Осінь. У селі Теребеньки уже зібрали урожай і готуються до холодного сезону. Сім’я Гачичів, як найбільш заможня та трудолюбива, мають свою хату та великий садок аж біля лісу. Це дає їм можливість полювати на дичину хоч кожного дня. Також у них є свій звіринець, який вони держать, тільки тому що діти в них трохи балувані.
Найстарша дочка, Настуся, дуже захотіла мати коня, тому батьки віддали їй коня, призначеного для возу. Цим возом вони дуже гордилися, адже всі міщани оглядувалися на нього та, напевно, заздрили.
Найменші близнята, двоє хлопаків з іменами Владік і Святік, захотіли собі мати собак, також близнят. Вони запевняли батьків, що будуть доглядати їх та вигулювати. Тому старші Гачичі поїхали на возі у місто та знайшли їм двох собак.
Молодший брат Настусі та старший брат близнят був, як кажуть, перший хлопець на селі. В сімнадцять років він мав вже свого вбитого кабана, який пішов на день народження Настусі, та орла, за дзьоб якого побилися близнята. У вісімнадцять він побудував свою першу лазню з батьком. У дев’ятнадцять він зробив неймовірне, відкосив від армії. Одні кажуть, що він, насправді, родич військомата, другі – що він вкрав частину викопаної картоплі і продав у місті, і за виручені гроші відкупився. Треті мають ще кращий здогад, згідно якому він знайшов бомжа, схожого на нього і відправив на огляд, а там вже діло було за малим. Однак правди ніхто не знає, окрім самого Герасима, який і є цим щасливцем. Лишнім буде говорити, що хлопець має чудову статуру та обличчя, за яке його люблять дівчата і косо поглядають хлопці.
Плітки про армію ще не втихли, як відбулась нова подія. У село приїхав депутат зі своєю свитою, для передвиборчої програми. Так як Сашко Гачич був кращим другом голови сільради, то гостів припросили загостювати у домі Гачичів. Яременюк, голова партії «Народний вибір», був зразковим політиком. Перед кожними виборами, він щедро обдаровував область гречкою, олією та фарбою для яєць. У Теребеньках він не перший раз і почував себе як вдома, завдяки своєму статусу.
На цей раз Яременюк привіз з собою сина, якому було вже двадцять, а той був ні слухом ні духом в політиці, не кажучи вже про батьків бізнес. Як то кажуть, ім’я його було Андрій, а друзі звали його бухати. Він був людиною тонкої душевної організації, тому в столиці мав багато розваг, які не вганяли його в так звану депресію, яка траплялась якраз тоді, коли батьки хотіли заставити його знайти підробіток. Насправді, він не був настільки пропащим, просто ще не знайшов себе, бо четвертий курс на спеціальності «Міжнародні відносини» ще не дав йому направлення у житті. Переживаючи за майбутнє свого сина, старший Яременюк взяв його, так сказати, заводити «міжнародні відносини» із селом Теребеньки, мов у селі депресії не існує.
Герасим саме вигулював собак у лісі, коли величезний джип чорного кольору «проскакав» по ямах і зупинився прямо навпроти наляканого коня. Той рванув в ліс, вдарив копитом дерево, біля якого стояв Герасим, налякав собак, пукнув на них та втік назад до хати. Молодий Гачич не зрозумів такої поведінки коня, тому вибіг із лісу, щоб взнати, що налякало коня. Картина йому відкрилась неоднозначна. Біля машини стояв щуплявий хлопець зі спущеними штанами, кінь вчепився зубами в його спідню білизну і тягнув, хлопець кричав, чоловік в костюмі, здавалося, зараз отримає інфаркт, собаки гавкали, а гуси пішли у наступ на се дійство.
Герасим підбіг, підняв палку, що лежала на землі і вдарив нею коня. Той заіржав, випустив хлопця і втік. Гачич підійшов до Андрія і ляснув його по голих сідницях:
– Ховай вже своє добро.
Червоний, як рак, Андрій наспіх надів штани, повернувся і зло сказав:
– Та пішов ти.
Герасим пожав плечима, мов я тут не причому. Він зупинив свій погляд на гарненькому обличчі Андрія та промовив:
– Ходімо. Я позичу тобі труси. – Розвернувся і пішов до хати.
– Да на який чорт мені здалися твої труси? – обурився Андрій, але оцінивши свій стан, все таки пішов за своїм спасителем до хати.
Хата йому здалася не такою жахливою, якої він її уявляв, але краще б тут не було цих савдеповських коврів на кожному кроці. У Герасима була своя кімната, і не через те, що заслужив, а тому що сам добудував.
– У тебе що, навіть комп’ютера немає? – здивувався Андрій.
– А для чого він мені? – недбало відповів Герасим, відкриваючи шухляду з білизною.
– Ну як, для чого. А що ти тут в дома робиш? Я от не дуже люблю завісати вдома, але інколи данжики пройти по кайфу.
– Ну данжики в мене на полі і в лісі пройти можна. А вдома я читаю та слухаю музику зазвичай, – сказав Герасим і протягнув пару чистої спідньої білизни незнайомцю. – На, тримай.
– Що? Сімейники? А пристойнішого нічого немає? – невдоволено висказався Андрій.
– Ну тоді хизуйся своїми білими сідничками і лахмітті, що у тебе замість трусів тепер. – бездушно йому відповіли і знову тріснули по м’якій частині.
Тим часом старші Гачичі зустрічали гостей та накривали на стіл, і Андрій послідував за Герасимом на кухню. Застілля вийшло не таке грандіозне і, навіть, не тянуло на звичайне день народження Настусі, але депутату сподобалось. Тому обід плавно перейшов на вечерю, і старша Гачиха повела близнят спати. Андрію сказали, що ночувати він буде у кімнаті з Герасимом. Хто б сумнівався.
– Хата добре топиться, так що можеш знімати на ніч штані. – Сказав Герасим, коли побачив, що хлопець з міста не збирається роздягатися перед сном.
– Не буду, – буркнув Андрій і всівся на розкладний диван і запустив на телефоні ненав’язливу гру, – слухай, а де в тебе розетка?
– Біля телевізора в залі. – Була йому відповідь.
– Ясно, – відклав він телефон, – навіть такого у вас, селюків, немає.
Герасим окинув його скептичним поглядом:
– Ну я хоча б не ніжня.
– Що? Я не нижній! Кого ти обізвав нижнім!
– Ніхто не називав тебе нижнім. Я кажу, що ти ніжний, як дівчина.
– Сам ти дівчина, це все одно, практично, те саме – нижній і дівчина.
– Посунься. – Сказав Герасим, хлопнувши по бедру Андрія і ліг на одну половину дивану. Він не вкривався ковдрою, закинув руку за голову і спокійно закрив очі.
Не дивлячись на те, що його знову образили, Андрій, як чоловік, вирішив не істерити, а втерти носа цьому гівнюку пізніше. Однак він не міг не помітити чудову мускулатуру селюка і йому залишалося тільки позаздрити.
Проснувся Андрій пізнім ранком, від того, що його будив батько.
– Вставай, ледащо, нам треба сьогодні об’їхати декілька місць. Сніданок залишили для тебе на кухні. І давай бистріше.
– Добре. – Спросоння пролепетав Андрій. Ледве откривши очі, він оглянув свій зім’ятий одяг і вирішив спочатку знайти туалет.
Молодий Яременюк вийшов з хати і пішов шукати туалет на вулиці, але не знайшовши його там, він чортихнувся і пішов в ліс. Але наткнувся там на Герасима, який саме відливав.
– Оу гівно, перепрошую, – вже хотів розвернутися Андрій.
– Перепрошуєш за що? – подивився з під лоба на нього Герасим. А сам не постидався і продовжив дзюрити. – Тобі не сподобався туалет у хаті?
Андрію нічого не осталося, як продовжити цю розмову, спостерігаючи за чужим прибором.
– О! Так у хаті є туалет? Я думав, що у вас як і у всіх селюків, він на вулиці.
Герасим нічого не відповів.
– Що, подобається? – спитав селюк.
– Що? Нікому не подобається твій поганий хер. – Розлютився Андрій.
– Тоді, якого дідька лисого ти тут ще стоїш? – Стряхнув Герасим і застебнув ширинку на своїх джинсах.
– Та пішов ти.
Гачич підійшов впритул, через що різниця в зрості стала очевидною, і не на користь Андрія, та окинув його оцінюючим поглядом. Андрій стояв і сверлив поглядом у відповідь. І тут він знову отримав ляпанець по своїм половинкам, і так неочікувано, що аж підпригнув.
– Ладний у тебе зад. – І пішов.
Так як з самого початку день у Андрія не задався, весь останній час із батьком також не приносив радості. Ходити по полям, слухати скарги жителів, і фотографуватися для газет було відверто нудно. Десь під вечір, Андрій не витримав:
– Коли ми вже поїдемо додому?
– Не нудись, сьогодні ввечері ми будемо паритися у лазні Гачичів. Чув, що син їхній, на пару з батьком, її побудували. Хоч подивишся на те, яким повинен бути роботящий син.
Андрій зненавидів цю лазню, ще навіть не бачивши її, але, скриплячи зубами, прийшлося йти. Та й не така погана ідея, розслабитися з паром.
Ввечері, вже сидячи в одному рушнику серед натовпу гигочущих чоловіків і Герасима, який не відводив від Андрія насмішливого погляду, міський хлопець вже не думав, що ідея з лазньою хороша. Він ніколи не був прихильником помахати кулаками, але цьому нахабному селюку хотілося добре вмазати. Однак, і не признати його рель’єфне спітніле тіло, як у тих чоловіків-моделей, він не міг. І що ще більше його злило, що він про це думав.
Згодом, всі чоловіки вирішили вийти на перекур і залишили двох хлопців в середині зі словами «рано вам ще». Тому Андрій вперив свій погляд на Герасима.
– Знімай своє лахміття, – неочікувано сказав Герасим, а сам зручно розвалився на лавці і закинув одну ногу на другу, – Буду оцінювати твій зад.
– Еге ж, начувайся! Я, що, раб тобі?
– Ну, зараз можна сказати, що так, тому що ти в моїх володіннях.
– Що ще запропонуєш, розумна срако?
– Ну можеш сам проявити ініціативу і підійти до мене, щоб я добряче помацав твій зад. – Незворушно сказав Герасим.
– В мене є краща ідея. Я гадаю, що ми повинні вирішити це прямо тут, якщо ти вважаєш себе таким крутим.
Але не встигли вони нічого сказати, бо прийшов старший Гачич:
– Ми з мужиками ідемо до Ткачів, старий Охрім проставляється. А ви, хлопці, як хочете.
– Добре, батьку. Ми тут побудемо ще.
Старий Гачич вийшов, а молодий зразу закрив за ним двері. Він розвернувся і вмить виявився нависаючим над Андрієм.
– Так що, вирішуємо це прямо тут? – Хоч він говорив про розбірки, але злості в його очах не було.
Андрій, мимоволі, шарахнувся від нього.
– Ти.. Ти що робиш?
Герасим не став відповідати, він нахилився ще ближче, провів носом по гладкій білій шиї Андрія та залишив там легкий поцілунок. Його права рука зарилася у волосся на голові хлопця, а ліва обхопила його талію. Одним ривком, він змусив піднятися Андрія. Не встигла його рука спуститися нижче, як Андрій вийшов із ступору і зі всієї сили відштовхнув Герасима.
– Я не ґей, покидьку! – викрикнув Андрій і вирішив провчити збоченця. Але Гачич перехватив його кулак і відкинув його. Тоді молодий інтелігент вирішив діяти брудно і вже хотів було відбити селюку геніталії, але його ногу спіймали. Герасим спритно вивернув ногу Андрія і схопив його поперек, щоб він не довбанувся головою.
– Відчепись! – загорлав Андрій. А Герасим не став втрачати час і здер з нього рушник. – Аааа..!
– Закрий свою пельку. – Спокійно відповів Герасим. А сам поклав долоню на сідницю і стиснув. Побачивши, який напружений Андрій, він взяв в другу руку його член.
– Ні… Відпусти… Не чіпай…
У самого Герасима вже стояло і він притиснувся своїм пахом ззаду Андрія, а рукою почав дрочити чужий член.
Андрій не знав, що робити. Його гідність була у чужих руках, ззаду впирався гарячий ствол, а його шию покривали поцілунки другого хлопця. Ситуація була патовою. Стимуляція брала своє і в нього почало вставати, а дихання частішати. Він навіть не зрозумів, що біля його потайного місця щось відбувається.
Після належної підготовки, Герасим увійшов в Андрія і невелике приміщення лазні наповнили стогони молодих людей та звуки зіткнення двох тіл.
В підсумку, обоє лежали виснажені на лавці. Насилу піднявшись, Андрій вирішив все таки закінчити почату справу і перший раз у своєму житті вдарив кулаком по чужому обличчю. Герасим, не очікуючи такої віддачі, не зміг ухилитися і звалився на підлогу. Однак, він швидко встав і притягнув до себе коханця. Якийсь час вони дивилися один на одного, і Герасим подався вперед з палким поцілунком. Жар, від спалених дров, в лазні не міг зрівнятися із жаром їхніх тіл. Однак, Андрій відсторонився:
– Мені вже погано.
– Виходимо. Ми пересиділи.
Вже в хаті, на розкладному дивані, хлопці неквапливо цілувалися без всякого вульгарного підтексту.
– Шкода, що ти завтра вже їдеш, – зітхнув Герасим. – Чекатиму тебе на зимні канікули.
– Якщо будеш контролювати свого коня, то, звичайно, приїду. – Усміхнувся Андрій.
– А навіщо? Він і так молодець, знімає з тебе штани, облегшує мені роботу.
– В пику захотів?
Герасим перехопив руку Андрія, яка тягнулася до його лиця, поцілував зап’ястя і поклав долоню на своє обличчя. Хлопець з міста покраснів. Герасим обійняв Андрія, і вони заснули, не здогадуючись, що кожен із них знайшов нову ціль у своєму житті.
Додати до улюблених