— Трясця! Як мене ця блоха вже!..
Шизуо стиснув свій мобільний телефон в руці, що в того навіть тріснуло захисне скло на екрані. Навіщо він встановив собі Твітер? Якщо б Том не попросив це зробити, він би ніколи не взявся за справу вивчати соціальні мережі і користування ними.
Вена пульсувала на його скроні.
Все було би добре, якщо б цей чорнявий біс не знайшов його акаунт і не почав його тероризувати.
— Курва! Я йому шию переламаю, коли знайду, — здавалося, що судина на голові зараз лусне від напруги. — Чому він просто не здох?!
Оріхара знову написав якийсь обурюючий коментар. Нічого нового. Цей біс ніколи не зміниться, навіть через десятиліття. Але Шизуо за два роки відсутності цього вилупка вже відвикнув від його говірки і в цілому від його ставлення до будь-кого. Тим більше, до будь-чиїх почуттів.
Ізая: Том-сан, віддайте цьому вилупку телефон. Він занадто телепень для таких приколів!
— Які такі приколи?! — він аж прогарчав, привертаючи увагу оточуючих його на пішохідному переході людей. — Сучий син!
Шизуо: Взагалі-то, бляха, це я знайшов!! Ти думав, чим я з Томом пів дня займався? Швидко вчусь.
Тільки він відправив цей реплай, як в той самий момент пошкодував про це. Не встиг навіть знайти кнопку, щоб видалити, як йому вже прилетіла відповідь від чорнявого біса.
Біса зі збоченим розумом.
Ізая: Питання “чим я з Томом пів дня займався” має лише одну відповідь. Тобі озвучити?
Шизуо: Навіщо озвучувати МЕНІ те, що Я робив з Томом? Якщо ти хочеш озвучити свої здогадки, то мені не цікаво.
Ізая: Бачу, погано він тебе пестив, якщо ти такий злий.
Найсильніший в Ікебукуро аж затремтів від того, що прочитав. Чи то від люті, яка заполонила його голову, чи то від… страху? Так, страху. Якогось незрозумілого йому страху, який він раніше ніколи не відчував.
— Шизуо? Ти гаразд? — хтось смикнув його за рукав його сорочки.
Хейваджима здригнувся. Людина, про яку він зараз говорить із бісом, дивилася на нього стурбованим поглядом. Таким, яким ніхто на нього не дивиться. Бармен проштовхнув застряглий в горлі клубок подалі у стравохід і мовчки кивнув, підтверджуючи, що все гаразд. Чи справді все гаразд?
Ізая: Я не розумію, чому ти так реагуєш? Невже за твоєю повагою до Том-сана немає нічого іншого? Єдина людина, яка прийняла тебе одразу з усіма твоїми недоліками і рисами, які ти в собі ненавидиш. Єдина, яка дійсно тебе полюбила. Ти хочеш сказати, що я не правий? Чи правда тобі очі ріже?
— Стули свій поганський писок, — пробурмотів собі бармен під носа так, щоб ніхто його не почув. Привертати увагу до себе, коли твоє обличчя висловлює ще щось, окрім люті? Ні, дякую. — Якого чорта він взагалі з’явився і почав про це писати? Всі думали, що він вмер вже давно десь на краю дороги… Навіть з Пекла тебе вигнали, блохо, — кров’яний насос раптом почав ганяти кров по судинах з колючим болем. Особливо сильно колоти почало в області грудної клітини. — Якщо я втрачу через нього роботу… Я знайду його де б він не був і вб’ю.
Шизуо: Єдине, що ріже – це ніж твоє горло в моїй уяві. Реально. Зупини розповсюджувати свої вологі фантазії.
Ізая: Вологі фантазії? Якби вони були вологими фантазіями, ти би вже давно був мертвий у них, а не щасливий з людиною, яка тебе любить. Це не вологі фантазії, це мій нічний жах.
Шизуо: Шкода, що ти не вмер.
Ізая: А ти впевнений, що тобі дійсно шкода? Хто би тоді, окрім мене, розплющив тобі очі і вказав на реальність, яка тебе оточує, м? Що, Шизу-чан, важко прийняти свої почуття? Хе-хе~
Він не витримав. Телефон тріснув навпіл у грубій руці бармена.
— Ой-ой! Шизуо! — Том, який стояв поруч, аж підскочив. — Що сталося?! — він здивовано вигукнув.
— Нічого, — процідив крізь зуби, згадуючи чорний напис на білому фоні.
— Тебе щось розізлило? Настільки, що ти зламав телефон.
Загорілося зелене світло і вони обидва рушили вперед.
— Давно було треба купити новий, — чоловік сховав руки в кишенях своїх штанів, опустивши погляд в землю і відмахуючись від питань Танаки.
— Ну, це зрозуміло, але ти впевнений, що все гаразд? Давно я тебе таким розлюченим не бачив, — не дивлячись на те, що Шизуо дійсно розлютився, Том навіть не думав від нього відходити на безпечну відстань.
І Шизуо це помітив.
Він ніколи не ховався від нього, коли той сліпо покорявся своєму адреналіну, який ударяв у голову кожного разу, як хтось його злив. Ніколи не боявся його і його нелюдської сили. Ніколи не вважав його чудовиськом, коли кожний другий тільки це і робив. Том завжди визнавав у ньому окрему особистість, не відокремлюючи від нього його фізичних особливостей і роблячи з них його унікальну відмінність. Він завжди був зацікавлений в людині, якою був Шизуо Хейваджима, а не в монстрі, як Оріхара, або в об’єкті для дослідження, як Шинра. І ці троє ще звуть один одного друзями? Дуже дивні в них поняття дружби. Шизуо зітхнув.
Поняття, які були для нього звичними, виявилися брехнею.
— Впевнений.
Він коротко відповів, відвертаючи голову від Танаки, аби не бачити його. Чомусь після слів чорнявого біса дивитися на свого сенпая стало якось нестерпно. Ще більше нестерпно – усвідомлювати, що чорнявий біс правий. Від цього усвідомлення Шизуо накривала така лють, яку він в собі не знав. Хотілося розірвати себе на шматки. Він і без того розривався, але кортіло зробити це власноруч, щоб заглянути у свої потаємні кутки свідомості і побачити відповіді на запитання.
— Покидьок. Ненавиджу. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Вб’ю. Заріжу. Знищу. Розчавлю. Розірву. Розтрощу. Спалю. Роздеру. Зітру з лиця землі.
Він продовжував сваритися з інформатором у себе в голові. Принаймні, це його відволікало від думок, які почали нав’язливо захоплювати його розум. Адже дійсно… Дійсно він правий. АААААААА! ЗАКРИЙ ПИЗДАК! Ні, він точно правий. НІ, НЕ ПРАВИЙ! Чи, може, все ж таки?…
Шизуо не міг погодитися із собою, але і не міг заперечувати правдивість слів інформатора. Знаючи його, той би ніколи не сказав того, в чому не був переконаним. І це дратувало ще сильніше. Дратувало, тому що Том нагадував йому його брата, Касуку. Але з ним його зв’язувала кров. Касука, можна сказати, за японськими традиціями про сімейні цінності зобов’язаний поважати старшого брата, тобто Шизуо, але ж чому це робить людина, яку з ним нічого вічного не пов’язує? Їх не пов’язує ані кров, ані прізвище, ані ще щось… Чому? Чому він не боїться його? Чому завжди допомагав і досі допомагає? Чому рятує його задницю кожний раз, коли вона у небезпеці? Чому, незважаючи на все ненормальне, що оточує Шизуо, продовжує з ним взаємодіяти? Чому дивиться стурбованим поглядом і піклується про нього?.. Бармен роздратовано потер очі під окулярами.
— Том-сан.
— Що таке?
— Чому ви мене не боїтесь?
Він раптом згадав, як підслухав розмову Танаки ще у школі, коли на нього хотіли напасти хлопці з якогось кольорового угрупування через те, що він товаришує з Шизуо. Він згадав, як чекав, що той скаже, що використовує його, або намагається втертися в довіру. Але тоді він почув зовсім інше…
— Гей, Шизуо? Ти точно в порядку? Спочатку розлютився, тепер задаєш такі питання. На тебе наїхали інтернет-троллі, чи що? — він здивовано насупився. Але бармен йому нічого не сказав, чекаючи відповіді на своє запитання. — Ех… Чому я тебе не боюся?.. Ну, типу, а чого мені тебе боятися? Якщо даси мені обґрунтовану відповідь на це, я домовлюся з боссом, щоб той дав тобі премію.
— Я можу нашкодити.
— Трясця! — чоловік задумливо почухав потилицю. — Доведеться реально домовлятися тепер… Ну, слухай… Коли нашкодиш, тоді поговоримо про мій страх тебе.
— Я не хочу вам шкодити.
— Ха-ха! — він розлився дзвінким сміхом по всій вулиці та гупнув бармена долонею по спиняці. — Тому я і не боюся! Ти не станеш робити того, чого не захочеш. Я це добре знаю. Ти ненавидиш насилля, але ця ненависть не звільняє тебе від бажання нашкодити. Все одно є такі люди, яким ти хочеш зламати писок. І ти їм його зламаєш, бо в тебе є мотивація.
— А якщо в мене з’явиться мотивація нашкодити вам?
Вони зустрілися поглядами. Сумний погляд бармена і розгублений погляд його співробітника.
— Значить я на те заслуговую.
Додати до улюблених