“Заможна родина прийняла сироту”
Доволі романтично. Навіть дуже, якщо ця сирота – дівчина.
Вона була б Попелюшкою, якщо б це було в романі чи драмі.
Але реальність відрізняється від цього.
Моя мама померла, а я зазнала знущань зі сторони двох старших братів, які раптово з’явилися прямо перед заходом мого мирного життя.
Мені було начхати на їх зневагу і лайку в мою сторону.
Їх злі витівки з моєю їжею були нормою, також вони робили моє шкільне життя нещасним, перетворив мене в “грушу для биття №1”.
А все через те, що другий брат був не набагато старший від мене і він провів один рік в школі зі мною.
А після його випуску знущання стали ще гіршими.
Після смерті дружини їх батька від хвороби, родина поринула в безпросвітній морок. Це сталося ще до мого народження.
Не дивлячись на це, ці хворі на голову люди звинувачували в усьому маленьку мене, так нібито це я вбила їх матір.
Вони погано до мене відносились, а я не могла зрозуміти чому.
Я думала, можливо я прокляла їх матір цією смертельною хворобою.
Я була дитиною, яку вважали гірше жебрака, який живе в чужому домі.
Я мріяла повернутися в той час, коли я жила разом з мамою в тісній кімнатці.
Я помітно схудла, а кількість ран, шрамів і синяків збільшувалось, так начебто вони заміняли мою втрату ваги.
Людина, яку я називаю своїм батьком, привів мене в цей дім, але зовсім не піклувався про мене.
“Навіщо ти привів мене сюди, якщо збирався так зі мною поводитись? Просто відправ мене в дитячій будинок тоді”
Однак мої скарги і огида ні на кого не вплинули.
Краще було відмовитись від мене, ніж жити під опікою мого єдиного батька.
Я б пожалкувала про це, якби просила любові людей, що відносяться до мене гірше ніж до дикої тварини.
У мене не було грошей, не було місця, де я могла б зупинитись, якби пішла з дому, тому я продовжувала навчатися, поки не випустилась.
Це дозволило мені поступити в престижний університет.
Не для того, щоб отримати визнання зведених братів і так званого батька. Я робила це, щоб втекти з цього адського будинку.
В той день, коли оголосили вступивших студентів, вперше в житті, я тільки но переступив поріг будинку, побігла до свого батька зі щасливою усмішкою на обличчі.
“Папа! Дивись! Я пройшла! Пройшла!”
“Так. По-перше, назви причину через яку ти прийшла до мене”
Ним не було сказано жодного похвального слова, що могло порадувати мене.
Мене це не хвилювало. Я прийшла до нього не за привітаннями.
“Підпиши це, щоб я змогла жити самостійно! Я хочу виправдати мої сподівання від університету, поки живу поруч зі школою. Ти ж можеш це зробити для мене, так?”
Батько нахмурився, ніби це було несподіване для нього прохання.
Але хіба для них це не вигідно?
Дитина, яку вони ненавидять, сама повідомляє їм, що хоче покинути їх. Хіба це не має їх ощасливити?
“Добре. Я це зроблю”
План “втеча” пройшов як по маслу.
Однак батько зробив дурість. Він залишив цю роботу старшому братові, який готувався керувати родиною як спадкоємець.
Через це тепер я вимушена жити в приміщенні, що пішло під землю, брудному і запліснявілому. Але все було добре.
Після того як я покинула дім, моє життя стало прекрасним.
Я забула депресивні часи середньої і старшої шкіл, завела багато друзів.
Завдяки цьому я отримала можливість дізнатись про ту гру.
“Жіночий любовний проєкт? Що за фігня? Це виглядає так по-дитячому”
Це була досить популярна гра на телефон серед моїх друзів.
Вже з ілюстрацій і назви можна було зробити висновки про тип цієї гри.
Мені не дуже хотілось грати в це, але додаток був дуже популярний у школі. Не бажаючи вибиватися з колективу, я скачала гру, тільки щоб бути у темі.
І в цей день абсолютно випадково випав на мій вихідний.
Гра була розділена на два режими. Нормальний і важкий.
“Нормальний”
Недовго думаючи, я натиснула на нормальний режим. Я збиралася пролистати декілька перших розділів і піти спати.
Гра відкрилася і почалось відтворення діалогу, представляючий всіх персонажів.
“Макне-дочка герцогскої родини, яка була втрачена через нещасний випадок, повертається і повертає собі титул леді”
Історія починається з виходу на сцену невинної і акуратної головної героїні під світлу, яскраву і веселу фонову музику.
Відштовхуючись від гарних, якісно намальованих ілюстрацій, я припускала, що в цій грі немає нічого особливого.
Неодноразове протикання стрілами амура ніжних сердець чоловічих персонажів для підняття їхнього інтересу.
І в той же час ліквідація лиходіїв, збирання багатств і отримання популярності.
В кінці ти отримуєш освідчення в коханні від чоловічого персонажу з самим високим інтересом.
“Оу. Це доволі весело”
Гра с сентиментальною назвою, яка здавалася дитячою, була дійсно дуже цікавою. Детальний, витончено спланований сюжет. Багатий проблемами, які не дозволять тобі нудьгувати. І супер сучасна ігрова система.
Було помітно, що ілюстратор вклав душу в свої малюнки, тому я повністю поринула в гру.
До того ж історія гри була схожа на моє життя, тому в мене була ще одна причина зацікавитись нею.
Серед чоловічих персонажів були два старших брата головної героїні.
В основному, події історії проходили на фоні вілли герцога.
Два брати молодшої сестри з’явилися невідомо звідки, і порушили її спокій, але навіть не привітали її.
“Це схоже на те, через що пройшла я сама”
Але навіть так, відношення до мене, і відношення до героїні було ніби небо і земля.
Вони жалкували, що потурбували свою сестру, а протагоністка потихеньку завойовувала їх серця. Для мене цього було достатньо, щоб повністю поринути в історію.
Я, ще нещодавно збиралася просто пролистати гру, тепер не могла від неї відірватись.
Дійти до фіналу було легко, не дивлячись на те, що це моя перша пробна гра.
Згодна, це було весело, але занадто легко навіть для такого новачка як я.
З самого початку інтерес всіх чоловічих персонажів до героїні рівняється 30%.
Цей режим повинен називатися легким, а не нормальним.
Я побачила кінцівку з кожним персонажем за три години.
Потім на екрані з’явилося вікно з написом “Прихована кінцівка” з рисунком замка на ньому.
“Хах, сотня доларів? Ви з глузду з’їхали? Чому так дорого?”
Щоб побачити “Прихований кінець” потрібно було заплатити велику суму або пройти гілку кожного персонажа в важкому режимі.
“Чорт, вже глубока ніч”
Я подумала про уроки, які були у мене рано вранці. Але це ж не могло бути довго…
“А, начхати! Я пройду її до кінця!”
Я поводила себе неправильно, будучи під контролем гри. Зазвичай я б не зробила нічого подібного.
Я схвильовано натиснула на важкий режим. На цей раз почалось інше видео-пролог, с грандіозною фоновою музикою.
“Ой. Героїня змінилась”
Я не очікувала, що героїня в цьому режимі буде інша.
Це була лиходійка із нормального режиму, фальшива “леді з герцогського дому”.
Історія починається до появи героїні з нормального режиму, так що вона відчувається як зовсім інша історія з іншої гри.
“Можливо тому ця гра так популярна”
Детальна ілюстрація героїні важкого режиму з’явилась на моєму екрані, відігнавши залишки сонливості.
Унікальна система цієї гри не була схожа ні на жодну іншу. Це посилювало мій інтерес до цього додатку.
Зараз, лиходійка, яка була справжнім злом в порівнянні з ангелоподібною героїнею, завойовувала трепетні чоловічі серця.
Через це я відчувала невідоме хвилювання і захоплення.
Я підійшла до основної історії у важкому режимі. Через те, що я завершила всі рути* в звичайному режимі, я була занадто впевнена у собі
*Рут – це любовна сюжетна гілка
Хоч цей режим називався важким, я очікувала, що вибір правильного варіанту буде лише трохи важчим.
Як же я помилялась…
“Блін! Чому я знову вмерла!”
Важкий режим був виключно тяжким.
Героїнею була злодійка із першого режиму. Тому збільшувати інтерес персонажів було дуже тяжко.
І це ще не все.
Після однієї маленької помилки, з такою працею піднятий інтерес опускався до мінімального і гра закінчувалась.
І це не просто звичайний “кінець гри”, а дуже лиха смерть героїні.
“Чому це так екстремально”
Ілюстрація також була дуже реалістичною і моторошною.
Картина на якій крон-принц перерізає горло героїні змушувало мене нахмуритись.
“Що за безумна гра…”
Декілька разів я вмирала через щиру відповідь у важкому режимі. Я була розчарована цією жахливою системою.
Про що думав автор, коли створював таку складність?
Я вмирала так багато разів, що почала відчувати стрес, продовжуючи грати.
“Будь ласка, дозволь мені вижити хоча б один раз, будь ласка!”
Моєю першою метою було розблокувати “Прихований кінець”, але я вже давно про це забула.
Я повинна була побачити, як ця бідна нещасна лиходійка не помре, а буде жити щасливо з хоча б одним чоловічим персонажем.
“В чому винна лиходійка? Якщо говорити відверто, це автор зробив її злодійкою!”
На відміну від героїні із нормального режиму, яка отримувала зальну любов, незалежно від того який вибір я робила, над злодійкою тільки знущались, незалежно від того, скільки любові вона просила, і це нагадувало мені про моє колишнє життя.
“Я побачу хороший кінець не дивлячись ні на що”
Мене знову вбили через старших зведених братів. Скрип моїх зубів було чути по всій кімнаті.
Не пам’ятаю, скільки разів я вже тут вмерла.
Мої руки, тримаючи телефон, тремтіли.
Думаю, я занадто емоційно до цього віднеслась, але я просто не могла зупинити свої пальці, раз за разом натискаючи на кнопку скидання.
І я починала все спочатку.
Обираючи відповіді, повільно збільшувала інтерес і заробляла популярність, чарівність і гроші щоб відкрити новий рут.
“Блін! Чому! Чому!”
Але я знову померла.
Я була розлючена до такого ступеня, що почала думати про придбання інтереса за гроші.
Якщо метою автора була змусити гравців платити за проклятий інтерес, то у нього це прекрасно вийшло.
Я, людина, яка як ніхто інший цінує гроші, хочу витратити їх на це.
Я не витратила всі свої заощадження, але всю ніч горіла бажанням побачити кінцівку хоча б з одним персонажем.
Вмерти і почати спочатку.
Вмерти.
Вмерти.
Вмерти.
І знову вмерти.
Я вмирала до світанку.
Але досі не побачила жодну кінцівку.
“Чорт…знову…”
Я збиралася знову натиснути на кнопку скидання, але втратила свідомість і заснула з телефоном у руці.
А коли відкрила очі.
“Пенелопа Еккарт”
Сказав чоловік з білою шкалою над ним і сяючим словом:
“Інтерес 0%”
“Ми лишаєм тебе імені “Еккарт” на деякий час”
Я була лиходійкою гри, яку так і не пройшла до кінця.
Додати до улюблених