14 квітня 1994, Ардмор, Оклахома
Маленька п’ятирічна дівчинка гуляла на своєму подвір’ї. Вона б і хотіла вийти на вулицю і пройтися парком свого міста, але батьки не дозволили цього, боячись, що, поки вони зайняті своїми справами, з їх донькою може щось трапитися. Але Аманда була слухняною дитиною, тому тихо каталася на гойдалці, задумливо перебираючи ногами у повітрі.
Цей день так би і завершився як і попередні, буденно, і нецікаво. Але одна маленька зустріч перевернула все.
На задньому дворі будинку сім’ї Прайс з’явилася жінка. Вона була вдягнена у весільну сукню. Можливо, колись вона й була неймовірно красивою, але не зараз: уся в порізах, де-не-де було видно застиглу кров, а саме вбрання було вкрите попелом і брудом. На щоках застигли сльози, світле волосся, колись зібране у складну зачіску, заплуталось і неохайно звисало донизу. А сама постать виглядала засмученою і сяяла незрозумілим блакитно-сірим світлом.
Запитувати, як вона тут опинилася, не було сенсу, адже незнайомка, напевно, і сама не знала відповіді на це запитання.
— Пані, у вас все добре? Ви виглядаєте сумною, — дівчина повернулася обличчям до дівчинки з палаючими очима, але одразу ж розгубилася, коли зазирнула в невинні очі дитини. Аманда придивилася і побачила незрозумілий інструмент, затиснутий в руці жінки, але не звернула на нього забагато уваги.
— Все гаразд, дитинко, мені просто розбили серце, — сумна усмішка торкнулася її обличчя. — Звертайся до мене Маргарет.
— Можу я вам допомогти, Маргарет?
Дівчину приємно здивувала така турбота з боку простої дитини. Вона не кричала, не боялася, не тікала. Просто продовжувала сидіти на гойдалці і спокійно дивилася просто у вічі. Наче знала, що їй нічого не загрожує. А їй і справді, нічого не загрожувало. Секундний спалах люті Маргарет не став полум’ям ненависті, адже був спрямований зовсім не на безневинну дівчинку.
— Пробач, але ти нічим мені не допоможеш, якщо не знаєш, де зараз може перебувати Джон Карпентер, — з спантеличених очей Аманди стало ясно, що навіть це ім’я вона чує вперше. Трохи порозмірковувавши, жінка продовжила. — Але, ти можеш мене обійняти?
Прохання здивувало обох, але хоробра мала поспішила його виконати. Акуратно злізла з гойдалки, повільно підійшла до дівчини та обняла ту за коліна. Так щиро, намагаючись вкласти у свої обійми частинку світла та співчуття. Щаслива посмішка торкнулася губ Маргарет і, переповнена від незрозумілого почуття легкості, вона погладила дівчинку по м’якому короткому волоссю.
— Дякую Люба. Мені стало набагато легше, — звільнившись від обіймів, промовила жінка. — Але тепер мені час.
— Бажаю вам удачі в пошуках, Маргарет, — після цих слів прекрасна незнайомка випарувалася, наче її й не було.
Лише згодом Аманда Прайс зрозуміє, що тоді вона вперше у своєму житті побачила примару.
***
За кілька годин після цих подій до будинку родини Прайс приїхав детектив, опитати місцевих жителів про нещодавнє вбивство Маргарет Дженкінс, яке відбулося у день її весілля. Цей будинок був останнім у його списку, але особливої надії на нього він не покладав, адже ніхто нічого не бачив і не чув. Але робота є робота, і перевірити все треба ретельно.
— Пані Прайс, коли ви бачили пані Дженкінс востаннє, вам не здалося щось незвичним у її поведінці?
— Ні, вона була така щаслива перед весіллям, детектив Сміт. Навіть не уявляю, як таке могло з нею статися, — відповідь була цілком очікуваною, але, яка не приносить жодних результатів.
Детектив тяжко зітхнув. Жодних підозрюваних, жодних зачіпок у цій справі. Всі мали з вбитою гарні стосунки, ворогів у неї не було. Але чомусь після цієї події були знайдені вбитими чотири чоловіки, які були на її весіллі. Все це вимальовувалося у непривабливу картинку серійного маньяка, який вбиває тому що може, чи привида-месника, який жадає покарати всіх винних.
Жінка за всіма законами доброзичливості налила гостю кави. І продовжила розповідати про свою колегу, яка так зарано покинула цей світ. У вітальню несподівано зайшла маленька Аманда, маючи намір дізнатися, з ким так захоплено розмовляє мама. Евілін перша помітила доньку.
— Сонечко, щось трапилося? Хочеш печива?
Дівчинка негативно похитала головою, дивлячись на незнайомого чоловіка. Практично чорне волосся, квадратна щелепа, великий ніс та масивний вигляд. Але страшним він не здавався, навпаки, викликав бажання довіритися.
Детектив подивився на неї у відповідь. Миле русяве дівчисько в клітчатій сукні, з зацікавленою усмішкою його розглядає. Невиразне передчуття підказувало, що вона зможе допомогти. Тому з мовчазної згоди матері Сміт заговорив:
— Привіт, крихітко, — Аманда підійшла ближче, уважно слухаючи, про що говорили її зрушені брівки. — Мене звуть детектив Олівер Сміт, і я шукаю одну жінку. Подивися на фотографію, може, ти нещодавно її бачила.
Фотографію було пересунуто до дівчинки. Мала взяла її в руки і побачила на ній миловидну блондинку, яка щасливо посміхалася в камеру, ту саму, яку вона нещодавно бачила.
— О! О! Я знаю її! Це Маргарет. Я бачила її сьогодні на нашому подвір’ї, — детектив насупився, не розуміючи, як це могло статися, а Евілін прийшла в непідробний шок від слів дочки. Сміт одним оком зумів помітити першу реакцію матері. Вона не знайомила доньку з загиблою.
— Сонечко, ти не могла її бачити сьогодні. Ця жінка пропала кілька тижнів тому. Можливо, це був хтось схожий на неї? — чоловік усміхнувся. Як же, зникла. Її знайшли вбитою з численними колотими ранами на тілі у вінчальній сукні. Також вона була зґвалтована, але далі шерифа ці подробиці не пішли. Мабуть, мати не хотіла лякати дитину. Воно і на краще. Нема чого дитині таке знати.
— Ні, це точно була вона. Вона була у весільній сукні та була дуже сумною, — дівчинка наполягала на своїй версії подій. А це вже було схоже на зачіпку. Вона бачила примару, і це був шанс дізнатися про ім’я наступної жертви.
Пані Прайс хотіла щось сказати, але детектив зупинив її, піднявши свою руку.
— Вона щось питала в тебе? — очі Аманди засвітилися від щастя. Пан Сміт їй повірив.
— Так, вона шукала Джона Карпентера, але я не знаю, хто він, тому не змогла відповісти, —чоловік здивовано хмикнув. Наречений? Тепер картинка повністю складалась у голові. А ще це було вдачею, нереальною вдачею. Ось чому діти були улюбленими свідками детектива — не замовчували, говорили правду, якою б вона не була.
— Дякую тобі, — Сміт дав можливість дівчинці представитися.
— Аманда, пане.
— Дякую тобі, Амандо. Ти мені дуже допомогла і вам дякую, пані Прайс, — чоловік потиснув простягну крихітну долоньку, а з жінкою обмінявся кивками. І почав збиратися йти. Так і не допивши запашної кави. — Прошу пробачити мені, але служба кличе. До побачення, Пані Прайс, Аманда.
— До побачення, детективе Сміт, — хором промовили матір і дочка і почали проводжати чоловіка до дверей. Евілін задумливо, досі не вірячи в розповідь доньки, а Аманда добродушно й усміхаючись вслід.
Пан Сміт попрямував до своєї машини і заговорив з хлопцем років 15, який слухав Metallica.
— Нам час, Дін. Я дізнався про все, що нам потрібно.
Хлопець обернувся до батька і глянув на будинок, з якого щойно вийшов Джон Вінчестер. Пройшовся поглядом по матері з дочкою, на мить поглянувши дитині у вічі і одразу ж сів у машину. Сьогодні він буде вперше ловити з татком примару.
Сьогодні Аманда Прайс уперше зустрілася очима з Діном Вінчестером.
Додати до улюблених