Майк разом з Джейн сіли за столик, обираючи напої в меню. Серйозно? Вони досі не згадали про мене? Найкращі друзі! Може я і перебільшив все, але мені насправді стало дуже неприємно через це, тому я вирішив їм виговоритися. І тоді я розігнався на роликах з усієї сили, вибіг з ковзанки, і впевненими кроками, роздратований, як ніколи раніше, наблизився до столика безтурботних закоханих.
– Привіт… – все, що я зміг тоді сказати. Вони сиділи і цілувалися за столиком, забувши не тільки про мене, а навіть й про свої молочні коктейлі. Як це розуміти взагалі?
Почувши мої слова, вони миттєво відволіктися від свого “процесу”, і глянули на мене своїми наляканими очима. – Вілл?.. Ми тут з Джейн вже втомилися і вирішили трохи перепочити… – ледве вимовив Майк, миттєво відчувши себе винним.
– Я бачу як ви втомилися… – проговорив я, теж відчувши його емоції.
– Вілл, ми… – перебила мене Джейн.
– Нічого не кажіть, я все розумію. Ви пара, давно не бачилися і хотіли провести разом час. Але навіщо тоді брали мене з собою? – почавши нервувати ще більше, вимовив я. – Пішли б тоді самі! Все одно і так забули про мою присутність… Мені неприємно, коли ви так робите.
– Вілл, вибач, – мовив Майк, – ми не подумали про тебе…
– І це дійсно було негарно з нашої сторони, – продовжила його думку Джейн.
– Гаразд… – тільки і встиг вимовити я, як мене перебив дівочій голос. Це була Анджела. Та сама бісяча дівка, що постійно лізе до Джейн зі своєю купкою виродків. Як і завжди, вона була з ними.
– Де ти ховала цього красеня? – під’їхавши на ковзанах до нашого столику, промовила своїм мерзотним голоском така ж сама мерзотна Анджела.
– Анджела…, це Майк — мій хлопець, – сказала Одинадцята, наче й не було нічого.
– Анджела. Дуже приємно, – промовила бісяча дівка, протягнувши Майку руку для потискання.
– Круто, нарешті, познайомитися з друзями Од…Джейн тобто, – не знаючи хто насправді ця Анджела, відповів Вілер, потиснувши їй руку.
– Друзями? О, так. Дуже круто, – здивувавшись, сказала білява стерва.
– Ходімо, подруго, покатаємося.
– Я хочу допити… – все, що змогла відповісти Джейн.
– Я потримаю, – перебив хлопець з компанії Анджели, по очах якого вже було видно, що вони щось задумали.
В цю ж мить Анджела схопила Джейн за руку та потягнула на ковзанку. І тут я відчув, що це не до добра. Вілер сидів за столиком, навіть не передбачаючи, що буде далі. А я занепокоївся, різко встав зі свого місця і дивився на дівчат, очікуючи чогось поганого.
– О, ні, – вирвалося з моїх вуст.
– Що? – здивувався моїх слів Майк.
– Од не все тобі розповіла…
– Що таке? – все ще нічого не розуміючи, запитав Вілер.
– Вона тобі бреше, Майку!
– Маячня! – не повірив мені Вілер.
– Ні, послухай, у неї тут проблеми.
– Проблеми? Що за проблеми?
Анджела мовчки відвела Джейн на середину ковзанки і лише промовила: – Стій тут.
Раптом почувся голос діджея, – Гаразд. Наступна пісня присвячується Джейн – місцевій стукачці. Після цих слів включилося світло, спрямоване на Джейн. Заграла музика. Навколо бідної Одинадцятої почали кружляти дівчини на ковзанах, говоривши їй жахливі речі: – Потвора! Вали додому!Невдаха! А це все записував хлопець на камеру.
Майк, розлютившись, підійшов до діджея, – Агов! Вимкни це! – крикнув він. На що діджей відповів, – Вибач, нічого не чую.
Джейн в цей час стояла в центрі ковзанки, взявшись руками за голову. Вона плакала. А дівчата, що викрикували їй гидотні слова, взялися за руки та продовжили кружляти навколо бідної дівчини.
– Я сказав вимкни це! – ще більше розлютившись, мовив Майк.
– Добре, як скажеш, – все ж таки погодився діджей.
Музика зупинилася і хлопець, що тримав стаканчик з молочним коктейлем Джейн, вилив його наповнення прямо на неї. Одинадцята впала на пол і всі, хто були в залі, почали з неї сміятися, окрім мене і Майка, звісно. Тоді до неї підійшла головна винна в цьому скандалі – Анджела, промовивши, – Не бачила оголошення, дурепо? Ніякої їжі та напоїв на ковзанці, ха-ха-ха, – почала насміхатися з дівчини.
Джейн встала з підлоги, її обличчя було в сльозах, а одяг забруднений в коктейлі. – Досить, припиніть! – благала дівчина, намагаючись вийти з ковзанки, коли всі навколо продовжували глузувати з неї.
– Од! Од! О-о-од! – кликав Одинадцяту Вілер, намагаючись пробратися крізь натовп із підлітків. Але дівчина не реагувала.
***
Джейн кудись зникла, тому я разом з Майком почав її шукати. Це, звісно, погано, але я був радий, що міг хоча б трохи побути з Майком. Наодинці. Мені дуже не вистачало його весь цей рік.
Ми обшукали майже всю залу і черга дійшла до туалету. Майк зайшов у жіночий та викрикнув: – Од!
– Якого біса? Геть! – побачивши хлопця, крикнула білява дівчина і закрила двері туалету.
– Нема? – запитав я, коли Майк вибіг з туалету.
– Ні, – сумно відповів Вілер. – Сказав би, що в неї проблеми.
– Я не знав, що вони тут будуть, – почав виправдовуватись я.
– Ти рік знав, що в неї проблеми і не сказав мені!
– Я не знав, що вона бреше, – знову виправдовуючись, мовив я.
– Тому поводився сьогодні як кретин!
– Не поводився! – заперечив я.
– Поводився! Ти закочував очі, зітхав, майже нічого не говорив, практично саботував весь день, – розлючено відповів Майк.
– Вона тобі брехала прямо в очі, відколи ти тут! А я весь день ніби п’яте колесо. Просто жалюгідне відчуття. То ж пробач, що я не посміхався.
– Байдуже, – все, що знайшов сказати Вілер.
– А як же ми? – запитав я.
– Що?
– Сердишся, що я з тобою не розмовляв? Ти чітко дав зрозуміти, що тебе не цікавлять мої слова.
– Це не правда! – заперечив Майк.
– Ти дзвонив якихось кілька разів. Минув рік, Майку! А в Од від тебе купа листів.
– Бо вона моя дівчина, – на цей раз вже виправдовується Вілер.
– А ми?
– Ми друзі!
– Були найкращими, – зазначив я.
– Тоді сам би дзвонив чи писав, я не знаю. Чому винен я? Чому я поганець?
В мене не знайшлося слів, щоб відповісти Майку. Адже, він не розуміє, що я відчуваю…
– Давай просто знайдемо її. Добре? – промовив Майк, відчувши себе винним.
А Од в цей час сиділа в службовому приміщенні. Там було темно і досить захаращено. Вона плакала, витераючи сльози серветкою. Давно так ніхто не ображав її.
Раптом Джейн почула сміх, піднялася з підлоги та підійшла до вікна. Вона посунула жалюзі, притримуючи їх пальцями та побачила Анджелу зі своєї компанією. Вони стояли і обговорювали її, насміхаючись. В той час, коли їй погано, вона в розпачі, ридає, вони просто стоять і сміються, не відчуваючи ніякою провини перед нею.
– Боже, її обличчя. Вона наче обісралася, – почувся голос білявої стерви на ім’я Анджела.
Джейн дуже сильно розлютилася. Вона хутко вийшла з приміщення, хлопнула дверима та попрямувала в бік дівчини.
– Анджело, – звернулася вона.
– Дивіться, хто тут, – мовила стерва.
– Вона засмучена, – констатував факт той самий хлопець, що вилив молочний коктейль на дівчину.
– Ти зіпсувала мені день! – обвинила Джейн.
– О, ні! Ми зганьбили тебе перед твоїм хлопцем, – знов насміхається Анджела.
– Я хочу, щоб ти вибачилася і сказала моєму хлопцю, що це був жарт, і що насправді ми з тобою друзі, – вимагає Одинадцята
– Або що? Знов вразиш нас своїм злим поглядом? Ха-ха-ха. Шкода, що не можеш поплакатися вчительці. Доведеться плакатися таткові. О, чекай! І цього не зможеш. Ха-ха-ха.
Вони пішли, а до очей Джейн знову підступили сльози. Вона була розлючена ще більше, їй просто хотілося знищити цю вискочку, яка дуже багато собі дозволяє. Словами не описати, яку ненависть відчувала дівчина.
Тоді вона вихопила у якогось підлітка ковзан, взяла його в праву руку та крикнула: – Анджело! Коли та повернулася, Джейн з усієї сили вдарила по її обличчю цим ковзаном. Анджела впала та закричала від болю. А ми з Майком миттєво обернулися на звук.
– Бляха, Анджело, ти в порядку? – занепокоївся хлопець з її компанії.
Друзі підняли Анджелу з підлоги, вона доторкнулася свого носа та побачила кров.
А одинадцята просто стояла, не рухаючись, з ковзаном в руці. Її руки тряслися. Всі підлітки, що були в залі, тримали погляд на ній. А ми з Вілером підбігли до Джейн.
– О, боже мій, – злякався я.
– Нічого собі, Од! Що сталося? ЩО ТИ НАКОЇЛА? – промовив теж наляканий Майк.
Анджела кричала. А з ока Джейн покотилася сльоза.
Додати до улюблених