— Не подумай, що я скаржуся, але… Ти можеш наступного разу так не слюнявитись? Я не те що б гидливий, та й у цій справі гидливість ні до чого, але… вибач, якщо зачепив. Все було добре, мені навіть сподобалося… трохи, але якби не ця слина. Зрозумій, я відчував, як вона стікає по шкірі, і це… бррр…
— Що?!
Астаріон настільки розгубився, що витер рот рукавом, наче простолюдин якийсь. Тав зніяковіло посміхнувся.
— Мені повторити? Я… мені здалося… Добре, так от, твоя слина…
— Благаю, замовкни! — вампір зробив крок назустріч і затис рота Тава долонею. Долоня була вологою. “Від слини, не інакше,” – подумав Тав, і його всього пересмикнуло. — У мене це вперше, будь поблажливим. Та й що це за реакція на укус вампіра?
Тав тільки знизав плечима і зробив ще одну спробу вирватися, але Астаріон тримав міцно.
— Це було дуже смачно, а ще я намагався тебе не вбити, — почав пояснювати вампір. Вигляд у нього був дуже спантеличений. — І… стривай, ти сказав щось про наступний раз?
Тав тільки кивнув. Він уже почав звикати до чужої долоні на своєму обличчі. Витерти б ще якось із шиї кров — було б зовсім чудово. Кров та слину. Багато слини.
Коли він прокинувся серед ночі від гострого болю в шиї, Тав і уявити не міг, що все так обернеться. Ні, все було очевидно і ясніше нікуди — ікла Астаріона яскраво виблискували в напівтемряві, очі горіли жагою, немов у породистої, але давно не годованої собаки. Такому гріх відмовити, та й Тав завжди був небайдужий до стражденних.
Астаріон мав бездоганні манери — Таву це подобалося. Ельф завжди був чистим і акуратним, навіть у розпал бою. Під дощем. Серед болота. І тепер Астаріон схилився над Тавом, обережно обійняв його за плечі, торкнувся прохолодними губами шиї. Збоку гарно виглядало, мабуть. Картина, гідна якоїсь високопарної балади про міцне чоловіче кохання.
А після … Ні, про це і згадувати не варто. Астаріон вп’явся іклами в горло Тава і почав плямкати, прицмокувати, навіть сьорбати, прости Селуне. Він хіба що не стогнав від насолоди! Біль був, було якесь дивне відчуття, що розповзалося по тілу — слабкість, змішана з киплячою енергією. Але це такі дрібниці в порівнянні зі слиною, що стікала впереміш з кров’ю за комір.
Тав нарешті вирвався з чіпкої хватки вампіра і потер онімілу шию. Інші члени загону старанно вдавали, що сплять. Гейл навіть похрапував для більшої переконливості. І тільки скелет-барига блищав жовтими очима на березі річки. Звичайно, йому сон не потрібен.
— Якщо так невиховано їстимеш, ніякого другого разу, — серйозно відповів Тав. Він кусав зсередини щоку, щоб не сміятися: здивоване обличчя Астаріона вартувало всіх старань. На обличчі вампіра гордість боролася зі спрагою, і друга дуже скоро перемогла. На мить Тав засоромився, але лише на мить. Він згадав нескінченні «знову ти» і «чого вирячився» від нестерпного ельфа, і совість відразу заспокоїлася.
— Спробуємо в руку, добре? — зашепотів Астаріон. Він, здається, теж не повірив у хропіння Гейла. — Я перед цим скину напругу… з білкою там, лисицею. Прийду до тебе напівситим. І буду дуже, дуже акуратним. А зараз дозволь відкланятися, бо ти тільки роздратував мій апетит.
«Як він полює взагалі? — подумав Тав. — Це плямкання всю звірину в окрузі розлякало. Один я лишився». Тав обернувся, щоб повідати про це Астаріону, але ельф безслідно зник. Табір був нерухомий, безмовний. І, головне, жодного хропіння.
22.11.21
Додати до улюблених