З того дня пройшло декілька років, Харада виросла в чотирнадцяти річну відлюдницю. Весь свій вільний від навчання час вона проводила з собою ви Мрією, так вона назвала свій байк. В її кімнаті була не велика потаємна шухляда, там зберігались всі помітки. Плани з рятування всіх. Дівчині не сильно хотілось контактувати з головним героєм. Дві аномалії можуть призвести до неочікуваних наслідків. Було ще деякі невеликі розбіжності за якими потрібно було прослідкувати. Їй не було відомо не день не час початку основної лінії минулого, тобто для неї теперішнього. Не було відомо як перевірити чи відчуває вона стрибки Такемічи і я якому сюжетному сценарії вона саме. Навіть в голову не приходило який з них гірше за все. Сидячі за столом з ручкою в руках Міко бормотала собі під ніс.
– Так. Перший: головний герой тікає і я стаю на його місце рятуючи всіх…. Найгірше. Найкращій буде коли все йде по сюжету манги й я з мінімальними потугами частково рятую героїв. А саме Баджи, Ємму, Ізану, Кісакі, Сауса. Але як піде сюжет…
Роздуми в голос допомагали продумати всі ризики. Вона могла б жити та не вимішуватись в сюжет, довго і щасливо. З іншого боку Міко ще при минулому житті мріяла про це, тому й купила цей байк. Ще записалась в школу єдиноборств, щоб не програвати в силі. Так вона до початку подій познайомилась з Брахманами, злякавшись перейшла до іншого інструктора. Це дало зрозуміти — вона саме там де є і сумнівів бути не може. Розпорядок дня продовж декількох років був заснований на підготовці до дня “початок”.
Підйом, рангові процедури, дорога до школи, навчання, кружок карате, дорога додому, домашні завдання, тренування, душ, спати. В перервах звісно вона давала собі розслабитись. У вихідні навіть ходила за покупками, батьки були раді що донька переросла відсторонений період і почала розвиватись як всі нормальні діти, ну майже. Турботи все ще залишались, але в їх суспільстві прийнято що діти повинні бути самостійними, робити помилки, займатись дурощами. Обмежень зовсім не було, у випадку Харади це було навіть добре. За незначні дисциплінарні порушення її перевели в потрібну їй школу. А саме де навчались той хто повинен стати першим врятованим, якщо звісно Такемічі врятує Доракена. Все вдалося, в клас Міко потрапив залишений на другий рік хлопець. З хорошого поки все. Вона слідкувала з далеку за свастонами, навіть роздобула форму побивши одну із шісток. Чорна форма з золотою вишивкою як ніколи пасувала до нового шолому. Чорний з вушками нагадував по те життя, тоді їй хотілося мати такий, проблема була відсутність прав та транспорту.
Ходили вже чутки про чорного мотоцикліста, він з’явився на боях Кіємаси, ніколи нічого не ставив, ніколи не злазив з байку та ніколи не знімав шолом. Міко очікувала коли їй можна та потрібно вступити в сюжет, сама не розуміючи що вже є частиною. Знов вона на бою Кіємаси, цей раз те що потрібно, вона пройшла ближче до бійки, сьогодні бій повинен піти не так. Підібравшись до компанії Такемічі вона спостерігала, не знімаючи шолом. Все пішло куди краще задуманого, і коли з’явився Майкі робити більше нічого. Діалог по сюжету вона пам’ятає, а ось що пішло не так наздогнало вже на шляху відступу.
– Чорний мотоцикліст, теж тобою зацікавився.
Дівчина злякано відійшла на декілька кроків, взаємодії з героями у неї в планах не на сьогодні. Сполохано втікаючи уже біля самої Мрії її схопили за руку. Це вирішилось звичайним ударом коліном в живіт. Весь цей час чорні як безодня очі дивились їй в слід. Йому явно цікаво хто він, головний на зборах Тосви декілька разів питав хто знає чи є цією людиною, всі як один мовчали.
Руки вжимали газ, а серце вистрибували з грудей, було лячно, не як вибухи, але все ж. Міко вся тремтіла, в спробі відірватися згадала, що залишила сумку в класі. Учнів вже не було тоді їй можна було і не перевдягатись, навіть не знімаючи шолома вона зайшла в клас і забрала сумку. В той же момент пошкодувала про це.
– Форма новенька, прям таку яку вкрали у мого підрозділу.
– Що за чортівня сьогодні відбувається. Я її запозичила, мені зараз повернути?
Вона саме так і уявляла собі його голос, грубий та власний.
– Зачекай, Баджи, хто сидить за тією партою?
– Я що знаю, заучка якась. Зніми шолом, все одно дізнаємося хто ти в школі.
Харада послухалась, знявши шолом пошкодувала що зав’язала довге волосся в косу і не може сховатись за ним. Розуміючи, що тікати нікуди, сіла напроти хлопців нервово зминаючи сумку.
– Як ви дізнались що я буду тут. Першим перервав не довгу тишу Чіфую.
– Ми й не знали, готувались до тесту.
Згадавши всі мати за світі про себе вона нервово усміхнулась.
– Тепер ти частина п’ятого підрозділу, якщо проти виклич на бій та переможи мене та мого друга.
– Хочете подарувати мене Майкі? Як вірні песики задобрити власника.
– Ти гостра на язик, сучка. Завтра ввечері збір, там і представлю тебе.
– Є одна проблема.
– Яка?
– Не хочу показувати лице, а в шоломі весь час не пробути.
– То візьми маску, не мороч мені голову та вали звідси, заважаєш, Харада.
Дівчина піднялась і вийшла не попрощавшись, весь час Мацуда мовчав, мабуть, думав яка вірогідність була знайти в один день два цікавих екземпляри.
Додати до улюблених