Рано-вранці. Хлопець з фіолетово-білим волоссям і від чогось сумним очима вирішив, від нічого робити, подзвонити своєму другу, який вже точно в цей час не спав. Набравши добре відомий номер, Вакаса затамував подих. Не те, що б він щось відчував до свого друга, але деякі почуття в його серці все ж таки були. Так, він ловив себе на думці, що Шинічіро занадто гарний для своїх років, що надто вже прекрасні його очі і усмішки, що він просто незрівнянний, коли порається з байком. Так, він заглядався на голову першого покоління Чорних драконів. І що у цьому такого? Він же не штани з нього знімав… хоч у думках він не лише це робив. Але ж про це Шинічіро знати не обов’язково?
З трубки почувся голос. Від цього трохи хрипкого і прокуреного, але в той же час доброго і ласкавого голосу у Вакаси по тілу гей-парадом пробігли мурашки (І встав… але про це потім).
– Так, Вакаса… Чого так рано? Ой гаразд… То чого ти хотів? – повільно, ніби потрапляючи в серце Імауші, говорив Сано.
– Доброго ранку… Мені вдома робити нічого. Сиджу сумую, думаю, може зайти до тебе, якщо ти звичайно не проти… Ти ж не проти? – ліниво та тихо пробурчав Імауші, через що Шин нервово проковтнув.
– Якщо хочеш, то приходь. Дід буде не проти, а Манджіро та Емма… Їм все одно, головне сказати, щоб не заходили до мене і все. Давай, чекатиму тебе… – задумливо і з ноткою радості промовив Шинічіро.
Отримавши дозвіл, Імауші відразу ж побіг упорядковувати себе. Насамперед юнак забіг у ванну. П’яте-десяте і він привів себе до ладу. Чистий, як перший сніг і свіжий, як вулиця після дощу, наш Вакаса, хоч він не наш – він Шиничіро, але це інша історія. За ніч волосся хлопця перетворилося на гніздо, через що їх довелося довго і нудно вичісувати. Але ж краса вимагає жертв! Особливо коли ти йдеш до коханого. Через деякий час волосся було зібрано, весь світ проклятий і гребінець благополучно загубився в просторах ліжка. Настала черга одягу. Не можна було сказати, що “зебра” (від Соавтора: через зачіску у мене Вакаса асоціюється із зеброю) був модником і стежив за всіма новинками моди, але почуття стилю мав відмінне, власне, як і смак (Шиничиро той ще ласий шматочок тортика ). За кілька хвилин хлопець дивився в дзеркало і намагався зрозуміти, чи добре йому у водолазці та чорних джинсах. Ах, тепер зрозуміло чому Сано-старший нервувався: Імауші прекрасний у будь-якому вигляді!
– Так, начебто все… нічого не забув і не втратив (Так, цноти його ще не позбавили)… – тихо промовив юнак, надягаючи недавно куплені кросівки і накидаючи на плечі шкірянку.
У цей час Шиничиро закінчив прибирання в кімнаті і взявся за ремонт байка. Він міг би і годину, і дві возиться з механізмом залізного коня, але ось облом – до нього прийшла його любов, хоча який тут облом, якщо все буде на висоті. Телефон дуже активно подавав ознаки життя, ніби намагався довести брюнету, що зв’язок чудовий. Дзвонив герой вологої фантазії Шиничиро. Проте він швидко прийшов.
– Так… Ти вже прийшов? Швидко, однак, – важко зітхаючи в трубку, Шиничиро був засмучений тим, що час так швидко пролетів.
– Тебе що не влаштовує? – вже бурчав у трубку Імауші і чекав, доки його впустять у храм механіки. – Ось ти…
Шин відключився, так і почувши, що його назвали негетеросексуалом. Відчинивши двері гостю, Сано окинув хлопця поглядом, подумки відзначаючи, що той виглядає надзвичайно, хоча брюнету і хотілося, щоб той, хто стоїть перед ним, був у його ліжку і голим. А поки голова першого покоління Чорних драконів розглядав “свого майбутнього хлопця”, останній задивився на губи свого предмета обожнювання. І, звичайно, Шінічіро був здивований, коли Вакаса простяг йому дві пляшки вина.
– До речі, я тут удома знайшов запаси… – промовив Імауші – Ну так… Дві пляшки червоного вина. Ти ж не проти? – прозвучало у відповідь на німе запитання Сано.
– Ну, якщо ти взяв, то я вже не проти. У мене там теж десь є запаси… Відчуваю, що ти сьогодні в мене залишишся… – тихо зітхнувши, сказав Сано.
Шиничіро пропустив гостя у свої володіння, зачинив двері і… задивився на зад друга. У голові з’явилося багато різноманітних думок…
Додати до улюблених