“Леді. Час прокидатись”
Я почула чийсь шепіт наді мною.
Не дивлячись на те, що я міцно спала, я швидко прокинулась від ледь чутного голосу.
Я не вірила в те, що зі мною сталось, я не могла заснути всю ніч, мучившись очікуванням пробудження від цього сну. Я так сильно мріяла прокинутись, що у процесі непомітно для себе поринула у царство Морфея.
“Леді”
Обережний голос роздався знову.
“Вона звертається до мене?”
Ті два блакитнооких молодих чоловіка пішли, і я залишилась в кімнаті зовсім сама. Це був мій останній спогад.
Через це, назвати “леді” тут могли тільки мене.
“….”
Я все ще легенько дрімала, думки плутались, так що я не була у змозі одразу відповісти на її поклик.
Через мить, я почула шерех позаду.
До того часу я вже повністю прокинулась. І готувалась зібратись з силами, щоб піднятись з ліжка.
Як раптом, по моєму плечі, незахищеному ковдрою, ніби пройшов електричний розряд.
“Ай!”
Мої очі миттєво розплющились.
Я вскрикнула і зіскочила з ліжка, відкинувши ковдру в сторону.
Потім я оголила свої плечі. Щоб перевірити ранене плече.
“Е, це…”
Я була шокована, побачивши шкіру, раніше приховану під рукавами світло-блакитної піжами, у мене відпала щелепа.
Плече було усіяне фіолетовими синяками, залишеними голками.
Якби це було не людське тіло, а тканина, то на ній не було б так багато отворів.
Багрова крапля крові на моїй шкірі, збентежила мене.
“Ти прокинулась”
Неупереджений голос донісся із-за ліжка.
Я повернула голову на голос і побачила дівчину з каштановим волоссям і ластовинням. Це була покоївка.
На ілюстраціях, у покоївок не було промальовано облич, і всі вони були одягнені в однаковий одяг.
Дівчина, що стоїть перед мною, не була виключенням.
Я не знаю, куди вона заховала голку якою ткнула мене, але в її руках нічого не було.
Вона дивилась на мене з глузуванням і з якимось садистським задоволенням.
“Що з нею не так, чому вона так поводиться з людиною, яка не зробила їй нічого поганого!”
“Я відкрила рот, бажаючи накричати на неї.
“…..!”
Але не змогла вимовити й слова, якби не намагалась.
“Чому я нічого не можу зробити в цій ситуації? Дідько!”
Коли я мовчки глянула на неї, покоївка зробила вигляд, що нічого не сталось.
“Я приготувала вам воду у ванній, так що спочатку помийтесь, леді”
На її обличчі засяяла зла посмішка, коли вона почала заправляти постіль.
Схоже, вона звикла так поводитись з цим тілом.
Я нерухомо сіла, закусивши нижню губу, але поштовх покоївки змусив мене піти у ванну.
Вона сказала, що приготувала воду для миття, але в пустій ванні була лише бочка з холодною водою.
Вода була холодна як лід, від котрої у мене пішли мурахи по шкірі, як тільки я опустила в неї кінчик пальця.
“Я не очікувала, що вона буде допомагати мені з миттям, але це занадто екстремально”
В історії було кілька пропозицій про те, як жахливо відносились до лиходійки, але не було нічого конкретного.
Я знову була вимушена розуміти і приймати реальність. Я насправді потрапила в гру.
Я потягла рукав, знову побачила рану з засохлою кров’ю, а згодом задумалась.
“Як же так. Нічого подібного не було в грі…”
Несподівано, в моїй пам’яті з’явилася картинка.
Ілюстрація лиходійки в сукні з відкритими плечима.
На відміну від інших ілюстрацій, на яких не було навіть найменших дефектів, на ілюстрації лиходійки було намальовано декілька маленьких крапок на плечах.
“Ну просто чудово. А я думала, що це родимки.
Якби їх не було, то можливо, вони були чимось важливим і згадувались в одній з історій, які мені так і не вдалось розблокувати…. Хто ж знав, що це були сліди побоїв.
Це неймовірно, я знову була здивована, наскільки детальним був сюжет.
“Леді. Сніданок готовий. Ви закінчили?”
Люб’язно поцікавилась покоївка з іншої сторони дверей ванни.
“Угх, скажіть їй, що мене не влаштовує її кандидатура на місце моєї покоївки”
Не маючи іншого вибору, розлючена, я знову опустила руку в пробираючу до кісток крижану воду.
Для мене, яка багато років терпіла знущання зведених братів, це не було страшніше лоскоту.
В кожному випадку, для лиходійки на кшталт мене, було нормального прагнути залишити на цій тварюці такі ж сліди від голок, але спочатку мені потрібно було про все розізнати.
Тому що, на жаль, у мене немає можливості спокійно говорити те, що я хочу говорити.
Коли я вийшла з ванної, витираючи обличчя рушником, я побачила стіл, накритий до сніданку, як і сказала покоївка.
Мабуть тепер я буду їсти тільки в своїй кімнаті.
Напевно тому що я була покарана старшим сином герцога.
“Сідайте, леді”
Покоївка потягнула мене за руку і посадила за стіл.
Але сівши на стілець, я не могла не нахмуритись.
Їжа, приготована для людини, зовсім не виглядала їстівною.
На тарілці був шматок блакитного запліснявілого хліба, а в мисці був густий сірий суп з невідомими твердими частинками, які плавали у ньому.
“Поспішай і з’їж це. Я знаю, що ти голодна”
Покоївка широко посміхнулась і намагалась винудити мене їсти це.
Я стиснула зуби і глянула не неї. Перед моїми очима з’явився білий прямокутній екран.
- (Гепнути по столу) Що це? Ти божевільна? Зараз же приведи мені шеф-кухаря! Негайно!
- (Засунути вилку покоївці в рот) Ти пропонуєш мені їсти те, що навіть собаки не їдять? Тільки після тебе!
- (З’їсти)
Я вже двічі програвала в цій сцені.
Коли я обирала 1 варіант, всі слуги бігли жалітися герцогу, що їх, бідних і нещасних ображає погана лиходійка.
Син герцога почув про дії лиходійки, розгнівався і заборонив давати їй їжу і воду.
Так вона померла з голоду.
В наступний раз я обрала номер 2.
Тоді, син герцога, який просто проходив повз, накинувся на лиходійку, щоб допомогти покоївці.
В процесі, лиходійку грубо штовхнули і вона впала на підлогу, а вилка, на яку вона лягла, проткнула їй шию.
Це була дійсно безглузда смерть.
“Зрештою, залишився лише один варіант”
Вся це сцена, вірогідно, була епізодом, що містить історію відносин між лиходійкою, що надалі стала героїнею і слугами, що працювали в замку довгий час.
Однак, я не хотіла дивитись як над героїнею знущаються в самому початку, тому я просто пропустила цей епізод і перейшла до наступного, в якому вже двічі померла.
Я так зробила, тому що в мене була можливість розблокувати десятки епізодів, навіть не пройшовши один з попередніх.
Але зараз у мене не було кнопки “Назад”, яка могла б відправити мене до сторінки меню, де можна обрати епізод.
“Дідько!”
Сумно поглянув на покоївку, що стояла поруч, я повільно натисла на номер 3.
В ту ж секунду я втратила контроль над своїм тілом.
Мої руки взяли ложку і зачерпнули нею сумнівно їстівний суп.
Можливо, моє небажання це їсти вплинуло на дії мого тіла, так як чим ближче наближалась ложка до мого рота, тим сильніше тремтіли мої руки.
Краплі сірої рідини впали на стіл.
Але яким би сильним не було моє бажання, я не могла зупинити руку, що несла ложку.
Врешті-решт, ложку засунули в мій відкритий рот.
“Ухг”
Я відчувала сіру рідину на язиці. Воно було просто жахливе на смак.
Це не їжа. Це варені органічні відходи.
Моє тіло продовжувало рухатись саме по собі і проковтнуло рідину, неприємний бульйон пропав з мого рота в горло.
“Кха!”
Покоївка, що весь цей час спостерігала ахнула, ніби вона не очікувала, що я реально буду все це їсти.
“Угмх, мене зараз знудить!”
Я проковтнула. І потім з усіх сил намагалась забути ці жахливі відчуття.
“Я думаю, одного разу буде достатньо”
Я б не вмерла, з’ївши всього лиш ложку органічних відходів.
Я дозволила собі вдихнути з полегшенням, так як завершила епізод.
Але я помилялась.
Моя рука, що тримала ложку, не збиралась зупинятись на цьому.
“Що ти робиш! Що?”
Навіть після всього цього, я була вимушена пхати запліснявілий хліб з супом до рота.
Не по своїй волі, зрозуміло.
Покоївка зблідла, дивлячись як я насильно з’їдаю зіпсовані страви.
Моє тіло, що виконувало ці безумні дії, зупинилось, коли прийшов герцогський син.
“Що ви робите?”
“Молодий пане Рейнольд!”
Його раптовий візит викликав у покоївки паніку.
“Ухг, тьху!”
З іншої сторони, у мене не було часу звертати на це увагу. Мені потрібно було закрити рот обома руками
Я так багато проковтнула. Я відчувала, що все, що я сьогодні з’їла, могло в будь-який момент вийти назовні.
“Чому я повинна це все переживати?”
Я вже відчувала подібне, ще до того як потрапила в гру.
Численну кількість разів мені приходилось страждати через двох зведених братів в тому адському домі.
Але тепер я повинна пройти через це ще раз, тільки в уявному світі?
“Уух, гм…”
Ниточка слини тяглася від мого рота до долоні.
Мене розривало зсередини відчуття огиди і несправедливості цієї ситуації.
Я важко дихала, як людина, що випила смертельний яд. Спостерігаючи за цим, рожевоволосий підійшов до мене. У нього був шокований вираз обличчя.
“Гей, ти в поряд….”
Він замовк на півслові. Він застиг в ще більшому шоці коли побачив, що було на столі.
“Це…”
Хліб з голубою пліснявою, зіпсований суп.
Це було повне беззаконня. Ніхто б і не додумався, що це було подано на сніданок для леді з герцогської родини. Навіть селяни не стали б їсти ці відходи на сніданок.
Добра половина цієї “їжі” була відсутня, а його бліда молодша сестра прикривала рота.
Рожевоволосий повернувся до покоївки і глянув на неї жахаючим поглядом.
“Гей, чим ти зараз годувала її?”
“Молодий пане! Е, це…ну…”
Покоївка зблідла від його вбивчої аури і затремтіла від страху.
“Він все зрозумів”
Навіть випадковий прохожий здогадався б, що фальшива леді, котра завжди роздувала скандал з кожної дрібниці, їла зіпсовану їжу, приготовану для неї, без скарг.
Рожевоволосий почав кричати на покоївку, яка не відповідала належним чином.
“Ти дозволила собі принизити нашу родину! Проста покоївка так відноситься до того, кому вона служить?”
“Молодий пане! Це, це непорозуміння!”
“Забирайся з цієї кімнати!”
“М-молодий пане!”
“Я повідомлю про це батькові і братові. Тут хто-небудь є? Дворецький?”
Додати до улюблених