ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.
аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»
1
Філча з туалету відкрив Френк, і старий дід, злий на весь світ, потяг хлопця до Дамблдора, щоб той дозволив підвісити його десь у підвалі в якості покарання за таке знущання над старшими. На щастя, Альбус не був таким поїхавшим, тому хлопця навіть не відправили на покарання. Але Лонґботом ще довго дивився на всіх зі злим поглядом, немов вишукуючи винних у його додаткових хвилинах з Філчем.
Якщо Ремус відчув поштовх сумління, він його швидко відкинув та пішов до кімнати, щоб підготувати подарунок. Зрештою, не треба було гуляти поряд з туалетом в цей час, правильно?
У кімнаті, як недивно, пакувального паперу не знаходиться, і Люпин жалюгідно падає на ліжко. Ну звичайно, звичайно, він забув його купити. Та у нього і грошей не було на ще одну покупку, якщо бути чесними, тому сльози лити за тим, чого нема і навіть не могло бути, доволі нерозумно. Можливо, у Пітера є щось?
З тихим буркотінням він виходить з кімнати, проходить повз злющого Філча, який гладить кішку з такою силою, що вона, якщо не здохне, то обісреться точно. Ледь не висовує язик на його розлюченість, але швидко стримується. Треба думати наперед, йому вже не десять. Але серце радіє від обличчя старого скнари.
Кімната Пітера і Джеймса знаходиться через кілька кімнат від їхньої, тому вже через хвилину Ремус широко відкриває двері, не звертаючи увагу на свого друга, який тільки-но зняв штани.
– Рем!
– Та-та, я теж радий тебе бачити знов.
Він йде до столу, залишаючи Петіґру шукати одяг у шафі. Ще б його цікавили голі ноги Пітера.
– Що тобі треба? Прийшов борг віддати?
– Який ти жадібний, — ніякої реакції, — гаразд, мені треба пакувальний папір.
Він дивиться на Люпина, немов на хворого. Невже навіть тут такого нема? Не вірить.
Але Пітер дійсно просто плюхається на крісло та складаю руки на животі. І все, більше він не рухається нікуди.
– Ти зараз серйозно?
– А звідки воно буде в мене?
Отже, подарунок буде без обгортки. І як він зможе подарувати якусь касету навіть без прикрас? Ось так просто? Який з нього жахливий хлопець виходить.
Пітер дивиться на нього з погано прихованою жалістю. Ще цього не вистачало.
– Єдине, що у мене є схоже на пакувальний папір, то пакет паперовий з продуктового.
– Пітер, я тебе обожнюю.
Коли він прибігає до кімнати та готується нарешті запаковувати той подарунок, знаходиться друга проблема, яка мала б стояти на першому місці: Ремус абсолютно не вміє нічого упаковувати. Сумно виходить, що він весь час так сподівався створити найкращий сюрприз, щоб з’ясувати, що руки в нього ростуть з одного місця. Сумно і несправедливо.
Проте робити нема чого: до Пітера вдруге бігти він вже не буде, адже з хвилини на хвилину має прийти Сіріус. Отже, доводиться ліпити якусь какашку і сподіватися, що Блек не очікує побачити якийсь неймовірний дорогий подарунок (він забуває, що Блек не очікує побачити хоч якийсь подарунок взагалі).
Ледве Люпин встигає доклеїти останню сторону упаковки, як двері широко відкриваються, впускаючи до кімнати галасливого Сіріуса:
– Рем! Не повіриш, що ми сьогодні з Джеймсом …
Він застигає на півслові, коли бачить легке ніяковіння в очах свого хлопця. Від того, як він ховає щось за своєю спиною, Блек починає хвилюватися трохи більше.
– Рем, ти чого?
А Рем вже і не знає, що з тим добром за спиною робити. Подарувати зараз? Почекати до вечора? Вночі? Наодинці? Перед усіма? Що йому робити? Проте дивлячись на трохи застиглу фігуру хлопця, відповідь він знаходить майже одразу. Якщо розібратися по факту, то самому Ремусу було б краще, якби подарунок він отримав наодинці без ніякої когорти людей навколо. Звісно, то їхні друзі і все таке, хоча ситуації то не змінює.
Отже, треба дарувати в цій жахливій обгортці. Головне ж те, що всередині, правильно?
– Я тут, — прочищає горло та встає навпроти свого хлопця, щоб хоча б процес дарування здавався більше гідним, — я ж навіть не приготував тобі подарунок на день народження …
– Ти не мав…
– Блять, Блек, закрий рота, дай мені закінчити. Не треба йому подарунок. Я тут всі свої гроші витрачаю, щоб він мені про «не треба подарунок» розказував.
Сіріус, поставивши гітару біля ліжка, тільки трохи посміхається, проводить рукою по губам і замикає їх на ключ. Але момент вже втрачений.
Він дивиться на зацікавлене обличчя хлопця, як в його очах ледь не горить бажання побачити, що ж там такого цікавого за спиною. Можливо, він тільки набрав більше впевненості? І не треба йому намагатися бути кимось кращим, аніж він ж насправді.
– Я в цьому зовсім на розбираюсь, але сподіваюсь, що тобі хоч трошки сподобається. Але якщо ні, то все одно кажи, щоб наступного разу я обрав щось краще.
Блек усміхається на його слова:
– А буде він, той наступний раз?
«сподіваюсь»
– Буде.
Люпин протягує пакунок, вже готуючись побачити вираз жалю в сірих очах. Сам би він так не зробив би, але якесь відчуття, що конкретно його спроби не заслуговують на похвалу, піднімаються кожної хвилини.
Проте цього не відбувається. Натомість, як Ремус відчуває, що насправді він навіть зажмурив, коли вручав подарунок, він їх відкриває, щоб побачити … Сіріуса. Блек так і стоїть з тим пакунком з розірваною обгорткою та просто який час дивиться на касету, немов не може повірити в це. Йому не обличчя впало волосся, тому виразу побачити неможливо, і в животі затягується неприємний вузол. Йому подобається? Ні? Що він взагалі думає про подарунок?
– Може, скажеш хоч …
– Рем, це …, — коли хлопець піднімає обличчя, то в його сірих очах видно маленькі сльози. Невже так не сподобалось?
Проте тої ж мить Сіріус влітає в нього, стискаючи руками навколо. Його обличчя впирається якраз в шию Ремусу, і тепле дихання трохи заспокоює знервоване серце. Мабуть, таки сподобалось. Вони стоять так якийсь час, поки кутик касети впирається йому в спину. Навіть бухтіння Філча за спиною не таке і важливе. Блек проводить носом по шиї, і тим місцем пробігають сироти.
– Ти знаєш, що я тебе кохаю?
Ремус застигає на цих словах, хоч і не розриває їхніх обіймів. Так, вони зустрічаються, але … але вони ніколи не казали щось про кохання. І просто не була в тому, що Люпин не кохав, все було якраз і … навпаки. Він кохав, і це була проблемою. Що, як Сіріус не відчував того ж у відповідь? Він не збирався запитувати, звичайно ж ні, але усвідомлення того, що для Блека все це може бути просто забавкою, іноді змушувало занадто довго дивитися вперед себе з пустою головою на уроках. Іноді, але таке бувало за всі ці кілька днів. впевненість ніколи не була сильною стороною Люпина.
Можливо, через відсутність якоїсь реакції Сіріус вже збирається відліпитися та запитати, що сталось, як Ремус сам притискає хлопця до себе та нахиляється до вуха:
– Тепер знаю.
Зрештою, якщо це їхній останній день разом?
У відповідь Ремус відчуває, що його притискають ще сильніше. Ось так добре, каже він сам собі, ось так можна провести кілька днів, якщо чесно.
2
– Якщо серйозно, то де ти купив це чудо?
Після кількох хвилин стояння в обіймах хлопці зрештою вирішили переміститися на ліжко, яке за традицією виявилось Ремусовим. Сам же власник ліжка без будь-яких сперечань та заперечень влігся на коліна Блеку, щоб дивитися на нього знизу (хоч колись). Зараз він бачить тільки низ щелепи. Звісно, Ремус закоханий та готовий дивитися на свого хлопця весь час і все таке, але всі ж мають погодитися, що дивитися йому в обличчя дещо приємніше.
– А тобі все цікаво знати?
– Звичайно.
Ремус втомлено видихає, повертається, щоб почухати носа об ногу хлопця, та знов дивиться на нього знизу, поки той грається з касетою. Отже, вгодив. Тільки він не може точно пригадати, як той магазин називався, але в ньому, окрім сотень касет і платівок, було ще і надзвичайно багато книжок, за якими було б непогано пройтися. Звісно, коли Люпин відновить рівень грошей в своєму використанні.
– Ммм, не пам’ятаю точно, але щось типу Флорі і Бубл.
Сіріус, відкинувши голову до стіни, опускає руку на груди Ремусу та сміється. Люпин помічає, як його кадик рухається туди-сюди від кожного нападу сміху.
– Ти хотів сказати, Флоріш і Блотс?
– Та я так і сказав.
– Звичайно, зоре моя.
Він застигає. Сіріус вже давно не називав його так, що Ремус навіть встиг забути, як це, коли його кличуть чимось таким особливим. Зараз, коли вони зустрічаються, це відчувається по-іншому. Немов щось змінилось між ними, хоча і вони все теж самі Сіріус та Ремус. Але характер їхніх стосунків змінився, тому і зрозуміло, що хлопець буде по-іншому реагувати на ці слова. До того ж, в ті моменти Люпин навіть не усвідомлював, що закоханий.
Блек цієї кризи або не помічає, або обирає ігнорувати, продовжуючи наводити кола на його грудях і навіть трохи вище. От так гарно.
– Хоча, насправді, я не розумію, нащо було йти на Діаґон Алею, — він на мить замислюється, і Ремус вже збирається плюнути в обличчя Піта за це, — краще було б звернути на Алею Ноктерн, там дешевше можна купити.
Звичайно, дешевше.
– Так може ти цю касету не міг знайти, бо шукав, де дешевше?
Якщо навіть в тому дорогому та широковідомому знайти цей товар було лише справою самої вдачі, то на що взагалі можна сподіватися в якомусь провулку, де можна купити дешевше (і менш легально), аніж воно є на ринку.
Сіріус тільки беззвучно його кривляє. А потім замислюється, і Люпин сподівається, що він полишив всю цю тему з іншими алеями та дешевими покупками.
– Ти з Пітом ходив чи що?
Але, звичайно ж, дурно очікувати чогось такого від Блека, відомого своєю безтактовністю. Мрії та й тільки.
– Ти зараз серйозно зібрався перемивати мій подарунок при мені?
Сіріус шаріється.
– Звісно, що ні. Мені просто цікаво. Я моніторю ситуацію на ринку цін.
– І коли ти почав то робити?
– Ніколи не пізно почати.
Ну звичайно, пиздить він все. Триндить, бреше, наїбати хоче, називайте як до того душа лежить.
– Зрештою, Піт завжди боявся ходити на Алею Ноктерн. Там типу страшно і жутко.
Ну ні, Ремус дійсно має вбити того маленького пацюка, який не вирішив сказати хоч слово про ту алею.
– Ти мені ще довго збираєшся розказувати про ту алею?
Нарешті, Блек опускає очі та дивиться на свого хлопця. Має воно не такий милий вигляд, як то могло б здаватися збоку, але все одно краще дивиться йому в сірі очі, аніж в темні ніздрі. Так, воно точно краще.
– Ні, не маю більше бажання, — він трохи нахиляється до нього, так і не прибираючи руки з грудини, — але знаєш, яке я маю бажання?
– Не можу і уявити.
Від того, як усмішка розпливається на його обличчі, Ремус застигає на коротку мить, щоб просто насолодитися цим. Але потім Блек таки торкається його вуст, і розглядання переходить на інший план. Він ще встигне.
А зараз хлопець закриває очі та притягує Сіріуса за шию до себе. Зрештою, їм тільки по сімнадцять, і вони до біса закохані. Ремусу тепер можна бажати поцілунків з Блеком, можна питати про них, і в нього від такої влади ледь ноги не зводить. В якийсь момент пробігає думка, що Сіріусу, може, не дуже зручно ось так сидіти, але то вже не його проблеми. Але він все одно трохи припіднімається, щоб Сіріус охопив його за спину. Так хоч Блеку шию не зведе.
Двері відкриваються. Нічого нового.
– Ми ж вам не завадили? — Пітер хитро посміхається та проходить у кімнату до того, як лунає відповідь.
Цього разу Сіріус навіть не думає відлітати від хлопця, як до того. Замість цього, брюнет тільки відривається від його губ на кілька сантиметрів максимум та зітхає, що поштовх повітря холодить гарячу шкіру вуст.
– Звичайно ні, Хвостику, почувай себе як вдома.
Ремус падає назад на коліна до хлопця та ледь не давиться сміхом.
– Чуєш, Джеймсе, вони не проти!
– Ще б вони були проти моєї персони! — кричить хлопець десь з коридору, а потім збігає в кімнату, на ходу взуваючись.
В голові Ремусу пробігає думка, що вони спеціально чекали моменту, коли вони будуть цілуватися, щоб зруйнувати цю мить. Абсолютно точно, так і було. За хмурим обличчям Блека, так думає не тільки він.
Сіріус вплітає пальці у світле волосся та опирається на стіну, щоб вислухати все те, за чим прийшли друзі. Важко сказати, що він дійсно зацікавлений в цьому, але не проганяти ж їх зрештою.
– Ви сюди прийшли помовчати?
– Ні, подивитися, як ви цілуєтеся, — усміхається Джеймс, — ну звичайно, у нас тут є справи.
Пітер проводить очима по подарунку в руках Блека, і його обличчя на мить яснішає. Отже, правильне вони купили. Хлопець дивиться на друга знизу та непомітно показує великий палець вгору.
– Тобі так хочеться вже напитися?
– Так ось щодо цього…
Розмито каже Пітер, коли переводить погляд з Ремуса та Сіріуса, і тут стає зрозумілим, що щось сталось. Ймовірніше, це щось якось пов’язано з Філчем, бо без нього нічого погане не відбувається.
– Та старигань з ґлузду з’їхав, залетів до кімнати на почав проводити перевірку на заборонені речовини. Знав, собака, де копати.
Люпин замислюється, наскільки цей рейд пов’язаний з їхньою забавкою вранці, коли вони з Пітом заперли старого в туалеті. Хоча навіть якщо воно і має якийсь зв’язок, то чому він не заперся ще і до них у кімнату? Хіба що йому хтось злив, де точно можна знайти алкоголь.
Та Пітер починає голосно сміятися, і Ремус розуміє, через що. Їхні дії мають певні наслідки, але хлопці іноді забувають про це. Люпин підхоплює сміх.
– Ви чого?
Блек знов трохи нахиляється, немов хоче перевірити, чи хлопець на його колінах в нормі. Звісно, що не в нормі, це ж і так очевидно.
– Та, просто так.
Всі розуміють, що не просто так, і сьогодні на святкуванні всі то дізнаються. Але до нього треба ще дожити, тому Сіріус тільки кладе руку йому на груди, відчуваючи вібрації тіла.
від авторки:
я писала-писала главу, щоб потім зрозуміти, що вона виходить дуже довгою, тому її було розбито на дві частини.
от
Додати до улюблених