«Цей дурний Сортувальний Капелюх відправив мене на Ґріфіндор. На Ґріфіндор, батьку! Це у твоїх силах, я знаю, розберись із цим. Якомога швидше!»
Пугач наче з подивом глянув на листа, прив’язаного до своєї лапки. Чи то Драко прив’язав його занадто туго, чи то птах якось зрозумів, що написано на пергаменті.
— Та лети вже! — роздратовано вигукнув Мелфой, махнувши рукою, і пугач зірвався з місця, ледь не вдаривши крилом нервового чарівника прямо по носі.
Драко тільки чхнув і ображено стиснув губи. Цей проклятий Капелюх! Напевно, хтось наклав на нього заклинання.
Ну нічого, тато обов’язково розбереться. Не залишить же він свого сина з цими… ґрифіндорцями! Мелфою навіть думати про це було гидко.
— Фкарвифся? — прошамкало щось за спиною у Драко.
У невиразному чавканні він насилу розібрав слово «скаржишся».
— То не твоя справа… — крізь зуби процідив чарівник, обернувшись.
Біля входу в соварню стояв той самий рудий Візлі, що всюди тягався за Поттером. Два кекси в руках, ще один хлопець квапливо намагався дожувати. Драко посміхнувся. Це, певно, типово для Візлі: з’їсти все, що є на столі, і ще прихопити з собою. Вочевидь, вдома на всіх їжі не вистачає.
— Бідолашний Мелфой, як же ти тепер? — Рон тим часом проковтнув шматок кексу і нарешті зміг говорити виразно. Те, що сталося, явно веселило його. Він відчув якусь свою, по-Візлівськи-тупу, зверхність над Драко, тому останній захотів повернути його з небес туди, де йому було місце. На самісіньке дно суспільства.
— Побачиш, Візлі. Принаймні залишатися з цим збіговиськом ґрифіндорців я не збираюся. — У Мелфої прокинувся аристократ. Він випрямив спину і задер підборіддя. Це лише дрібна невдача. — Мій батько був на Слизерині, моя мати була на Слизерині, всі мої предки були слизеринцями. А за це непорозуміння школа ще поплатиться.
Не чекаючи відповіді, Драко посунув Візлі плечем так, що той упустив один з кексів у купу сіна, перемішаного з совиним послідом, і протиснувся назовні.
Вже спускаючись, він подумав, що не протримається в цьому клубку шляхетності й одного тижня. Драко навіть пропустив бенкет, аби не сидіти за одним столом із… Ні, це треба вирішити якнайшвидше!
Новоспечені слизеринці посміювались, спостерігаючи, як Мелфой з трагічною повільністю прямував до столу Ґріфіндора; старші й розумніші студенти перелякано перешіптувались. Певно здогадалися, що ця витівка Сортувального Капелюха матиме свої наслідки…
Ні, це повна дурня. Як це могло статись?
Він же Мелфой! Він ненавидить червоний колір!
*цей фанфік був опублікований мною російською мовою на відомому в нашому інфопросторі порталі. Всі частини, що вже були опубліковані в Інтернеті російською, наразі недоступні. Вони будуть повністю перенесені сюди та перекладені українською, після чого я продовжу писати фанфік виключно українською. Щиро вдячна за вашу увагу та ще більше буду вдячна за відгуки. <3
Додати до улюблених