Нудьга. В останнє я її відчувала місяць назад та зараз вона повернулась. Подивившись на хлопця, що сидів збоку я насупилась. Він здавався мені цікавим, вартим уваги та тепер я відчувала рознервованість спілкуючись з ним. Я відвела очі на схід сонця. Він мене трохи заспокоїв. Рожево-оранжеві промені засліпляли мене й в перед очима виднілись різноколірні плями. Це нічого. Це нічого поки він не заговорить. Я часто відчуваю нудьгу й люди рідко затримуються в моєму житті. Більшість з них стають не цікавими. Його я знала як свої п’ять пальців. Знала що в нього є шрам на спині який залишила мати, знала про його улюблених виконавців, знала які емоції він відчуває. В нього низька самооцінка, він швидко прив’язується до людей, не любить доторки й обожнює увагу. Взнавати його було цікаво, перелізати через кордони й розуміти що він не проти. Та зараз я була впевнена в одному : сталось те чого я остерігалась. Він хотів признатись мені чомусь і це жахливо. Він не міг почати й ми уже годину сиділи на бетоні дивлячись на сонце. Не витерпівши я піднялась та пішла додому. Мені потрібно зробити щось. Та все це завтра. Зараз я піду спати й заспокою своє серцебиття яке було збите через злість.
* * *
Ранок. Я уже годину лежу в ліжку й думаю. Та не про вчорашню ситуацію – ні. Я думаю про те чим мені поснідати – субота врешті решт. Сонце тільки прокидається, проміння падає мені на лице і я жмурюсь. Підходячи до вікна я закриваю його рожевими шторами. Сівши на ліжко я взяла в руки телефон. Набравши знайомі цифри я нажала на кнопку виклик і приклала його до вуха. Пройшло пару гудків і я почула голос. Його голос.
– Ти рано – голос був сонним. Яка б година не була він завжди брав трубку.
– Маю щось тобі сказати – твердо сказала я й почула в чоловічому голосі надію.
– Слухаю – я догадувалась про що він думає тому тільки всміхнулась.
– Ми більше не будемо спілкуватись. Я цього більше не хочу. Ти не цікавий. Не пиши, не дзвони й не говори до мене – рішуче сказала я вибивши дзвінок. Задоволеність. Те що я відчула сказавши це було прекрасним. Так наче по моєму тілу розливалось тепло. Я ввімкнула телефон і заблокувала його усюди. Думаю він буде в нормі. Хоча мені не цікаво як він там.
* * *
Спокій. Те що я відчула вперше за довгий час. Не було нікого хто б порушить його. Земля була волога від нічного дощу та мене це не хвилювало. Я знову відчула нудьгу й це мене заспокоювало. Я не бачила його доволі багато часу : приблизно тиждень і я не хвилювалась за нього. Ну пониє в подушку, що я перестала з ним спілкуватись, й перестане. Його проблеми це – його проблеми й не намірена заставляти себе спілкуватись з ним тільки через те що він хоче.
* * *
Легке здивування. Відчула я коли відкрила сповіщення в інстаграмі – мені писала його батьки. Виявилось він наклав на себе руки. Як сказали його батьки він повісився. Як банально. Все-таки він виявився слабшим ніж я думала. Я не відчувала провини. В цьому не було моєї провини. Хоча я й всміхнулась прочитавши, що він мертвий – я злилась від думки, що він може не відстати від мене й те, що він мертвий це найкраща новина за день. Сонце світило яскраво – з того часу як я кинула його я почала замічати те, що було навколо. Тепле проміння наче огортало мене і я навіть посміхнулась. Його батьки написали, що я запрошена на похорони. Я не хотіла б туди йти та причини придумати не змогла. Батьки були не проти, що я йду тому, що це був мій друг на їхню думку. Похорони мали пройти післязавтра. * * *
На похоронах довелося притворитись засмученою через його смерть. Я навіть пару раз мало не попалась, погода була така тепла й прекрасна, що я хотіла посміхатись. Видавивши пару сліз з очей я підійшла до гробу перед тим як його мали опускати. Я пригнулась як найближче до нього. Шкіра по блідніла й трохи посиніла. На шиї виднілась червона смуга – скоріш за все від мотузки. Волосся зачесали назад. Очі були прикриті віками. Виглядав він погано та зовнішність була такою ж привабливою як завжди. Я знала, що він нічого не відповість та все одно прошепотіла:
– Ти жалюгідний, тому я щаслива, що ти помер.
Можливо це було не красиво та він і так мертвий. Я відійшла від гробу і його закрили. Далі церемонія пройшла спокійно. Коли я вже хотіла йти додому мене зупинили його батьки. Поклавши лист мені в руки вони сказали:
– Він залишив це для тебе – шмигнув носом мати продовжила – прочитай коли будеш дома. Я подякувала й пішла додому.
* * *
Сміх. Я сміялась так, що це можна було зрівняти з припадком. Він такий телепень. Писати таке мені? Він хотів викликати жалість чи відчуття провини? Немає різниці єдине, що він викликав у мене це огиду. Весь цей лист був огидний : він показав наскільки він був слабким. Я знову засміялась. Потрібно заспокоїтись. Я подивилась на схід сонця такий же ж як в той день. Та було, щось в ному інше – думаю це те, що тепер я відчувала себе прекрасно. Не думала, що обвести його буде так легко. Все-таки він опасався інших людей та, як виявилось, його було дуже легко прив’язати до себе. Цей експеримент точно був вдалим. Коли подруга взнає, що я зробила – вона буде зла, як чорт, та це не важливо. “Пограти з почуттями” – вона сама так виразилась, а як мені це зробити вона не уточнювала. Зробила так, як зрозуміла. Я знову подивилась на лист. Відкрила шуфляду біля ліжка я поставила його туди й закрила її. Більше я читати його не буду. Хоча. Тільки для того, щоб посміятись. Подивившись на годинник я видихнула година уже пізня – коли я думаю я не слідкую за часом. Поставивши телефон я лягнула спати.
Можливо потрібно було це зрозу написати , та це – початок ідеї. Я не знала чи хтось буде читати повну історію тому написала пробну версію. Якщо вам сподобається ,я напишу повну історію. Чекаю на ваше враження, відгуки та критику. Дякую за прочитання.
Додати до улюблених