Ромашки на її підвіконні були символом життя і свободи, хоч іноді вона і починала чхати від їх пилку, дівчина і не думала їх прибирати. Сонце пробивалось через тюль і ніжно освічувало кімнату, підсвічувало кожен закуток і не давало тіні ні шансу. Вона повільно відкрила очі, ліниво і без бажання підійматись, сон тримав її в своїх обіймах дуже міцно. Рудоволоса бачила чудові картини уві сні, чому не можливо лишитись там ще на трошечки довше? Тому що реальність кличе.
– Реальність кличе…
Вона підійнялась і пішла збиратись на навчання, четвер, перша пара, який жах. Та професія психологині не терпить пропусків і жалю, якщо хочеш дійсно рятувати людей – гризи той граніт з усіх сил.
Швидко зібравшись, студентка вибігла з квартири і вийшла на вже заповнену людьми вулицю, Сеул кипів життям. Поправила спідницю і впевнено покрокувала через натовп, люди не звертали уваги один на одного, іноді можна було абстрагуватись настільки, що перестаєш бачити обличчя – лише нариси. Те саме відбувалось під час шумних перерв між парами, коридор повний студентів, чиї обличчя ти не можеш роздивитись. Хтось наближається, здається, конкретно до..
-Сонмін! Привіт, чого тебе не було вчора на заняттях?
-Мабуть, простудилась..
Вона ясно дала зрозуміти хлопцеві, що не хоче говорити про це. Друг тільки пожав плечима і заусміхався, так що хотілось жмуритись від його яскравої посмішки.
-Рідна, я вчора увесь день чекав на тебе, щоб дещо сказати.. Знаєш що?
-Не томи, – вона вже готова була закотити очі.
-На цих вихідних намічається вечірка, буде дуже голосно і багато алкоголю!
-О боже, я думала ти хочеш сказати щось важливе, Фелікс.
Вона підштовхнула Лікса до кабінету, кинула сумку біля його речей і одразу лягла на парту. Почуття були змішані в одну пляму незрозумілого кольору, хотілось бути одною і бути з усіма, просити про допомогу і закритись у собі, плакати і огризатись у відповідь.
-Щось у тебе останнім часом зовсім немає настрою, – хлопець приземлився поруч і продовжив розповідати про плани на суботу, – то ти підеш?
-Там буде багато людей?
-Я ж кажу, ти мене зовсім не слухаєш? Запрошені усі з факультету, але як завжди прийдуть півтори людини.
Дівчина по дурному хіхікнула і продовжила:
-Пам’ятаю, як минулого разу ми пішли на таку авантюру і це був просто пізд..
Двері різко захлопнулись, лектор зайшов в кабінет і всі одразу ж замовкли. Професор розповідав про гуманістичну психологію, людина у центрі всього, їй під силу все, Пак Сонмін теж в це вірила, але з собою впоратись не могла. Чому так складно жити? І здається, що не все так погано, у неї все дійсно добре, але чому ж так паршиво на душі? Чи коректно називати це «душею»?
Згадується вчорашній день, чому ж вона не вийшла з дому… просто не хотіла нікого бачити, вона знала, що чекає її ввечері. Її хлопець рано вранці написав, що їм потрібно серйозно поговорити, а вона вже знала, що він запропонує розійтись. Тож середа була ще жахливішою за четвер, близько десятої вечора вони зустрілись в ресторані в якому ще нещодавно святкували річницю відносин, як по тупому. Сімнадцятий поверх, панорамні вікна, місто як на руці, люди як мурахи, складно забронювати столик біля вікна, та вони сиділи саме там. Мовчали і слухали живу музику на фоні.
-Сонмін, ти знаєш, що останнім часом у нас все складно і я думаю, що нам варто на цьому зупинитись.
Мовчки кивнула у відповідь, не знаючи, що на це відповісти. Благати, щоб той лишився, або послати його до чорта? Хлопець продовжив:
-Я дійсно вдячний тобі за цей рік, та знаєш.. я так і не зрозумів, чи любиш ти мене по справжньому.
Руда здивовано розплющила очі і ніби виправдовуючись заговорила.
-Чому ти це говориш? Я доводила тобі свої почуття сотню разів, я, я…
-Вибач, я не хочу бачити тебе такою, та я приніс тобі подарунок – ромашки, – така тепла посмішка, прощальна, – ти ж їх так любиш, а я піду.
Ромашки, трохи нагадують маленькі сонечка, символ чистоти, переродження та молодості. Сиділа вона з цими ромашками і слухала спів на фоні, він повністю заповнив її розум, не було сил думати про щось. Вона знову все зіпсувала, вірила, що їм було добре разом, схоже, що добре було лише їй.
-Яка сумна пісня, – дівчина ніби повернулась у цей світ і сльози одразу набігли в куточки очей, – як раз в тему.
Швидко підійнялась, взяла квіти і направилась до виходу, очі зрадницько блищали від світла на невеликій сцені, а так хотілось сховати цей смуток за ширмою. Та нікуди дітись, якщо ти просто людина. Зрадили її не лише власні очі, але і цигарки – вони лишились в іншій сумці. Біда не приходить одна, так-так.
Реальність кличе.
Згадала, що на парах. Добре, що по четвергам всього дві пари та ще й в одному кабінеті, не потрібно ходити по коридорам, стараючись згадати, де знаходиться 219 аудиторія. Пляма незрозумілого настрою переростала в калюжу, а та в свою чергу в річку, що бурхливо булькала і ритмічно билась об каміння.
-Сонмін, я маю бігти на роботу, але якщо тобі потрібно буде поговорити – дзвони мені, зустрінемось в будь-який час.
Фелікс міцно обійняв її і вибіг з кабінету. Хлопець-сонце, так завжди думала Сон, він був дуже важливою людиною для неї, як брат. Можливо, якби він не був геєм, дівчина б закохалась у нього, але вона любить його по іншому, як теплий літній день. Він світиться і, здається, своїм поглядом може підпалити сухе гілля, енергійний і нестримний.
Що цікавого в п’ятниці? Вона повторює кожен минулий день, вони однаковісінькі: сніданок, обід і вечеря. Виходить, що п’ятниця так само погана як і четвер, але не перевершує середу. Середа найгірша. Так от, новий ранок і ті ж ромашки на підвіконні, сьогодні Пак Сонмін не прокидається так рано, заняття починаються пізніше. Так складно прокидатись, потрібно щось змінювати, однозначно.
-Йобані ромашки!
Одним рухом «йобані ромашки» опиняються в смітнику, то були останні ромашки, що нагадують сонечка і символізують чистоту та переродження.
Коментар від авторки: Привіт! Вважаю за потрібне привітатись! Я тут вперше, раніше була на “славновідомому” факбукі, тому дуже рада почати свою творчість тут! Буду рада вашим коментарям та оцінкам <3
Додати до улюблених