Феш стояв на галявині з букетом конвалій (які зібрав у своєму особистому куточку) і чекав Василину. Вони домовилися про побачення, але Василини досі не прийшла. Невже вона передумала? Але незабаром хото-сь обережно закрив йому очі долонями.
-Василино? Це ти? – запитав хлопець, хоча розумів яке дурне питання задав.
-Ну звичайно, хто ж іще? Чи ти чекав кого-сь на кшталт Маришки Резніковаї, га? – не втрималася від шпички Василина.
– Ха-ха, дуже смішно. Ти так запізнилася, що я вже подумав, що ти передумала. До речі, це тобі. – і Феш передав букет, який так і тримав у руках. – Гарно виглядаєш. До твого рудого хвостика дуже йде цей блакитний сарафанчик.
Василина, яка стояла і нюхала конвалії, трошки почервоніла: вона так і не звикла до компліментів Феша, який спочатку називав її фейрою та шпигункою. Вона й не помітила як ненароком посміхнулася ширше.
– Не думав, що ти будеш так посміхатися через це. Чи ти про щось інше думаєш? Наприклад, ммм… про цього, білявчика кучерявого. – хлопець почав відверто насміхатися над нею.
Василина невдоволено вигнула брову та легенько штовхнула Феша в плече.
– Ей, за що!? – ледве стримуючи сміх, запитав він.
– Дурні в тебе жарти, Феше. А взагалі, я згадувала нашу першу зустріч, коли ти мене фейрою і шпигункою називав. Я тоді, до речі, ображалася! – саркастично відповіла дівчина.
Несподівано Феш міцно обійняв Василину, що та навіть не встигла пискнути, але вона й не була проти. Вони обидва підняли свої обличчя, дивлячись один одному в очі. Вони доторкнулись лобами і вже майже поцілувалися… як їх покликала Чорна Королева!
– Ага! Ось ви де! Ваші амурні справи почекають, вас Міракл на урок кличе. Ох, же ці діти… – сказала Чорна Королева, з ноткою ехидства.
Коли Василинена бабуся пішла, Феш та Василина подивилися одне на одного трішки розчаровано, правда потім вони обидва розсміялися.
– Скажи, Василино, тут можна буде побути самим хочь раз? – запитав Феш, все ще сміючись.
– Мені здається, що ні. – відповіла дівчина, вже вилазячи з обіймів.
Феш дав Василині руку, щоб вони пішли разом, як несподівано дівчина піднялася на вшпильки і поцілувала хлопця. Так вони стояли ніби вічність , але навіть вічність закінчується. Василина хитро посміхалася, а Феш дивився на неї трішки ошалешено.
– Ну що, ходімо? – запитала дівчина, виводячи його з трансу.
– Так, ходімо.
Так пара пішла на урок.
– Ах, все таки, вони чудова пара. – зробив висновок старший Лазарев.
– Безумовно. — підтвердили слова попереднього Родіон Хардіус та Чорна Королева.
Додати до улюблених
Всім привіт!) Це мій перший Фанфік, тому не судіть суворо. Буду рада вашим відгукам і коментарям)