Тія м’яко посміхнулася сестрі, та повернулася до неї спиною. Кинув декілька бітсів на стіл, Сильвія останній раз розім’яла свої крила, та охопив її під пахви різко злетіла у повітря. Тія спокійно зреагувала на такий різкий підйом, бо вже не вперше вони поробляли такі фінти для швидкого пересування серед великої кількості поні на квадратний метр. Зробивши невелике коло над кафе, сестри зависли над площею та уважно роздивлялися вулицю з натовпом поні. Біля одного з рожевих домів чимало інших поні, оточили дуже знайому рожево-гриву поні з Понівілю.
– Гадаєш, це та сама Флаттершай? – Пролунав над головою голос Сильвії.
– Навіть якщо це не вона, я все одно допоможу. – Чітко відповіла Тія, вдивляючись у натовп, який все більше стискав коло.
– Диви не залиш, там свій коктейль при приземленні! – Гостро пожартувала молодша, пригадав що такі приземлення до того, як Тія змогла оволодіти заклинанням, що гасить інерцію тіла при кінцевому навантаженні, приводили до виверження шлункового вулкану. Не дуже приємне видовище, коли ранковий сніданок опиняється на комусь.
– Хах, я так просто не програю. Починаймо! – Скомандувала Тія, закінчуючи цю невелику розмову з підколами у небі.
Крила зафіксували кут на зниження та вибрав спіральний напрям зниження, сестра готувалися до закидання поні у коло протистояння Флаттершай та натовпу. Примітивши гарний дах для спостереження, Сильвія відпустила свою любиму сестру у вільний політ. Наклавши декілька гліфів закляття на копита, Тія ефектно приземлилася біля рожевої пегаски, піднявши добротний вітер від заклинання, яке розсіяло всю енергію падіння у невеликий вирій у мордочки неслухняних та допитливих поні. Всі голоси враз затихли та погляди перемістилися на білу незнайомку з неба, що не була пегаскою. Світло магії спалахнуло на кінчику рога Тії, й вмить навколо утворився захисний купол над пегаскою та єдиноріжкою.
– Вітаю, мої допитливі поні, – трохи постаравшись скопіювати величну позу, її улюбленої поні – Принцеси Селестії. – Ви мене не знаєте, але я знаю цю поні! Привіт Флаттершай.
– Привіт, – тихо прошепотіла поні з цим іменем. Тія м’яко посміхнулася та продовжила свій діалог з натовпом.
– Якось, це невиховано для столиці Еквестрії зустрічати поні, що допомогла Принцесі Луні! Де ваші манери леді та дженкольтпоні, перед елементом скромності, будьте трохи стриманіше насамперед. Чи вас цьому в дитинстві не вчили? – Тія осуджуючи подивилася на усіх поні, підняв одну з брів для більшої гри в суворого вартового. Що непогано почало діяти на простих поні, але ніяк не хвилювало фотографів та газетників, що рвалися першими взяти хоча б якесь інтерв’ю у висхідної зірки.
– Ну що ж, нажаль, сьогодні Флаттершай не зможе надати вам інтерв’ю, бо це не входило в її плани…
– Але ж… – почав сірий поні-журналіст, але фірмовий гострий погляд Тії, що ножем по горлу змусив його проковтнути свого язика.
– …для цього треба з мером міста домовлятися, або написати листа до інтерв’ювера з пропозицією. Якщо шановна Флаттершай не проти, ми разом відправимось на чай, щоб обговорити, цю делікатну ситуацію.
Флаттершай трохи оживилася при згадці чаю, Тія з м’якою посмішкою дивилася в очі вже менш переляканої захисниці елемента доброти. Схоже моменти хоробрості в неї бувають дуже рідкісними, або скромність переважає усе в її тонкій душі.
– Я не проти випити трошки чаю. – З додаванням трохи високих ноток у голос прошепотіла вона.
– Тоді я покличу, ще свою подругу для більшої бесіди за чаєм. – Отримав відповідь, Тія дзвінко вдарила своєю правою підковою по бруківці три рази, даючи знак одній персоні що розляглася на даху сусіднього будинку. Тінь пегаски промайнуло над головами розмовляючи між собою поні, й от ще одне тіло, проходячи крізь купол приземлилося прямо за білу поні. – Ми полетимо, прошу слідуйте за нами!
Білу поні знов підхопили під пахви, але вже більш стриманіше підняли у повітря. Флаттершай з подивом гляділа на двох поні, що піднімалися у повітря, та все ж вирішила довіритися знайомій поні з лікарні для тварин. Розправив свої крила та м’яко змахнувши, відірвалася від бруківки та поспішила наздогнати сестер. Останній раз глянувши, як повільно розчиняється купол, що створив безпечну зону та стримував натиск натовпу. Знизу почався шум з усіх сторін, хтось все ще не зрозумів що сталося, деякі пегаси намагалися знайти простір для зльоту, але більшість єдинорогів так і стовбичили на місці.
Флаттершай старалася не відставати, та все ж набравшись сміливості підлетіла ближче до білої подруги.
– Я дуже вдячна за допомогу, але чи не буду я заважати вам, насолоджуватися цим чудовим днем?
– Ох, не хвилюйся, ми вже скуштували свої улюблені коктейлі, тепер прийшов час заварити чай вдома, що я привезла з заходу нашої Еквестрії. Він в них там самий популярний і називається «Морський», бо вирощується біля моря.
– Невже в нього присмак моря? – Вже більш жваво зацікавилась Флаттершай, та ще більше приблизилась до Тії.
– Так, в нього дуже м’який відтінок соленого моря, але через це мало хто його п’є, тому він вирощується в малому об’ємі та дуже дорогий по чайним цінам. Мені надзвичайно повезло, що в нашій експедиції була дочка, сім’ї що має невеликий сад.
– Мабуть, ви стали хорошими подругами?! – з посмішкою в очах мовила рожево-грива поні. Було видно, що вона почала заздрити Тії, на що та хіхікнула собі в копито.
– О, ні-ні, я не набивалася їй у друзі заради безкоштовного чаю, коли працюєш в команді, завжди треба знаходити теми, щоб поговорити, та більше відкритися один одному для роботи. Гадаю, що я їй дуже сподобалась!– Дуже делікатно підкреслила Тія останнє слово: на що сестра, яка це все слухала, тільки тихо фиркнула, а мордочка Флатті сильно набула червоного кольору.
В діалог втрутилася молодша сестра, та повідомила пасажиру, що вони вже прибули.
– Я йду на посадку! – Повідомила вона усім присутнім, насамперед своїй сестрі під боком.
Тія переключилася та зосередилася на польоті, готуючись до нового приземлення, яке їй готувала сестра, що наразі робила невеликий віраж навколо їхнього будинку. Заходячи в повітрі до краю доріжки, Сильвія відпустила сестру з захвату, щоб опісля сповільнитися та приземлитися біля дверей. Тія вже слідувала до дверей, але спинилася на половині шляху та обернулася, щоб поглянути на поні, яка зараз м’ялася біля хвіртки знову соромлячись.
– Місс Флаттершай, у вас є якісь інші справи? – з мелодичністю в голосі спиталася Тія, що знову трохи розворушило жовту поні.
– Ні, тобто… я хотіла сказати… що мабуть… треба щось принести до чаю. – Із запинками та прикрившись своєю рожевою гривою тихо мовила Флаттершай.
– Не хвилюйся з цього приводу, в нас завжди є щось смачне до будь-яких напоїв, ми часто приймаємо гостей.
– Наш постійний особливий гість – Дейлі Тія! – Велично підмітила десь позаду молодша сестра, й трохи хіхікнула у копито.
– Така от доля з моєю роботою, ходімо ж на чаювання. – З легкою посмішкою, Тія запалює свій ріг та відчиняє вхідні двері.
Не зводячи погляд з світло-морського зеленого кольору очей, Тія повільно переступала з копита на копито, очікуючи коли їхня гостя прослідує за нею. Флаттершай ще трохи задумалася, але все ж вирішивши не відкидати так грубою запрошення на чаювання, вона плинула повільними кроками спершу до білої кобилки, а надалі разом вони пройшли до кухні. Флаттершай одразу сподобався різнобарвний запах кухні, що переливався з м’якого полуничного, до тонкого м’ятного та десь терпкого виноградного. Присівши на запропонований стілець, першим заговорила Сильвія, яка вже встигла збігати до кімнати, відповідаючи на питання про таке розмаїття чайного запаху.
– Найяріший ніж моя сестра, це наш батько! Декілька мішків з чаєм зберігається у нас в підвалі, й боронь Селестія того, хто використає закляття щоб приховати запах. Це така наша візитна карточна, та особливість сім’ї Дейлів.
– Думаю, це чудова особливість. – Пошепки відповіла Флатті.
В цей час одна пухнаста мордочка почала тертися об ноги гостя, що трохи змусило підстрибнути від несподіванки, але вмить взявши себе у копита перед іншими поні, Флатті швидко відволіклася на кота, допоки Тія мудрувала з сідельними сумками у коридорі, та по закінченню розпочала підготовку листя та води для заварювання. Натомість біля неї присіла Сильвія, та з цікавістю споглядала, як Флатті тихо спілкується з мяфкаючим, щось для неї на своїй котячій мові.
– Вау, невже він щось розповідає? – Приголомшено дивлячись на кота спиталася кобилка.
– Так, по більшості він розповідає про своє здоров’я, та питається про щось цікаве у світі.
– Навіщо йому це?
– Бо вони також допитливі, як і всі в Еквестрії, але не можуть повністю розуміти нашу мову.
– Аааа… в кімнату більше не пущу, – надувши щоки мовила Сильвія коту.
– Він каже, що ніколи б не розповів комусь сторонньому про життя його сім’ї. І йому боляче чути, що ти не сприймаєш його як частину сім’ї. – Флатті м’яко почала чухати кота під підборіддям, а Сильвія на деякий час зависла з розкритим ротом.
– Я це обов’язково обдумаю! – відповіла поні та дуже занурилася у свої думки.
– Ніколи б не подумала, що мій Томас, змусить так задуматися сестру. – Посміхнувшись Флатті, Тія пролевітувала на стіл декілька посудин зі смаколиками, та не великий шматочок торта під ніс сестри. Трохи принюхавшись носом, та звівши очі на смакоту, воно вмить було поглинено з повним задоволенням на мордочці. – Саме цей дієвий спосіб, може творити дива.
Розвернувшись на місці мордочкою до плити, Тія перевірила градус води у чайнику за допомогою спеціально термометру, щоб запаливши ріг, розпочати відбирати найкращі листочки з упаковки. Це зайняло не більше п’яти хвилин для такої досвідченої поні. Опісля закинувши у спеціальну сіточку найкращі зразки, помістила їх у чайник на плиті та знову звернула свою увагу на Сильвію, та Флатті.
– То ж, що тебе привело до Кантерлоту? Щось трапилося з кимось із тварин? Може потрібна допомога? – Схвильовано дивлячись на Флатті спиталася Тія, присівши навпроти вона пролевітувала на стіл декілька тарілок та власне одну з них собі.
– Ні-ні, – схвильовано відволіклася від пестощів кота жовта поні, – я була… з подругами на прийомі у принцеси…
– Принцеси! – Збуджено викрикнула Сильвія, прокинувшись від своїх думок, та ще більшим захопленням дивилася на Флатті, яка майже сховалася під столом від такого погляду.
– Не лякай Флаттершай, бо вижену на двір! – З холодними нотками в голосі пригрозила Тія, від чого сестра трохи поникла, але зрозуміла посил.
– Вибач Флаттершай, я не хотіла тебе лякати. – Тихесенько промовила молодша сестра, Флатті тепло посміхнулася у відповідь й продовжила.
– …принцеса розповіла, що найближчим часом планує дуже глобальний проект, та питалася нас, чи зможемо ми їй допомогти з… – тут кобилка задумалася, але Тія додала свій коментар.
– …проектом «Відродження».
Вушка Флатті стрепенулися від інформації, яку принцеса просила деякий час не розповсюджувати, навіть взяла з усіх Пінкі клятву.
– Невже хтось порушив Пінкі клятву, і усіпоні вже знають про це!?
– Ні, тут можна не хвилюватися, просто мене запросили на співбесіду до цього проекту.
– Ох, точно, – червоніючи від стида мовила Флатті, – ви ж історик.
Тія левітувала шматочок шоколаду до рота, та зосередилася на чайнику, що вже летів у напрямку тільки но з’явившись у фіолетовому спалаху її улюблені фіолетові кружки на маленьких блюдцях. Повільно розлив свіже-зварений чай в усім за столом, Тія повернула чайник на плиту та повільно почала потягувати зі своєї чашки.
– Тут нічого встидатися, ми не так вже і часто бачилися, я ніколи не ображаюся.
– Це не дуже добре впливає на твою самооцінку! – знову вставила своє слово сестра, що більше всіх поглинала смачненьке зі столу.
– Але допомагає не зациклюватись на проблемах. – З посмішкою та байдужістю в голосі відповіла Тія, їй подобались висловлювання сестри.
– Хмфр, – насупилася Сильвія на свою старшу сестру, котра могла побороти декількома словами будь-кого, звичайно ж окрім принцес.
– Ця перемога була занадто легка сестро, ти явно не надаєш уваги до моїх порад, бо в своїх поглядах потрібно бути твердим, як сталь.
Тія відставила свою кружку та нависнувши над столом дотягнулася мордочкою до мордочки сестри, котра зосереджено стежила за цим дійством, та відчуваючи теплий імпульс ядра магії, коли теплі губи сестри цмокнули її фіолетовий носик. Флатті від такого видовища тихесенько пискнула, але все ж продовжила дивитися на сестер.
– Сподіваюся, – перевівши погляд на рожеву поні, Тія все так само нависала над столом, – тобі сподобався цей чай.
– Так… він неперевершений… я хотіла би…
Але закінчити кобилці не дав стукіт у вхідні двері, Тія спокійно зійшла зі свого місця, та підморгнувши пішла відчиняти двері.
Додати до улюблених