Ніч повільно втрачала свою силу, над замком. Проходила ще одна безсонна доба. Він ніби і наближався до неї, але чи то не достатньо близько, чи то вона сама і відганяла його. Відклавши книжку, на стіл, дівчина зболено припіднялась і сіла на краю ліжка, торкаючись ногами до холодного каменю. Видихнувши, русява випрямилась і підійшла до вікна першого поверху. Звідти, крізь щілину затвору, було видно як замок прокидається від кількагодинної дрімоти, а темрява відступає. Зібравшись з думками, юначка, зібрала легкі хвилі свого довгого волосся у високий хвіст, за допомогою шкіряної стрічки. На останок перед тим як вийти до коридору, який вів до кімнат, відведених, для навчання, учитель, підійшла до столу, розглядаючи, свої записи, зроблені у ночі шматком заточеного вугілля. Листи вона сховала у скриньку під ліжко, і закривши двері вийшла у холодний і похмурий коридор, який зустрічав скриплячою тишою, і поодинокими факелами, що освітили її вигляд: довгі і надзвичайно худі ноги, були покриті широкими штанинами, які одночасно і не давали приводу для занепокоєнь, її раціоном, але і при сидінні відкривали, неприродно тонкі суглоби її колін. Зверху, вже більш обтягувала, але всерівно була свобідною у кількох місцях темна блуза, що вдало закривала надмірно тонку шию, кістки біля неї. Рукава закінчувались, туго затягнутими зав’язками, що не показували тонку руку. Чорний образ, був звичним для тутешніх, проте від нього і далі сочилась таємниця, і багатьом було надзвичайно цікаво, що ховається під широкими одіяннями. При тому, що тонке і на перший погляд тендітне тіло було майстерно приховане, на обличча деякі усеж звертали увагу, тонкі риси, видимі скули, бліда шкіра, що часто лущилась від сухості, не симетрична форма, яскравих брів, скривлений у профіль ніс, але у цілому це дивилось зовсім не помітно, особливо на фоні “лебідки” Санси, що усіма методами підкреслювала вроду. Як би ж вона тільки знала…
Але з цього обличча усе інше особливо втрачало блиск, при вигляді на небесно-холодні очі, що були давно побляклими, а у деяких моментах пінними, ніби гіпнотизували, щось у них змушувало дивитись, і на їх фоні, її не погане обличча втрачало цінність. Навіть здалеку, один погляд глибоких очей змушував одночасно відводити свій,але і жадати розгадки тої таємниці.
Дійшовши до великих, дубових дверей, кімнати, де стояли два побиті часом, проте якісно відполіровані столи, пройшовши повз які, можна було війти в бібліотеку.
Їй був потрібен том, великих і малих домів Вестеросу, і карти окремо до кожних королівств. У книжковому храмі стояла мертвенна тиша, що одночасно манила спокоєм і упокоєнням думок, також віддавала гірким присмаком, затишшя перед боєм, невидимого переслідування, через книжкові полиці.
Відшукавши потрібну книжку, і захопивши карти, учитель поспішила до попередньої зали. Уже три роки, як її маршрут був однаковим майже кожен день. Тоді вона приїхала до Вінтерфелу, і максимально переконливим тоном, просила для себе вчителювання для дітей Старків. Ще у Гібралтарській Академії*, її манила Історія, хоч на уроках, вона часто отримувала покарання за незнання, з тих пір, дати створення вільних міст вона так і не запам’ятала, зате серед ночі, могла повністю розповісти про специфіку захоплень Гіскарців*, і причини їх звергнення Валірійцями*. За цими думками, послідувала згадка про батька, його повчання, і дебати по вечорах. І картина його тіла, нанизаного на дерев’яні списи, немов туша тварини, хоча сам він себе і вважав твариною. Відганяючи спогад, дівчина перемістила свою підсвідомість до того дня, коли вона дісталася до Вінтерфелу. Тоді її напічкали болтами у спину, але нічого серйозного не було, поранена припалила майже усі ушкоджені місця, мейстеру, до якого направила леді Кет, залишалося лише запропонувати макове молоко. Тоді був обід, варта відвела її до лорда і леді, що спостерігали за тренуванням дітей. Годину вони вирішували, чи приймати до себе втікачку на посаду вчителя. Хоч і позитивну відповідь оголосив Нед, дівчина і не сумнівалася, що левову частку у цьому рішенні стало слово леді. Після цього та взяла її за руку і провела до мейстера Лювіна, і попри всі пручання, усе таки добилася огляду, але краще б Старк не бачила того. Її видих, змішав у собі жах, огиду, і щось подібне до жалості, що викликало у пацієнтки, щирий сміх, який пом’якшив ситуацію. Опісля її запросили на вечерю, знайшли одяг, що облягав ітак, нехай із талією і мінімальними грудьми, але жалюгідний образ обірванки-сироти. Того вечора, вона обговорила договір оплати, який включав у себе 5 срібних оленів, на два місяці і харчування на кухні. Тоді і було знайомство із її названими братами і підопічними: Робб представився сам, оглядаючи з ніг до голови, худі і ледь помітні лише завдяки тонкій талії форми, проте погляд його був повен скоріше цікавості, до прибулої. Санса зарекомендувала себе як примірна дівчинка, точніше як сказали її батьки. Арья і Бран, тоді їй нічим не кинулися, однаково малі, однаково сором’язливі. Пізніше Робб, майже притягнув її, до свого брата-байстрюка, перш ніж це встиг зробити їх батько, Джон зустрів її втупленим в підлогу поглядом, але після протягнутої руки, жвавіше представився, після чого запропонував Роббу пізніше показати дівчині замок. Той вечір був довгим і атмосферним, вона розказувала про свою подорож на торговому кораблі до білої гавані, і купленого, на залишені батьками гроші коня, і про бандитів, що за нею гналися. У потрібних місцях зроблені акценти, дозволяли видати максимум приємного подиву, що повністю змив собою і згадку про її кошмар—образ жертви, у дома вона уже бачила таке, і це відклалося у її пам’яті, як найжалюгніша людська поведінка.
Зі спогадів вбивцю вирвали скриплячі двері і різнобарвне привітання зі сторони, трьох молодших і Джона що їх привів.
Санса як і належить малій занозі кинула його, лише через правила і зайняла своє місце. Арья, голосно і впевнено вигукнула “доброго ранку” і сіла як найдалі від сестри. Бран ввічливо потис руку і почав розкладати книжки, останнім підійшов і міцно потис її крижану долонь
— Доброго Ранку, Авроро, чому вони постійно холодні?!
Це викликала її завжди готовий сміх, що давав зрозуміти, що усе впорядку, хоча із Джоном, цей фокус проходив усе рідше, і не зрозуміло було, чи то тому що він найчастіше питав, чи тому, що просто відчував це. І цього разу не обійшлось без його глузливо-зневірливого погляду. Що супруводжувався словами:
— Тобі принести пірчатки з твоєї кімнати?
— Не потрібно, я швидко зігріюсь.
— Добре, тоді я уже побіжу, Робб скоро усі мечі від нудьги сховає…
Юнак стрімко покинув невелику залу.
Присівши поміж учнів, дівчина посунула відкриту Браном книжку до вікна, аби освітити краще її мілкий текст. Також світло освітило цю похмуру кімнату, вузький слід вікна, наповнив домашнім теплом холодний камінь, яким вона була укладена. Аврора приступила до розподілення роботи:
— Сьогодні, вас чекає сумістна робота, ви можете користуватись цією книжкою, або бігти шукати потрібні у бібліотеку, ваше завдання, виписати характеристики кожного великого дому і 5 його васалів. На це у вас є 2 години, після чого ми займемося звичними заняттями, Санса і Арья вишивкою, Бран вивченням карт.
Я буду тут, складати для вас завдання на завтра, для вашої перевірки, сьогодні, вам важливо самим обирати, що виписувати і у якому порядку, якщо потрібно, ви можете у мене питати 3 поради, щодо оформлення, чи спірних питань у книжках, але характеристики ви маєте шукати і виписувати самі.
Двері відчинилися і у них зайшов Джон із парою перчаток і купкою яблук у мисці.
Поставивши усе на стіл, під здивований погляд учительки, він поспішив вийти. Із трасу її вивів легкий смішок Санси.
Після закінчення їх роботи, Бран спитав:
— А можете розповісти щось про Рейнів із Кастамере*? Що сталося з їх замком? Чому його не відновили, і там ніхто не живе.
Коли на неї повернулись ще дві пари зацікавлених очей вона відповіла
— А хіба ви не чули пісню про них?
Санса замотала головою
— Я читала про неї, але не чула виконання.
Видихнувши, наставниця завела журливо-попереджувальну мелодію:
— Хто ж ти такий — мовив той лорд.
Що я схилятись маю,
Всього лише кіт у іншім хутрі.
От все що я лиш знаю
В одінні злотім, чи в красній шкурі,
Лиш сила кігтів знана.
У нас обох, є кігті й міць,
І сила родом дана.
Дівчина зупинилась, і перейшла на звичний тон
— Є два варіанти кінцівки, можете обрати до душі:
Так він сказав, так він сказав,
Із Кастамере Лорд.
І жоден Рейн уже не зайде,
Як гість у Ланіспорт.
Так він сказав, так він сказав,
Лорд Кастамере Замку.
Тепер лиш дощ у тихім залі,
Ніхто не стрів світанку.
Виважувально подивившись на поступленні погляди дітей, поспішила додати
— Давайте, я розповім вам цю історію, щоб ви зрозуміли причини.
Санса замотала головою
У перше за давгий час із нею косвінно погодилась Арья.
Бран зберігав мовчанку, як наймолодший він перетравлював інформацію пісні.
Видихнувши Аврора заговорила
— Реїни були васалами Ланістерів, запам’ятайте собі це, тому що можливо на інших землях, такої ситуації не було б. Як кажуть на півночі усі з заходу неймовірно хитрі. Історію я вам розповім не від Рейнів, а саме Елен Рейн, а від Тітоса Ланістера. Він славився слабким характером і тому у нього напозичали надзвичайну суму золота. Його син Тайвін, бачучи таку несправедливість, коли досяг припустимого віку, прийнявся налагоджувати фінанси Кастерлі. Від імені свого батька він надіслав усім боржникам листи із требуванням повернути гроші, або ж надіслати одного з дітей до свого сюзерена. Звісно багато хто назвав це смішним, але найцікавішою була реакція Рейнів і Тарбеків—дві сім’ї пов’язані шлюбом, на позичені гроші, устигла зробити із своїх твердинь, неприступні фортеці. І коли усі васали уже повернули борги, ті двоє, вирішили протистояти Ланістерам. Колись я розповім вам це у деталях, але якщо коротко у свої 18 років Тайвін Ланістер проявив швидкість дій, і розумну тактику ведення бою. Як Рейни так і Тарбеки, були перебиті, хоча ходять легенди, що хтось із їх дітей усеж встиг втікти, але підтверджень тому нема.
Запала мертва тиша, за якою послідувала задумлива відповідь Арьї
— Ти ніби захоплюєшся, таким поганим вчинком
— Я віддаю належне Великому Леву, такому розуму і холодній голові можна позаздрити. Вам потрібно навчитись, сприймати світ не чорним, та білим, не усе однозначно. Так він жорстокий, але наприклад свою дружину істинно кохав. Ну хіба ця схема не спрацює на Безумному Королю, хоча якщо пошукати ви і знайдете щось хороше.
Вона очікувально подивилась на дівчат, доки не пролунало найцікавіше, і найзагадковіше питання, з уст Арьї.
— А що сталося з їх замком? Чому там нікого не поселили, ти ж сама розповідала, що таке часто робиться.
На кілька митей пройшлась, скрипом по вухах, шипилява пауза, після якої пролунав задумливий, і ніби якийсь чужий і відсторонений голос Аврори
— Його було знищено, а нарахунок руїн, я не можу бути впевнена, скоріш за все це через дорогу вартість відбудови. Також ніхто не відміняв забобони, але не у випадку із Великим Левом Заходу. Раніше ходили чутки, що ті руїни, виглядають такими, лише завдяки ілюзії, і що насправді там живе, щось відмінне від людини.
Дівчатка розсміялися, але поглянувши, на присікаючий погляд вчительки затихли
— На сьогодні, ви можете бути вільними, на рахунок замку, я схиляюсь до дороговизни відновлення, щоб ви не думали собі.
Аби згладити обстановку, дівчина злегка посміялась.
Санса і Арья, захоплено побігли, хоч у різні сторони, але захоплення було одноковим. Бран ж залишився, і складаючи книги за собою на останок запитав
— Ти віриш, що хтось із них живий?
— Я не можу судити, а чому тебе це так хвилює?
— Мені снилися сни, у яких із дощу, витікали чотири струмки, у відображені яких, я бачив битви, зброю, кров що стікала у воду…
Учитель підійшла і сіла перед хлопчиком навколішки
— Це просто сни. Але якщо ти думаєш що це правда, ніхто не заважає тобі у це вірити.
Він мовчки кивнув і побіг до виходу в двір.
Складаючи книжки, аби віднести на місця, вбивця нехотячи посміхнулась своїм безпринципним думкам. Знали б ті ніжні діти із ким вони говорять…
*Гібралтарській Академія(Від гібралтарської протоки, що у реальному світі, має велике політичне значення)— Місце тренування мутантів, на ряду із Каен Морхеном, був найбезпечнішим і найбільшим оплотом, для відкинутих суспільством, та після його захоплення і знищення, останнім прихистком мутантів є Відмачча Фортеця. (У цьому визначенні присутні не роз’ясненні слова, визначення до яких, читач зрозуміє, по ходу розповіді)
*Гіскарська Імперія— Імперія на Ессосі, що зародилася задовго до Валірії, і серед жителів того материка вважається матір’ю Валірійської Імперії.
*Валірійська Імперія— Славнозвісна батьківщина Таргарієнів, була знищена, через природно-магічний катаклізм, що був прозваний Роком Валірії і визнаний наймасштабнішим, і котрий поділив півострів, з якого здійснювалося правління, на архіпелаг і повне міфів і реальних чудовиськ море.
Нахилені речення— будуть важливими виділеннями, на які потрібно звернути увагу, таким текстом може позначатися, як якась ілюзія, сон чи спогад, так і завідома брехливі і недостовірні думки чи слова.
Рейни із Кастамере— бувші васали Ланістерів, повстання яких, було притиснуто надзвичайно жорстоко. Навколо них сплелася пісня, і ходять міфічні легенди, які у багато чому перекликаютьмя із легендами про Рок Валірії, і по правді у обох випадках не дарма…
Додати до улюблених