Том 1. Розділ 1. Перелом реальності

Частина 1

К417

Здрастуйте, дорогі пані та панове. Вас радий вітати неймовірний і водночас скромний Рудеус Грейрат. Навіть при всій величі, що збереглася в мені, я не полінувався і вирішив, що треба виконати обіцянку, дану Гіслен на моєму дні народження. Саме тому ми вирушили на галявину, яка була за містом.

Якщо ж вас цікавить, чи пішла з нами Еріс, то я відповім, що так. Більше того, вона невблаганно просила мене взяти її з собою, а я, як ви розумієте, не зміг відмовити молодій пані.

Навіщо ж мені розкривати перед вами всі подробиці? Краще самі на це подивіться.

– Еріс, Гіслен, – звернувся я до своїх супутників, – не могли б ви почекати кілька хвилин? Мені потрібно випробувати посох, а посля цього ми зможемо почати.

– Так, звісно! – відповіла на мою пропозицію молода Еріс, після чого на її більш-менш серйозному обличчі з’явилися нотки нетерпіння.

Після моїх слів мені відразу стало помітно, що Еріс прямо-таки розпирає від хвилювання – в очах горить вогонь очікування, тіло перебуває в постійному русі. Вона зовсім не схожа на Гіслен, яка спокійно спостерігає за тим, що відбувається.

Якщо тут вже така справа, не будемо зволікати і тягнути кота за причиндали! Приступаємо до тестування «Гордовитого Водяного Короля-Дракона».

– Думаю, що для початку підійде звичайна “Водна куля” – тихенько промовив я самому собі.

Щоб ви розуміли, “Водна куля” – це дуже просте у використанні заклинання, яке в умілих руках може справити на оточуючих колосальне враження. У моєму ж випадку вистачить і невеликої кульки. Ми ж все-таки не шоу тут влаштовуємо.

Сконцентрувавшись на кінчиках пальців, я швидко вдихнув, після чого відчув, як манна перейшла в посох і, – Боже! – миттєво перетворилася на блискучу водну сферу.

На своє виправдання скажу, що мене здивувало не те, що я створив її, а те, що це виявилося настільки просто! За допомогою палиці витрати манни скоротилися в кілька разів. Неймовірно! Я навіть мріяти не міг про такий прекрасний подарунок! Як, на вашу думку, я тепер повинен дякувати Еріс?!

– Ну, думаю, що можна приступати. – почав я, повернувшись до своїх уважних глядачів. – Кхм-кхм… Зараз Рудеус Грейрат продемонструє вам свою найсильнішу техніку! Ви дізнаєтесь, наскільки ж…

– Ну, починай вже, не зволікай! – перервала мій монолог Еріс, якій справді не сиділося на місці.

На жаль, ніхто і ніколи не зможе зрозуміти справжнього артиста. Так було і так завжди буде. Не важливо, наскільки добре ви намагатиметеся…

Втім, це не стосується мене. Я – звичайний середньостатистичний маг на побігеньках у юної леді. Так що не говоритиму зайвих слів і відразу перейду до справи.

– Добренько…

Я відразу ж встав у круту позу, від чого всі затамували подих. Навколо утворилася гробова тиша, від якої по моїй спині пробігли мурашки. Лише вітер час від часу дув у наш бік і мимоволі цю тишу переривав.

Через пару секунд я підняв посох над головою і почав тихо, майже напівпошепки, читати закляття. За мить мені вдалося відчути, як манна переходила від мене до «Гордовитого Короля». Поглянувши на небо, мені вдалося побачити, що хмари почали накопичуватися в одному місці. В цей же час бурхливий вітер подув з усіх боків, від чого моє волосся розтріпалося, а одяг почав шурхатися туди-сюди, відволікаючи мене і заважаючи зосередитися.

Так, продовжуючи читати закляття, я намагався якнайсильніше сконцентруватися на його силі. Через секунд п’ять навколо почувся грім, який свідчив про те, що незабаром заклинання буде завершено. Щойно я про це подумав, звідки не візьмись з величезною швидкістю в землю вдарила блакитна блискавка, залишивши при цьому невеликий слід у ґрунті.

Незабаром, як і очікувалося, з ями, що утворилася на місці удару, пішов світло-сірий дим, який свідчив про те, що все пройшло за моїм планом.

– Фух… Вийшло! – з легкістю видихнув я, плюхнувшись при цьому на м’яку мокру траву.

Навіть не думав, що все буде так легко. Чесно кажучи, у мене з’являлися деякі сумніви щодо того, станеться щось чи ні. Все-таки я вже давно не використовував настільки потужні та манновитратні закляття! А тут ще й треба було виправдати очікування Еріс та Гіслен. Сподіватимемося на те, що мені вдалося їх хоч трохи здивувати.

– Р… Ру-Рудеус, це було просто… Просто приголомшливо! Я навіть не могла подумати, що ти такий сильний! – почулося десь позаду.

Попри очікування, Еріс відразу ж похвалила мене. Від її веселих вигуків у моїй голові пролетіла одна думка: “Невже я справді настільки сильний?”. Ні, ні, ні. Та не може такого бути! Я вже давно зрозумів, що в будь-якому світі, чи то мій рідний, чи цей, – новий, – знайдеться людина, що здатніша чи розумніша за тебе в десять, а то й у двадцять разів. Еріс просто ще не бачила по-справжньому сильних магів, от і порівнювати нема з ким. Та й нехай. Я не проти. До того ж, ми всі й так знаємо, що вчитель Роксі сильніша і мудріша за всіх на світі!

– Роксі…

Вчитель… Де ж ви зараз? Бачила б ти, наскільки став дорослим твій учень!

Кхм… Я відволікся. Не час зараз думати про Божество. Натомість я міг би подивитися на реакцію нашої дорогої Гіслен…

– …!

Що? Та ви тільки гляньте на неї: хвіст трубою, обличчя завмерло. Невже все виявилося настільки погано? Ні, ні, ні, тільки не кажіть мені, що я зламав Гіслен!

– Гей, ти як?.. – запитав я в неї тремтячим голосом, піднявшись з трави.

Деякий час вона мовчала. Від цього я сильно напружився. Невже справді відключилася? Ну і ну, Гіслен, не лякай мене. Адже Саурос і стратити за таке може…

– Та все добре. Просто я не очікувала, що ти здатний на такі могутні трюки, – відповіла вона, посміхнувшись при цьому природною для неї посмішкою.

Фух! Я вже було подумав, що в неї мозок переклинило або ще гірше. Ніколи більше не буду заради розваги показувати це заклинання! Воно якось дивно діє на людей… Спочатку вчитель Роксі засумнівалася у своїй могутності, а тепер Гіслен гальмує. Дивне явище, чесно кажучи.

– Гей! Рудеус! – крикнула Еріс десь збоку. – Чи зможу я колись також?

Вона-то? Чи зможе? Навіть не знаю, що й відповідати. Я спочатку захотів сказати “так”, але різко передумав. Запаси манни Еріс надто мізерні – їй фаєрбол важко дається, а вона хоче навчитися «Грозовим хмарам».

Що ж за дилема така, а? Якщо збрешу, Еріс мені повірить і марно намагатиметься використовувати заклинання і врешті-решт впаде духом, а якщо скажу правду, можу отримати кілька точних ударів у щелепу. Хоча мені здається, що краще бути щирим. Як я пам’ятаю, є одне гарне прислів’я: “Краще гірка правда, ніж солодка брехня”. Тож… Будь, що буде!

– Вибач, але ні. Навіть для мене ця магія дуже манновитратна, а в тебе взагалі ніколи не вийде.

Можна було трохи поделікатніше, але й так зійде. Сподіватимемося, що Еріс не образиться через це на мене. Все-таки я не хотів її обдурити – це вже хороший привід, щоб мене не бити. Хоча, знаючи Еріс, мені здається, що небитим я звідси точно не піду.

– Блін, так нечесно!

Але, всупереч моїм очікуванням, вона лише образливо пирхнула і вирушила у бік міста. Мабуть, це не сильно її зачепило.

Хоча, мені здається, в глибині душі Еріс все розуміла… Ну, гаразд.

– Схоже, час повертатися, – тихо сказав я, повернувши голову до Гіслен, і попрямував за Еріс.

Частина 2

Ближче надвечір ми повернулися до будинку Бореасів. Гіслен, хоч я і намагався її зупинити, доповіла Сауросу про те, наскільки видовищним і колосальним було те заклинання. Дід зрозумів, що настав час мені зарплату підвищити і нарешті зробив це!

– Одна. Срібна. Монета… – тихо промовив я, перебуваючи у своїй кімнаті та оглядаючи монету з різних боків.

Все виявилося не настільки добре, як я очікував – старий зовсім погано оцінив мою силу. Проте гаразд, нехай їх і небагато, але гроші – це гроші. Я маю сказати спасибі за те, що мені вдалося отримати хоч щось. Якби не Гіслен, не було б ніякого збільшення… Треба буде колись їй віддячити за це.

– Ну і ну… Що ж мені тепер робити, га?

На завтрашній день я ніяких планів не робив, занять разом з Еріс у мене немає, жодних проблем не було помічено, моя допомога нікому не потрібна… Коротше кажучи, вихідний.

– Стоп! – вигукнув я, схопившись зі стільця, на якому сидів. – Вихідний?!

Якщо завтра вихідний, то… Ха, придумав! Та я просто геній! А чому б нам усім, – мені, Еріс і Гіслен, – не зробити собі невеликий відпочинок? Трохи розважитися, подуріти та чогось прикупити – це ж відмінні способи відволіктися від усієї цієї метушні. До того ж ми вже давно нормально не відпочивали. Вихідні, що відбуваються між нашими заняттями, майже не розслаблюють. Але завтрашній день має бути особливим! Я відчуваю… Ні! Я знаю це!

– О-хо-хо…

Так, Рудеусе, спокійно! Візьми себе в руки! Ти надто збуджений. Мені треба… Треба подихати свіжим повітрям, так! На вулиці сьогодні тепло, сонечко світить. Саме хороша погода, щоб трохи прогулятися. Так, так і зробимо – сходжу на ринок. Я якраз недавно думав, чого мені цікавого прикупити.
І з таким настроєм я просто таки вилетів з дому. Коли ж ваш покірний слуга опинився на вулиці, сонце засліпило мене на якусь мить, але незабаром очі звикли до яскравості і біле світло, що огорнуло мій погляд, зникло. Замість нього я зміг побачити жваву вулицю: всі навколо бігали сюди-туди – поспішали у своїх справах. Продавці зазивали покупців, якийсь чоловік упустив, мабуть, нещодавно куплену пляшку свіжого молока, поки недалеко від нього одна жінка пролила воду зі глека на сукню другою… Коротше кажучи, життя вирувало довкола.

Я, принагідно оглядаючись навколо, попрямував на ринок. Але побродивши там близько півгодини, нічого не зміг собі знайти. Причиною цього стало те, що все мені не підходило: то товар був зроблений з поганого матеріалу, то дуже дорогий. У деяких моментах я навіть подумував про те, щоб продати свого «Гордовитого Водяного Короля-Дракона» і купити щось по-справжньому варте, але цей варіант був мною відразу ж відкинутий. По-перше, це подарунок від Еріс, а якщо вона дізнається про те, що я його продав, не оминути лиха. По-друге, він ще може мені знадобитися. Ну, я на це сподіваюся…

Втім, мені вдалося придивитися до якоїсь дрібнички, але вона відразу ж була куплена іншим покупцем.

– Що ж таке, а…?

І так, блукаючи від лавки до лавки, я набрів на натовп чимось стривожених людей. Вони часто перемовлялися і не давали нікому пройти. Але, тому що я – дитина, мені якось вдалося крізь них проповзти. Зрозуміло, не без наслідків.

– Вибачте… Пробачте… Можна я… Ой.

Так, я наступив одному громилі на ногу. Той по-звірячому на мене подивився і його погляд здався мені таким жахливим, що я відчув, що готовий під землю провалитися, аби не дивитися в очі цьому чоловікові. Одного разу я навіть подумав, що доведеться з ним боротися, але попри все, він не сильно звернув на мене увагу і продовжив дивитися туди, куди дивився раніше. Я ж, як належить винуватцю, чемно вибачився і продовжив проповзати крізь натовп.

У той момент, чесно кажучи, мене не зовсім цікавило, чому вони тут зібралися. Та й взагалі це не моя справа! Якби в місті щось діялося, я дізнався б про це від Еріс або Гіслен.

– Фух…

Та… Бродив-бродив і нічого не знайшов. Мабуть, сьогодні просто не мій день. Гаразд, повертатимуся.

Частина 3

За десять хвилин я вже був на місці. Ніхто навіть не помітив мойого зникнення. Не знаю тепер, що й думати.

Ідучи до своєї кімнати, мені спало на думку, що треба розповісти все Еріс з Гіслен. Вони ж не знають, що завтра у нас буде вихідний. Так що я одразу ж розвернувся і попрямував на пошуки Еріс. Де вона, там і Гіслен. І на мій подив, це виявилося набагато простіше, ніж я очікував.

Проходячи повз старий хлів з сіном, де мені колись прописали кілька гарненьких ударів, звідкись неподалік почулися звуки бою. “Невже ворог?” – подумав я. Ні, не так. Звук більше схожий на тренування. Дерев’яні мечі. Ясно.

Через кілька секунд я зрозумів, що там відбувається, і попрямував на місце, звідки цей звук лунав. Прибувши туди, я зміг спостерігати бій двох прекрасних дівчат. Вони так граціозно парирували удари один одного, що на мить я навіть задивився, але, не встигнувши навіть початися, бій закінчився перемогою Гіслен.

– Дідько! – почулося з боку Еріс.

Чергова поразка, ха… Мабуть, прикро. Тренуйся, не тренуйся, а до рівня Гіслен тобі ще далеко, Еріс. Хоча, якби її віддали до школи фехтування, вона, напевно, стала б чудовим мечником. Втім, цьому не статися, Саурос і Філіп не дозволять. А Гіслен… Ну, вона навіть не намагатиметься їм суперечити, бо знає, чим усе це скінчиться. А саме – нічим. Еріс образиться на батьків і свого дідуся, а через деякий час заспокоїться.

Проте рано ще робити хоч якісь висновки, адже я навіть не впевнений, чи хоче Еріс взагалі до школи фехтування. Все-таки навчання для неї дається важко, та й з Гіслен вона не забажає розлучатися.

Хоча ні, я знову помиляюся, Еріс з легкістю все зможе запам’ятати. Адже у фехтуванні майже нічого вчитися. Потрібно лише розмахувати мечем та тіло тренувати. Так що треба буде якось підкинути Еріс таку ідею, може сподобається.

– О, Рудеусе! – прокричала Еріс, подивившись у мій бік.

Упс, мене спалили. Мабуть, ховатися за стіною було поганою витівкою. А якщо подумати, ні, це додало мені якогось шарму загадковості. Зі сторони спостерігати за боєм двох прекрасних дам – чи не в цьому щастя? Нехай і виглядає трохи моторошно, але я не бачу нічого поганого в таємному стеженні. Ох, сподіваюся, мені не за це дорікатимуть.

– О, а я саме вас шукав…

– Ти чому ні з того ні з цього пішов кудись, га? Я вже всюди тебе шукала! – сказала Еріс, прописавши мені не дуже сильного потиличника.

Мабуть, за мене переживали. Фух… Яке полегшення! Я вже подумав, що нікому не потрібен.

– Та я так… На ринок сходив, а-ха-ха-х, – відповів я, невпевнено посміюючись.

– А що ти взагалі тпм забув? – задала контр-питання Еріс.

Але й пристала. Невже так цікаво? Втім, мені нема чого приховувати. Так. Скажу все як є. “Просто гуляв, хотів щось купити”.

– Я просто гуляв і хотів…

– Гаразд, не важливо, – перебила мене Еріс і повернула голову до підходячої Гіслен.

Оце так гадство! Як вона сміє мене перебивати? Я навіть не встиг доказати. Невихована дівка! Якби поряд не було Гіслен, я б таке влаштував…

– Рудеусе, ти не помічав нічого дивного, коли гуляв ринком? – несподівано запитала Еріс.

– Дивного?.. Ну, думаю, натовп людей, який заважав мені пройти. Більше нічого, – відповів я, приставивши руку до підборіддя і підперши її іншою.

– Зрозуміло. А дідусь розповідав тобі про кристал, що висить невисоко над землею?

Кристал. Ну, пригадую. Була така справа. Тоді ще Саурос кішку-покоївку оприбуткував, кхм…

– Так, він якось говорив про це, але яке це має значення…

– Кристал тріснув. – різко перервала мене Гіслен, яка весь цей час мовчала.

– Нещодавно якийсь п’яниця помітив, що з кристала йде дивне світло. Придивившись, він побачив тріщину, хоч і невелику. Усі стривожилися, бо ніхто не знає, що там може бути.

– А якщо кристал трісне, те, що в ньому знаходиться, вибереться назовні. Зрозуміло… – доповнив я.

Але ж і справді, що може зберігатися в таких речах? Різні небезпечні знаряддя, заклинання чи монстри? Якась людина, яка запечатала себе? Не зрозуміло… Проте одне я знаю напевно – це не добре. Хоча хто знає. Може бути й таке, що там сидить рятівник цього світу.

Гаразд, не забиватиму собі голову різними дурницями. І взагалі, я прийшов сюди не заради цього.

– Ну, якщо вже з цим ми розібралися, я хотів би зробити вам одну пропозицію.

– Яку?

– Гіслен, Еріс, як щодо того, щоб зробити невеликий вихідний завтра і трохи повеселитися? Я маю на увазі, відпочити від навчання “на повну”.

Дівчата подивилися одна на одну. Вони деякий час мовчали, а потім Гіслен відповіла:

– Не заперечую.

– Я… Я теж не проти! – різко схаменулась Еріс.

– От і добре! А зараз, молода леді, на нас чекає ще одне заняття, – сказав я, звертаючись до Еріс.

– Що?! Але ж ти сказав…

Вирішено! Завтра ми разом проведемо вихідний!

Частина 4

К420

Минуло близько трьох років.За цей час ми встигли зробити багато чого цікавого. Все було добре: ми навчалися, тренувалися, відпочивали. Але навіть при всьому цьому, у мене досі нічого не виходило у фехтуванні, у той час як Еріс добивалася великих успіхів.

“Це” сталося кілька тижнів тому. Ми спокійно проводили час на вулиці, оскільки останнім часом погода пішла на покращення. Еріс і Гіслен вирішили, що зараз саме час для тренування. Я ж сказав, що просто спостерігатиму.

– Давай, Гіслен, – весело сказала Еріс, – якщо я зможу тебе хоч трохи черкнути, я перемогла!

– Добре, – різко і без сумніву відповіла Гіслен, вставши у стійку.

Я відчув навколо себе напругу – жага крові витала в повітрі. Вони були серйозно налаштовані, особливо Еріс. Її погляд став впевненішим, ніж будь-коли, але обличчя відображало лише спокій. І оскільки вони борються, мене вибрали суддею. Я мушу зупинити бій, коли зауважу щось… Будемо сподіватися, вони мене не зачеплять.

– Фух… – зітхнув я на повні груди, після чого, як слід змахнувши рукою, вигукнув: – Почали!

Еріс зробила швидкий ривок із місця. За мить вона опинилася біля Гіслен, яка навіть бровою не здригнула. Не встиг я помітити, як їхні дерев’яні мечі зійшлися в бою.

Битва продовжувалася. Під час сутички Еріс мало не випустила свою палицю, проте схаменулась, відскочила вбік і знову кинулася в напад. Але, незважаючи на всі старання, її удари весь час проходили повз Гіслен, від чого Еріс починала бити все агресивніше, через що помахи ставали все різкішими і неточнішими.

Через деякий час вона відчула втому. Її рухи почали сповільнятися, на обличчі проявилися крапельки поту. “Скоро Еріс здасться” – промовив я, але через кілька секунд забрав свої слова назад.

Вона зупинилася, відстрибнувши на пару метрів від Гіслен, і почала відпочивати, після чого, гарненько зітхнувши, повернулася назад у бій. Від цього невеликого відпочинку її рухи стали вдвічі швидшими, що свідчило, що вона весь цей час не викладалася на повну.

Гіслен продовжувала відбивати її удари майже не напружуючись, але в деяких моментах мені здавалося, що ось-ось Еріс переможе. І це сталося… Вона змогла черкнути руку Гіслен, коли ухилилася від чергового випаду в свій бік.

Я не міг повірити своїм очам. У голові вирували різні думки: “Гіслен їй піддавалася, Еріс якось її відволікла” і все в цьому дусі. Проте тоді мені більше хотілося порадіти за свою подругу, ніж псувати їй настрій, тому я привітав її з першою перемогою.

Навіть зараз Еріс нагадує всім про цю битву. Вона дуже пишається собою, а я просто позитивно махаю головою. Ну а що? Нехай дитина трохи порадіє. Адже це одна з перших її перемог.

Ще одним досягненням стало те, що вона змогла вивчити закляття лікування середнього рівня і розібралася у всіх заклинання початкового, крім Магії Землі. Їй вона дається важко. Втім, я був дуже радий, тому що, як мені здається, для Еріс це – хороший результат.

Але не думайте, що поганих новин немає. Кристал, який так сильно налякав городян, став доставляти дедалі більше занепокоєнь. Тріщина в ньому збільшилася. Трохи. А найстрашніше те, що ніхто цього навіть не помітив. Вона росла надто повільно і ми не могли цього роздивитись. Втім, пусте, міська варта і так уже давно напоготові, стоїть і чекає, коли ж із кристала щось вилізе.

Ну, проблеми простих смертних мене не цікавлять, мені потрібно зі своїми розбиратися. Незабаром день народження Еріс! Коротше кажучи, буде велике свято. П’ятнадцять років, зауважу! Саурос так утомився, поки все готував, що мені здавалося, ніби він ось-ось упаде, проте ні, вистояв. Навіть мене в це втягнув! Але я, як ви знаєте, не проти. Все-таки він – мій начальник, а начальству не можна суперечити.

– А-ну, давайте, хутчіше! Якщо все до обіду не буде зроблено, я з вас шкури спущу!

Тільки от… Я хвилююся, як би він собі зв’язки не надірвав. Кричить голосно, а користі не дуже багато.

– Батьку, не міг би ти бути тихішим? Все-таки це має бути сюрприз для нашої маленької Еріс, а ти його…

– Та як ти взагалі смієш мені вказувати? Я й сам знаю, що для неї потрібно!

Саурос верещав ще якийсь час. Я боявся, щоб дід і син не зчепилися один з одним, однак Філіп здався і підійшов до мене.

– Послухай, Рудеусе, ти не проти того, щоб трохи поговорити наодинці?

Побалакати значить, так? Ой, щось мені не подобається це… Тим не менш, йому відмовляти не можна, подумає, що я злякався або ще чогось іншого. А мені зайві проблеми не потрібні.

– Звичайно, дядечко Філіп, – відповів я.

Ми відправилися кудись убік від усіх. Місцем наших переговорів виявився стіл, що сховався у тіні.

Я сів на дерев’яну лаву і поклав руки на стіл. Філіп розмістився навпроти мене. По моїй спині пробігли мурашки. Моторошно. Цей його погляд та ще й темрява. Якісь таємні збори культистів, як не глянь.

– Ну, що ж, одразу почну з головного. Я хочу, щоб ти одружився з моєю дорогою Еріс, – тихо промовив Філіп.

Так, я знав, що ця пропозиція колись надійде до мене. І тому добре підготувався. Усі відповіді вже давно заготовлені в голові.

– Вибачте, але…

– Інакше мені доведеться знайти їй іншого чоловіка, – перебив мене він, після чого продовжив: – поки що ти – найкращий кандидат, але якщо тобі не хочеться, ми можемо відправити тебе додому.

Стоп, стоп, стоп, що? Тобто, якщо Еріс вийде заміж, мене виженуть звідси? Але навіщо йому так робити?

Хоча ні, мені відразу стало зрозуміло, що тут нема чому дивуватися, тому що, якщо я розгулюватиму по маєтку, чоловік Еріс відчує ревнощі. До того ж, ми з нею добре ладнаємо, що зачепить бідного хлопця подвійно. Я з ним повністю згоден. Мені б теж не хотілося, щоб якийсь маг-вискочка бродив біля твоєї прекрасної дами і збочено дивився на неї.

Але що тепер робити? Я не хочу одружуватися з Еріс, але й їхати звідси бажання нема. Як не крути, а становище не з найкращих. Хоча про що це я? План уже давно в кишені. потрібно всього лише говорити по шаблону і все буде гаразд!

– Вибачте, але я маю відповісти відмовою на вашу пропозицію. Розумієте, у нас із нею є одна дуже важлива обіцянка, яку порушувати не можна. Якщо вам так нетерпиться, то я можу вас запевнити – до закінчення залишилося всього лише…

– У будь-якому контракті, обіцянці та договорі можна знайти лазівку. Потрібно тільки гарненько пошукати, – знову перервав мене він, нахилившись трохи ближче, – тобі треба всього лише сказати “так” і Еріс буде у твоїй владі. Назавжди. Даю слово честі роду Бореас Грейратів.

Даєш слово, так? А в Еріс, випадково, ти спитати не забув, виродок? Звичайно, мені було б приємно побачити її зв’язаною і лежачою на моєму ліжку, але я готовий відкинути всі свої вульгарні бажання заради справжнього друга!

– Ще раз вибачте, але я вам уже сказав, що вчинити так не зможу. Зробимо ось як: дайте мені на роздуми два роки і я, можливо, погоджуся на вашу пропозицію.

Та, загнув я знатно. Два роки – термін великий, може і не погодитися. А що мені ще залишалося робити? Одружитися, чи що?

– Добре… – Тихо промовив Філіп.

Він підвівся зі скрипучої лавки і вийшов із-за столу, зібравшись піти.

– Даю тобі рівно два роки, не більше, – продовжив він, – за цей час ви зобов’язані виконати свою обіцянку, сам розумієш.

– Цілком розумію, дядечко Філіп, – тремтячим голосом відповів я.

Фух, пронесло! Я вже подумав, що мене виженуть. Але, слава Торіямі, все вийшло.

– Прошу мене пробачити… – почулося десь праворуч від нас.

То була жінка. А якщо бути точним, служниця.

– Пане Філіп, пане Рудеус, пан Саурос збирає всіх у залі для початку свята. Будь ласка, поспішіть.

Я миттю зиркнув на Філіпа, після чого мій погляд перевівся на прислужницю, що тільки що від нас пішла. Я зосереджено дивився на її сідниці, які дригалися то туди, то сюди при ходьбі.

– Гм…

Я проковтнув слюну. Можливо таки не пізно відмовитися від свого рішення? Подумаєш, доведеться сидіти в нудному маєтку і заповнювати непотрібні папірці, зате з ким! Еріс і десяток служниць були б у моїй владі… Проте я так вчинити не можу. Це надто егоїстично по відношенню до Еріс. Та й зрештою, я не найкращий кандидат на роль глави сім’ї.

– Ходімо, Рудеусе, – сказав Філіп.

Ми одразу ж вирушили за служницею, яка провела нас до потрібних дверей. Жінка розкрила дверцята, після чого переді мною відкрилася зачаровуюча картина: люди з прислуги бігали з місця на місце, щось переставляючи і рухаючи, Саурос весь час кричав на них, напружуючи обставини ще більше, а недалеко від нас, майже біля дверей. повернувшись сюди спиною, стояла принцеса цієї урочистості – Еріс Бореас Грейрат.

– Татусю, Рудеус! Ви вже тут? – вигукнула Еріс, як тільки помітила нас у дверях.

Вона виглядала просто неймовірно! Я ніяк не міг відвести від неї погляду. Прекрасна біла сукня сиділа на ній, як влита, волосся акуратно зібране в об’ємний хвіст. Два шовковисті пасма спускалися вниз перед її обличчям. Якби я був Адамом, то точно вибрав би її своєю Євою!

– Чудово виглядаєш, Еріс, – сказав Філіп, привітно посміхнувшись.

Вона різко перевела погляд на мене. Що ти хочеш цим сказати? Комплімент? Ну, зараз…

– Т-тобі дуже йде ця сукня, – сказав я і почав спостерігати за її реакцією.

Комплімент, як я зрозумів, не дуже втішив Еріс. Мабуть, вона чекала більшого. І я, помітивши це, різко схаменувся і випалив щось немислиме:

– Тобто, я хотів сказати: ви виглядаєте приголомшливо, моя міледі!

Мої слова прозвучали дуже награно. Але я опинився у небезпечній ситуації, мені нічого не залишалося. Тому ніхто не зможе мене засудити.

– Н-ну гаразд… – Невпевнено відповіла Еріс.

Філіп уже давно подався до батька допомагати з приготуванням. Я ж вирішив, що не варто стояти у проході, а краще вирушити на своє місце.

Воно знаходилося неподалік від Еріс, але близько мене не підпускали. Втім, я був не проти. Мені вже давно пояснили причину, хоча я ще не до кінця все зрозумів. Якісь державні інтриги, чи щось там… Коротше кажучи, немає значення.

Еріс теж сіла на своє місце. Вона спостерігала за всіма приготуваннями з усмішкою на обличчі. Але раптом сталося це:

– ЕРІС! ШВИДКО ЙДИ СЮДИ!

Саурос покликав її до себе. Та, не зволікаючи, вирушила до нього, після чого в них почалася веселенька розмова. Вони посміхалися, сміялися і просто весело балакали. Мені ж, навпаки, стало нудно.

– Ех… Нудота. Зараз би в комп’ютер пограти та рису поїсти…

Але не встиг я помріяти, як усі кудись зникли. Це сталося настільки неочікувано, що я навіть не відразу зрозумів, що трапилося, але, як почув десь здалеку “Ласкаво просимо”, все стало на свої місця.

Схопившись зі стільця, я попрямував до місця, звідки пролунав голос. Тільки я туди прийшов, мені на очі потрапила Еріс, яка стояла разом зі своїми батьками і служницями і вітала гостей.

– Рудеус! – сказала вона, побачивши мене недалеко, – Ти де весь цей час пропадав?

– Ну, взагалі-то це ви мене залишили…

– Гаразд, закрили тему. Слухай. Тобі треба підійти до цієї служниці, вона дасть тобі пляшку, яку ти маєш поставити на стіл. Тільки швидко, всі гості скоро підійдуть.

Я з серйозним виглядом кивнув їй у відповідь, після чого вирушив до служниці, на яку вказала Еріс. Жінка справді передала мені пляшку. На вигляд, начебто, шампанське. Ну і ну… Невже на дитячому святі буде алкоголь? Хоча я не назвав би цей захід дитячим.

Гаразд, не час думати про це! Піду я краще виконаю дане мені доручення.

– Ого…

Як тільки я прийшов до банкетної зали, де мало проходити свято, помітив величезну різноманітність різних смакот з Асури. Тут і м’ясо, і риба і навіть якийсь салат є! Просто смакота, рай наяву! Мені не терпілося все це з’їсти, але страх бути спійманим узяв гору над бажанням. Я поставив пляшку на стіл і передчасно пішов в очікуванні чергового доручення, яке, втім, не забарилося.

– Вітаю вас, леді Еріс!

– Спасибі…

Зараз відбувається ще одна важлива, але, на жаль, досить нудна подія: дарування подарунків. Зрозуміло, не всі дарували їх особисто. Більшість складала коробочки на спеціально відведений для цього стіл. Але були й такі люди, що дуже наполягали на тому, щоб Еріс прийняла їхній подарунок сам-на-сам. Я ж вирішив, що просто вручу їй те, що зробив для неї спеціально.

– Еріс, можна тебе на хвилинку? – відкликнув її я.

– Так звісно…

– Кхм… Сьогодні твій день народження. Я довго не знав, що ж тобі подарувати. І лише одна ідея засіла в моїй голові. Прошу любити і шанувати, фігурка Еріс для Еріс!

Я дістав кам’яну статуетку з кишені, в якій вона нормально поміщалася, після чого простяг її винуватці урочистості.

– Я дуже старався над нею. Оглядав кожен куточок твого тіла, до якого мав доступ, щоб нарешті вручити твою фігурку тобі, – тихо промовив я, трохи посміхнувшись у кінці.

Еріс випрямила руку і взяла свою статуетку. Після цього вона подивилася на неї з усіх боків і зненацька почала плакати. Я злякався та почав уважно спостерігати за її обличчям: це були сльози щастя. Справжня радість…

– Дякую тобі, Рудеусе!

Я знову посміхнувся, після чого спокійним голосом відповів:

– Немає за що!

Частина 5

Пройшов місяць. Нічого незвичайного не відбувалося. Ми так само продовжували тренування з мечем та магією. Зрозуміло, наші уроки математики та писання ніхто не скасовував. Але спокійне життя тривало недовго. Поки я спокійно працював, до мене йшов дуже важливий лист. А саме лист, який перевернув все догори дном.

Прочитаю вам його зміст:

“Доброго дня, дорогий Рудеус. Це я – твій дотепний батько – Пол. Поки тебе не було вдома, нічого серйозного не трапилося. Хіба що Норн і Аїша не дуже зійшлися в характерах. А так, все вже дуже добре.

Сільфієтта часто навідується до нас, запитує, коли ж ти приїдеш. Я їй цього, певна річ, не кажу. Адже сюрприз – гарна штука! А ще, вибач, що не писали листи, але вмовляння є вмовляння.

Так ось, чого я пишу? П’ять років уже минуло! Ти можеш повертатись назад до нас, додому. Якщо захочеш, можеш узяти з собою подружку, познайомиш мене з нею. Так що, якнайшвидше повертайся”

Пол Грейрат

Прочитавши останні рядки, я мало не заплакав. Мені доведеться покинути всіх, хто тут живе. Але все ж таки я твердо вирішив. Я повертаюся до села Буена!

Додати до улюблених