Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Піна

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

робота написана на челендж «соулмейт OR ханахакі» від «Чай і фанфіки»

Аоз: https://archiveofourown.org/works/39405777

 

Нескінченно нудить. 

Мінако дивиться на підлогу, всіяну напівпрозорими білими пелюстками і жовтими тичинками. На чашку чаю, що стоїть на столі біля неї. Знов на підлогу.

Нудить і нудить квітами чаю.

Ще трошки. Ще зовсім-зовсім трошки, і Мінако це знає. Вона – воїн кохання. Вона знає.

Вона знає, що квіти вже значно глибше.

Вона все знає.

Поки вдається це приховувати. Це легко – у формі воїна квіти ніколи не лізуть, а людиною Мінако достатньо володіє своїми силами, щоб пригнічувати їх, поки не вдастся вислизнути і позбавитися від усіх напівпрозорих пелюсток, що затискають горло. 

Поки що це легко. 

Поки що у Мінако все виходить. 

Поки що все в порядку.

Поки що.

Але потім Харука легким, майже непомітним для інших, рухом торкається долоні Мічіру і Мінако відчуває, як прозорі пелюстки повільно лягають під шкірою. Як вперто і з силою прориваються на поверхню. Як хочуть відвернутися від Сонця і повернутися до зірок та найвіддаленіших планет, до тої, яка обертається викривлено, боком. 

Венера теж обертається викривлено. Навпаки.

Так і танцюють.

Мічіру старша і красивіша, і все це не має жодного значення. А що має – то Харука. І Харука любить Мічіру, а не Мінако, і Мінако дивилася б на них, таких гарних і ідеальних одна для одноЇ, вічність б дивилася, але квіти чаю душать її і вона спльовує, кашляє, нудить білими, напівпрозоро-ніжними квітами. Безнадійно. 

Підлога в кімнаті – наче квіткова хмара, наче морська піна. Мінако топче її ногами, скидає сукню, заходиться кашлем. У відкрите вікно залітає вітер, здіймає квіти з підлоги білим маревом, підіймає занавіску справа від Мінако – закрийся, сховайся. Квіти,квіти, квіти, осипають, наче святкують, спадають до ніг білою піною. Мінако уся – квіти, у легенях, під шкірою, у кровотоці. Мінако вся – квіти.

Холодно. 

Нудить. Від чаю нудить, і від квітів нудить, від усього нудить.

Таке буває. Як нерозділене кохання, як аллергія, як раптова застуда посеред літа. 

Ніби є взагалі хоч якась різниця.

Питання лише одне: це мине, як застуда, чи на все життя залишиться, як алергія. 

Поки зовсім не зрозуміло.

Мінако дивиться на підлогу, на скинуту сукню, на білі пелюстки. Вітром квіти виносить у вікно, кидає на найближчі дерева. 

Пахне пилом і чорним чаєм. 

Прибрати б тут, думає Мінако, і, не вдягаючись, недоладно, похапцем скидає на підлогу усе, що трапляється їй під руку. Злетають униз, підіймають білі з жовтими проблисками хвилі книги, зошити, розлітаються ручки, спідниці та блузи тонуть в пінному прибої квітів, джинсові курточки лежать, наче викинуті на берег квіти, астрономічний атлас розкривається на карті південної півкулі і за ним флотилією Магеллана влягаються прикраси, шукаючи кращих світів, і в їх фарватері зграєю дельфінів граються блискучі сріблясті монети, сейлор жезл біля чашки чорного чаю сяє, наче маяк, білизна чіпляється за меблі і звисає коралами, книга з мітології розкривається, наче вир, втягує рівними рядками “народжена з піни морської Урана”. Дивитися на чорні літери на білому папері – неначе заглядати в космічну безодню, безпорадно шукаючи орбіти планет. 

Нудить, нудить, нудить. 

Може, скоро стане легше.

Мінако пірнає в білу піну з розбігу, розкладає книги, відкидає в сторону непотрібне, зайве, те, що можна було б викинути назавжди, і все це наростає бар’єрним рифом між кімнатою та рештою квартири. Коли ж хаос приборканий, коли усе складено, як має те бути, і в проміжках, де раніше були речі, шепотить бриз, Мінако – все ще без сукні, тільки білизна, наче застиглі шматки піни, та напівпрозорі пелюстки, що прилипають, коли вітер кидає їх в Мінако, – хапається за пилосос. Підлога і полиці, стіл, ліжко і верх шафок, усюди, куди може дотягнутися вітер, Мінако тягнеться з пилососом.

Якби можна було, вона б і себе зсередини пропилососила. 

Нудить.Нудить.Нудить. 

Підлога сяє чистотою і Мінако зачиняє вікно, щоб квіти з вулиці не залетіли в кімнату. Легше ніяк не стає. В горлі все так само стоїть колом і вона, не витримуючи, відчиняє вікно різким рухом і звисає з нього, викашлюючи, спльовуючи з губ білі квіті. 

Наче сніг в середині літа випав.

Вона зачиняє вікно – знов, повільно, ретельно. Книга з мітології, книга з астрономії запхнуті кудись під матрас. 

Сонце вже зайшло і напроти її квартири рожевою смугою простягається пояс Венери. 

І все одно – нудить.

Мінако робить крок через риф і йде до ванної. Під душем – довго, поки тиск води не вибиває на шкірі червоні плями, шкрубає шкіру жорсткою мочалкою там, де налипали напівпрозорі чайні пелюстки. Біла мильна піна збивається в хмари і хвилі, які пахнуть медом і молоком.

Не чорним чаєм – і те вже добре.

Венера з морської піни. Венера з квіткової піни. Венера з мильної піни. 

Куди не глянь – суцільна піна. 

Мінако дмухає на долоню і мильна хмарка відривається від неї і повільно кружляє до ніг, а потім її накриває важким, болісним кашлем, і напівпрозорі білі квіти розлітаються по усій ванні, всміхаються золото-жовтавими тичинками з шпарин між плитками.

Нудить. Нудить. Нудить.

І коли вся піна втікає в стік, щезає, залишивши по собі лише непомітний майже запах молока і меду, Мінако довго дивиться на стіну, а потім знімає зі стійки душ і вмикає найгарячішу воду. 

Під тугим струменем пелюстки рвуться і стікають кудись вниз, в свою нескінченну подорож по трубах і підземних лабіринтах, зовсім прозорі. Ванна кімната сповнюється паром – білими хмарами, хвилями стелеться по кахлям стін.

У Мінако в горлі – пара і білі квіти. Для повітря місця не залишається, воно важко протискується крізь тонкі, наче волосина, шпаринки, палаюче свіжим струменем крапає до легень.

І так – постійно. І так – щодня.

Мінако вдягається, розправляє сукню – білі мережива, на яких не так будуть помітні пелюстки, пишні нижні спідниці з органзи спадають на коліна піною, – забирає волосся червоним бантом. Вона прийшла руйнувати бар’єрний риф, ховати його в пластикові пакети. 

І це їй вдається. 

Два пакети всього – а здається, ціле життя. 

Коли вона покидає квартиру, то світ видається їй зовсім інакшим. Зелені дерева, пташиний гомін, і власне плаття-піна здається Мінако чужорідним, недоречним.

Вона викидає в смітник уламки рифа – тоненький сріблястий пояс рибою-вугрем вислизає з пакета і падає на землю, – і чайні пелюстки наче відходять, ховаються, не застрягають у горлі.

Можна дихати.

І Мінако дихає, ідучи по вулиці нагору, до невеликої кав’яреньки на початку кварталу. Вона сідає на терасу, замовляє молочний коктейль і застрибує на високий стілець. Ноги не дістають до землі, Мінако бовтає ними у повітрі, на червоній лаковій поверхні відблискують вуличні ліхтарі. 

Мотоцикл, їдучи повз, збавляє швидкість рівно настільки, щоб Харука могла помахати їй рукою, і в горлі знов стає ком. На білосніжній пінній верхівці молочного коктейлю Мінако бачить першу пелюстку. Рука свербить.

На зап’ястку, пробившись з-під шкіри, мерехтить біла квітка чайного куща, вловлює тичинками жовте світло ліхтарів.

Мінако міцно заплющує очі і з-під повік летять напівпрозорі пелюстки. 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

17 Коментарі на “Піна



  1. Дуже круто читати твори по Сейлор Мун українською!
    Дякую вам за цю можливість і за незвичну ідею. Мінако закохана у Харуку невзаємно. Але можливо у неї колись з’явиться шанс?)

     
  2. Чудово, досить оригінальне рішення не гіпопболізувати стан героїні, а писати про її коротенькі відчуття, що б читач сам вглиблювався в почуття героїні. Ознаки жанру є, але приємно, що майже нема кліше.

     
  3. Привіт, я з журі челенджу «соулмейт OR ханахакі» від «Чай і фанфіки».
    Хочу сказати, що поставив цю роботу на перше місце, хоча читав першою, а, відтак, нещадно порівнював за критеріями стилю та художніх засобів із іншими. Мені сподобався ритм тексту, який, за достаньої концентрації, “переносить” читача туди, куди хочеться автору, відтак даючи прожити емоції якнайповнішою мірою. Крім того, це чудово читається як оріджинал, описи достатньо лаконічні, щоб не зламати імерсивність та достатньо яскраві, щоб зорієнтувати читача. І, звісно ж, квіти з-під шкіри – то один з найориганільніших концептів, що бачив на конкурсі.
    Дуже дякую!

     
  4. #соулмейтORханахакі

    Привітик! Відразу подякую за участь у челенджі! Було багато чудових учасників, і ти заслужено в трійці переможців
    Ця робота справді одна з найкращих. Для мене, як читачки на першому місці стояли емоції, які в тебе прекрасно вдалося передати. Кожне переживання персонажки ніби відбивалося у мені всередині, здавалася що я на її місці. Описи це взагалі окрема тема, настільки ти вдало змогла все описати. Також дуже вдале порівняння з піною, яке допомагає тще краще зрозуміти історію, героїню. Можливо я мала б докинути ще кілька розумних слів про сюжет, але не буду розумних, просто скажу він чудовий
    Ще раз скажу дякую за участь, та таку прекрасну роботу, яка справді захоплює, якщо не людей, то точно одну мене

     
  5. дякую за участь у челенджі #соулмейтORханахакі і одразу вітаю з призовим місцем у ньому! Цей відгук хочу почати з першого враження про роботу — свіжа, легка, приємна. Багато метафор і яскраві об’ємні описи (вони просто вау) роблять і фанфік яскравим. Робота трохи незвичного для мене формату, але приємно мене вразила та й читати було цікаво.

    Найбільше мені сподобалася сама структура тексту й речень. Він ніби виліплений з мазків, де кожна крапка, кожне слово й кожна буква на своєму місці, і все разом це просто ідеально.

    Недоліків якихось значних в цій роботі виділити не можу, що мене дуже радує.

     
  6. #соулмейтORханахакі

    Дуже цікава, незвичайна й прозоро-пінна робота зі своєрідним стилем, який залишає по собі якийсь особливий післясмак.

    Зазвичай, читаючи анґст, я як читач співчуваю персонажам, страждаю разом з ними, а тут прямо хотілося вболівати за головну героїню, боротися до кінця і кричати “так, ти впораєшся!”

    Сцена з прибиранням кімнати, звільненням від минулого — моя улюблена. Уся гамма відчуттів Мінако пройшла через мене, зачепила й не відпускала до останнього.

    Дуже дякую за цю роботу, я чудово провів час, читаючи її, і отримав незабутні емоції. І впевнений, що ще не раз перечитаю. Натхнення вам і творчих успіхів, дякую за участь у челенджі!

     
  7. #соулмейтORханахакі

    Дякую за участь у челенджі!

    Стиль фанфіку з розряду тих, які мені найважче читаються, але попри це я просто в захваті від роботи. Або ж навпаки — саме через це й у захваті. Тому що зацікавило з перших речень, тому що хотілося читати далі, тому що жодного разу не відволіклася від читання. Ось ця доріжка історії, якою я пройшла за руку з головною героїнею, відчувши всі її емоції, ось ці експресивні стрибки тексту, ці метафори і навіть звичайний опис нудоти — це було дуже й дуже захопливо.

    Я не часто зустрічала анґст, який НАСТІЛЬКИ б мені смакував. За відчаєм героїні спостерігала не стільки зі співчуттям, скільки з натхненою гордістю — мені б стільки хоробрості приймати свій біль і боротися зі стражданням.

    Окремої уваги заслуговує атмосфера фанфіка — прозоро-пінна, така солодка й повітряна, пелюстки, багато пелюсток — купа світлих картинок у голові у процесі читання. І квіти чаю.

    Сюжет просто 10/10 і Мінако дуже запала мені в серденько. Шикарна головна героїня, чудова історія і прекрасне виконання. Дякую за роботу, вона неймовірна.

    Ще раз дякую за участь у челенджі й вітаю з призовим місцем! ❤

     
  8. #соулмейтORханахакі

    Привіт! Одразу хочу подякувати за участь в челленджі. Було дуже круто насправді, багато талановитих авторів, прекрасних робіт. І серед них у трійці лідерів — Піна.

    Піну я читала, сидячи на ґанку і ясний сонячний день, в той час як в історії сонце вже зайшло. І це створило якийсь такий дивний контраст. І тим глибше я цією історією пройнялась.

    Головна героїня тут така ніжна, трішки вередлива й хоче аби було так, як вона хоче (а так не є і, ймовірно, не буде). І це не про дівчину, а про хворобу. Хвороба тут — центр усього, центр світу дівчини. І дуже мені сподобалося, як воно все описано — це, напевно, один з найкращих описів ганагакі, що я зустрічала. Все встелене пелюстками, пахне ними. Все тоне у піні з пелюсток, наче в морській піні. Таке читаєш, і на мить навіть можеш повірити, що це справді існує, що дійсно є така хвороба і що ти можеш нею захворіти. Браво!

    Щодо технічної частини. Текст написаний просто пречудово. Помилки чи одруківки, навіть якщо вони десь там і є, то геть непомітні. Речення складені дуже легко й просто, і в той же час в кожному з них купа змісту — для сприняття читача це просто рай.

    Який висновок? Це краса. Чиста й кришталево прозора, вкрита піною з пелюсток краса.

    Тому ще раз хочу подякувати за участь і побажати якомога більше натхнення і сили, бо світові буде мало лише однієї такої роботи <3

     
  9. #соулмейтORханахакі
    Я довго чекав, коли ж нарешті зможу написати цей відгук.
    Вітаю!
    Дивовижна та по-своєму поетична робота, дбайливо створений текст з увагою до деталей, з відношенням до того, що описується. Ювелірна та тонка робота: відчуваєш те, що переживає героїня, від банальної нудоти до тих самих, більш складних почуттів, глибоких, інтимних. Це наче добра поезія, робота не позбавлена ліризму, так, для розуміння треба трішки стати на місце героїні.
    Дуже самобутня і чарівна ритмічна організація: повтори, надкороткі абзаци, той особливий ритм, в якому немов колихається піна. Образи переплітаються в якусь дещо сюрреалістичну картину, змінюються і, знов-таки, спираючись на повтори ми, читачі, маємо змогу прослідкувати ту динаміку. Чудова робота з акцентами на необхідних, важливих деталях, які запам’ятовуються до кінця. Якщо не сказати — назавжди. Пахне пилом і чорним чаєм.
    Стан героїні прописаний дуже об’ємно, відверто, і співпадає з моїм баченням ханахакі. Цікаво спостерігати за тими емоціями, які та головне — як проживає центральна героїня. Дуже потішили вплетені образи з міфології.
    Неймовірна робота. Я в безкінечному захваті.
    Дякуємо за участь в челенджі та бажаємо подальших творчих успіхів!