Моє день народження розпочалось не надто вдало… Мій “суперський” брат вилив відро холодної води мені ж на голову. Потім, я обпекла язик ТЕПЛИМ, за словами мами, чаєм. Звісно, вона не хотіла зробити нічого поганого, але бісить, коли твої рідні за стільки років життя не можуть зрозуміти, який за температурою чай ти п’єш.
Моє писання у щоденнику перервав приглушений стукіт у двері, що лунав із першого поверху. Я одразу схопилася на ноги, подумавши, що це Аля. Відкривши двері, все моє тіло стало нерухомим. На порозі стояв мій колишній— Натаніель Куцберг.
Він дивився у мої очі, а я у його. Враз, спогади пробігли в моїй голові:
То був вечір перед різдвом. Я чекала Натаніеля біля Елфевої Вежі. Було неймовірно гарно. Сніжинки кружляли, мов в танці і приземлялися на землю, дахи будинків.
Раптом, я побачила його. Хотіла уже підбігти, але вчасно зупинилась. До Натаніеля тулилась якась блондинка з резиновими губками.
Я стояла. Дивилася. Чекала…Хвилин через 5, Натаніель побачив мене. Він був здивований, або наляканий. Досі не можу зрозуміти, що ж він відчував.
Зібравшись з силами, я підійшла. Резинова качечка кинула на мене погляд повний ненависті. Нат дивився мені в очі, а тоді сказав “Я кидаю тебе”.
Тоді, моє серце… Я не можу це описати. Цей біль не можливо передати словами…
– Навіщо ти прийшов?— Раптово вирвалось у мене з язика.
– Я… Пробач мені, Марінет. Мені дійсно шкода.
– Це все? Тоді не витрачай мого часу і забирайся звідси.— Як тільки я це сказала, то хотіла вже закрити двері, але він не дав мені цього зробити.
Натаніель підставив свою ногу, так, щоб вона не дала змогу двері закритися.
– Марінет, мила, прошу пробач мене. Я знаю, я помилився, але ж всі ми люди. Робити помилки— це наша природа.
– Якщо ти прийшов, щоб сказати мені цю дурню, то дякую, не треба.
– Це тільки перша частина. Я хотів би тобі вручити подарунок.
Він дістав з кишені своєї куртки коробочку. Маленька, рожева коробочка з золотим атласним бантиком. Натаніель всунув це мені в руки, вибачливо усміхнувся і помчав сходами вниз.
Я думала, що забула його, але чому моє серце забилося швидше, як тільки руки Ната доторкнулись до моїх рук?
– З ким ти говорила?— За своєю спиною я почула голос мого “суперського” брата.
– Не важливо.— Мій голос звучав дуже холодно.
– Ти на мене злишся?
– Ні-ні. Пробач, сонце.
Я присіла і обійняла Міхеля дуже міцно. Навіть не знаю, що на мене найшло.
– Хочеш соку або ще чогось випити?— Спитала я.
Він легенько похитав головою з боку в бік.
– Добре, тоді може щось подивимося?
– Так!— Він закричав так голосно, що здається мої барабанні перетинки лопнули.
Ми пішли у вітальню, всілися на диван і ввімкнули якийсь мультик. Мені він здавався трохи тупим, але Міхелю сподобався. Ми просиділи за телевізором з чотири години. Мені трохи набридло дивитися його, тож я пішла до своєї кімнати, сказавши Міхелю, що я йду відпочити.
Щодо мого дня народження, то я скажу так: ми святкуємо його після шостої вечора, тоді, як зараз 13:36.
Якби я описувала, як проходив мій день до святкування, то це було б дуже нудно, тож цей розділ так і закінчиться. Отже, мій день народження розпочнеться в наступному розділі. Бай-бай:)
Додати до улюблених