Львів прекрасний завжди. Але я опинилась тут в другій половині осені. Ще не було снігу і передчуття Нового року, але вже рано темніло, на вулицях світилися жовті гірлянди й ліхтарики, було холодно і надзвичайно затишно. Це один із тих спогадів, що важко згадувати. Той час надзвичайний і просто недосяжний.
Місто охоплював вечір.
Ми довго гуляли. Були зморені і щасливі. Був час вертатися до нього додому.
Вже підходили до під’їзду, я подивилася на Захара, що йшов прямо зі мною… Зі мною! Доторкатися і бути разом так приємно. Подув свіжий вітер. Його волосся було довгим, як для хлопця, діставало далі, аж за вуха. Воно було дуже світлим, рівним і гладеньким. Його геть роздмухав вітер. Він вів мене за руку і посміхався.
Ми були до біса задоволені. Ми мали миті, сповнені щастя, що розривало душу. Але лиш миті. Їх розбавляла буденність. Реальне життя швидко приводило до тями, вартувало тільки сісти в потяг, тільки повернутися додому. Але тоді.. тоді не існувало щасливіших людей, аніж ці двоє.
Ліфт привіз на десятий поверх. З цієї висоти відкривається прекрасний краєвид. Його будинок дуже прикольно влаштований. Майже всі мешканці користуються ліфтом, а для того, аби дістатися сходів, потрібно пройти через балкончик, який є на кожному поверсі. Він відкритий, вважай на вулиці, є тільки невеличкий парканчик, що розділяє під’їзд і вільне повітря, простір, висотою 30 метрів.
Доки Захар діставав ключі й відкривав двері до невеликого тамбура, я вийшла на цей балкон. Я не так багато була у Львові, але я його просто обожнюю. Ці будинки, дерева, церкви, все, що я тоді бачила, все, чим я там дихала. Що може бути краще… Я думала, що це любов, але ні, то було щось інше. Справжня залежність.
Ця мить тривала лічені секунди, я лише і встигла, що вдихнути спокійного повітря ночі.
-Гей, Марічко! Не йди туди, слизько.
На підлозі і справді була плитка, але слизько не було.
-Тут не слизько! – крикнула я і підступила декілька кроків ближче до заборчика. Я зробила це обережно, але, якщо чесно, навмисно.
Він якраз закінчив із дверима. А тоді в два великих стрибки наблизився до мене. Я навіть не встигла здивуватися. Захар взяв мене за капюшон куртки і потягнув на себе, разом з тим крокуючи назад. Це не було сильно. Звісно ж, я легко піддалася на це. Так взяв мене… Реально не очікувала.
-Там слизько, Марічко. Не ходи туди, – сказав мені впевнено, не голосно, над самим вухом.
Заштовхнув мене в двері, а сам взявся зачиняти їх. Мені аж подих перехопило. Я стояла біля наступних дверей. Вони нарешті вели в квартиру. Я чекала і дивилася, як мій хлопець іде до мене. Його погляд був засуджуючим, він дивився прямо на мене. Підійшов впритул, став і дивиться на мене згори вниз. Я підняла очі.
Він достобіса вродливий, як принц.
Підняв руку так, ніби хоче дати мені ляпаса, але звісно ж він цього не зробить. Блін, а якби реально вдарив мене не сильно? В моїй білизні стало помітно вологіше.
Я на секундочку заплющила очі, але він тільки постукав мене по щоці.
-Там небезпечно.
Посміхнувся, тоді взяв мене за руку і потягнув до хати.
Ми зайшли, але я була така збуджена. Просто стала в коридорі і дивлюся на нього. Дивлюся і либлюся, шо капець. Я хочу щееее.
Захар повернувся до мене, окинув здивованим поглядом цей видок, аж брова піднялася.
Я певно мала винуватий вигляд.
-Ну пішли, – замислено дивиться, – будеш покарана.
В мене очі округлилися. Животом до низу пройшла приємна хвилька.
Так говорить загрозливо, наче хоче мене налякати. Хах.
Він завів мене до спальні, а сам дістав із тумбочки білу бавовняну мотузку. Творилося щось дуууже цікаве. Окинув мене поглядом, повним зневаги. Це норм взагалі?
-Ти така дурна. Геть не думаєш своєю головою, – так серйозно це сказав. І дивиться, ніби хоче з’їсти. Мені аж трохи соромно стало.
-Ой, Марічко, ти що, почервоніла? – Захар взяв мене за підборіддя і підняв догори.
-Як по балконах скакати, то ти сміливішою була.
Він тримав мене, тож я мусила дивитися прямо.
-Ніде я не скакала, – мій голос прозвучав якось тихо і непереконливо. Блін, що це зі мною.
-Поговори ще мені тут. Дурочка.
Відчуваю як починаю частіше дихати. Мені несила навіть щось сказати.
Ааааха, що за ідеальний хлопець…
Різко розвертає мене спиною до себе, а з моїх вуст вилітає ледь чутне зітхання. Він завів мені назад руки і почав зв’язувати. Ми були так близько один до одного. Я відчувала його гарячий подих на своїй шиї, він дихав рвучко і глибоко.
Зап’ястя міцно стягнулися. Захар зупинився на мить, певно із задоволенням оглядаючи результат. Підтягнув до себе. А тоді запустив свою долоню мені в волосся, провів вгору потилицею, взявся і ледь відтягнув назад. Аааа. Слухняно нахиляю голову. Ці зелені очі так близько, прямо біля мене.
-Ай-ай-яй ,- прошепотів мені біля обличчя, тримаючи за волосся так, аби це було трошки боляче. Що відбувається взагалі. Я навіть не можу порухатись.
А він кусає за вухо, відтягуючи мочку.
-Ай, – з мого горла вилетів якийсь жалісний звук.
-Ой, будеш покарана, дівчино.
З гарного розмаху шльопає мене по дупі. Я ледь не підстрибнула. Взагалі-то боляче!
Нарешті відпускає мою голову. Я в шоці з того як він керує моїм тілом.
А в наступний момент відчуваю, як він вже притиснув мене до стіни, штовхаючи вперед. Відчуваю щокою прохолодні шпалери. Відчуваю всю стіну досить добре, він міцно притуляє мене. Мій погляд втуплюється в кут, в місце згину кімнати, я бачу лиш золотисті проблиски і зелені листочки. Гарний візерунок.
Розумію, що мої труси вже спускаються донизу.
Захар весело хихоче.
-Йооой. То ти ще й збоченка?
Виділень справді багато. Ну чому він так мені подобається.. Хочу його дуже сильно.
Він просуває до мене свої пальці.
-Ах.
Закушую губу. Нарешті.. Цього так не вистачало!
Починає рухати. Взад, і вперед, так повільно і обережно.
-Яка ти мокра… Фу, Марічко.
На щастя він не зупиняється. Мені потрібно ще. Але ж там і реально мокро… Однією рукою продовжує, а інша впевнено тисне мене до стіни. Зовсім не дає можливості відхилитися, нічого зробити. Я судомно хапаю повітря пальцями, ворушу, ніби хочу вирватися. По правді ця мотузка дратує!
-Бляха, Захар…
Заплющую очі, хапливо втягуючи повітря.
-Я не можуууу..
В мене реально ноги підкошуються.
-Ой, ой, не може вона.
Насміхається з мене.
Дістає руку і вдаряє мої сідниці.
-Айй, та за що..
Він шльопає їх ще декілька разів, залишаючи червоні сліди і повертається назад. Аж яка я збуджена, збивається дихання і я починаю видавати тихенькі стогони.
Захар рухає своїми довгими, своїми найкращими у світі пальцями, він пришвидшується, не даючи мені змоги заспокоїтися, я обожнюю його. І він робить це доти, доки не починають дрижати мої коліна.
Все ідеально. Я на межі оргазму. Я зв’язана, притиснута, я цілком щаслива. Я голосно стогну, я важко дихаю.
Але в цей дорогоцінний, в цей останній момент він зупиняється. Він просто висмикує свою руку від мене. Він змушує мене впасти в нечуваний розпач.
-Ааааа!…. Ні, будь ласочка!
Мої ноги зводяться і розводяться, я, бляха, не можу себе контролювати. Що він робить зі мною..
-Захар…
Я стогну так, ніби зараз заплачу. Він не рухається.
-Мені здається, ти була неслухняною дівчинкою.
-Ахаааа.. ні. Вибач!
Я зараз почну битися головою об цю трикляту стіну.
-Будь ласка, Захарчику..
-Ну не знаю, чи будеш ти чемною…
Він знущається!
-Гаразд. Так. Я буду чемною!
Я ладна вже на все погодитись.
Знову шльопає мене. Робить це з явним задоволенням. На щастя просовує далі пальці. Ох…
Здригаюся всім тілом, якби не стіна і його сильні руки, я би вже валялася на підлозі. Не можу більше дихати. Скоріше за все стогну, але я не певна. Більше не контролюю своє тіло. Мною ніби проноситься торнадо. Так гаряче. Ноги трясуться так сильно, не уявляю, як вони ще тримаються.
Я дуже задоволена, але геть не маю сил.
Розумію, що він уже відпустив мене і розвернув до себе.
Не хочу нікого іншого, пригортаюся до Захара, він обвиває мене руками і притискає до себе. Такий теплий. Такий приємний. Утикаюся йому в плече і хочу залишитися тут назавжди.
-Я люблю тебе.
-І я тебе, дорогенька.
Цілує мене в лоба. Так ніжно. Його губи по-справжньому великі і м’якенькі.
-Моя неслухняна дівчинка.
Так я і була ув’язнена коханням. Мить була неймовірною, справді унікальною. Яскравою і короткою. Адже чим більше щастя, там нестерпніший розпач.
Та не бійтеся. Цей момент – суцільне задоволення.
Додати до улюблених