— Попався, любчику.
Паті облизується та штовхається назустріч, коли Ґоул навалюється зверху. Ґоул обережно стискає зап’ястки Паті та замикає на них наручники: важкі, шкіряні, з міцним ланцюжком, з яких справді так просто не вирвешся.
Ґоул з Паті нарешті спромоглися знайти трохи часу для себе, і у новому світі без корпорації трахатися стало куди веселіше. Не дуже-то вдається зосередитися на любощах, коли будь-якої хвилини криївку можуть обстріляти дракулоїди або Корс власною персоною. Також відсутність нормальної гігієни не додавала приємностей: Паті з Ґоулом насправді мало обходило те, що від них тхнуло, як від мертвого безхатька, але зараз щоденний теплий душ, чистка зубів і все таке інше все ще видавалися дивною, давно забутою процедурою.
Від Ґоула пахне шампунем, гелем для душу і трохи потом, Паті тулиться носом йому у шию, з насолодою вдихаючи запах. Кохатися без поспіху, на великому ліжку з м’яким матрасом, рушниками й водою у необмеженій кількості, купою змазки та іграшок видається розкішшю після років швидких злюбів по брудних кутках, у автівці після перестрілки та прямо на піску, на розстеленій куртці.
Паті ніби ще більше закохується у Ґоула: вони розтягують любощі на години, доводять один одного до божевілля інтенсивними пестощами, пробують щось нове, купують іграшки та експериментують з технікою. Нарешті він може приділити коханому увесь час та увагу, на які той заслуговує, а не трахати майже насуху у п’ятихвилинну перерву між чергуванням та сном.
Паті сам запропонував купити щось для обмеження рухливості: ідея відчуватися себе абсолютно беззахисним, але у той самий час повністю довіряти коханому збуджувала неймовірно. Ґоул відреагував на це з ентузіазмом, і за кілька днів з багатозначною хитрою посмішкою показав темну коробку з логотипом місцевого секс-шопу, натякнувши, що сьогодні ввечері Паті нудьгувати не буде.
Ґоул відчуває, як паморочиться від збудження голова: Паті розкуйовджений, абсолютно голий під яскравим шовковим червоним халатом: купив десь на барахолці, і тепер ходить по хаті з виглядом хтивої домогосподарки.
— Паті, впевнений? Це нова штука для нас, і…
— Ґоулі, абсолютно впевнений. Я хочу, аби ти скрутив мені руки та виїбав як останню шльондру. Якщо ти, звісно, сам цього хочеш.
Паті пирхає та падає горілиць на ліжко, поли халату розходяться, і рот Ґоула наповнюється слиною. Паті чудовий, неймовірно вродливий, і Ґоулу хочеться поцілувати та облизати кожен квадратний сантиметр його тіла, кожен шрам та рубець, пташині тонкі ребра та вузькі стегна, потріскані набряклі губи та кирпатий ніс з перебитим у бійці переніссям, жилаві сильні м’язи та м’який живіт. Паті набрав трохи ваги у спокої та на нормальній їжі, і Ґоул ще більше хоче пестити трохи покруглілі боки.
— Гаразд, тоді заплющ очі, любчику.
Паті слухняно підкоряється, мружиться, і Ґоул погладжує беззахисне, доступне тіло, цілує груди та плечі, широко лиже горлянку та лінію щелепи, трохи навалюється зверху. Паті нетерпляче ковзає під ним, і Ґоул фіксує його зап’ястки у шкіряні браслети. Їх внутрішня сторона дбайливо зашита м’якою підкладкою, аби не так натирати руки.
Ланцюжок наручників Ґоул зручно чіпляє за металеву спинку ліжка.
— Ти як, все гаразд?
Паті киває з деякою затримкою, і Ґоул, як вони і домовлялися, зав’язує йому очі цупкою хусткою. Червоно-чорний картатий шматок тканини пережив пустелю, і тепер вийшов на заслужену пенсію у якості пов’язки на очі під час їх ігрищ у ліжку.
Ґоул не може ігнорувати власне збудження та нависає над Паті, прикушуючи ніжну шкіру біля шиї.
— Почнемо, коханий?
Паті не відповідає, лише сіпається від Ґоула убік та блідне так, що мімікрує обличчям під білосніжне простирадло.
— Паті?..
Ґоул розуміє, що щось раптово пішло не так, але не може зрозуміти, що він зробив поганого.
Паті починає дрібно трусити, він намагається зщулитися у клубочок, але бондаж обмежує рухи.
— Чорт забирай, зараз, Паті, потерпи.
Навіть яскраве червоне волосся ніби тьмяніє, Паті налякано схлипує. Ґоул поспіхом знімає пов’язку та звільняє руки коханого, відповзає на безпечну відстань та примирливо піднімає руки.
— Любчику, що сталося? Що я накоїв? Боляче?
Паті нарешті згортається калачиком та починає ридати, вчепившись в подушку. Ґоул не знає, як йому вдіяти: Паті може перелякатися від його дотиків, але дивитися на ці заплакані очі та слухати схлипи просто несила.
Ґоул сідає на краєчок ліжка та погладжує худе плече.
— Пташечко, ти у безпеці, вдома, тобі нічого боятися, нуж бо, скажи, як мені тебе розрадити.
Паті вчіпляється у його стегно та плаче, сховавши обличчя у тканині піжамних штанів Ґоула.
— Все.. все гаразд, ти ні в чому не винен. Я… — Паті знову схлипує, — я сам дурний, що це запропонував і злякався.
Паті, що плаче від переляку — видовище рідкісне, і від того дуже небезпечне. Зазвичай Паті трансформував страх у лють та браваду, у пустелі з нього було важко вичавити бодай сльозинку.
— Коли… коли мене захопив Корс… вони теж мене скрутили так, руки над головою…
Ґоул подумки лається останніми словами: як він взагалі міг про таке забути, не подумати, не врахувати?..
Ще на початку їх пустельного життя Паті захопили у полон дракси, він втік за кілька днв, побитий, втомлений, але так само войовничо налаштований та бадьорий. Ґоул тоді не був настільки близький із ним, аби розпитувати, що саме трапилося у полоні: живий, ноги-руки цілі, мізки не промиті, і чудово. З роками це все якось забулося, відійшло на другий план, залишилося черговою байкою про те, як зірка пустелі Паті Пойзон виїбав систему у сраку.
Ґоул картав себе за те, що сам про це майже забув. Хто знав, що через стільки років Паті раптово згадає полон?..
— Вони… стояли поруч, Корс погрожував мені, знущався… і я… я так боявся тоді, що мені промиють мізки, зґвалтують, почнуть катувати…
Ґоул лягає поруч та пригортає Паті до себе, той хапається за нього руками та ногами, все ще майже голий, але усе збудження миттєво випаровується.
— Я ж не знав тоді нічого про корпорацію, крім того, що Корс не гребує ніякими методами, і дозволяє тим потворам спускати пару на полонених. Я пам’ятаю це все, ніби це трапилося вчора.
Паті витирає сльози, і Ґоул розуміє, що його коханий пережив справжнє жахіття. Ще зовсім юний, беззахисний, самотній у цій халепі.
— Вони нічого не встигли зробити, їх щось відволікло, а далі я вшився, бо хтось дуже вчасно підпалив їх склад з пальним. Але… але я просто не можу це забути, — Паті знову вибухає риданнями. — Я думав, що воно все забулося, але коли відчув наручники, то воно так чітко повстало у пам’яті…
Тоді Паті нікому нічого не розповів, тримав все у собі стільки років, і від усвідомлення цього ґоулове серце болісно стискається.
— Корс нічого не встиг, але він погрожував це зробити. І якби не випадковість, мене б…
Ґоул міцніше стискає щелепи та горне тендітне тіло до себе. Корс давно мертвий, корпорація спалена вщент, дракси перебиті всі до одного, але Ґоул хоче, аби все це кодло померло двічі, і не просто померло, а здохло у муках. Паті могли скалічити на все життя, і Ґоул був би безсилий чимось допомогти.
— Плач, крихітко, плач, — Ґоул погладжує тремтячі плечі, вкриває Паті теплою ковдрою.
За півгодини істерика вщухає, Паті абсолютно червоний та запухлий, але все ще здається Ґоулу найгарнішим хлопцем у світі.
— Вибач… що все зіпсував. Сам же підбурив оце тебе, і влаштував казна-що.
— Нічого ти не зіпсував! — Ґоул намагається заглянути у вічі Паті, але той вперто дивиться кудись у подушку. — Добре… що ти розповів про це зараз.
Паті сідає на постілі та тре скроні, мружиться та зморгує сльози. Ґоул щільніше загортає його у ковдру — на темно-синьому тлі намальовані дрібні білі ялиночки.
Ґоул розуміє, що Паті не налаштований на конструктивний діалог — його все ще паралізують страх та раптові жахливі спогади.
— Зробити тобі щось гаряче?
Паті спочатку нервово киває, потім у відчаї хапає Ґоула за руку.
— Тільки не йди, будь ласка!
— Пташечко, це на три хвилини, доки чайник закипить.
Карі очі Паті тут же наповнюються сльозами, які він намагається швиденько стерти рукавом. Ґоул здогадується, що він боїться залишатися сам на сам із страхітливими видивами з минулого.
— Гаразд, бери вже свою ковдру та ходімо на кухню разом.
Кілька хвилин потому Паті сидить у куточку кухні на м’якому стільці, загорнутий у ковдру, ніби величезний круассан. Ґоул влаштувався на високому барному табуреті навпроти, чекаючи, доки закипить чайник.
— Ґоулі, мені так соромно, — знову розпочинає Паті. — Просто жахливий вечір.
— Ще не відійшов від переляку, а вже загнався, ну що ти будеш робити, — Ґоул нахиляється вперед та заправляє отруйно-червоне пасмо за вухо Паті. — Нічого ти не зіпсував. Звісно, я розумію, що ми обидва були налаштовані кохатися до непритомності, але ти ні в чому не винний, винний їбучий Корс та його покидьки.
Він заварює для Паті чашку м’ятного чаю, собі — горнятко кави, аби не вирубитися раніше за коханого.
Паті гріє пальці над чашкою, і у великій довгій ковдрі, похнюплений та заплаканий, виглядає найнещаснішим кіллджоєм на світі. Ґоул погладжує гостре коліно, перебирає пасма волосся, чухає більш короткі прядки на потилиці.
— Підемо у спальню? — Він забирає з рук Паті порожню чашку та обіймає його за плечі.
— Угу. — Паті перестає так дрібно нажахано труситися, яскраве світло кухні та тепло відганяються рештки кошмару.
Вони переодягаються у зручні піжами та пірнають у ліжко, Ґоул похапцем закидає наручники назад у коробку, а коробку — на саме дно тумбочки.
— Я все ще хочу спробувати, — вперто каже Паті, влаштувавши голову під пахвою у Ґоула.
— Боже, та вгамуйся, нам же не обов’язково має подобатися все те, що ми пробуємо у ліжку вперше. Кляпи ж тобі не сподобалися, наприклад.
— Це тому, що я не люблю мовчати довше десяти хвилин, — бурмоситься Паті. — А бондаж… я справді хочу.
Ґоул вкриває Паті ковдрою так, що з під неї визирають тільки кінчик кирпатого носа та очі, що волого блищать у напівтемряві.
— Ми будемо пробувати знову, сонечко. Але зараз час відпочити, добре? Може, щось хочеш розповісти чи… чимось поділитися?
— Звучить як допит, — Паті пирхає. — Я знову запхав це все лайно кудись у закапелки мозку, біс із ним. Не знаю, коли ця хуйня спливе у черговий раз, сподіваюся, нескоро.
Ґоул вирішує відкласти лекцію про ПТСР на потім, і ніжно обіймає Паті.
— Ці сучі діти здохли, а ми живі. І це головне.
— Більше ніяких перестрілок та засідок, — зітхає Паті.
— Ми виїбали корпорацію в усі отвори, — щириться Ґоул.
— І не втратили один одного.
— Оце головне.
Паті сонно вовтузиться під боком у Ґоула, нарешті заплющує очі та обіймає його поперек тулуба.
— Я просто безмежно кохаю тебе, любчику. Тоді у пустелі зрозумів це, так і з кожним днем тут все більше закохуюся. В моєму чаї точно була м’ята?..
Ґоул пригортає цього бовдура міцніше:
— Точно-точно. І я тебе кохаю, будь-яким. Травмованим, злим на увесь світ, запухлим від сліз і все таке.
Паті скоро засинає, змучений переживаннями та істерикою, а Ґоул пильнує його сон майже до ранку — хто зна, може кошмари, що тероризували Паті раніше, зараз повернуться.
Але Паті спить напрочуд спокійно, і Ґоул сподівається, що вони впораються з цією халепою — разом, як завжди.
Додати до улюблених