– І якщо хоч волосина з його голови впаде, я тобі ноги повідриваю.
Це були перші слова, які Дзян Чен сказав Вей Вусяну перед полюванням. І було б добре виконати таке прохання.
***
Почався той день доволі спокійно, якщо не брати до уваги термінове прохання простих жителів якнайшвидше розібратися зі злими духами. Звичайно, Вей Вусянь міг просто взяти Лань Вандзі і впоратися ще до обіду, але Другий Нефрит був по горло зайнятий якимись важливими справами клану, так що замість нього Вей Їн вирішив захопити кількох адептів і піти самотужки.
Справа почалась якраз пообідді, коли Вей Їн дозволив собі вилізти з ліжка та вийти у світ білий. Днина тоді стояла що треба: і сонце світило, і небо було чистим і ясним, та і самовдоволеного обличчя Лань Чіженя не було поблизу. Не день, а казка.
Вей Їн розслаблено зробив кілька кіл навколо Небесних Глибин та і осів біля кроленят. Не те, щоб вони його дуже любили — звірята, насправді, тікали, як тільки бачили його — але приходити сюди стало за звичку.
І все так і було б, якби перед ним не з’явилось кілька темних фігур, які тільки те і робили, що м’ялися поряд і мовчали, немов чекаючи на відповідну реакцію.
– Сиджвей, що таке?
Тільки і запитав Вей Вусянь.
Хлопець посміхнувся та присів поряд, поки інші фігури все залишилися стояти поряд. Хоч сам Вей Їн і оком не повів би, якби вони просто впали поряд, виховання клану Лань давали про себе знати. Сам же Сиджвей почувався занадто по-домашньому у колі чоловіка, тож і не звертав на це уваги. Від Старійшини Їлін він теж багато чого перейняв.
– У одному поселені завелися нічні потвори, і Старійшина Лань наказав вам піти з нами задля безпеки, — з погано прихованим захопленням сказав Лань Дзин’ї, тримаючи у руках меча.
Вей Їн трохи оперся на дерево, зацікавлено припідняв брову і замислився. Що такого мало статися, що сам Лань Чіжень дозволив Вей Вусяню супроводжувати адептів на полювання?
– Задля чиєї безпеки?
– Щоб ви не блукали Небесними Глибинами без нагляду, — тихо зізнався Лань Сиджвей, немов це може образити.
Немов такого не можна було очікувати. Ну звичайно, старий Лань не міг дозволити, щоб Вей Вусянь сам ходив його територіями і турбував такі священні порядок і спокій. Не те, щоб він одразу б пустився у всі тяжкі та почав знищувати все навкруги як мала дитина, але таку можливість втекти від злого погляду Лань Чіженя пропускати не можна.
Тому так, саме Вей Їн захопив малих на полювання, саме так.
– Тоді я, мабуть, візьму вас на полювання, — при підйомі сказав Вусянь і проігнорував те, як інші підкотили очі. Немов це було щось нове: у його присутності таке відбувається регулярно, варто йому тільки рота відкрити.
– Тільки, — тихо почав Сиджвейй, але не поспішав вставати, — з нами ще Дзінь Лін має піти.
Вей Їн трохи похмурився. Ні, він абсолютно не проти взяти свого племінника на полювання, ба більше, він і сам радий проводити більше часу з ним, але що такого мало статися ще й з Дзян Ченом, щоб він добровільно дозволив йому відправитися із самим Старійшиною Їлін? Їх усіх тут нічна потвора покусала?
– О, наша паняночка вирішила приєднатися.
Тільки і сказав він, повільно відправившись готуватися до відправлення. Почухав кролику за вухом і ліниво поволочив ноги далі. Ще ж треба до Вандзі зайти. І затриматися у Вандзі теж треба. І взагалі йому Вандзі треба, але не при дітях буде сказано.
– Думаєш, полювання буде важким? — через кілька хвилин запитав Оуян Дзиджень.
– Якщо Старійшина Лань так легко відпустив наставника Вея з нами, то не думаю, — Лань Сиджвей піднявся із землі, попестив кролика і послідкував за друзями.
– Ну хоча б з Вей Вусянем нудно не буде.
З Вей Вусянем перестало бути нудно ще в самих Небесних Глибинах. Вони ще навіть не підійшли до виходу, як почули не дуже тихі сварливі слова. Сумніви всі відпали: Дзян Чен з’явився з Дзінь Ліном.
Якщо Лань Чіжень почує це, то у нього будуть всі права знов покарати Вей Їна, а він так це не спустить з рук. Звичайно, главу іншого клану він так покарати не зможе, але ось такого недолугого чоловіка Лань Вандзі — із радісною посмішкою на обличчі. Адепти швидко підбігли до чоловіків, і на хвилину зависли від побаченої картини.
Посеред галявини стояли обидва чоловіки і не тихо сперечалися, поки розгублений Дзінь Лін топтався десь позаду. Як тільки він побачив друзів, то від гріха подалі підбіг до них і заховався за спинами. Так, аби ніхто того не побачив, звичайно.
Червонолиций, Дзян Чен ледве стримувався, аби не вдарити брата Блискавкою. Вей Їн із самовдоволеною посмішкою не відставав від обурення брата і автоматично схопився на кінчик флейти.
Дзян Ваньїн трохи заспокоївся і кинув погляд на брата.
– Все не можеш розлучитися з нею?
– Ти ж її зберіг для мене.
– Треба було кинути разом з тобою.
Лань Сиджвей напружився. Якщо сварка зайшла б надто далеко, то на полювання вони так і не пішли б. А беручи до уваги всі слова, кинуті у сварці, то до бійки було вже не далеко. Вей Вусянь хмурив брови.
Раптово, на якомусь точно неприємному слові, останній застигнув і з наростаючим страхом подивився за спину брату. І з криком розвернув того, міцно схопився за чужі плечі і почав мілко трястися.
Сам Дзян Чен не встигнув і слова сказати проти, як побачив Фею, яка так спокійно бігла до них. Вей Їн скрикнув ще голосніше.
– Дзінь Лін! — неочікувано, але Дзян Ваньїн і слова не сказав братові, який так по-дитячому ховався за спиною, але суворо подивився на племінника, — чого Фея тут робить?
Хлопець проковтнув слину і ніяково кинув погляд на всеохоплюючий страх у очах його другого дядька.
– На полювання взяв, — тільки і відповів.
Собака, помітивши Вей Вусяня, гучно гаркнула, від чого той, витягнувши руку брата, заховався за нею, ледве не стрибаючи йому на спину. Він ще не настільки опустився.
– Дзінь Лін! Прибери Фею! — Лань Сиджвей вийшов трохи вперед і почав кликати собаку. Та відбігла від Вей Вусяня тільки після того, як її покликав сам господар.
Вей Їн не спішив вийти із-за брата, так і залишаючись ховатися за його спиною. Всі ігнорували цю ситуацію.
– Так, треба було викинути цю флейту, — наостанок сказав Дзян Ваньїн, забрав Фею і пішов геть з Небесних Глибин.
Вей Їн розслаблено видихнув, підібрав залишки мужності та перекривляв останню фразу брата. Через кілька хвилин всі так само почали всій шлях.
– Так з чого все цього разу почалось? — запитав Лань Дзин’ї.
– Щось щодо мого волосся, здається, — з сумом через собаку пробубнів Дзінь Лін.
***
Дзінь Лін почав шкодувати, що взагалі пішов на полювання майже одразу. І проблема полягала не у сварці його родичів напередодні, не в Дзян Чені, який так підло забрав Фею, а у Вей Вусяні, як не дивно. І в Лань Сиджвеї теж.
Дзінь Лін абсолютно точно не ревнував, і йому абсолютно точно не було заздрісно, що Вей Їн саме з Сиджвеєм йшов трохи попереду і весело балакав вже половину дороги.
Так, можливо він сам все своє життя ненавидів Вей Їна за вбивства батьків, які він не скоював, можливо, він і намагався його вбити, коли дізнався справжню особистість, приховану під маскою Мо Сюанью, але є велике «але». Він все одно змінив свою думку, майже помирив його з Дзян Ченом, що на початку здавалося абсолютно неможливим.
«Зробити неможливе», як любив казати сам Дзян Ваньїн.
Так, можливо, Лань Сиджвей і був названим сином Вей Вусяня, заради якого він так само зробив себе ворогом номер один для усіх заклинателів, можливо, вони і мали спільне минуле, але все ще є те «але». Дзінь Лін все ще був його племінником, сином його сестри, ім’я для якого обрав сам Вей Їн. Так, ім’я жахливе, але все таки.
Так що так, можливо, Дзінь Лін трохи ревнував. Зовсім трохи.
Коли він винирнув зі своїх думок, поряд з ним тихо перемовлялись Лань Дзин’ї та Оуян Дзиджень; двоє інших йшли попереду, тому А-Лін мовчки підбіг до них якраз тоді, коли Вей Їн тріпав іншого по волоссю. Щось неприємне стиснулось у грудях.
– А-Юань, А-Юань, як ти так можеш мене підставляти? Тобі ж тоді було всього п’ять! — Вей Ін відкрито сміється, трохи відхиляючись тілом назад.
А Цзінь Ліна він ніколи А-Ліном не називав.
Сиджвей тільки знизує плечима і хитро посміхається. Поки вони тут, посеред лісу наодинці з Вей Вусянем, йому не треба дотримуватися всіх нескінчених правил Лань, адже сам Вей Їн ніколи їх не дотримувався, тож не може вимагати того ж.
– Я не міг брехати Лань Джаню.
– Тобі смішно, а він мені висказав щодо моїх батьківських навичок, — не те, щоб Вей Їн був дуже проти того, у що перетекло його покарання тої ночі, але так легко здавати позиції він не планував.
– Не думаю, що він багато висказав, — вставив свою репліку Дзінь Лін, і отримав незрозумілий погляд від Сиджвей. Немов він боявся і слова сказати проти свого так званого батька.
Тим не менш, сам Вей Вусянь з фрази засміявся ще сильніше і, поклавши руку на плече племіннику, підштовхнув його йти швидше. Хлопець вже збирався за звичкою скинути руку, але чоловік з усмішкою нахилився, аби щось розповісти, і якимсь шостим відчуттям промайнула думка, що сам Вей Вусянь так само боїться, що малий скине руку.
– Представити не можеш, яким балакучим може бути Лань Джань.
Дзінь Лін тільки фиркнув. Ну звичайно, Другий Лань і розмовляти.
– Яким? Сказати чотири слова замість трьох? — Вей Їн тільки легко штовхає того у бік, але не відходить назад до Сиджвея.
– Ех ти, Жулань, просто треба вміти слухати!
І поки його дядько розповідав про те, як можна розрізнити емоції Вандзі, Сиджвей через слово вставляв своє, і настрій Дзінь Ліна впав ще більше.
Він ще доведе, що має право називатися племінником самого Старійшини Їлін!
***
Насправді, Вей Їн мав здогадатися, що щось піде не так, ще з самого початку, коли Дзінь Лін так цілеспрямовано намагався влізти у розмову з ним.
Але він не здогадався.
Найперша перешкода на їхньому шляху сталася ще у господі, де не знайшлося вина. Звичайно, Вей Вусянь не став би пити, поки під його наглядом була ціла купа дітей, але можна ж було взяти з собою додому. Все одно у Небесних Глибинах не було ніякого алкоголю.
Проте якщо ця проблема і не була проблемою зовсім, на думку всіх адептів, то потім справи пішли тільки гірше.
Як виявилося, замість одної нічної потвори, яка вийшла блукати вдень, вилізло ціле гніздо цих монстрів, які і тероризували всіх жителів у цій місцевості. І потвор було багато.
Його Золоте Ядро не було повністю сформоване і розвинуте, тож навіть з усім бажанням, сам Старійшина Їлін так і не зміг би битися на мечах на рівних з іншими заклинателями. І це засмучувало. Звичайно, у той момент він і не думав про сум, а різав монстрів як усі, але задньою думкою все ще не відкладав можливість використати свою стару флейту, яку так обіцяв не брати до руки Лань Джаню. Але ситуації можуть бути різними.
Поки все обходилось без пошкоджень, тільки Лань Дзин’ї трохи порізав руку. Коли одна потвора ледь не вкусила Вей Їна за бік, Сиджвей вдало кинув свого меча точнісінько в серце, чи що там було, і істота замертво впала. Вей Їн із посмішкою потріпав того по голові, коли видалась на те нагода:
– Одразу видно, що я тебе виховав.
Юань трохи зашарівся, а Дзінь Лін майже вибухнув від злості.
Мабуть, саме тоді йому і спала ця ідея на думку.
Цих істот стало більше. Набагато більше.
– Якби Вень Нін був тут, — тільки і сказав Сиджвей тоді, а Вей Їн замислився.
Рука сама торкнулась флейти, і Вей Вусянь, оцінивши їхні шанси на перемогу у три відсотка, мовчки приклав інструмент до губ. Чорна, темна сила одразу ж оточила його з усіх боків, не даючи можливості видихнути. Оуян Дзиджень, якого за секунду до цього ледь не пошматувала потвора, насилу видихнув. Голос в голові казав зупинитися, не повторювати історію минулого життя, але Лань Дзин’ї ледве встигав відбиватися, тож чоловік тільки заграв мелодію активніше.
Десь на фоні почувся розгублений вигук Юаня.
З кожною нотою Вей Їн відчував, як ця енергія пробиралась глибше у тіло, осідала там і отруювала аж саме серце. Адепти відклали мечі і зачаровано дивились, як всі потвори нападали одне на одного і вбивали, оминаючи самих хлопців.
Здається, після цього треба буде влаштувати неабиякий відпочинок. Бажано з Лань Джанем під боком.
В роті відчувся слабкий присмак крові.
І саме тоді це і сталося.
Коли вже останні тварюки, ледве живі, добивали одна одну, Дзінь Лін, який до цього тихо стояв неподалік і зачаровано дивився на свого дядьку, різко здійняв меча і наніс удар по одній істоті. Та, відірвавшись від тіла іншої, голосно скрикнула, виплеснувши щось у обличчя хлопця, і почала різко находити на А-Ліна, який очевидно не передбачив такий варіант. Вей Вусянь, котрий до цього майже закінчив і опустив флейту, гучно покликав племінника і заграв з новою силою.
Присмак крові став більше відчутним.
Він грав і грав, поки чорні сили окутували все тіло, голову, серце, нутрощі, і від цього почало трохи нудити. Адепти затамували подих.
Коли остання тварюка впала на землю замертво, Вей Їн опустив флейту і сперся на неї, сплюнувши кров. Це тіло було набагато слабше за його колишнє, тому використовувати інструмент не виходило як раніше.
Сиджвей, викрикнувши слабке «Вей Їн», розгублено підбіг до чоловіка і підхопив під руку. Той ледве посміхнувся і заховав флейту на місце.
Секундою пізніше Дзінь Лін, який ніяково стояв на місці, притискаючи меча до грудей, звалився на землю без слів. Вей Вусяню здалося, що він перестав дихати.
Майже підлетівши до хлопця, він різко впав на коліна і почав огляд усього тіла на ушкодження. Очі, голова, руки, долоні, живіт, ноги.
І ось майже в самому кінці, коли чоловік від безвиході, що племінник так і не приходить в себе, вирішив оглянути голе тіло на наявність прихованих пошкоджень, його почало нудити ще більше.
Як і минулого разу, ноги вище коліна були майже чорні від невідомого прокльону; хтось із жахом видихнув.
– Вей Їн, — Сиджвей потягнув його на рукав і навіть не помітив, як називає того цим ім’ям, — Вей Їн, він же не помре, правда?
Вей Вусяню хотілося закричати від дурості хлопця та власної недалекозорості. Як він міг таке допустити?
Із зачарованою надією, він кинув талісман і всіма силами намагався хоч трохи приборкати цей прокльон, але він не піддавався, опирався, і Вусянь розумів, що його сили, ослабленої чорною магією, вже недостатньо. Треба було більше, більше за всіх адептів разом узятих.
– Треба перенести його у господу.
***
Вей Їн із збитим диханням дивився на тіло племінника, на те, як чорна ковдра прокльону пробиралася все вище, і розумів лише одне: у нього не було виходу.
Всіх хлопців він відправив вниз, аби вони не бачили і не чули нічого з цього. Були вони білі як смерть; всю дорогу Лань Дзин’ї зі важкістю дихав, поки Оуян Дзиджень перебирав в пальцях якусь паличку і різко обертався на будь-яку ознаку життя А-Ліна. За маскою спокою Юаня було видно, що той знаходився на межі від того, щоб розридатися, і від цього виду серце чоловіка боліло ще більше.
Незважаючи на те, що вони вже викликали Дзян Чена, він мав ще приблизно годину, коли брат з’явиться на порозі кімнати і звинуватить у всіх гріхах. Немов Вусянь не звинувачував себе за це.
Варіант все ще залишився один. Такий самий, як і минулого разу: забрати прокльон на себе, а там вже думати над вирішенням.
Десять годин. Можливо, дванадцять. Після цього Дзінь Лін назавжди покине їх усіх.
Одразу перед очима з’явився Лань Джань з його ледве помітною посмішкою та лагідним поглядом. Він чекав на Вусяня шістнадцять років, довгих шістнадцять років оплакував його і чекав. Давав час, піклувався, а потім взяв і вийшов заміж.
Вей Ін не міг так вчинити і померти ще раз. Його разу Вандзі міг не витримати. Цього разу Вей Їна тримав не тільки Вандзі; Юань, Вень Нін, Дзян Чен, Оуян Дзиджень, Лань Січень і Дзінь Лін.
На рівні з тим, як він не хотів вмирати цього разу, перед очами з’явилося мертве тіло племінника, сина його любої сестри, і перед очами все проплило. Ніхто не став би звинувачувати його у смерті хлопця, але після цього Вей Вусянь не зміг би дивитися в очі ні Сичжую, Лань Джаню, Дзян Чену і собі, особливо собі. Він не зміг би і секундою згадати сестру, адже не вберіг Жуланя, її єдиного сина.
– Пробач, Лань Джань, — тільки і прошепотів чоловік перед тим, як повторити дію, зроблену якийсь час назад.
Майже одразу все тіло пробирало болем, і він відчув, як ноги аж до стегон покривалися чорним прокльоном, і навіть сидіти стало важче.
Сплюнув кров на підлогу. Почило нудити від зарази на тілі, чорної сили в серці і власне слабкого тіла.
Ноги Дзінь Ліна стали чистими-чистими, як і були до цього, він чого Вей Їн відчув, що може дихати.
У нього самого залишилося набагато менше часу. Годин дев’ять, не більше.
Оглянувши племінника на інші пошкодження, Вей Вусянь вирішив розбудити того. Часу на відпочинок вже не було; оскільки самого прокльону не було, то і необхідності ось так лежати посеред білого дня також. Через кілька хвилин хлопець відкрив очі, прижмурився від денного світла і завмер на обличчі дядьки. Він здавався втомленим і засмученим.
Майже одразу той розпахнув одяг та перевірив своє тіло на ушкодження так само, як це зробив сам Вусянь. Чисто. Він перевів погляд на чоловіка поряд, і став ніяковим, засоромленим.
– Я не вмираю?
Надія і облегшення плавали у його очах, і за це можна було забрати прокльон ще раз.
Дзінь Лін не помирав, але помирав сам Вей Їн.
– Ну от чого тобі не сиділося на місці?
Не те, щоб відповідь могла щось дійсно змінити, але не міг же хлопець з нічого ось так дурно вчинити.
Тим не менш, він мовчав, але щоки трохи зашарілися.
– Просто.
– Не можна просто ось так чинити. Ти ж міг померти.
«А тепер помираю я»
– А чого ти так хвалив того Сиджвея? — із злістю випалив Дзінь Лін і майже підірвався на ліжку, — я взагалі-то твій племінник, а ти…
Вей Їну хотілося заплакати.
Спочатку той його вбити хотів, потім вмерти за увагу. Хто цих дітей розбере?
Вей Їн глухо засміявся.
– А-Лін, ти мій племінник, я це пам’ятаю.
– Але Сиджвея ти любиш більше!
Хотілося вдаритися головою. Бажано в стіну.
– Знаєш, — почав чоловік і присів з хлопцем поряд, біль пройшлась всім тілом, — можливо, тобі не варто копіювати поведінку твого недолугого дядьки. А то ще ноги почнеш ламати всім.
Дзінь Лін ледве засміявся. Напруження поступово зникало, і Вей Вусянь порадів би, що його стосунки з племінником вийшли на новий рівень, але біль у всьому тілі так і не давав розслабитися.
Іронічно отримати змогу стати ближче до свого родича і померти майже одразу після цього.
Двері різко відкрились, і з нестриманим криком у кімнату влетіли інші хлопці. Лань Дзин’ї з Оуяном Дзиджень майже одразу з’явились поряд з другом і з широкими посмішками розпитували про самопочуття. Сиджвей, як найбільш серйозна частина їхнього колективу, тільки довго подивився на фальшиву усмішку тата і розвернувся до всіх інших.
Вей Вусяню здалося, що йому зазирнули у саму душу і голову.
– Як вам вдалося й це? — Оуян Дзиджень зачаровано підняв очі, немов сподівався на якусь відверту промову.
Та не встиг чоловік і слова сказати, як двері відкрились знов, впускаючи у кімнату розгніваного Дзян Чена. Ледь впорюючись з диханням, стояв він червоний на вході, готовий почати сварку з братом. Блискавка почала наливатися фіолетовим у свого руці, але сам чоловік і слова не сказав. А потім він побачив притомного і доволі здорового племінника.
– Жартувати видумали?
Хлопці напружились від такої заяви, поки А-Лін демонстративно показував чисті ноги дяді.
– Вей Вусянь мене вилікував.
Дзян Ваньїн замислився. Це було видно за його серйозним обличчям, що він обмірковував, складав всі пазли до одного. Адепти напевне передали, що Дзінь Ліна було заражено невідомим навіть самому Вусяню прокльоном, і ніхто й гадки не мав, як його лікувати. А тут він, пролетівши таку відстань, знаходить хлопця цілим і здоровим.
Вей Їн, намагаючись розслаблено усміхнутися, відчув сильний присмак крові у роті, від чого почало нудити. Але брат дивився занадто уважно, немов щось у голові прояснилося від виду і пазли зійшлися. Ні, не може такого бути.
– Як ти це зробив?
Питав так, немов вже і відповідь не надто важлива була. Немов він вже завчасно знав, що прозвучить і не прозвучить наступним.
– Дзян Чен, Дзян Чен, — піднявся і підняв другий палець дороги, наче сварив дитину, — я ж Старійшина Їлін, у мене свої секрети.
Дзян Ваньїн недовірливо фиркнув, уважно зазирнув у чужі очі, наче читаючи брата як відкриту книгу. Той усміхнувся, широко-широко і легко поклав руку на плече Дзінь Ліна, який тільки встиг встати, аби захистити дядьку. На диво всіх присутніх, хлопець так і не скинув руку, а лише скопіював усмішку Вей Їна і зробив з ним кілька кроків. Дзян Чен тільки підкотив очі.
– Оскільки мої неперевершені учні впоралися з потворами, пропоную повертатися у Небесні Глибини.
– Ми ж полетимо? — з дивною ноткою запитав Юань, і Вей Їн відчув неприємний спазм внизу живота. Це міг бути страх розкриття таємниці, якби прокльон не пробирався ближче до серця з кожним рухом. Ні, летіти він зараз абсолютно не у формі.
– Після такого стресу ми зобов’язані потішити себе гарною прогулянкою.
Він на мить оперся на плече племінника для опори, від чого посмішка того трохи сповзла. Так, немов всі почали здогадуватися у фальшивості його сміху.
Ваньїн буркнув щось нечітко, що віддалено було схоже на «йолоп». Всі інші адепти з меншим ентузіазмом почали виходити з кімнати, ховаючи мечі. Вей Їну майже стало соромно, але біль пронизував все тіло, а запах крові не стихав ні на мить.
Проте Дзінь Лін йшов поряд із гордою усмішкою, що саме йому Вей Вусянь розповідав цікаву історію, як він запер Дзян Чена в кімнаті, тому чоловік з болем розумів, що зробив би так само і вдруге.
– Ну і павич, — тихо прошепотів Лань Дзин’ї, але збоку почулося шикання Сиджвея.
Почалась весела дорога додому.
***
Можливо, Вей Їн трохи себе переоцінив. Можливо, це абсолютно точно і абсолютно не трохи.
Коли до Небесних Глибин залишалося навіть менше години, він відчув, що сили повністю покинули його тіло. Ноги відмовлялися йти рівно, а біль, здавалося, дійшов до самих стегон. А якщо він стане імпотентом? Він не переживе це точно, не перенесе ночі без гарячого тіла зверху і безсоромного шепоту біля шиї. Присмак крові став більш відчутним, і зрештою йому довелося виплюнути її на землю.
Сталося це якраз в той момент, коли А-Лін голосно засміявся з жарту про Лань Чіженя, і навіть серйозний Дзян Чен дозволив на мить відчути себе тим самим хлопчаком, коли вона вперше прийшли до Небесних Глибин на навчання.
Всі застигли. Племінник з панікою в очах доторкнувся до плеча, але Вей Їн слабко відштовхнувся. Хтозна, що може статися.
– Наставнику Вей, — невпевнено сказав Сиджвей і швидко підійшов до нього; голос був тихим і тремтячим, — з вами все добре?
Вей Вусянь ще раз сплюнув кров і ледь впорався з поривом нудоти.
– Це тіло не витримує гру на флейті так, як минуле, — посміхнувся, показуючи кроваві зуби.
Дзян Чен критично оглянув брата, помічаючи очевидні ознаки брехні, але промовчав.
А потім наступної секунди Вей Їн впав без свідомості.
Сичжуй з Дзян Ліном в унісон закричали і опинилися біля блідого тіла миттю, забуваючи про певні сварки до цього. Яка різниця, кому Вусянь приділяє більше часу, якщо він без свідомості лежав посеред дороги?
Юань поплескав того по щокам, немов намагаючись розбудити.
– Вей Їн, Вей Їн, прокинься, будь ласка, — майже благав малий, обережно витираючи краплю крові рукавом свого білого одягу. Яка різниця зараз?
Дзян Чен, немов знав більше за всіх, забув про всі сварки з братом, спустився на колені перед ним і із завмиранням серця оглядав кожний сантиметр шкіри, як то робив сам Вей Їн якийсь час назад. Серце боляче билося в грудях, але Ваньїн вперто продовжував мацати всі ділянки тіла, на що Вусянь обов’язково викинув би безсоромний жарт. Але він не викинув, бо лежав без свідомості, а Дзян Чен не мав жодної ідеї, як допомогти.
– Вей Їн, — в нікуди звернувся Юань, сподіваючись, що його почують, а потім повернувся до Ваньїн, — не могла ж флейта так забрати сили?
Чоловік тільки похитав головою, не в силах і слова сказати. Ком в горлі так глибоко застряг, що від одного слова він міг по-дитячому заплакати від того, що вдруге не зможе врятувати брата. Так і не сказати, що він не ненавидить його, що він хоче бачити його в Пристані Лотоса хоча б колись.
Але тіло було чистим, незважаючи на кілька порізів, але вони не могли бути причиною такого стану брата. Було щось, що він так випускає з виду, що мало бути причиною до цього. Він оглянув Сиджвея, який трусився як листок, Лань Дзин’ї, котрий з жахом дивився на наставника, Оуяна Дзидженя, який все намагався знайти поранення, і нарешті на Дзінь Ліна, котрий все тримав флейту у руках і ледве стримував сльози.
Дзінь Лін…
Неочікувано Дзян Чен різко підняв нижній одяг брата, сподіваючись побачити там чисту шкіру з кількома порізами від битви. Він сподівався, молив, прикривши очі, але, коли ноги показались перед його поглядом, чоловік нестримно видихнув.
– Вей Їн…
Його ноги, худі від нерозвиненості Мо Сюанью, були повністю чорні, і навіть на вигляд було боляче від того, як Вей Вусянь взагалі стільки часу зміг пройти. Боляче, що він, його брат, не помітив, що приховувалось за його усмішкою і сміхом.
– Він …, — не договорив Дзінь Лін, опускаючись на одне коліно, — це він … він через мене, так?
Всі мовчали. Юань, не вірячи власним очам, кинув кілька талісманів, немов це могло допомогти, немов це не спробував сам Дзян Чен спочатку.
– Вей Їн, агов, Вей Їн, ти мене чуєш? — Сиджвей безнадійно тріпав того по плечу, намагаючись привести того до тями, очі наповнювалися сльозами, поки той шепотів дурні слова. Дивитися на чорноту ніг всі не спішили.
Безвихідь повністю заполонила голову Дзян Чена, адже навіть передавання сили, як то робив Лань Джань раніше, не давала результатів. Брат все так само лежав без свідомості, поки він намагався зробити все можливе для спасіння. Коли, не якщо, а коли цей поганець прийде до тями, Ваньїн особисто вб’є того за такий стрес і кілька сивих волосин на голові.
Коли він подивився на бліде обличчя, то помітив, як очі почали потроху відкриватися, зовсім непомітно, але Сиджвей майже одразу впав ще ближче до нього, шепочучи якісь дурниці. Так, наче не він вважався найбільш стриманим з адептів.
– Вей Їн, Вей Їн, ти як, ти нормально, як ти себе почуваєш? — сходу затараторив хлопець, поки Дзян Чен не поклав руку на його плече.
Вуянь ледве відкрив очі, коли побачив обличчя, повні тривоги. Здається, він перелякав усіх.
Горло було настільки сухим, що навіть розмовляти було боляче. Присмак крові трохи послабшав; на ноги він не зміг би вже піднятися.
– Є пити?
Дзінь Лін миттю дістав власну пляшку води, яку не давав нікому, і притулив до губ, щоб чоловік міг хоч трохи попити.
– Е-е-е, це що, вода? — хлопець розгублено подивився на руки, — мені б винця після такого стресу.
Племінник зі злістю та якимсь полегшенням видихнув та знов притулив горло пляшки до Вусяня.
– Пий що дають, гляди, який нахаба.
Той усміхнувся.
– А-Лін, я ж казав, що не треба копіювати свого дядьку.
– Я тебе чую, — тільки і промовив Дзян Чен, немов то не він до цього ледве не плакав від безвиході.
– Дуже добре. А то було б недобре…
Він не договорює, адже майже в той час десь поряд з’являється Лань Джань, і на обличчі Вей Вусяня застигає вираз щастя та страху одночасно. Ваньїн так само подивився на нього, помічаючи, що замість серйозного і беземоційного виразу, чоловік був дійсно схвильованим. Якби він придивився ще ближче, то зміг би помітити нотки паніки у його обличчі.
Але їх помічає сам Вей Їн, від чого усмішка сповзає з обличчя.
– Ханґван-дзюнь! — навіть не підвівся Сиджвей, тримаючи руку біля плеча Вусяня, а лише подивився з полегшенням, — як добре, що ви з’явились так вчасно!
Вандзі тримав погляд виключно на своєму чоловіку, який в цей час у всіх деталях розповідав, як він не винен у тому, що сталося, і що він взагалі прекрасно себе почував.
– Лань Джань, я прекрасно себе почуваю, — виплюнув кров.
– Угу.
– Я майже себе вилікував!
– Угу.
– Хоча, можливо, подряпина на руці болить. Поцілуєш?
– Угу.
– Лань Джань! Не будь таким жорстоким!
– Угу.
– Я тільки трохи зіграв. Чесно!
– Угу.
– Минулого разу обійшлось же!
– Вей Їн, — зовсім тихо сказав Вандзі, беручи Вусяня на руки, щоб швидше віднести до Небесних Глибин, — замовкни.
І до того, як він встигнув хоч щось сказати у відповідь, то різко замовкає, злісно дивлячись на свого чоловіка. Той і слова не сказав на таке різке мовчання з боку ноші на його руках.
І тільки після того, як сам Лань Вандзі забрав Вей Їна на лікування, всі адепти разом видихнули з полегшенням.
Перед тим, як взлетіти у небо, його гукає Дзян Чен. Той мав доволі зляканий вигляд, і він, без жодного сумніву тільки сказав:
– Вилікуй його, будь ласка.
Вей Вусянь розтікається у посмішці.
– Звичайно, Дзян Чен.
***
Прокинувся Вей Їн від ніжного доторку до щоки. Ліниво відкрив очі, бажаючи продовжити контакт, наткнувся на одночасно злий та радісний погляд свого чоловіка. Лань Джань, прибравши ганчірку у бочку з водою, змінив свій погляд на холодний, хоча навіть за ним Вей Вусянь міг побачити нотки страху і радости.
На мить доторкнувся до ноги, аби побачити, що вона знов чиста-чиста, без єдиної ознаки минулого прокльону. Він посміхнувся; так щасливо і щиро, що навіть на холодному обличчі прорвалось розслабленість. Але не надовго.
– Що ти так дивишся? — коли відповіді не пролунало, Вусянь підкочує очі та сідає рівно на ліжку, — Дзінь Лін вирішив привернути мою увагу. Я не мав іншого виходу.
Вандзі мовчав, його налобна пов’язка трохи з’їхала на бік, і Вусянь легко повернув її на місце, провівши рукою по волоссю, від чого чоловік трохи прикрив очі. Але мовчав.
– Лань Джань, ти знаєш, мені так пощастило, що саме ти мій чоловік, — тільки кінчики вух трохи зашарілися.
Але не встигає Вей Їн і слова більше сказати про те, як він насправді любить Вандзі, і що це була надзвичайна ситуація, як сам чоловік нагнувся низько-низько, майже доторкаючись чужих губ своїми.
– Ти не приходив до тями два дні.
Вусянь помітив прихований біль за цими словами, тому, замість виправдань, тільки прошепотів тихе «я спробую так не робити» перед тим, як ніжно притиснути обличчя ближче до себе. Він не зможе сидіти спокійно та уникати таких ситуацій, але він завжди може спробувати. Не заради себе, заради Лань Джаня, щоб більше не бачити цього болю у його очах. Він і так чекав шістнадцять років. Вей Їн не може дозволити більше.
Двері відкрились занадто різко, аби перервати поцілунок, але Сиджвея та А-Ліна це мало хвилювало. Як тільки вони побачили, що Вусянь більше, ніж у нормі, то нестримно підбігли, падаючи поряд з ліжком. Хлопці все питали, питали, розповідали, вибачалися, сміялися, і Вей Їн подумав, що з такою сім’єю йому вже не доведеться страждати на самотинні.
Коли Дзян Чен майже спокійно зайшов, що Дзінь Лін тактовно замовчав той факт, що дядько ледь волосся не рвав на собі, коли брат не прокидався більше дванадцяти годин. Але Вей Вусянь все одно помітив посмішку полегшення при його виді.
– Поки не буду тобі ноги відривати.
Полювання пройшло відносно спокійно та продуктивно, якщо ви запитаєте Вей Вусяня. Зрештою, обіцянку він виконав таки!
так, я писала це замість підготовки до екзамену, бо я дуже відповідальна студентка.
Додати до улюблених