, за пару секунд Ґенма вже наздогнав її.

• Чому ти сиділа на даху, а не була в середині?
• Просто. Яка різниця?
• Тейваз, що за підслуховування ти влаштувала, якщо заходити не збиралася, а на нас чекає П’ята?
• Не чекає, вона в Какаші зараз.
• Ти її засоромилася?
• Ні. Ніякого я не соромилася.
• Як Какаші?
• Бувало і краще. – засмучено видихнула характерниця і опустила руки. – Але живий, без видимих ушкоджень.
• Цікаві в тебе вуха.

Тейваз у відповідь лише спопелила його поглядом.

• Чому ти зараз теж швендяєш зі мною, а не в палаті, якщо сама сказала, що П’ятої в Резиденції немає?

Тиша.

• Тейваз, блядь. – він схопив її за плече і змусив зупинитися.
• А чи хоче він мене там бачити?

Вираз обличчя Ґенми треба було лише бачити, навіть вщент розбитий погляд характерниці не зміг його змусити привести міміку в норму після почутого.

• Давай ми таки купимо тобі бандану, а то сонечко, певно, напекло.
• Бовдур.

Тейваз встигла розізлитися на себе за те, що щиро зізналася в своїх переживаннях, але не встигла піти, як її знову зупинив Ґенма.

• Що означає, а чи хоче він тебе бачити? Та на тобі було все написано, як тільки ми пішли на місію, ти ж сама потім таки мені в усьому зізналася?
• В чому?

Ґенма хтиво посміхнувся.

• В усьому.
• Звичайно, розвів мене сонну на розмову, придурку. – Тейваз ображено відвернулася.
• Бо на місіях ночами спати треба, а не сидіти зірки розглядати.
• Мені не спалося.
• Ніхуйово тобі не спалося впродовж двох місяців.
• Таке буває. Все? Йдемо?
• Чому ти вважаєш, що Какаші не хоче тебе бачити?
• Ну, він же самітник! Любить бути сам, йому треба простір, а я не хочу йому набридати. Живий, йде на поправку, та і дякувати богам, більшого мені і не треба. Зайду завтра. Може.
• А ти лицемірка. – холодно проговорив Ґенма.
• Що?! – цього характерниця точно не очікувала почути.
• Самій тобі як було лежати в лікарні, коли він забив на тебе?
• Це тут до чого? Мова про нього і його комфорт, та я і сказала, що навідаюся до нього, але пізніше, щоб не надокучати. В нього і так там цілий балаган, хай відпочине.

Ґенма нічого не відповів, лише уважно поглянув на товаришку.

• І чого це я перед тобою тут оголююся?
• Ну, так вже на мене реагують всі жінки. – самовдоволена усмішка.
• Йди до біса.
• Стій. – шінобі не чіпав цього разу Тейваз, але вона одразу зупинилася. – Якби Какаші не боявся підпускати когось до себе, а саме не хотів, бажаючи бути самітником, як ти кажеш, щиро бажаючи, він би не розмовляв з порожнім домом так, ніби там хтось є.
• Ти… про що?
• Це ще з дитинства тягнеться… І досі відбувається, я не раз то помічав і не лише я.

Тейваз все ще не розуміла, але щось гостре схопило її за горло.

• Він коли виходить з дому, то завжди каже «до побачення», а коли повертається, то сповіщає про це.
• Він розмовляє з домом?
• Він розмовляє з тим, хто його там чекає.
• Але ж Какаші живе один! З самого малечку, як тільки… Оу. Ґенмо?

Знову цей розбитий погляд, але тепер ще сповнений жалю та сорому.

• Ось тобі і «оу». Не тріпайся про це, добре?

Тейваз лише кивнула, опустивши голову. Їй тепер було незручно поглянути товаришу в очі.

• А що це ми тут робимо, голуб’ята? Про що воркочемо?
• Пані П’ята? – в унісон запитали, озирнувшись, характерниця з Ґенмою.
• Певно поспішаєте до мене звітувати?

Цунаде посміхнулася та кивнула в бік Резиденції, натякаючи, щоб її підопічні не барилися, а почали вже рухатися вперед.

***

• Шірануї, Х’юґо, залиште нас. – наказала Цунаде ніндзя, після завершення звіту.

Вони поклонилися та вийшли з кабінету, залишивши Тейваз наодинці з Хокаґе.

• Ваш погляд, – нарешті порушила незручну, задовгу тишу характерниця, – він мене насторожує, … лякає, я б навіть сказала.
• І правильно.
• Я не пройшла випробувальний? Ви мене висилаєте? Страчуєте?
• Га?

Цунаде на мить розгубилася, а тоді залилася сміхом, після чого її погляд вже не був схожий на зброю масового знищення.

• О, дідусю, а я вже і забула.
• Га? – тепер нічого не розуміла Тейваз.
• Ось, – Цунаде дістала бандану з протектором із шухляди, – вони твої, це вже давно вирішено. Заміж ти ж так і не надумала?
• Та Кіба ще замолодий.
• Я серйозно, Тейваз.
• Ні, дякую. Пішли ті старі в сраку зі своїми ультиматумами.
• Влучніше і не скажеш. Цуме так і думала, тому ось також твої нові документи. Їхня копія вже в архіві.

Характерниця взяла теку зі столу, яку підсунула їй Хокаґе.

• І протектор не забудь.
• Ага. – невпевнено всміхнулася Тейваз, поклавши бандану до кишені.
• Зайдеш після розмови до архіву і розпишешся в своїй справі. На документах з теки поставиш тамтешню печатку. Мої підписи стоять вже скрізь.
• Дякую Вам, пані Цунаде, я не підведу.
• Зажди дякувати. – бісики знову зблиснули в очах Хокаґе.
• Цунаде-сама, та не тягніть вже кота за його гордість, кажіть в чому я там накосячила.
• Крім підслуховування чужих розмов?
• Ви просто прийшли раніше, я не хотіла вам заважати.
• Ага.
• Ну, так…
• Ти геть забула, через що в тебе випробувальний?
• А, ой… – Тейваз всміхнулася на всі зуби, але це було максимально незграбно. – І взагалі, був би в селищі тест ДНК, не було б ніякого інциденту з Яманака.
• Тобі звісно дякую ще раз за екскурс в ваші технології та дослідження, думаю, в майбутньому ми це також розробимо, але проникнення у свідомість все одно б було, адже твоя кров не означає твою щирість щодо прибуття сюди.
• Я не подумала.
• Хіба вперше?
• Пф.
• І зараз не про це, спочатку завершимо по Особовій. Твій ранг, він порожній, як ти могла помітити. В наступному іспиті на чуніна ти також приймеш участь, крім того, викладися на повну, бо мені, в сраку як, потрібні джоніни.
• Ні.
• Перепрошую?
• Я не піду.
• Я запишу тебе, як геніна. Так і помреш.
• Без питання.
• Тейваз?!

Цунаде від обурення, аж підвелася та обперлася долонями на край столу.

• Пані Цунаде, я не хочу, мені це не потрібно і ви все одно давно не дивитеся на мій ранг, коли назначаєте місії. Чи що, до вас податкова прийде перевіряти?
• Але я все одно тебе не можу посилати на місії в командах без джонінів, не можу приставити тебе ні до якої команди генінів, бо що це тоді виходить? Це ламає всю систему та мотивацію в селищі.
• Залиште своїх дітей при собі.
• Нестерпне дівчисько.

Цунаде вирвала документи з рук характерниці і вписала «генін» в кожний пропущений рядок для рангу.

• Дохід твій буде відповідний.
• А? Ви про це нічого не казали.
• Раніше треба було думати. – Цунаде віддала теку назад. – Ти ще попитай в товаришів про їх ставки, покусай лікті.
• А без іспиту з іншими дітьми ніяк? – дещо ображено поцікавилася характерниця, яка насправді страх, як боялася не покалічити місцевих дітей, а програти їм, провалити іспит.

Вона знову відмовлялася навіть спробувати щось отримати, аби не втрати більше.

• Походи з окладом геніна до наступного іспиту, тоді і поговоримо.
• Нічого, проживу і на спеціалізованих місіях. Ви за них прекрасно платите.
• До речі, про це. – Цунаде сіла на крісло, зручно вмостившись в нього. – А хто тобі дозволив приховувати від мене настільки важливу інформацію?
• Ви про що?
• Таким як ти суворо заборонено навіть думати про спеціалізовані місії.
• Таким, як я? – повітря зникло з легень Тейваз, а очі зрадницьки запекли. В її серці палала лють.

«Я вб’ю його» – ще встигла подумати характерниця, перш ніж цунаде продовжила свою розмову.

• Я ВБ’Ю ЙОГО! – Тейваз вилетіла з кабінету Хокаґе і ледь не збила Ґенму з ніг.
• Кого, психована?
• Какаші!

Тейваз навіть і не думала зменшувати швидкість, а Ґенма вже втомився рахувати, скільки йому доводилося її сьогодні наздоганяти.

• За що? Та він і так наче на жильця не дуже схожий.
• Він розпатякав без мого дозволу про моє минуле. Я ж сказала, що сама з цим розберуся, а він просто розповів все Цунаде і мене просто позбавили спеціалізованих місій, а мене ніхто навіть не спитав! Він взагалі мене ні за що не має!!
• А він, а мене…

Тейваз, не звертаючи уваги на товариша, вилетіла на вулицю і лише тоді Ґенма зупинив її.

• Зажди!
• Що чекати? Ти ж хотів, щоб я його провідала якомога швидше, то я і провідаю. Прямо зараз. Придушу його ж власними руками.
• Тейваз.
• Що?! Ти не розумієш про що мова. Ти не розумієш про що саме він розказав за моєю спиною! Після того, як пообіцяв не лізти!!! Після того, як я йому пообіцяла, що подумаю! Якби я знала, що він така наволоч, то навіть би не дала слово подумати!
• ТЕЙВАЗ!
• Що?!
• Ти ж так не думаєш про нього.
• Думаю!
• Тейваз!!!
• Та що?!
• Це я розказав.
• Що ти розказав?!
• Про твоє минуле П’ятій.
• Що?

Світ в мить похолов для Тейваз.

• Звідки ти міг…
• Це було очевидно. Після тієї місії в борделі. А ще, я трішки щось підслухав, вашу сварку з Какаші після твоєї попередньої місії.

Тейваз опустила очі. Всю злість, як рукою зняло.

• Тому, якщо і хочеш когось вбивати, то мене.
• Ґенмо…?
• Що?
• Дякую тобі!

Характерниця кинулася на шию товаришеві та поцілувала його в щоку.

• Це що щойно таке було? – перепитав він, коли Тейваз вже просто стояла поруч та посміхалася.
• Знаєш, насправді, – посмішка зникла, – єдиною вагомою причиною того, чому я ще не збиралася відмовлятися від спеціалізованих місій, був мій паршивий характер. Це б виглядало так, немов я прогнулася, пішла на поводу, немов це була не моя ідея, адже, насправді, ще перед тим, як Какаші мене попросив, я і сама хотіла це все кинути, а потім просто… Так, я знаю, в мене паршивий характер.
• І найбільше життя він псує саме тобі, ти це хоч розумієш?
• Якби лише мені.
• А протектор, чому досі не вдягла?
• Який?
• Той, що стирчить в тебе із кишені?
• Ґенмо, подивись на мене.
• І що я там маю побачити? Таргани з вух і так дуже помітно стирчать.
• Смішно. – без посмішки відповіла Тейваз. – Чи схожа я на ту людину, якою ти мене вперше побачив?
• На самозакохане та самовпевнене, крижане, але доволі сексуальне стерво?
• Що?! Не було такого! – Тейваз штовхнула товариша, що той ледь втримався на ногах. – Я про зовнішність. Чи вибиваюся я зараз зовні на фоні жителів Листя, Країни Вогню, сусідніх країн?
• Майже ні.
• Отож… Я більше не чужинка.
• Так це і добре ж.
• Не зовсім. Я втратила свою вишиванку, плахту, майже не зважаю на волосся та грим, і ще немов чогось важливого, дуже важливого не вистачає і, розумієш, мені здається, що якщо я пов’яжу протектор, то я немов назавжди втрачу своє коріння, немов я вже назавжди відмовлюся від себе, від того, що залишила вдома? Немов прийму свій статус зрадниці. Немов нічого того ніколи і не було.
• Хіба не цього хочуть люди, які намагаються втекти від себе?
• Я так завжди боролася за збереження старовинних традицій, пам’яті свого роду, навіть прибувши сюди, я була вірна своєму походженню і просто хотіла зібрати мозаїку до кінця, а тепер просто асимілювалася з чужим селищем, чужими людьми і почуваю себе тут, як вдома, ліпше ніж будь-де і будь-коли. А що, якщо я не втікала від себе, а шукала себе, але чи не втрачу я себе знову, якщо і надалі житиму лише пів життям?
• Випав.
• Що?
• Тарган випав. Там, певно, новий виводок щойно вилупився і старим вже аж місця не вистачає.
• Вбити кажеш, тебе можна?

Ґенма підняв долоні догори, всміхаючись, і зробив пару кроків назад від розлюченого наступу Тейваз.

• Охолонь, крихітко, – сказав він, дивлячись прямо в її злі очі, – і це, обережно! Обережно ступай, а то затопчеш квартирантів.

***

Ґай вже биту годину сидів у Какаші, але так і не наважувався почати цю розмову.

• Так, – до палати увійшла медсестра, – скільки вже можна заважати хворому?
• Мені ніхто не заважає. – спробував заперечити Какаші.
• Я не Вас питала.
• Я вже йду, – зніяковів Ґай, – але дайте нам ще п’ять хвилиночок.
• Даю. – сказала медсестра та зупинилася посеред палати.
• Наодинці, будь ласка, пані.
• Ви години прийому бачили? Немає давно вже ніяких п’яти хвилиночок.
• Ну, будь ласка.

Какаші зняв маску та дуже мило посміхнувся, змушуючи медсестру зашарітися.

• Ну, добре. Зараз я поставлю крапельницю, але коли повернуся, щоб і духу Вашого, – вказала вона пальцем на Ґая, – тут не було.
• Так, мем. – в один голос відповіли шінобі, а медсестрі все що залишалося, це закотити очі, поставити систему та вийти із палати.

Ґай в мить змінився в обличчі.

• Тейваз вже заходила до тебе?
• Е? Ні.
• Дивно, бо її команда вже повернулася.
• Ну, з чого б їй летіти до мене одразу після місії? – спробував віджартуватися Какаші, але насправді, він відчув і її чакру, і її запах ще зранку, коли приходив Джірая.

«Я її злякав? Певно, що так… Не варто було тоді приходити до неї в такому стані. Який же я бовдур. Ми не бачилися так довго і одразу ж після тієї сварки, того дурнуватого вечора. А якщо вона подумала, що то все було маніпуляцією з мого боку? А якщо вона просто вирішила, що їй і близько не потрібен поруч такий тюхтій, як я? Коли я прокинувся, її вже не було і я так не міг дочекатися нашої зустрічі, а тепер лише боюся, коли цей момент настане і на тому все…»

• То ти даєш дозвіл, Какаші?
• Га?
• Ти що, все прослухав? – Ґай просто випав. – Я ледь це вимовив, Какаші!
• Пробач. – посміхнувся Какаші. – Повтори ще раз, будь ласка.
• Якби це стосувалося лише тебе, я б не питав дозволу, а так це стосується напряму Тейваз і це лише мої домисли, але, якщо вони правдиві, я не бажаю, щоб це вбило і тебе.
• Що?
• Какаші, можна я поговорю з П’ятою стосовно Тейваз та спеціалізованих місій? Я і цього разу теж не можу стояти осторонь, коли мій друг гине. Мої друзі.
• Ґай, ні. – Какаші не на жарт злякався. – Прошу тебе, ні! Якщо вона дізнається, що я навіть частково зачіпав з кимось цю тему, вона мене нізащо не пробачить, вона більше ніколи зі мною не заговорить.
• Ну, нічого, – вивернув долоню Ґай, – відчуєш, як це, коли тебе постійно ігнорують.
• Ґай, це дійсно смішно і влучне зауваження, але зараз не до жартів. Я дуже вдячний тобі за те, що ти спершу вирішив поговорити, що ти переживаєш, але пообіцяй мені, що ти не будеш втручатися.
• Як я можу пообіцяти? Просто дивитися на це? Розуміючи фінал? Я ж навіть не прошу деталей, мені вони не потрібні, мені вистачить тебе і мами, щоб все зважити. П’ятій, впевнений, теж.
• Ґай, будь ласка!

Друг у відповідь лише важко видихнув.

• Я сам все вирішу. Ми вже говорили про це з Тейваз. Не руйнуй те, що я, здається, і так зруйнував.
• Зруйнував що? Ти про що?
• Обіцяєш?
• А ти обіцяєш, що з нашою подругою не станеться того самого, що і з моєю мамою? Ти зможеш її вберегти, якщо мені не даєш?
• Її життя для мене понад усе. – аж занадто серйозно відповів Какаші.
• Але ж раз ти її вже вбив.

Какаші випав в осад.

• Дякую, друже, за нагадування.
• Добре, добре, я обіцяю, що поки не втручатимуся. Дам тобі час. Знову.
• До речі, а що означає «і цього разу теж не можу стояти осторонь»? Ти вже колись втручався в моє життя?
• Думаю, мені вже час, он крапельниця майже докрапала.
• Майто Ґай, відповідай!

Але Ґай лише всміхався, махав долонею та задкував до дверей.

• Ви ще тут?

За його спиною виникла та сама медсестра.

• Мене вже немає, вибачте, мем. – він проскочив повз неї до коридору.
• Відповідай!
• Одужуй! – пролунало десь дуже далеко.

• Вибачте, а коли вже годуватимуть? – звернувся Какаші до медсестри, яка зняла систему і збиралася закрити вікно. – І будь ласка, хай воно залишається відкритим, мені геть не холодно, а… свіже повітря просто життєво необхідне. – не про повітря, з надією у серці, говорив Какаші.
• Дивіться мені. В принципі, погода нормальна, а Вам ще деякий час ставитимуть крапельниці, тому Вас не годуватимуть.

 

Всю журбу, від почутого, на обличчі Какаші не під силу було б передати навіть Кобзарю.

• Зрозумів.
• А коли Ви зможете рухатися, – продовжила медсестра, вже виходячи з дверей, – Вас переведуть на рідинну дієту. Так що, поки Вам не можна їсти тверду їжу.
• Як же хочеться їсти. – проскавчав в порожнечу Какаші, закриваючи очі, а потім широко-широко посміхнувся, вдихаючи свіже повітря на повні груди.

Свіже повітря і її запах.

• Отже тобі не можна ще їсти? – запитала Тейваз, сидячі на підвіконні.
• Скажи, що ти не з порожніми руками?

Какаші важко підвівся трішки вище на подушку, а тоді відкрив очі, які в мить запалали, коли побачили пакет з їжею. Доволі масний макет.

• А я ж казав, що люблю тебе?
• Ні. – одразу ж відповіла Тейваз. – «Ні… Жодного разу».

Какаші хотів потягнутися до підвіконня, аби вихопити пакет, але в нього забракло сил, тому він звалився назад на подушку.

• Ти б знала, як я радий тебе бачити!

Не зважаючи на блідий колір шкіри та темні синці під очима, Какаші просто сяяв своєю посмішкою. Як тільки він побачив Тейваз, всі його страхи та сумніви звіяло вітром, лютішим, ніж буває в пустелях Селища, схованого в Піску.

• Мене чи бургер з картоплею фрі та сирними кульками. – говорячи, характерниця підняла пакет на рівні грудей та затрясла ним, але все ще не наважувалася злізти з підвіконня та наблизитися до Какаші.
• Умм, Тейваз, що ти зі мною робиш? Давай вже це сюди. – він тихенько захлопав в долоні, мов дитина, яка готувалася отримати подарунок на День Народження.
• Я думала, ти в кращому стані. Я тебе таким ніколи ще не бачила.
• Менше, ніж за тиждень випишуть, все чудесно, а буде ще краще, я просто вже не можу бачити ці крапельниці.
• Ти в лікарні скільки? Три дні? Два? Не може він.
• Дай.
• Мене Цунаде приб’є, якщо через мене з тобою щось станеться. Я сама себе приб’ю. І та медсестра, – Тейваз вказала на двері, – мені в цьому, щось мені підказує, з радістю допоможе.
• Тейваз, ну, як ти можеш мені відмовити?

Какаші опустив маску, говорячи це, та зробив звабливий погляд та голос, змусивши Тейваз лише засміятися.

• Залиш це для свого книжкового гарему, дурник! – відповіла на цей неочікуваний етюд характерниця, але таки спустилася, сіла поруч з Какаші та дістала їжу. – Якщо зараз сюди увійдуть…

Какаші вихопив бургер та почав жадібного його наминати, поки Тейваз потроху жувала картоплю і не відводила своїх очей від друга (?). Їй все ще було ніяково, вона все ще не розуміла чи має тут зараз бути і чи хоче він її бачити, незважаючи на те, що сама бачила перед собою. Вона відмовлялася в це вірити.

«Не може бути все так добре. Ми не обговорили нічого про нас, а потім не бачилися цілих два місяці, два місяці невідомості, а от зараз, немов їх і не було, немов ми досі в нашій печері, в нашому озері. То що між нами, Какаші?» – але в голос вона боялася те запитати.

• Я режим цієї лікарні вже знаю напам’ять. Якраз був вечірній обхід не задовго до твого приходу, потім останні процедури і все, до світанку нас точно ніхто не потурбує. – договоривши, Какаші закинув останній шматок бургеру до рота та витерся серветками, що були в пакеті. – Чуєш, я ж такий слабкий, – награно простогнав він, – ти ж погодуєш мене?
• Іу! Какаші-семпай, ти щойно зжер самостійно Хокаґівський Бургер із Якініку К’ю, аж за вухами лящало, слабкий ти наш.

Какаші засміявся.

• Чесно, сам не знаю, чому я це сказав. Я думав, я таке… чи ледь не зневажаю, а воно тут саме вилетіло.

Тейваз посміхнулася у відповідь, бо теж ненавиділа подібне, але раптом зрозуміла, що з ним вона хоче бути іншою. Вона хоче бути такою, яку все життя ненавиділа, якою і не думала, що може, що захоче бути добровільно.

• Дякую, що ти таки нарешті залізла в це вікно.
• То ти мене чув зранку?
• Я не про це, Тейваз, не тільки про це.
• Тоді я не розумію про що ти.

Характерниця засунула до рота Какаші цілісіньку сирну кульку і одразу ж другу. Насправді, вона розуміла про що він, але за жодних умов би не дозволила собі в це повірити.

• Жуй. Тільки старанно. – третю кульку Тейваз з’їла вже сама. – Боже, я вб’ю кращого ніндзя П’яти величних країн бургером. Боже, а чому я взагалі принесла тобі стільки жиру? Ти ж взагалі салат любиш. Я придурок і мене таки поховають живцем під твоєю домовиною. Цього разу так точно.
• Ні, Тейваз, я не люблю салат, салат корисний, але зараз я вже точно хотів не салату.
• Ага, ти взагалі мав сонечком годуватися.
• Сонечком і нагодувався.

Какаші всміхався та дивився на характерницю, і таким ніжним поглядом, що їй нічого не залишалося, крім того, як залитися фарбою.

• Дурник.
• Тебе так довго не було. – не відводячи погляду, прошепотів Какаші.
• Ага, місія трішки затягнулася.
• Ні, я думав, що ти просто десь по дорозі точно втопилася в річці. Навіть взимку.
• Ні, виявляється, ти таки справді дурник.
• Тепер не хочеш бути зі мною?

Серце характерниці погрожувало зараз зупинитися, через перевищення ударів виданих до кінця життя.

«Ці твої жартики, Хатаке».

• Навпаки, більше хочу, бо в нашій па… – «Що я щойно ледь не бовкнула?!» – в нашому тандемі дурник все ж не я.

Їх мовчання та споглядання один одного непристойно затягнулися на думку Тейваз, тому вона нарешті вирішила порушити цю тишу.

• Відпочивай, Какаші.

Тейваз злегка посміхнулася, не розуміючи, чому в цю мить з’явився смуток на душі, а тоді кинула пакет з-під їжі до сміттєвого кошика і зібралася вийти назад, через вікно, але її встиг схопити за зап’ясток Какаші.

• Залишся зі мною. – важкий подих через нерівне серцебиття. – На ніч.

«В якому сенсі, Какаші?»

• Сил спочатку сидіти наберися чи хоча б тримати за руку, а вже потім проси про таке, Хатаке.

Посмішка з обличчя Какаші зникла, хоч руку він все ще не відпускав, але Тейваз не змогла не помітити дивну тінь образи на його обличчі.

«Я ж просто захищалася… Щоб не пошитися в дурні».

• Я…

«Та що за чортове почуття провини? Чи міг він справді не жартувати про секс? Тейваз, ти геть дурна, який секс в його стані?! Чому тобі так важко повірити, що він просто хоче побути з тобою поруч, а?! Чому ти так боїшся в це повірити і осоромитися, що аж готова ризикнути поранити його? Та що з тобою не так?! Ну, то візьми і осоромся!»

• Я не це хотіла сказати. – він не дивився на неї, але все ще не відпускав. – Я б з радістю послухала все, що ти думаєш про нову книжку Джіраї, – промовила Тейваз, помітивши невідому їй частину, поруч із томами «Прийди, прийди рай», – чи що там було у Піску, чи…

«Ну, чому ти не допомагаєш мені, як завжди? Чому не підказуєш? Чому не заспокоюєш, що я не соромлюсь, а все правильно зрозуміла і роблю, Хатаке? За що ти мене караєш? Хоча, добре, тут цілий список скласти можна».

А він просто вперше в житті зізнався собі, що нарешті хоче, ні, потребує почути, що комусь потрібен. Не просто побачити, а саме почути. Без натяків. Без жартів. Без гри. Без будь-яких щитів двозначності – прямо і не як відповідь на його слова чи дії.

• Просто… ядумалащотивжезабувменеінехочешбачити!

На останніх словах, які Тейваз вимовила, немов скоромовку, вона навіть сильно замружила очі, а потім так і стояла не відкриваючи їх, аж поки не відчула, що пальці Какаші спустилися із зап’ястку до її долоні, переплітаючись із її власними.

Тейваз посміхнулася з полегшенням та подивилася на ці, такі рідні, очі навпроти.

«Я думала, як повернуся до Листя, між нами вже не буде нічого: ні того, що було в печері, ні дружби, ні місій навіть, а виявилося…»

• Не дивися на мене своїм шарінґаном, я соромлюсь, тому краще, якщо пропозиція ще в силі, посунься вже нарешті!
• За однієї умови.
• Якої ще умови, Хатаке?
• В моєму ліжку в брудних штанях ніхто не спить.
• Це лікарняне ліжко, збоченцю.
• Тобі допомогти?
• Охолонь, помічнику, ти навіть встати не зможеш.
• Йди до мене, хутчіш. Я дуже скучив.

Тейваз лише захитала головою та засміялася, почавши роздягатися.

• Що ти робиш? – не зрозумів Какаші, нащо характерниця на пару секунд завмерла, а потім почала, немов воду з вух намагатися витруситися. – Таки ледь не втопилася?
• Ні, жену квартирантів. Все одно за оренду не платять.
• Е?
• Сунься ж сказала!

Какаші нарешті послухався та підняв руку з ковдрою, запрошуючи до себе. Тейваз, залишившись лише в футболці та трусах, хутко теж послухалася та лягла попід руку Какаші, а він обійняв її за спину.

• Якщо мене тут побачать, то одразу віддадуть Ібікі, так?
• Ні, тільки якщо мені завтра стане гірше від порушення раціону.
• Какаші! – Тейваз тицьнула пальцем йому в груди, а він лише забрав собі її долоню. – Я не подумала!
• Ти ніколи не думаєш.
• Какаші!
• Я жартую, мені навпаки покращало. Це медсестри просто не бажають водити мене до туалету.
• Тобі б просто принесли судно і змусили б робити це в палаті. Ну, в принципі і змусять.
• А про це вже не подумав я.
• Ха.
• Все, бери вихідні, сидітимеш зі мною до виписки і відводитимеш до туалету, бо сорому з судном я не переживу.
• Он як?
• І таскатимеш мені їжу, але так, щодня Якініку К’ю, то не варіант. Бо таки вб’єш мене.
• Какаші! Не можна бути хворим і знущатися наді мною!
• А що можна?

Запитав Какаші, всміхаючись та не відпускаючи руки Тейваз, подивився на стелю, а вона провела кінчиком носа по його шиї.

• Я теж дуже сумувала за тобою.

Посмішка Какаші стала ще ширшою.

• Я знав це! І як взагалі за мною можна не сумувати?

У відповідь його лише вкусили в плече.

• Розказуй вже, що я пропустила. Чула, твій учень повернувся і ви вже навіть встигли сходити на місію. Це так на тебе діють місії з дітьми чи виключно з Наруто?
• Це я спробував використати нове доуджутсу, але організм сказав, щоб я багато з себе не уявляв. Треба навчитися краще контролювати чакру під час техніки.
• Ага, постарайся не померти, будь ласка.
• Не можна?
• Не можна. – тепер в плече вона поцілувала. – Я знаю, я вже казала, але нагадаю, що, якщо ти колись вирішиш безглуздо пожертвувати собою, то я знайду спосіб тебе воскресити, аби власноруч побити тебе так, щоб ти більше ніколи навіть подумати про подібне не міг, але я ніколи не змушу тебе обирати між шляхом ніндзя та між… – затамувала дихання, – мною.

Какаші притягнув долонь Тейваз до своїх губ та поцілував.

• А минулого разу закінчення було інше.
• Таке саме, хто тобі винен, що ти не зрозумів того.
• Радше, не повірив.
• Я серйозно, не вмирай, якщо є інший шанс захистити всіх.
• Інакше ти мене сама вб’єш.
• Поб’ю до напівсмерті. Будеш в гіршому стані, ніж зараз.
• А впевнена, що зможеш?
• А ти знатимеш, що провинився, тому сумніваюся, що пручатимешся.
• Слушно.

«Ого… – характерниця щойно усвідомила, що хоч і жартома, але в її силах засумнівалися, а вона геть не відчула злості та приниження, як зазвичай. – Та що ж ти таке, Хатаке? Чи я з тобою…»

• Або просто тобі проспойлерю.
• Тейваз! – тепер вже Какаші вкусив характерницю за руку. – Хто тобі про це розповів?
• Інформаторів не видаю, але ти ще милосердний, я б їх за погрозу проспойлерити просто б повбивала.
• На жаль, не можна було. Це було лише тренування.

Тейваз звільнила свою руку та доторкнулася долонею до щоки Какаші, змусивши його поглянути на неї.

• Ти ж сумував за своєю командою? Ти тепер щасливий? І не бреши, що знову буде повно мороки, не повірю, по очам бачу.
• Не буду, але, маю визнати, для них я більше не авторитет. Навіть почуття власної гідності в мене десь тепер за від’ємною межею.
• А що ти хотів, – Тейваз відпустила Какаші, зручніше вмостилася в його обіймах та почала водити пальцями по його грудях, – ти дійсно фіговий вчитель, тут Сакура була абсолютно права, а тепер пожинай, що маєш.
• Дякую за співчуття, незграбо. – з награною образою, обурився Какаші.
• Скажу більше, можливо, я зараз навіть цьому радію, і твоїй реакції, і тому, що нарешті це зрозумів, бо я сама завжди потребувала хороших вчителів, адже нездатна до самоосвіти, не здатна вірити сама в себе, а ти якраз і мусив бути вчителем, а вів себе, як…
• Ну, що ж ти, договорюй. Ріж мене до кінця, незграбо.
• Як повне мудило по відношенню до своїх учнів і це лише з того, що я знаю. – Тейваз підвелася на лікоть. – Какаші, сенсей – це ж не просто командир, то якого чорта? – очі характерниці звузилися. – Зажди, Какаші! То може ти мене не хотів вчити не тому, що я тобі неприємною була, – Какаші хотів заперечити, що Тейваз не була йому неприємною, але йому моментально закрили долонею рота, не давши перебити, – а тому, що ти, як вчитель – повний нездара, а?
• Знаєш, а може… – спокійно відповів Какаші, коли йому дозволили це зробити.
• Дурник, я ж пожартувала.
• Ні, справді… Але в мене є пару ідей. Я спробую реабілітуватися.
• Реабілітуйся спершу тут.
• Само собою, незграбо, само собою, але ти мусиш мені з цим допомогти.
• Прям мушу?
• Прям мусиш.
• Оце новина, Хатаке Какаші. І що ж я мушу зробити?
• Ну, – Какаші страшенно почервонів, – добре, я думав, що легко це скажу, але виходить нічого подібного. – сміх, аби приховати незручність від самого себе.
• Договорюй, Хатаке. – Тейваз шпигнула його пальцем в груди.
• Е, ні, проїхали.
• Хатаке? – прискіпливий погляд.

Какаші, все ще повністю зашарілий, поглянув на характерницю: спершу в її очі, потім помітив пір’їнки, які застрягли в її маленьких косичках, що змусило його посміхнутися, а потім на її губи, що були ледь-ледь привідкритими.

  Раніше, він немов мав якийсь блок в своїй свідомості, що сам і поставив, а зараз, особливо з того першого поцілунку, їх поцілунку, він лише і думав про те, аби поцілувати ці губи знову, і знову, і ще раз, і забував про все на світі, крім них.

Какаші ніяк не міг собі пояснити ці раптові зміни в його голові, але і не бажав навіть. Він, коли не було можливості відволіктися на місії, лише і думав про те, аби скоріше доторкнутися до цієї давно вже не чужинки, аби цілувати її, обіймати і більше нізащо, нікуди від себе не відпускати.

Ще якихось півроку тому він би злякався таких думок, він би зненавидів себе за такі думки і зробив би все можливе, аби вирвати їх з корінням із себе, але зараз йому було начхати, він не хотів більше жити без Тейваз, і прекрасно приймав той факт, що і не зможе. Йому було байдуже, його більше таке не лякало. Він просто хотів бути поруч, хотів торкатися її і щоб вона обов’язково була живою.

• Хатаке!

Тейваз від обурення, що її не слухають, прикусила нижню губу, а Какаші і сам би не був проти зараз її трохи покусати.

• Поцілувати мене, – немов загіпнотизований її оливковими очима, на видиху прошепотів Какаші, а рум’янцю на щоках вже не було й сліду, натомість обличчя набуло нарешті здорового кольору, – тоді я точно швидше піду на поправку.

Тепер зашарілася Тейваз, але покірно послухалася, спершу доторкнувшись кінчиками пальців до його щоки, а потім дотягнулася до його губ і поцілувала. Ніжно, обережно, помалу, немов боялася завдати Какаші болю і одночасно тому що боялася також, що зараз же, в цю ж мить, ця ілюзія розтане, просочиться димом між її пальцями і зникне навіки, мов ніколи цього і не було. Ні до, ні після, ні зараз.

• Я і не думала, що аж настільки за тобою скучила. – зупинившись, прошепотіла характерниця, а Какаші у відповідь лише запустив долоню в її волосся, змусив ще раз нахилитися до нього і поцілував більш пристрасно, але лише на мить.
• Можеш навіть не пояснювати. Я знаю.

Тейваз наостанок поцілувала Какаші в щоку, а потім повернулася попід руку.

• Давай вже, розказуй про першу місію Сьомої команди після об’єднання. Цікаво ж… І трішки ревносно, але зовсім трішки.

І він розказав. Про все, що знав сам, і що йому розповіли потім.

• По твоєму обличчю видно, що щось не так. – зауважив Какаші, коли закінчив розповідь, а Тейваз лежала вже не на його руці, а на шматочку подушки, на спині та дивилася на стелю.
• Та ні, все гаразд.
• Ага, як в моїй медичній картці.
• Просто, я більше розумію Чійо до зміни позиції, ніж після.
• Добре, здивувала. Чому?
• Вони роки три тому назад ледь не знищили ваше селище ядерною боєголовкою, а тепер ви союзники, які готові заради один одного життя віддати.
• Світ шінобі – це світ або вічних угод, або вічних воєн. Я більше не хочу другого.
• Так, перемир’я це добре, але ризикувати собою заради них?
• Ми наче лише два місяці не бачилися…
• О, ні, – Тейваз перевернулася на бік та лягла на лікоть, – я розумію, у вас просто інший світ. У вас інші причини воєн. Ви не бажаєте знищити один одного, ви просто боретеся за місцем під сонцем, це наслідки дурнувато збудованого інституту шінобі, який то і збудований був заради того, аби все це припинити, але щось не вийшло.
• Так, тому ми маємо укладати союзи, маємо забувати минуле і що за протектор у людини перед тобою чи поруч із тобою.
• Знаю, це ваш світ, і це круто, і це правильно, але три роки – це навіть не сотня, ні дві сотні. Я просто… Я заплуталася. Я раніше так само думала і про свій світ, але здається, я помилялася.
• Ти ж бачиш, що ні.
• Ні, Какаші, вас не хочуть винищити лише тому, що ви існуєте. Лише тому, що ви інша нація. Ви вбиваєте один одного, бо конкуруєте не зрозуміло за що, а без воєн немов і не маєте сенсу існування. Люди без контролю чакри – просто жертви цього устрою, а нас… А нас, мій народ сусід вбиває, лише тому, що ми дихаємо і дихаємо не так, як він того хоче, лише тому, що ми хочемо йти вперед, а не тонути в трясовині. І я знаю, що десь там є хороші люди, з якими б ми навіть могли стати друзями, але їх такий мізер, і вони нічого не роблять, аби протистояти іншим, що правильніше буде сказати, що їх і немає. Голос то вони все одно не подають. І я не знаю, скільки років їхньої спокути має минути після тисячоліття геноциду, щоб ми уклали союз і ризикували життям один заради одного.
• Твої очі.
• Що?
• Ти ж і так знаєш, що будь там хтось для тебе, як Ґаара для Наруто, ти б пішла, наплювавши на кордони, на історію.
• Замовкни, прошу тебе. Для мене там більше немає таких людей.
• Або просто вони виявилися іншими?
• Або там таких не роблять. Ґаару ростили в ненависті людей до нього, а їх там зрощують в ненависті до нас, нехай і між рядками. Виховують в жадобі винищувати все живе довкола просто заради того, аби винищити.
• І тепер ти бажаєш повного їх знищення? Від мала до велика? Без розбору? Відповісти геноцидом на геноцид? Продовжувати цей цикл до безкінечності?
• Якщо до повного знищення, то цикл обірветься. Мститися не буде кому.
• То цього ти хочеш?
• Замовкни, прошу.
• Ні, я не хочу, щоб це з’їдало тебе із середини. Говори.
• Я не здатна до ненависті, чи точніше, я не здатна ненавидіти того, кого не любила, того, хто був просто байдужим, хто не мав для мене ніякого протектора на лобі, а був просто людиною, такою, як і всі, бо нація не клеймує, думала я і так, раніше я не хотіла їх знищити, і зараз не хочу, і Ерен не хотів, але він зробив цей вибір заради захисту своїх близьких, коли вже знав напевно, що іншого і не існує.
• Хто такий Ерен?
• Га?

Тейваз сама не зрозуміла, що щойно видала. Навіть залишаючи дім, цих думок ще не було в її голові. Чи були? Характерниці не вдавалося знайти відповідь на це запитання в середині себе.

• Хто такий Ерен?
• Я не знаю.

Какаші уважно подивився на геть спантеличене обличчя Тейваз.

• Добре, вірю. Все нормально. Можливо, це ці ваші характерницькі штуки із втратою пам’яті заради збереження здорового глузду.
• Ага… можливо. – «Все нормально. Нормально, ти правий».
• Але в мене є ще одне запитання.
• Так?
• Що таке «ядерна боєголовка»?

Тейваз вигнула брову.

• Ха… А й справді. – вона на хвильку задумалася. – Це зброя масового ураження. Вибухова Печатка, яка здатна стерти з лиця землі цілі міста, а то і більше, а потім наслідки від неї будуть переслідувати і не причетних людей ще поколіннями вперед.

Тепер задумався Какаші.

• Ти казала, що Режим Бога здатен підірвати все в радіусі чи то 20, чи то 30 кілометрів?
• Ну, так, але без наслідків на майбутнє, та і радіус, насправді, за свідченнями, не має конкретики.
• А ще ти казала, що тіло після нього повністю в ушкодженнях?
• Ти ж бачив, що було навіть після… легкого петингу від цієї техніки.
• Твої метафори…
• Ой, припини, тобі вони подобаються.
• Ага. Вже і жити без них не можу. – пауза. – І здається, це я геть без сарказму.
• То до чого ти це?
• Ти ж чула, що ми розповідали Ямато про Наруто?

Тейваз склала губи в трубочку та закотила очі.

• Чула.
• Шпигунка.
• Я не шпигувала! Так вийшло…
• А ще про пластунів якихось розповідала.
• Я не шпигувала! – тепер Тейваз вкусила його легенько за груди. – Якби шпигувала, ніхто б і не помітив.
• Вірю, вірю.
• Зараз гризону сильніше, тому переходь вже до суті, Хатаке.
• Ти не думала, що в тобі також хтось запечатаний?

Тейваз ледь встигла закрити рот руками, аби не побудити всіх в лікарні своїм сміхом. Заспокоївшись, вона нарешті відповіла.

• Вибач, просто це справді смішно. Я навіть не чула, щоб в нас подібне практикувалося. Це просто сили природи до яких людям не варто лізти, навіть, якщо ти і характерник та можеш ловити блискавки руками.
• Але ж…
• Какаші, я сама, коли почула, здивувалася, це справді схоже, але це точно не воно. Просто характерник поглинає силу з природи, дуже багато сили, накопичує її в середині себе, а потім неконтрольовано вивільняє, а в Наруто ця сила вже в середині нього. Ще і чіти на зцілення, чого в мене немає, хоч зміна чакри і поліпшила цю ситуацію.
• Але краще тобі все ж оминати цю техніку, бо якщо навіть організм Наруто буде зношуватися, то твій і поготів…
• Ні, краще її оминати, бо гинуть невинні.
• Добре. Притримаю обурення при собі, але чіти-що?
• Це… Хм, а ось тут я може і провалилася з метафорою. – пауза. – Краще не лізти до цих ґеймерів.
• З ким я сплю…
• З найпрекраснішою жінкою в світі.
• Овва! – Какаші здивовано та з легкою посмішкою поглянув на Тейваз. – І що це я таке почув? Ти вперше хвалиш себе, що я тебе знаю.
• Все, я червона, мов твій шарінґан. – Тейваз закрила обличчя долонями. – Боже, я більше в житті цього не повторю, просто з тобою я себе немов так і почуваю. – пауза. – Цього я теж більше не повторю. Занотуйте це десь і закрийте мені вже нарешті рота.
• Зав’язати банданою чи може поцілувати?

Тейваз розсунула пальці так, щоб спромогтися одним оком поглянути на Какаші.

• До речі, про бандану, Цунаде закрила мені випробувальний термін і видала протектор.
• Але ти прийшла без нього.
• Теоретично з ним, він в кишені.
• А практично?
• А практично…

Тейваз знову зайняла бокову позицію та повторила все, що напередодні сказала Ґенмі, вже будучи напоготові наслухатися за тарганів і від Какаші, але не почула.

• І тому ти і прізвище ніколи не використовуєш?
• Га?
• Ну, Інузука…
• В якомусь сенсі.
• І своє справжнє не кажеш.
• Воно не моє, воно мого дідуся і мені все більше здається, що я вже давно не маю на нього прав, що це не моя родина. Ну, тобто моя, але я більше не відчуваю того, що колись, більше не трясуся над фотокартками, побудовою родоводу, бажанням зберегти все, що стосується роду і передати його далі. Раніше я була впевнена, що ніколи і нізащо не зміню прізвища при одруженні, максимум подвійне, а зараз тут відчуваю себе меншою чужинкою, ніж в рідному домі. Какаші, розумієш, насправді, я тут себе взагалі не відчуваю чужинкою.
• Здається, Наруто… чи не він… колись сказав, що дім там, де на тебе хтось чекає.
• По-справжньому чекає. Це важливе уточнення, але я скажу, що дім там, де тобі добре.
• І це не завжди місце.
• Не завжди. Але я знаю, що тут я чужа.
• Це не так.
• Какаші… Це не моя земля, це не мій світ, не…
• Не? Не твої люди?
• Нарешті мої люди.
• То, що тобі ще треба?
• Не хочу відчувати себе зрадницею. Хочу знати, що я справді причетна до вашого світу, – пауза, – по цей бік Хребту Мороку.

Якийсь смуток посилився в очах Какаші.

• Ти можеш пустити своє коріння в клані. Стати повноцінним його членом. Одружитися, народити щенят, отримати нінкена.
• Ти цього хочеш?
• Звісно ні, але якщо це зробить тебе щасливішою…
• Не зробить. Я вже відмовилася і моє рішення не обговорюється. Почув мене, Хатаке Какаші?
• Не дивись на мене таким суворим поглядом, мені вже холодно.
• Ну, то вкрийся більше.

Какаші не зміг стримати сміх.

• Моя мама була Інузука.
• Що? – неймовірно здивувалася Тейваз від почутого, аж серце тьохнуло. – Ти не казав!
• Якось не доводилося.
• Але я ніколи не бачила, щоб ти використовував їхні техніки. А нінкени, вони їх?
• Ні, мамині. Ну, мама здобула цю Техніку Виклику для Листя. Самостійно. На зло старійшинам із клану, які відібрали в неї собаку і… Знаєш, нінкени Інузука дуже віддані, іншим служити не будуть. Старійшини її вбили.
• Хворі виродки.
• В день маминого весілля.
• В мене немає епітета для них більше.
• На жаль, деякі наші клани аж занадто тримаються за свої давно застарілі та хворі традиції.
• Ти про Х’юґа?
• І про них також.
• А техніки Інузука? Мама їх тебе навчала?
• Я їх не знаю. Мама померла занадто рано, я погано її пам’ятаю, правильніше сказати, я її геть не пам’ятаю. А техніки, я би міг їх скопіювати за допомогою доуджутсу, але знаєш, та пішли вони, ці кляті старі і техніки їхні пішли.

Какаші пильно подивився на Тейваз, а потім додав:

• Та і всі, хто її знали, звісно ж і батько, казали, що вона одразу після весілля, як випалила із свого життя своє попереднє прізвище, ніколи більше не носила герб клану і стала Хатаке від самих кісток. Вона казала, що іншої родини в неї немає, і не було, що Хатаке – це і є її дім. А любов до собак – те єдине, що мама не змогла перебороти. Це, певно, одна така техніка Інузука, яка передається з кров’ю від народження і гине лише після смерті носія, а то і не зникає зовсім.
• Какаші?
• Що, незграбо?
• Тільки не кажи, що ми родичі.
• З Ханою тебе це щось не сильно бентежило.
• Хатаке. – суворий погляд.
• Ні. Не маємо. Мама з Цуме були якоюсь ріднею, але не близькою, та, якщо хочеш, можеш сама в неї запитати.
• Ну, не брат ти мені і на тому досить. – перелякані очі, прикушена губа. – Не брат же?
• Не брат. Навіть не кузен. – «Як же хочеться знову вкусити ці вуста». – По очам твоїм бачу, що ти повіки вже ледь відкритими тримаєш, давай спати. Якщо хочеш, переляж на сусіднє ліжко, тобі буде так зручніше, але залишся цю ніч зі мною, добре?
• А ти мене обов’язково розбудиш зранку, щоб я встигла втекти звідси? Ти ж хворий на голову жайворонок, ти точно прокинешся чи не раніше сонця.
• Не переживай, я не дозволю тебе нікому тут вбити. Все буде добре.
• Добре. – втомлена посмішка. – Але… але я… О! Я здвину ліжка, пам’ятаєш, як тоді?
• Коли я здвинув в готелі ліжка, але ти все одно спала на моєму? Я б навіть сказав, на мені?
• Не було такого.
• Було, Тейваз, було.
• Не було. – обурилася характерниця. – Але зажди, зараз я здвину.

Тейваз сіла на ліжко, спиною до Какаші, аби встати, але він миттєво згріб її в обійми, не даючи цього зробити, та вклав біля себе, цілуючи ззаду в шию.

• Що ти робиш?
• Якщо я тобі не заважатиму, то просто спи поруч, ти ж і так залізеш уві сні до мене.

Тейваз хотіла заперечити, але було важко говорити, не те, що думати, коли його губи торкалися її шиї.

• Це я тобі заважатиму. Ти хворий і тобі треба зручно та міцно спати.
• Міцніше, ніж поруч з тобою і бути не може. Як і зручніше.
• Какаші, я серйозно.
• Я теж.
• Какаші.
• Що? – запитав він та провів кінчиком язика по її шиї, а потім прийнявся покусувати вухо.
• Що. Ти. Робиш?
• Мені припинити?
• Ні в якому разі, але що ти, з біса, робиш, хворе ти та немічне нещастя?
• Знущаюся. – самовдоволено відповів Какаші та знову почав цілувати шию, паралельно запустивши одну руку під футболку та стиснувши груди.
• Ха… таке…
• Не бійся, це все на що я поки здатен. – почула Тейваз біля свого вуха та відчула тепле дихання поруч із ним.
• Знущатися?
• Над нами обома.
• Ненавиджу тебе. – прошепотіла Тейваз голосом, що тремтів.
• Я знаю, а тепер засинай. – відповів Какаші, залишивши руку на грудях, а підборіддя поклавши на плече характерниці. – Я все чудово знаю.

Він і справді прокинувся раніше за неї. Як завжди. Поцілував її в плече, а тоді поправив ковдру та спробував дотягнутися до книжки так, аби не рухати лівою рукою, яка була повністю в полоні Тейваз. Какаші це вдалося, але розкривши книжку, він не зміг на ній зосередитися, натомість задивився на характерницю, що мирно сопіла в нього під боком та задумався сам не розуміючи про що саме.

• З якого переляку Акацукі себе розкривати? – в пам’яті Какаші почали з’являтися уривки першої приватної розмови з Джірая після його повернення до Листя. – Що вони задумали?
• Ось цього я не знаю. Спробую дізнатися ще про що-небудь. – раптом Джірая перекинув ще одну чарку, а тоді хтиво посміхнувся. – Какаші, краще розкажи, що у тебе відбулося за ці два з половиною роки.
• Е?
• Ти змінився. – не переставав посміхатися Джірая.
• Хіба? Ну, я не був нянькою так довго, що певно добряче відпочив.
• Нічого подібного, – Джірая відкинувся на спинку лавки, – ти світишся, мов дитя, мов твоя ноша на плечах стала в половину легшою.

Какаші вкрився легким рум’янцем та всміхнувся.

• Ну, моя команда знову при мені, ношу і справді легше нести.
• От, жук. – ще одна чарка. – Ти виглядаєш так, немов я не єдину книжку тобі привіз, а цілу нову серію.

Очі Какаші запалали вогнем, сильнішим, ніж всі відомі світові маяки.

• Ооооо. Це було б неймовірно.
• Хто вона?
• Е?
• Він?
• Джірая-сама, я взагалі не розумію про що ви. – Какаші спробував сховати ніяковіння за чаркою.
• Ні, точно саме вона. – Джірая нахилився через стіл до Какаші та прошепотів йому на вухо. – А ще від тебе пахне щастям, – пауза, – та жінкою.

Саке Какаші, яке він тільки встиг відсьорбнути, полилося на стіл та на все довкола, а Джірая лише розреготався.

• Пахне щастям та жінкою. – повторив пошепки Какаші слова вчителя свого вчителя та поцілував Тейваз в тім’ячко, на що та лише пробурмотіла щось нерозбірливе, крізь сон.
• Доброг…

До палати увійшла Цунаде, її рот так і залишився у відкритому стані на пару секунд.

• Хатаке?
• Цунаде-сама? – якомога ніжніше всміхнувся Какаші, а потім приклав вказівний палець до вуст.
• Серйозно? – очманіла Хокаґе, але таки знизила голос, поки оглядала Какаші та пояснювала йому все про його стан й рекомендації.

• Не очікував Вас сьогодні побачити, ще й з самого ранку. – промовив Какаші, стоячи біля ліжка, коли вони закінчили
• Та я бачу. – Цунаде кивнула на все ще сплячу характерницю. – Але я все ж рада, що Тейваз нарешті висипається.
• Ви про що, П’ята? – щиро здивувався Какаші.
• Ти не знаєш? Ви майже два роки працювали разом. Така неуважність не властива тобі, Какаші.
• Про що я не знаю? – він подивився на Тейваз, а потім знову на Цунаде.
• В неї багато років проблеми зі сном, а такого міцного взагалі давно не було. Тейваз постійно просила мене чи Сакуру готувати їй ліки, щоб поспати хоча б між місіями, але вони перестали діяти. Абсолютно всі. Тейваз просила збільшити дозу, та я послала її під три чорти, вона і перестала з цим звертатися. Я просто більше не знала, як їй допомогти.
• Я скільки разів бував з нею на місіях, ніколи такого не помічав. А зранку до неї добудитися гірше, ніж до Наруто.
• Он як? – Цунаде посміхнулася. – Бачу з тебе відмінні ліки.
• Е?
• Ну, бувай, таблеточко, зайду до тебе ближче до виписки.
• А раніше виписати ніяк? – майже стогнучи запитав Какаші. – Ви бачите, що я простояв весь медогляд без проблем і досі на ногах.
• Тебе вкласти? – мовила Цунаде, стоячи вже біля дверей.
• Ні, дякую. – згадав Какаші розповідь Джіраї.
• Теж так думаю.

Цунаде зібралася вже виходити, але потім їй на око потрапила красномовна упаковка з-під їжі в кошику для сміття.

• Хатаке Какаші, це що, Якініку К’ю?!
• Я НЕ ЇВ! – з піднятими догори долонями, моментально відрубав хворий.
• Уб’ю вас обох, якщо ще раз побачу. – демонічний погляд, гуркіт дверима, Хокаґе покинула палату.

Від шуму нарешті прокинулася Тейваз і побачила, наскільки сонячне проміння заливає кімнату.

• Какаші?! – вона скочила на ноги, озирнулася в пошуках свого одягу, що акуратно складеним лежав на сусідньому ліжку, та почала швидко одягатися. – Я ж тебе просила! Ти ж обіцяв!
• Насправді не обіцяв.

Він підійшов та обійняв ззаду, саме коли Тейваз намагалася знайти, куди поділа шаблю.

• Ти не брала її з собою. – він вже знав кожен її рух, кожен погляд, тон. – Свій кривий клинок.
• Я колись всаджу його в тебе за таке.
• Не правда.

Какаші хотів розвернути Тейваз до себе, але саме в цей момент в нього запаморочилося в голові і підкосилися ноги.

• Тримаю. – характерниця сама миттєво розвернулася до нього і встигла зловити.
• В тебе занадто зараз переляканий погляд. – слабко посміхнувся Какаші.
• Дійсно, з чого б це. – зіронізувала Тейваз, поки вкладала його назад у ліжко. – Я мушу йти, обіцяла допомогти зі звітами.

Відповіла характерниця, нависаючи над Какаші.

• А як же ранкові ліки?
• Прийде медсестра і видасть їх тобі.
• Я це запишу. – хитро всміхнувся Какаші.
• Стоп! Це про які ще такі ліки мова?
• Один маленький поцілунок.

Тейваз звела брови, а потім одягла на Какаші маску.

• Е ні, ранковий душ в мене точно в пріоритеті над тобою і тим паче ранковими поцілунками, Хатаке.
• От того я і вважав, що ти таки стовідсотково втопилася в річці.

Тейваз лише захитала головою зі сторони в сторону, посміхаючись, та вистрибнула у вікно.

• Двері… для кого? – запитав у порожнечі шинобі в масці.

Лютий.

Проводилися чергові іспити на чуніна та

відбулася довгоочікувана зустріч із Саске.

Тейваз саме обирала груші, коли до неї підбіг Кіба.

• Хей, привіт, сестричко?
• Привіт, розбишако.

Характерниця розплатилася з продавцем, розкуйовдила Кібі волосся і саме збиралася взяти пакети з продуктами, як Кіба вирвав їх в неї з-під самого носа і вони пішли в напрямку дому Тейваз.

• А ти не покидаєш надії?
• А то! Тим паче після того, як ви з Ханою розійшлися.
• Дурник.
• Ти до нас так і не зайшла після повернення, а скільки вже днів минуло.
• Вибач, я обов’язково надолужу, просто поки маю вихідні, хочу…

Тейваз запнулася. Вона не знала, що їй сказати, а тим паче Кібі, а тим паче братові Хани.

• Хочеш більше часу провести біля хворого вчителя Какаші?
• Що ти? – вона злякалася, залилася фарбою та зупинилася.
• І ці ж всі фрукти для нього? Соки йому робиш?
• Як ти?
• Не пригадую, щоб ти для себе так хоч колись старалася. Лише для когось.
• Чому ти?
• Що таке, сестричко, в тебе ліміт слів вичерпано і тепер обмеження по кількості на речення? – Кіба засміявся. – Та все нормально, – він взяв пакети однією рукою, а вільною ляснув її по плечу, – все нормально. Чи ти думала, що я тебе зненавиджу за Хану? – знову розсміявся.
• Що? Е?! Що за натяки? До чого тут Хана? – але вона і справді цього боялася. – Ми з Какаші просто друзі, він мій командир, я хочу йому допомогти. Хіба ви з Ханою не тинялися біля мене, коли я відлежувалася на лікарняному ліжку? Та і їжа в лікарні просто жахлива. Мене тоді постійно пані Нара підгодовувала, а в Какаші… – пауза, – а в Какаші нікого немає.
• В нього є ми.
• І я про це ж.
• Добре, певно мені і справді здалося. Що ж, тоді Шіно винен мені гроші!

Тейваз випала на місці.

• А в цьому селищі можуть жити без тоталізаторів?
• Коли наша Хокаґе Легендарна Невдаха?
• Дивись частіше за спину, коли говориш.
• Га?! – Кіба моментально розвернувся, але не побачив там Цунаде. – Дуже смішно.
• Трішки. – всміхнулася Тейваз. – До речі, бачилася я з вашим Наруто.

Вони продовжили ходу.

• Співчуваю.
• Та перестань ти. Він своєрідний, але доволі милий.
• І ти туди ж… – Кіба закотив очі і ледь не спіткнувся об каміння під ногами.
• І куди ж я?
• Та возитеся з цим Наруто, он Хіната, як і малою, тільки побачила його, так одразу втратила свідомість від почуттів, що її переповнюють. Пф.
• О, Неджі! – характерниця привітно усміхнулася Неджі, що саме вийшов зі спини Кіби.
• Тейваз-сан. – він вклонився та пришвидшився.
• А зі мною навіть не привітаєшся? – кинув йому у спину Кіба.
• Вибач. – Неджі лише на мить розвернувся. – Я згадав, що мушу дещо зробити. Вибач.
• Що це з ним?
• Не знаю… – спохмурнів Кіба.

Какаші, лежачи на ліжку, відклав другий том «Прийди, прийди рай» та поглянув на Тейваз, що саме сиділа на підвіконні та читала «Прийди, прийди тактика».

• Що? – запитала характерниця, коли відчула, що за нею шпигують.
• А точно і цього разу без нормальної їжі?
• Точно. – не відриваючись від книжки, відповіла Тейваз.
• Та хоча б салат, я тільки за.
• Потерпи, не довго залишилося.
• Та я наче вже не збираюся на той світ, але з таким харчуванням, знаєш, ну, точно не довго лишилося.
• Хатаке…
• Я тобі це пригадаю.
• О, – нарешті вона поглянула на нього, – невже ти таки провідаєш мене в лікарні?
• До смерті згадуватимеш?
• Так. – мов янгол, посміхнулася Тейваз.
• Добре, аби тільки не потрапила сюди знову. А взагалі, я не це хотів запитати, ти просто явно про щось задумалася.
• Га?
• Ти занадто довго, навіть для тебе, – його спалили поглядом, – затрималася на одній і тій самій сторінці. Що там такого тебе зацікавило?
• Джірая.
• Е?
• Яка різниця між 愛 та 恋?

Какаші почервонів.

• Я знаю, що і «ай» і «кої» означають «люблю», як в значенні прямому, так і «кохаю». Знаю, але не розумію і знаю, що це не синоніми. Чи таки синоніми?

«І як в неї не виникає питань, звідки вона взагалі мову нашу знає? Хіба в її пам’яті ні згадки більше про Самуїакі? Але краще не питати…»

• Ти використовуєш «кої», коли хочеш сказати, що тебе вабить до людини, що ти її… кхм… хочеш, що ти в неї закоханий, що тобі з нею добре та, навіть, ти хочеш з нею будувати стосунки. «Кої» – це про першу любов, про розбите серце, це щось егоїстичне, бо ти хочеш володіти цією людиною, або щось приземлене, як любовний лист. Саме ця форма є доволі поширеною у використанні.
• А «ай»?
• Айшітеру. – промовив Какаші і до непристойності довго та пильно поглянув на Тейваз. – Я люблю тебе. Щиро, безмірно, безумовно, глибоко, безкорисливо, нічого не вимагаючи у відповідь. – проговорив він на одному подиху, а потім додав, все ще не відводячи погляду. – Я справді тебе люблю.

Тепер зашарілася Тейваз і їй чомусь стало дуже боляче. Боляче від розуміння, що ці слова були просто відповіддю на її запитання. Характерниця на мить відвела очі до вікна, проковтнула гіркоту, а потім з посмішкою поглянула на Какаші.

• В нашій мові теж є два слова – це «люблю» і «кохаю». І якщо любити ти можеш, як рамен, так і людину, то кохати лише того, з ким бачиш своє життя. Це ж воно?
• Хм, не думаю. Якщо саме так, то ні. Чи можеш ти кохати свою країну?
• Нуу, я звісно бачила шикарні гуманізації та і чорноземи в нас родючі, тільки так їбанутих чоловіків по-сусідству і ваблять, але ні, не можеш.
• А «ай» – майже не говорять, доволі сакральна форма. Це про любов до країни, до людей, в сенсі віддавати всього себе їм на поміч, це про любов матері до дітей, до бога. Це щось священне, як справжня любов між чоловіком та дружиною. Чиста любов.
• Але ж в Джіраї герой неодружений?

Какаші посміхнувся.

• То от що тебе здивувало?
• Так, я підсвідомо це так і відчувала, але не могла знайти за що вхопитися.
• Чому?
• Бо виходячи з того, що я чула про Джіраю, я не чекала від нього історії про чисті почуття. Джірая і справжнє кохання – ну, звісно, аякже.

Какаші поклав книжку на тумбочку та відсунувся.

• Йди до мене. – мовив він, погладжуючи місце поряд із собою і Тейваз послухалася, сівши до нього в обійми. – Що ти знаєш про нього і Цунаде?
• Га?

Тейваз здивовано поглянула на Какаші, який ніжно їй посміхався, та подумала, перш ніж відповідати.

• Ну, що вони легендарні санніни, колись були в одній команді, разом з тим, кого просто не переварює Ґенма, прославилися на Другій світовій війні шінобі, а потім їх шляхи розійшлися.
• Він закоханий в Цунаде з самого дитинства, але що він, що Цунаде прекрасно знають, що він не здатен до «ай», лише «кої», тому його і не було поруч в тяжкі моменти її життя, Джірая не може любити жінку в депресії, не здатен на жертовність поза полем битви.
• Ну, я про що й кажу!
• Але це не означає, що він не може мріяти про справжнє, чисте кохання і не жалкує, що не здатен дати його Цунаде. Що в книжках, що в житті, він змінює жінку за жінкою, не в змозі напитися ними чи хоча б розгледіти їхні обличчя, бо в кожному з них шукає те саме одне заповітне, яке виходить знайти лише на мить, через свого персонажа. Але це ілюзія, вона не має права на існування, тому і в наступній книжці, буде наступна жінка.
• Але в попередніх я не пам’ятаю такої форми…
• Ну, хто знає, як Джірая завершить свій цикл і що він задумав на майбутнє. Як напише наступну, тоді і повернемося до цієї розмови, добре, незграбо? – Какаші зарився носом в її розплетене волосся. – Але якщо про все, що я тобі розповів, дізнається П’ята, вона живого місця на мені не залишить.

Не встигла Тейваз нічого відповісти, як вже лежала на спині, а Какаші нависав над нею, обпершись на руки, зігнуті в ліктях, по бокам від неї.

• Що ти робиш, хворий?
• Ем? Нічого. – хитро всміхнувся Какаші, а тоді прийнявся цілувати шию характерниці.
• Какаші..? Сюди можуть увійти будь-якої хвилини.
• Ну, та й що? – він перекинув всю опору на ліву руку, а долоню правої запустив під футболку, почавши ніжно стискати груди характерниці і продовжуючи цілувати шию.
• Какаші… – ледь прошепотіла Тейваз.
• Мені припинити?
• Так, дурник, ти хворий. – вона схопила Какаші за волосся, змушуючи відірватися і поглянути на неї. – Тобі не можна перенапружуватися.
• Це єдина для тебе причина, аби я зупинився?
• Угу. Ще пару днів рідкої дієти, виписка, а тоді повернемося до того, на чому зупинилися.
• Ну, знаєш, я почуваю себе зараз сповненим сил і, крім того, згадав дещо з книжки Джіраї, що свого роду, теж підходить мені для рідкої дієти.

Тейваз не одразу зрозуміла.

• Хатаке Какаші, та ти точно збоченець!

Тейваз засміялася і саме в цей момент Какаші не втримався й звалився на неї.

• Добре, – прошепотів він, голосом повним приниження, десь біля її шиї, коли витягнув руку з-під футболки, – ти таки права, слабкість все ж все ще бере гору наді мною.
• Нічого, – Тейваз почала гладити його по голові та по спині, – можеш полежати так, мені подобається.

Какаші вкусив Тейваз за шию, а потім запустив руки під неї та одним рухом зміг поміняти їх місцями.

• Кажеш сил немає?
• Кажу.

Какаші, поклавши руку їй на потилицю, змусив нахилитися до його вуст і заволодіти ними.

• Дурник. – ледь промовила Тейваз.
• Я знаю.

***

• Що? – Какаші не міг взагалі повірити почутому, навіть припустити подібного. – Вони знайшли Саске? – пауза. – Але ж, їхньої місією було…
• Правильно. Їхньою місією було схопити шпигуна, підісланого Сасорі до Орочімару і доставити його в Листя. Метою було добути інформацію про Саске та Орочімару, але…

Джірая продовжував свою розповідь, поки Какаші все ще намагався збагнути почуте.

• Там вони і зіштовхнулися із Саске, зав’язався бій.
• І що сталося? – поки Какаші слухав про місію, здавалося, що він і забув геть, що її учасники повернулися до Листя живими та цілими.
• Саске став доволі сильним. – немов з поразкою в голосі відповів Джірая. – В Наруто не було шансів проти нього.
• Зрозуміло… – похилив голову Какаші.
• Ти не переймайся так щодо цього, Наруто не зміг битися на повну силу, оскільки був поранений через Дев’ятихвостого.
• Та ні, – перебив Какаші, – я не хвилююся через це. Я вже здогадувався, що Саске мав стати сильнішим за Наруто, а тепер, коли він усвідомив різницю між собою і Саске, у нього з’явиться більше завзятості на тренуваннях, адже так?

 

Джірая всміхнувся у відповідь на підсумок Какаші.

• Хм, мабуть ти правий.
• В будь-якому разі, будемо радіти, що вони всі повернулися живими і здоровими. – прийшов до тями, після новини, Какаші та поглянув на сині, схожі на ромашки, квіти, що ніжилися під сонячним промінням на підвіконні.

Це єдина молитва, яку так багато років він мав, щоб його друзі були живими та здоровими. Від всіх інших бажань, він давно відрікся, думав, що відрікся.

З карнизу до небес піднялися птахи, гучно затріпотівши крилами. Какаші з Джіраєю одночасно подивилися у вікно, останній посміхнувся.

 

• Чуєш, – звернувся, мов сам до себе, Какаші, – невдахо, може ти таки вже зайдеш до нас. Тут краще чутно.

За секунду характерниця вже була в палаті, з легким рум’янцем на щоках, через те, що її було розсекречено.

• Джірая-сама, це Тейваз з клану Інузука, ми з нею майже два роки провели пліч-о-пліч, – старий відлюдник не міг не помітити, з якою теплотою в голосі промовляв ці слова Какаші, – Тейваз, це пан Джірая, я тобі про нього розповідав.

Джірая розвернувся до новоприбулої, яка саме протягнула йому руку.

• Скажи «курлик», дівчино.
• Га? – Тейваз в мить відсмикнула долоню. – Дуже смішно.

Джірая ж лише усміхнувся та потягнувся, аби взяти та поцілувати руку характерниці.

• Е, ні! – крок назад, а потім рівно протягнута рука. – Давайте без цього, зі мною можна і нормально привітатися, як з рівнею.

Какаші дещо здивувався ситуації, свідком якої став.

• Хм.

Джірая знову всміхнувся, але тепер самим лише кутиком губ, а тоді міцно потис руку характерниці, уважно поглянувши їй в очі. Тейваз, в свою чергу, не збиралася вступати йому ні в силі рукостискання, ні в пильності погляду. Здавалося, лише Какаші не розумів, що тут відбувається.

• Щось я тебе тут раніше не бачив. – все ще стискає, все ще дивиться. – А я б не упустив такої краси.
• То, виходить, я щасливиця.

Джірая лише розреготався, схопившись обома руками за живіт, а Тейваз намагалася не видати наскільки в неї тепер болить долоня.

• Добре, – нарешті заспокоївся Джірая, – залишу вас вдвох, а в мене ще справи в селищі.
• Це ж які? – поцікавився Какаші.
• Шпаківні перевірити бажаю. – підморгнув Джірая і зник, через вікно, а характерниця встигла лише закотити очі.
• Я говорила з Цунаде, – сказала Тейваз, сідаючи до Какаші спиною, а він пригорнув її до себе, – вона розповіла дещо цікаве, точніше передала слова Сакури.
• Гм?
• Сакура сказала, що під час місії, Саске збагачував блискавкою весь свій клинок, а потім, немов пропустив чідорі, крізь все своє тіло. Його тіло буквально було вкрите чакрою у формі сотні розрядів, як тоді в мене, розумієш?
• Сподіваюся, що ні…
• Але його тіло залишалося неушкодженим абсолютно, не те, що в мене, але, якщо в мене виходить збагачувати шаблю, то може вийти і все тіло, тільки не за допомогою сил природи, а за допомогою чакри, і тоді я матиму абсолютно безпечну та легку, але сильну й корисну, версію Режиму Бога!

Тейваз розвернула голову, аби поглянути на Какаші.

• Ти не виглядаєш радим це почути.
• А ти чомусь виглядаєш.
• В сенсі?! – характерниця скочила та сіла на коліна навпроти Какаші, залишаючись на ліжку.
• Ти ж не знаєш, як він цього досяг. Ти маєш замало інформації про Орочімару і не можеш уявити, якими допитав той його піддавав, аби навчити такому.
• Га? – Тейваз не знала, що зараз в середині неї більше: обурення чи образи.
• Тейваз… – на видиху прошепотів Какаші.
• Та не прошу я тебе мене тренувати! – Тейваз відвернулася. – Я просто поділилася.
• Тейваз, – Какаші поклав свою долоню на її, вона не прибрала, – я ж нічого ще не встиг сказати…
• Встиг, – перебила характерниця, – «Сподіваюся, що ні». Те, що я не зреагувала, не означає, що не почула.
• Я просто хвилююся за Саске, я не знаю, що йому довелося пережити, аби цього навчитися і просто не хочу, аби ти ходила наосліп. Я того не вмію, що бачила Сакура. Марний з мене вчитель вийшов.
• Маніпулятор ти хріновий.
• Гм?
• Пробач.
• А? – здивувався Какаші.

Тейваз кинулася до нього і обійняла, а потім поцілувала вище маски в щоку та провела рукою.

• Я просто відчуваю себе порожнім місцем в бою, коли погода прекрасна.
• Це не правда. – Какаші знову розвернув її до себе спиною і приобійняв.
• Я хочу більшого.
• Чув, ти не сильно скаржишся на твої теперішні місії.

Тейваз засміялася.

• Ну, схоже Цунаде вирішила дати мені перепочити після такої довгої попередньої місії, назначаючи лише всі по Листю, а я і не проти. – вона відкинула голову на плече Какаші. – Я можу так бути поруч, поки тебе не випишуть.
• Схоже. – погодився Какаші, поцілувавши характерницю в тім’ячко. – «Або вона грає за нас. Аби лише не програла…»

***

• Отже, – мовив Какаші, спостерігаючи перед собою двох побитих хлопчаків та усміхнену Сакуру, – ти новачок у команді? Сай, правильно? Приємно познайомитися.
• Так, навзаєм.
• Сакуро, підійди. – після невеликої паузи, попросив Какаші і продовжив розмову, коли Сакура нахилилася до нього. – Я бачу в них свіжі сінці, знову побилися? Зрозуміло, для Наруто це нормально, але Сай…

• Ахг! – як від ошпареного відскочила Сакура від Какаші та ніяково і дещо перелякано заусміхалася. – А, нічого такого! І, якщо чесно, ми вже знайшли спільну мову.
• А, зрозуміло. – підіграв Какаші. – От і добре.

Сакура ще більш нервово засміялася, поглянувши на хлопців.

«Отже, це той самий легендарний Хатаке Какаші, про якого нам розповідали в Корені», – промайнуло в думках Сая, поки Сакура переживала, що отримає на горіхи, за те, що хлопці вже полускали їх у неї.

• Наруто..?

Сакура крадькома поглянула на друга, на що той кивнув і хотів було розповісти про Саске, але Какаші вже був готовий до цієї розмови.

• І що ти зібралася робити?

Ґенма непомітно підібрався до Тейваз зі спини, що саме збиралася стрибати на карниз лікарні.

• Не провідую Какаші – ти не задоволений, провідую – все одно. – відповіла Тейваз, піднімаючи пакунок з фруктами назад до рівня грудей.
• Люба, дивись, це вікно, через нього провітрюють, запускають сонячне проміння, а це, – він взяв її за плечі та розвернув в бік входу, – двері, в них заходять.
• Та сенс бути шінобі, якщо не користуватися швидшими рішеннями та привілеями?
• Бо це те, що я вмію найкраще. Єдине, що вмію. – Ґенма заліз в пакет та дістав яблуко. – Пішли, покажу тобі, що таке двері, заодно і товариша теж провідаю.

«Все, що я вмію…» – застрягло в голові характерниці.

• Нам просто треба стати сильнішими за дуже короткий час. – відповів Какаші, не відриваючись від книжки.
• Але як?! – Сакурі вривався вже терпець від такого спокою вчителя під час дуже важливої розмови.
• Гадаєте, я просто лежав у ліжку і нічого не робив?

За дверима палати почувся гучний сміх, який винуватцям не вдалося приховати за долонями. Какаші сильно почервонів, але швидко опанував себе та продовжив, немов нічого і не сталося, а його команда була так зайнята думками про Саске, що навіть і не помітила нічого.

• Ні, я думав. І в мене нарешті з’явилися деякі ідеї, але це тренування краще за все підходить для Наруто. Правильніше буде сказати, Наруто єдиний, хто для нього підходить.

Наруто в мить став серйозним та сконцентрованим, а його погляд говорив лише про рішучість в середині нього.

• Наруто, якщо це спрацює, ти можливо, навіть, перевершиш мене.
• Я?! – запала суцільна тиша, навіть в коридорі не було чутно ні шороху. – Перевершу ВАС?!
• Саме так. – все так само спокійно відповів Какаші.

Ґенма з Тейваз нарешті видихнули заспокоївшись і далі прийнялися підслуховувати.

• Дідько!
• Тихіше.
• Яблучка закінчилися. – сумно проскиглив Ґенма, кидаючи порожній пакет до сміттєвого кошика далі по коридору.
• Ну, нічого страшного, мав вже звикнути до голодування.
• Яка ти любляча дівчина.
• Я не дівчина. – геть почервоніла Тейваз.
• Е? Ааа… Отже хлопець.
• О, а ви що тут робите?

На поверсі з’явився Асума зі своєю командою, а Ґенма з Тейваз моментально поприкладали пальці до губ, наказуючи не шуміти.

• Якого? – скривився Асума.

• Дуже багато часу? – знову ледь не скиглячі, перепитав Наруто, а потім невміння чекати заволоділо його емоціями, мімікою та рухами. – АЛЕ В НАС НЕМАЄ ЧАСУ, АДЖЕ САСКЕ, ВІН ЖЕ…
• Заспокойся. – перебив розпач Наруто Какаші. – Я придумав, як це зробити, майже не втрачаючи ані хвилини.
• Як? – у хлопця перехопило подих.
• Ну, ми…

 

Раптово відкрилися двері і до палати влетіла ціла орда відвідувачів.

• Як справи, Какаші? – замість привітання, запитав Асума і після минулої прочуханки від медсестри, цього разу навіть без цигарки в роті.
• Вчителю, Асумо, – грізно зарепетувала Іно, стоячи трішки позаду, – могли і постукати спочатку.
• Привіт! – почувся за спини Асуми голос Чьооджі і всі переступили поріг по-черзі.
• Боже, Какаші, пробач! – мовила Тейваз, пробуючи відтягнути назад Шікамару. – Я намагалася їх змусити зачекати, доки ви не закінчите з командою.
• Та ну? Тепер підслуховування так називається? – здивувався Шікамару.
• Все добре, – Какаші всміхнувся та відклав книжку, – ми вже закінчили.

 

• ЯК ЦЕ ЗАКІНЧИЛИ?! – обурився Наруто.

Ґенма зайшов останнім, намагаючись зробити вигляд, що не причетний до цього балагану, закрив двері і став, обпершись на стіну.

• Кого я бачу! – всміхнувся Шікамару, максимально ігноруючи спроби Тейваз, яка вже і так здалася. – Це ж Наруто і Сакура. Ви вже завершили свою… – він в мить перемінився в обличчі, коли побачив Сая. – Ти той хлопець…

Тейваз одразу зацікавилася тим, що ж такого сталося, якщо навіть Чьооджі, судячи з виразу і його обличчя, не зміг також стримати злості, не те, що Шікамару.

• Хто? – Іно теж нічого не розуміла, як і чому на її щоках з’явився зрадливий рум’янець.

«І чому це мало статися саме сьогодні?.. – подумав Сай. – Гаразд, спокійно, почнемо із посмішки».

• Це ж ти, сестричко!
• Га? – одночасно здивувалися Какаші з Тейваз, поки Наруто вказував на неї пальцем.
• А що ви тут робите? Ви знаєте вчителя Какаші?
• Так, вона мені… – почав був Какаші, але характерниця його перебила.
• Його близький друг, – Тейваз протягнула руку Наруто, – приємно познайомитися знову.

Вони посміхнулися та потисли один одному руки.

• Я дуже радий, що у вчителя Какаші нарешті з’явився ще один друг!
• А я який радий… – пробурмотів собі під носа Какаші.
• А я втратив сенс слова «друг». – мовив Ґенма до Чьооджі.
• Гм? – не відриваючись від чіпсів, нічого не зрозумів хлопець.

«О, Хашірамо, – подумав Шікамару, – я навіть не хочу в це лізти. Хай розважаються, як забажають, аби тільки не вішалися».

 

• Ти почула теж саме, що і я? – звернулася Сакура пошепки до Іно.
• То вони не зустрічаються? – так само, ледь чутно, продовжила Іно на вухо до подруги. – Тейва-сан постійно купувала йому квіти.
• Я думала, зустрічаються.
• Але хтось з них чи обидва про те не знають?
• Або не хочуть афішувати?
• Якогось паршиво шифруються.
• А ще шінобі…
• Чуєш, щодо шінобі, а як тобі Сай? Він мені так Саске нагадує. – Іно почервоніла.
• Лише зовні, а в середині…
• А чому ви всі тут? – поцікавився Какаші, ще з легкою прикрістю в голосі. – Тут не місце для… для посиденьок.

• Так, – погодився Асума, – народ, йдіть за барбек’ю з Командою Какаші, я до вас приєднаюся пізніше.
• Єєєє! Барбек’ю! – не приховано зрадів Чьооджі.
• Умм, барбек’ю! – «Займу місце поруч із Саєм».
• Мені треба дещо обговорити з Какаші. – продовжив Асума. – Я плачу за барбек’ю, то ж жодних заперечень, гаразд?

Здається, лише один Наруто не був в захваті від почутого та моментально виник між вчителями, невгамовно жестикулюючи перед їхніми очима.

• Агов, зачекайте! А що, що ви хотіли сказати про тренування? Ну, про ці тренування?!
• А, точно, – награно задумався Какаші, – але ми це залишимо на потім.

Обуренню Наруто не було меж.

• На потім?! Я зараз хочу знати.
• Ну, – Какаші, немов невинний янгол, повернувся до читання, – ми не зможемо розпочати, доки я в лікарні і не поспішай так.

Щось не розбірливе у відповідь прогарчав Наруто і всіх змусили покинути палату.

• Стоп! – різко зупинилася Сакура в коридорі.
• Що таке? – поцікавилася Іно.
• А чого ви так реготали в коридорі, що аж вчитель Какаші залився фарбою, мов свіжопофарбований паркан?
• Га? – щиро не зрозуміла Іно, а ось Ґенма в цю мить знову розреготався та випадково випустив Тейваз зі своїх рук.
• Напевно, – задумалася Сакура, – я не хочу про це знати. Ходімо Іно. – смикнула вона подругу, що саме задивлялася на Сая.
• Та пусти ти мене! – Ґенма знову встиг схопити Тейваз та вчасно відтягнути від дверей. – Я взагалі ніяк не стосуюся барбек’ю!
• Тебе ж нормально попросили залишити їх вдвох. – мовив Ґенма, тримаючи Тейваз за талію зі спини, яка все не заспокоювалася і не помітила, як в коридорі стало пусто, а перед самим її носом захлопнулися двері.
• Мда, треш.

Ґенма відпустив Тейваз, як тільки зрозумів, що Шікамару вже ослухався прохання та, єдиний з друзів, повернувся до палати.

• Робіть, що хочете, а я всій час на дурниці витрачати не хочу. Якщо мене там щось стосуватиметься, перекажеш.
• Обійдешся, противний. – посміхнулася характерниця і поспішила за Шікамару.

• Інші селища теж готуються. – почав Асума.
• Отже, – спохмурнів Какаші, – це правда.
• Якщо вони полюють на звірів, обов’язково атакують і Листя, або іншим словом – Наруто.

Двері змусили розвернутися чоловіків до виходу.

• Не треба було мене виганяти, – до палати увійшов Шікамару, – я теж хочу знати про дії Акацукі. – він направився ближче до вчителів. – З Наруто все буде гаразд, так? Я маю на увазі, вони навіть викрали Ґаару, якщо…

Знову гуркіт.

• Про що пліткуєте, хлопчики? – увійшла характерниця та обперлася на, вже закриті, двері?
• Про дружбу. – занадто мило всміхнувся Какаші.
• Га? – дійсно не зрозуміла Тейваз, а Асума з Шікамару лише тихенько засміялися.
• Якщо вони прийдуть і за Наруто, – повернувся до теми розмови Шікамару, змусивши Какаші похилити голову, Тейваз же не змогла лишити це не поміченим, зрозумівши ще більше, наскільки його учні йому важливі, – то…
• То у нього не буде жодного шансу. – відповів Какаші, не чекаючи поки Шікамару закінчить.

Всі в палаті були неприємно шоковані почутим.

• Принаймні зараз – немає.

***

• Хм, – всміхнулася Цунаде, завершуючи з Сакурою огляд Какаші, – все гаразд! Завтра ми тебе випишемо.
• Схоже, я вам просто набрид уже в лікарні, так?

Пролунало жахливе хропіння, змусивши всіх подивитися на сусіднє ліжко.

• Ну, і це також. – погодилася Цунаде, не відводячи погляду від об’єкту шуму.
• Наруто в своєму репертуарі, – аж скривилася від злості Сакура, – він тут весь час крутиться, кажучи, що його тренування може розпочатися будь-якої миті.
• Я гадав, що зможу ще декілька днів полінуватися, – Какаші відвернувся до вікна, біля якого на тумбочці лежав його улюблений любовний роман, – тобто підлікуватися у себе вдома, але читати вже немає чого, тож можна вже почати його тренування.

 

До палати відкрилися двері.

• Привіт, хло… – характерниця з трьома паперовими склянками зайшла до палати і різко зупинилася. – Всім привіт. Сьогодні тут вже більше народу, ніж минулі дні.

Тейваз посміхнулася та підійшла ближче до ліжка Какаші.

• Ти ба! – театрально здивувалася Цунаде, після того, як уважно поглянула на палату. – Сьогодні ти навіть тут не ночувала, немов правила тобі нарешті писаними стали!
• Цунаде-сама… – присоромлено прошепотіла Тейваз.
• Ясно. – пирхнула Сакура, косячись на Наруто.
• Расенґан! – заволав він на всю палату, крізь сон, змусивши Тейваз навіть пролити на себе чай.

Сакура в одну секунду розвернулася в бік друга. Навіть в самих її кроках відчувалася вся лють, що зараз загрожувала на нього вилитися. Вона підійшла до ліжка Наруто і нахилилася над самим його вухом.

• АНУ, ПРОКИДАЙСЯ НАРУТО!

Подіяло моментально. Він сів на ліжко та повільно, повністю заспаний, поглянув на подругу.

• Яка ж ти дурепа.
• ШАНАРА!!! – заволала Сакура. – Якого біса?!
• Сакура?! – сон, як рукою зняло.
• Нехай ми, але ти можеш хоча б вчителю Какаші не заважати з його особистим життям, придурку!
• З яким ще особистим життям? – щиро не розуміючи перепитував Наруто, прикриваючись подушкою від ударів Сакури.

Тейваз в німому шоці спостерігала за дітьми, поки Цунаде розвернулася вже повністю до Какаші.

• І як тобі в цьому балагані жилося останні дні?
• Знаєте, аби я не був з ними обома в одній команді. Тоді можна пережити, а то вони мені щось якісь схожі…
• Ага, а я ледь тебе не прирекла, та перебинтований з Саєм вліз першим.
• Як тільки уявлю, скільки б мені влітало від Вас, через них, то аж одразу на пенсію хочеться.
• Подвійний удар. – посміхнулася Цунаде.

Тейваз теж вже стояла всміхаючись, аж поки до неї не дійшло.

• Так, СТОП! З ким з ними? Якщо Сакура з Наруто і так в одній команді!
• Я вас покину. Якщо доживеш до завтра, прийду аж виписувати вже.
• Какаші! – Тейваз все не могла дочекатися відповіді.
• Не залишайте мене з ними наодинці. – самими вустами прошепотів Какаші, але Цунаде лише помахала рукою та вийшла з палати.

***

Тейваз сиділа на столі біля рукомийника та доїдала желе.

• Як ти спромоглася вкрасти желе з лікарні?
• Я не крала, це ті, від яких ти відмовлявся, я просто їх не відносила назад, а випадково ховала по кишеням ііііі забувала.

Какаші пильно подивився на характерницю, а потім продовжив готувати вечерю.

• Добре, спитаю інакше, як ти взагалі спроможна їсти це желе?
• Відповім інакше, я взагалі не розумію, чому люди не люблять желе і постійно жаліються на нього в лікарнях. Додам навіть, що я ще й холодець люблю
• Що таке цей твій холо-щось?
• Як желе, тільки з м’ясом та часником.
• Ти точно збоченка.
• Це просто желе.
• Ти просто його їси перед вечерею, а воно солодке.
• Не будь занудою.

Тейваз нахилилася, відкрила дверцята столу та викинула коробочку з пластиковою ложечкою до смітнику.

• Не буду!

Не встигла характерниця підняти голову, як Какаші вже схопив її за стан однією рукою, притягнув до себе та взяв за стегна на руки.

• Здається, я падаю.
• Не впадеш. – тепер Какаші двома руками тримав Тейваз за сідниці, а вона руками та ногами обплела його.
• Тобі можна вже перенавантажуватися?
• Не ображай мене так.

Какаші відніс Тейваз до спальні.

• А ми сьогодні без вечері?
• Ти вже перекусила, а я, як ти там казала, мав звикнути до голодування?

Тейваз, сидячи на ліжку, почала роздягатися.

• Даси якусь зі своїх футболок?
• Ти заночуєш в мене? – Какаші аж сам здивувався тій надії в голосі.
• Еее, ні, розбійнику, я втечу посеред ночі до свого ліжечка, душу та гігієнічних засобів, просто в великій футболці буде зручніше валятися. Подивимося ту твою екранізацію?

Какаші почервонів, а потім дістав та подав характерниці футболку.

• Ну, – все ще червоний, – я думав ми не фільм дивитимемося. – прикусив від ніяковіння губу.
• Он як? – Тейваз, переодягнувшись, підійшла ближче до Какаші, тикнула його пальцем в груди та змусила впасти спиною на ліжко, звісивши частково ноги до підлоги. – А ти хіба вже повний сил чи геть не втомився на тренуванні з Наруто?

Какаші зачепив Тейваз ногою і змусив її сісти на нього зверху.

• Як ти зручно влаштувався.
• А то! – погодився Какаші, підсовуючи подушку під себе та залишаючи руки під головою.
• То як пройшло перше тренування з Наруто?
• Я дійсно був поганим вчителем і тепер хочу це надолужити. – щиро всміхнувся Какаші. – Він старається і я більше не збираюся його кидати напризволяще.
• Так, – теж всміхнулася Тейваз, – чула, що тепер в нього аж два вчителі одночасно.
• Щось в цьому роді, але завтра вже передбачую, як він буде незадоволено лементувати, що нам все ж доведеться переривати тренування, аби ходити на місії, бо робота – є робота.
• Бідося, прийдеш весь побитий.
• В тебе якесь занадто задоволене обличчя, коли ти це говориш.

Тейваз лише ширше всміхнулася.

• Нічого, як тільки дізнається, що це не місія з пошуку кота, а з порятунку якоїсь людини, то ще швидше за мене бігтиме, забувши про будь-які тренування.
• Цей ваш Наруто.
• Цей наш Наруто. – пауза. – Тейваз, залишся до ранку, як бувало ти лишалася в лікарні.
• У-у. – заперечно похитала головою характерниця, хоч насправді, в глибині душі, вона не просто хотіла залишитися на ніч, вона хотіла залишитися тут назавжди, але знала, що цього не буде, що цим, ними двома, вона вже точно не ризикуватиме. – Я ж вже сказала.
• Я куплю тобі десять зубних щіток.
• Дурник. – засміялася характерниця.

Какаші уважно подивився на Тейваз, посмішка зникла з його обличчя. Йому зараз було дуже страшно, неймовірно страшно, ще й ця її впертість щодо ночівлі, і якби Тейваз не сиділа на його ногах, то тремтіння колін було б неможливо сховати, але він таки вирішив наважитися поговорити на цю тему, сам вирішити це питання. І звичайно, цей крок, він би так й не спромігся зробити, якби не те зізнання Тейваз в лікарні, що змушувало Какаші більше схилятися до того, що характерниця знову заплуталася на стежинах життя, ніж до того, що він навіть подумки боявся припускати.

• До речі, незграбо, – Какаші витягнув подушку з-під голови і поцілив нею в Тейваз, а потім провів руками по її стегнам і не чекаючи, коли характерниця повністю прийде до тями, швидко підвівся, обійняв за спину і змусив впасти разом з ним на ліжко, цього разу вздовж нього – отже, кажеш, близький друг, так?

Тейваз залилася фарбою, легкий рум’янець також видавав і Какаші.

• А хіба ми не друзі? – їй дуже важко було дихати, думати та просто говорити так близько біля Какаші, що вже казати про теми, які змушували її серце битися, мов поневолена пташка в клітці.
• Друзі. – якомога спокійніше відповів Какаші.
• То може я забагато на себе взяла і ми не близькі?
• Дуже близькі. – її губи були так близько, а його мозок так далеко, але він знав, що мусить дійти до кінця, не піддаючись страхам та сумнівам по дорозі, а також і спокусі, але останній лише тимчасово. – Але хіба це все, Тейваз?

Вона думала, що її серце зараз зупиниться і можливо б, Какаші навіть би міг почути цей стукіт, якби сам не переживав би те саме.

• Скажи це ти, будь ласка. – Тейваз промовивши, рефлекторно відвернулася
• Подивись на мене. – вона послухалася, хоч очі і досі бігали. – Я думав, що ми стали парою з того самого моменту, з тієї самої ночі на кордоні з Країною Вітру.

Ось воно і зупинилося, її серце.

Тейваз схопила Какаші долонями за обличчя та прийнялася несамовито цілувати. Він спочатку відповідав, а потім, зібравши всі сили, змусив її відсторонитися. Какаші підвівся, вони тепер сиділи один до одного.

• Це не відповідь.
• Хіба? – вона хотіла знову кинутися цілувати його, але він не дав.
• Я хочу її саме почути.
• Какаші… Я… – Тейваз закрила очі. – Мені соромно. Мені важко говорити.
• Добре, я не хочу тебе змушувати, я дочекаюся. Скільки треба чекатиму.

Вона відкрила очі і побачила, що Какаші посміхається, але його голос, його погляд.

• Я, – Тейваз поглянула на стіну зліва, – я хочу бути твоєю дівчиною, тільки твоєю. – знову поспішає сказати, забуваючи навіть дихати. – Так, це Ґенма підслухав нашу з тобою сварку і розповів все Цунаде, так, це вона заборонила мені ходити на спеціалізовані місії, але я і так, поки була без тебе, давно прийняла рішення, що я на них і не збираюся повертатися. Мені все ж начхати чи будуть страждати інші, якщо так страждаєш ти.

Договоривши, Тейваз розвернулася назад та похилила голову на груди.

• Ти сказала більше, ніж я міг жадати. Ніж я заслуговую.

Тут Тейваз миттєво та злісно поглянула на Какаші.

• Я колись тебе все ж вдарю за подібні слова та думки.
• Ти і так мене постійно б’єш. – засміявся Какаші.
• По-справжньому вдарю, Хатаке Какаші.
• Не дивись на мене так, мені страшно.
• Дуже смішно.
• Ні, серйозно, не дивись.
• Бовдур.
• Незграба.

Тейваз штовхнула Какаші на спину, але він моментально назад піднявся та запустив руки їй під футболку, залишаючи їх на межі біля грудей.

• Можна?
• Ти ж знаєш, що тобі можна мене торкатися і не питаючи. Лише тобі.

Він повільно стис її груди.

• Але ж я не про торкатися…
• Та я це вже помітила, Хатаке. – ця її посмішка лише кутиком губ.

Він обійняв її спину своїми великими долонями.

• Тобі можна все. Тобі можна ніколи не питати, якщо буде щось не так, я одразу тобі про це скажу, але так, не бійся, тобі можна все.
• Все? – він спочатку намагався пристрасно та хтиво на неї подивитися, але через власне збудження, яке раптово збільшилося, коли він зняв з неї футболку, то почервонів мов школяр.
• Ну, – Тейваз нахилилася до його вуха, – крім тієї сцени з другої книжки в готелі.
• Яко… Аааа, оу. Кхм. – він ще більше почервонів.
• Це табу, Хатаке, а в усьому іншому, роби зі мною, що хочеш і коли хочеш, бо я хочу цього, про протилежне скажу прямо і одразу.
• О, Мудрецю, – він на мить подивився на стелю, – ну, чому я зараз за відчуттями втрачу свідомість від сорому? Я певно зараз геть червоний? Я ж маю бути зараз, як ці, довбані, головні персонажі, що героїчні та мужні в усьому.
• Не маєш. – Тейваз змусила тепер його поглянути на себе. – Крім того, ти щойно з лікарні, тому просто лежи. Добре? Довірся мені.
• Та в мене ж наче виходило, ну, бути – нервовий сміх, – зверху, а тепер, якихось два місяці розлуки і я вже…
• Все ще неймовірний, як і завжди?
• Тейваз, дякую тобі, але ж я бачу, що облажався по…
• Хатаке! – характерниця знову штрикнула його пальцем в груди. – Ти сам то навіть не сказав чи ти хочеш, чи можна?
• Я? – щиро здивувався та, навіть, розгубився Какаші. – А я що?
• А різниця яка? Чи ти питаєш лише через моє минуле?
• Ні… Я б і так, і так спитав.
• То різниця яка?

Какаші задумався і тепер не знав, що відповісти.

• Думаю, – нарешті він посміхнувся, знімаючи із себе гольф, – моя відповідь буде абсолютно аналогічна твоїй, включно з готелем.
• Розбійник. І дурник.

Тейваз в чергове штовхнула Какаші на ліжко та прийнялася цілувати його тіло, паралельно, повільно запускаючи руку в штани.

• Тейв…. – важкий видих. – Тейваз, друзі так не роблять.

У відповідь характерниця вкусила його за груди, а тоді прийнялася опускати з нього штани.

• Таки геть червоний.
• Тейваз! – Какаші закрив рукою очі та нервово засміявся. – Я зараз точно згорю від сорому.
• Або не від сорому.

Характерниця, поправивши білизну, повільно та тісно сіла зверху на Какаші і він аж прикусив вуста.

• Я все ж ще більше сумував за тобою, ніж думав до останнього.
• Десь я це вже чула і Какаші, – вона нахилилася до нього, схопивши за зап’ястки та розставила їх по сторонам від його голови, – як ти мене просиш не відводити погляд так і я тебе прошу не стримувати свій стогін, я хочу його почути.
• Так я ж шінобі, я маю бути тихим. – хитра посмішка, задоволене обличчя.
• Ти, секс-ніндзя, я хочу чути чи тобі подобається, я хочу, щоб ти повністю розслабився.

«Боже, і це кажу я… І як мені виходить поруч із ним бути нарешті невагомою?»

У відповідь Какаші лише затуманено кивнув, Тейваз вирівнялася, а він схопив її за стегна, стискаючи їх періодично, ловлячи її ритм та не приховуючи більше своїх відчуттів.

Березень.

Місія з захисту жриці Шіон.

Вона лежала на животі поруч із ним на ліжку, повністю гола, а він повністю щасливий. Тейваз вже давно заснула, а Какаші вже яку годину зациклився на одній й тій самій сторінці, не бачачи там ні слова та не перестаючи посміхатися.

Тейваз пробурмотіла щось нерозбірливе крізь сон, змусивши Какаші повернутися до реальності. Золоті проміння заходу вкривали її спину і Какаші теж вирішив її вкрити – спочатку плечі своїми поцілунками, а потім і всю ковдрою.

Какаші знав, що Тейваз знову розізлиться, що він її не розбудив, але він знову не пообіцяв їй цього зробити, викрутившись. Він не хотів, аби вона йшла додому, аби залишала його, він хотів, щоб вона сопіла поруч до самого ранку і він знав, що вона теж цього хоче, інакше б не йшов проти її волі, інакше б і вона сварилася не намагаючись сховати посмішку, і ловила б його на слові. Вона хоче бути тут, а він хоче її обіймів серед ночі, її тепла і він знає, що зробить все, аби і вона більше не боялася цього, не боялася ночувати в його ліжку, як в ті поодинокі рази на самому початку їхніх стосунків. У нього є стосунки і як так сталося, він не знав.

Він на світанку вирушає охороняти жрицю, а як повернеться, то обов’язково з Тейваз про все поговорить і скаже нарешті прямо чого хоче, чого насправді хоче, а зараз нехай просто спить. Поруч.

• Я люблю тебе, Хатаке.

Такий гучний удар в грудях, аж боляче стало, а потім серце немов і геть зупинилося. Какаші повільно поглянув на Тейваз, яка все ще міцно спала. Він і не помітив одразу, що зараз сильно прикусив свою губу, аби не посміхатися, як дурень.

Какаші відклав на тумбочку книжку і заліз під ковдру до характерниці, поцілував знову її плече та закрив очі. Він не скаже їй про це зранку, він хотів, аби вона сама наяву повторила йому ці слова. Він хотів чути їх від неї знову та знову і так до безкінечності.

---

Хатаке Какаші, Інузука Тейваз, Шірануї Ґенма, Інузука Кіба, Х’юґа Неджі, Нара Шікамару, Узумакі Наруто.

Акімічі Чьооджі, Джірая, Камізукі Ізумо, Майто Ґай, Рок Лі, Сай, Сарутобі Асума, Сенджу Цунаде, Тентен, Х’юґа Токума, Хаґане Котецу, Харуно Сакура, Шідзуне, Яманака Іно, Ямато (Тензо).

Абураме Шіно, Ґаара, Данзо, Інузука Хана, Інузука Цуме, Інузука Шьоошя, Курама, Мітокадо Хомура, Моріно Ібікі, Намікадзе Мінато, Нара Йошіно, Орочімару, Сасорі, Сенджу Хашірама, Темарі, Утатане Кохару, Учіха Саске, Х’юґа Хіната, Шіон, Чійо, Яманака Іноічі.

---

Продовження треду по фф: Твіттер.

Плейлист той самий.

Додати до улюблених