Очі
Що таке очі? Напевно, через них можна багато зрозуміти про людину. Вони можуть бути веселими, сумними, злі, хитрі, жорстокі. Очі бувають голубі, наче небо. Карі як шоколад, чи какао. Зелені як тільки скошена трава, але жовті. Стерв’ятник був єдиною людиною у якої були жовті, чи навіть золоті очі, на думку Куряки. Схожі на совині, емоцій в них майже не було. Зазвичай вони були просто спокійними, з журбою, вони часто замислювались над чимось, і дуже рідко вони посміхались. Ватажок міг не посміхатися губами, але його очі могли радісно сяяти. Так було коли Куряка вишив свою першу квіточку на хустці. Хустка була ще з першої кімнати, і дуже дивує те, що Фазани не вимагали їх майно назад. Але тепер ніхто з них навіть не захоче взяти його до рук.
Квіточка не була дуже великою, але Стерв’ятник дивився з теплотою на неї. І в цей момент Куряка зрозумів, що хоче бачити цей погляд частіше. Він зазирав в його очі намагаючись зрозуміти яку емоцію Пташиний тато зазнає, іноді відводив погляд сором’язливо червоніючи. Можливо Куряка виглядав як закоханий, напевне так і було, але визнати це. Страшно. Потім другий раз минулий фазан помітив, коли опік руку о кавоварку. Пити чай Стерв’ятника — самогубство. За цією подією спостерігала уся зграя, вони бачили як Куряка опік руки і як очі Стерв’ятника посміхнулись. Але Куряка не зрозумів чому ці оченята посміхаються. Потім, коли в кімнаті був тільки він, ватажок зайшов до кімнати. В нього була якась баночка, скоріше за все те що було в ній зробив Табакі.
Стерв’ятник підійшов. Сів на постіль, відчинив баночку, акуратно взяв руку Куряки та почав мазати їх. Сказати що Куряка здивувався — нічого не сказати. Одразу ж почервонів, забрав руку і відвинувся. Не навмисно. Рефлекторно. Стерв’ятник подивився на нього з запитанням.
— Пробач, це було дуже неочікувано, я не думав, що …
— Куряка, ти боїшся мене?
Спочатку фазан намагався зрозуміти питання.
— Ні… Чому ти..
— Тоді чому ти руку відсмикнув?
Було соромно. За те, що він боїться, і через те що визнати це він не хоче.
— Так, можливо я тебе боюсь.
І ось зараз були ці очі. Вони були такі добрі, Куряка зрозумів що боятися тут нічого. Він простягнув руки Стерв’ятнику, і той продовжив їх мазати. Щоки фазана налилися кров’ю. У своїх найсміливіших думках, він не міг уявити того, що Тато Птах буде мазати його обпікшися руки. Побачивши збентеження Куряки, Стерв’ятник усміхнувся. Закінчивши, він витер пальці й погладив новенького по голові. Після цього жесту Куряка ще довго намагався збагнути що з ним сталося.
На сторінках блокноту ватажок третьої часто з’являється. В особливості його очі. Потім Стерв’ятник почав заварювати йому Цикорій, і Куряці він подобався.
Фазан продовжував дивитися на Стерв’ятика, поки в один день ватажок не подивився на нього у відповідь. Скоріше за все завжди знав просто сьогодні йому надоїло це приховувати. А потім запитав у лоба:
— Чому ти так часто дивишся на мене?
У цей момент Куряка не знав, що відповісти. Сказати правду? Збрехати? Мовчати? Що робити…
— Якщо ти не хочеш сказати…
— Очі. Вони в тебе дуже гарні. Ти можеш не посміхатися, але вони посміхаються. Це красиво. — пояснив Фазан. Було дуже страшно, але він це зробив.
— Ось як.
Сказав і пішов. На його лиці не було емоцій. Потім прийшов. Прийшов, дав у руки цукерки.
— Навіщо мені цукерки?
Питання проігнорували, тому Куряці залишалось тільки подякувати. І Стерв’ятник знов пішов. Зрозуміти цей подарунок Куряка так і не зміг. Що вони означають? Питати соромно.
Пару днів дощило. Злива йому подобалась, вітер йому подобався. Він ходив у вчительський туалет і відчиняв вікно повністю. Подобалось що руки були мокрими і холодними, що вітер залазив під кофтину й було прохолодно. Не дивно, що через декілька днів він відчував себе погано. Боліла голова, усе тіло ламало, було то жарко то холодно. Коли він прокинувся побачив над собою Стерв’ятника. Злякався. Так злякався. Але це швидко пройшло, ватажок приклав руку до лоба. Не хотілося щоби її забрали.
— Не прибирай її, будь ласка.
І ніхто нічого не забрав. Вона була м’якою, прохолодною і пахла квітами. Куряка заснув і взяв руку, він відчував її. Також він наче відчував дім. Наче за ним піклуються. Через деякий час він прокинувся знов. Стерв’ятника біля нього не було, але були Ангел і Красуня. Вони дали йому гарячий чай.
— Пий. — І він випив до дна.
До вечора жар пішов, проте стомленість залишилась з ним. Вночі Стерв’ятник перевіряв чи не піднялась температура знов. Фазан взяв його руку і не відпускав. Розуміючи, що навряд її відпустять Стерв’ятник ліг біля Куряки. Хворий одразу обійняв його. Він був схожий на кота, чорного, який пригорнувся до свого хазяїна. Такий пухкий. Тому Стерв’ятник обійняв його у відповідь. Вперше за дуже довгий час він відчув себе потрібним комусь.
Коли блокнот Куряки був був відчинений і лежав на постелі Стерв’ятник подумав, що може одним оком зазирнути на оберт. Його так здивувало те що на ньому був він. Щось таке тепле розлилось по грудях. Як гарно, невже він настільки привабливий? Напевне це викликало приступ самозакоханості на хвильку. Приємно. Аби не залишати нічого підозрілого він швидко відійшов, але його жестом подяки була цукерка яку він залишив на ліжку. Тепер він хапав себе на думці що задивляється на Куряку. Рівний ніс, волосся гарного чорного кольору, але біля коренів більш каштанове, очі карі, нагадували гіркий шоколад. Його погляд летючий. Швидкий наче блискавка. І емоції такі. Шкіра не була ідеальною, проте за нею точно доглядали. Він гарний. Якби Стерв’ятник вмів малювати, точно б намалював його. Йому було не зрозуміло чому Куряка комплексую на рахунок зовнішності та хоче бути схожим на Лорда чи Боуі.
Також він бачив те, що у блокноті були ілюстрації з книжок бібліотеки. Багацько. Це були пейзажі, жінки у сукнях стилю Рококо, офіцери різних армій, усе це були ілюстрації з тих книжок. Значить якщо його немає в кімнаті, вірогідно він може бути у бібліотеці. І ця теорія підтвердилась.
В один день він цілеспрямовано пішов туди, для того, щоб знайти. Він був там. Біля нього був блокнот, стружка від олівців і яблуко. Воно було порізане на тарілці. Усе ж таки він усе ще маленький фазан. Навіть ще не помітив, що над ним хижий птах.
— Що читаєш?
Питання було неочікуваним. Хлопець гучно вдихнув, що було більше схоже на стриманий писк. Книга вивалилася з рук, Куряка спробував її спіймати, але вона впала і парубок за нею. Він трохи скулив через біль. Одразу згадавши хто перед ним, знайшов книгу і зробив звичайний вигляд наче нічого не відбулося.
— Та осьо…Оруела.
Знову соромно. Але головне не зробити ще гірше.
— Ось як. Допомогти?
Це був провал. Куряка опустив голову і легко кивнув. Йому це не сподобалось. Те як він рухається. Як він виглядає. А виглядає він як посміховисько. Він дуже хоче бути валяжним, аристократичним. Як Лорд. Його рухи такі плавні, такі гарні.
— Обхопи мою шию рукою. — І ось, Стерв’ятник підняв його як принцесу, і пересадив у візок. Це змусило пекти раків. Взагалі він не думав що ватажок настільки сильний, хоча він усюди бере свою драбину, тому можливо все. Він сів біля Куряки й подивився на чтиво. “Колгосп тварин”, доволі непоганий вибір.
— І як тобі?
— Я тільки почав читати, тому поки що не можу висловити свою думку у повному спектрі. А ти читав?
— Саме цю так. Але антиутопія мені не дуже подобається тому я більше нічого не читав, хоча судити автора тільки по одному твору це погано. Мені подобається творчість По, Данте, Бальзака, Уаяльда. А тобі що подобається?
— Лавкрафт, Кафка. Деякі твори Набокова, але не “Лоліта”. Педофілія чистої води. Взагалі він цікава особистість.
Ніколи в житті Куряка не міг подумати про те що буде вести бесіду зі Стерв’яником. Що це? Сон? Це виявляється взагалі не так страшно, як здавалось у першій. І сам Стерв’ятник не такий страшний.
Додати до улюблених