— А ти справляв гірше враження, дванадцятий, — каже Катон з дурацькою посмішкою, яка не віщує нічого хорошого.
Я нахмурююсь:
— Ближче до діла.
Катон б’є мене у щелепу так, що я не втримуюсь на ногах і падаю на стінку.
— Так і зроблю, — чую його глузливий голос. Він натискає кнопку зупинки ліфту.
Піднявшись, кидаюсь на нього, за що отримую удар в сонцесплетіння. Катон навалюється зверху, і я, ковзнувши ногами по гладкій підлозі ліфта, падаю.
Раптом ліфт знову починає підійматися.
Катон відпускає мене і розвертається, щоб вхопити Мадж і відтягти її від панелі управління.
— Не висовуйся, — гарчить він і штовхає її об стінку.
Тим часом я встигаю підійнятися і, навалившись, припечатую Катонову фізіономію до кнопок ліфту, які починають хаотично блимати червоним.
Він кричить від болю, але вивертається і знову навалюється на мене. Тяжкий сучий син.
Я умудряюся ще раз заїхати по його розхераченій пиці. Він стогне, але моментально перехоплює мою руку за кисть і намагається її вивернути.
Звільняю ліву руку, але, замість того, щоб заїхати йому, я зчеплюю її в замок разом з іншою.
Він намагається роз’єднати мої руки і зрештою, цьому паскуді вдається. Знову вивертає мою руку і навалюється на неї.
Я шиплю від болю.
Але в один момент двері ліфта із дзвоном відчиняються.
— Допоможіть! — кричить Мадж і стає між дверцятами не даючи їм закритися.
Катон навісніє і відпускає мою руку, замість того б’ючи мене усюди куди може. Мене хватає лише на те, щоб прикрити голову руками.
— Ей, ви що, не можете почекати до завтрашнього ранку?! — гарчить хтось зовсім близько, і Катона знімають з мене.
Я віддихуюсь і встаю на ноги. Очі наче затуманені, а під ребрами немилосердно ниє.
Бачу двох миротворців.
Злу і закривавлену фізіономію Катона виносять з кабіни, а Мадж навпаки заштовхують всередину.
— Ще побачимось, дванадцятий, — кричить Катон, поки двері ліфта закриваються — Солодких снів!
Декілька секунд у кабіні тихо. Глибоко вдихнувши, намагаюся не застогнати, бо Мадж Андерсі стоїть поруч. Притулившись до стінки, вона тримається за свій ніс.
Тисну кнопку нашого поверху. Вона у крові Катона, як і вся панель. Витираю руку об сорочку. Це мене трохи веселить.
— Ти як? — хриплю я. Щелепа ледве розгинається.
Замість відповіді Мадж киває і нахиляється, щоб кров із носа не заляпала сукню.
.
Еффі ледь не втрачає свідомість від нашого вигляду. Мене трохи ображає те, що вона більше переживає за Мадж, яка з розбитим носом буде не такою гарненькою на перших секундах Гри, в той час як я ледве можу нормально дихати. Але коли приходять якісь капітолійські квочки із аптечками, то гуртуються вони біля мене. Мастять якимись лікарствами, перев’язують тулуб, замотують руку, обробляють лице.
Коли мене відпускають годинник вибиває першу ночі. Підйом о шостій, іще встигаю виспатися.
Але проходячи через залу, бачу, що вікно навстіж відчинено. Мадж Андерсі сидить на підвіконні, звісивши ноги надвір. Підходжу трохи ближче, щоб поглянути на що вона там дивиться.
— Що ти робиш? — питаю я, і Мадж злякано сахається, ледь не зістрибнувши вниз.
Хапаю її за лікоть і тягну на себе, щоб вона більш надійно всілася на підвіконні.
— Я не чула як ти підійшов. — каже вона і дивиться на мене з докором. Виглядає це кумедно, бо її ніс припудрений чимось білим, і поверх наклеяний пластир, що напевно подавляє набряк.
Я посміхаюся і сідаю біля неї, спершись на віконну раму. Повітря, що лине ззовні неприємно тепле і смердить пилом. Не розумію, чому вона вирішила тут посидіти.
— Я тебе від чогось відволік? — цікавлюсь я.
Мадж хитає головою і тужливо дивиться вдалечінь. Напевно вона дивилася на ті свої салюти, чи милувалася містом, чи хотіла пригнути. Тут є чим зайнятися.
Тяжко зітхаю і втомлено тру очі. Мій подавлений настрій наче набувши матеріального стану розливається навкруги.
Мадж морщиться.
— Знаєш, чому Катон був такий злий? — раптом говорить вона. — Він кликав Трача до компанії кар’єристів, але той відмовився.
Пирхаю. Відмовився Трач, а дісталося мені.
— А тоді він підійшов до мене, — вона трохи стишує голос — і спитав, чи на мою думку мій земляк приєднається до них.
Я здивовано підіймаю брови. Блакитні очі Мадж дивляться на мене винувато.
— І я сказала, що ти пошлеш його до біса, — вона ніяковіло зводить плечима — Вибач.
Я сміюся. Як не дивно, ця новина мене трохи розрадила. Катон відчуває, що його група недостатньо сильна, і починає казитися. Певно, це якоюсь мірою хороший знак, і я в майбутньому зможу цим скористатися. Якщо доживу звісно.
Я безсило повертаю голову в сторону Мадж, і дивлюся на неї, поки вона не реагує і не підводить погляд на мене.
— На інтерв’ю ти сказала — не знаю, чи можна запитувати про таке, — ти сказала, що твоя тітка брала участь в іграх. Я не знав цього.
Мадж киває.
— Це не дивно. Повтор цієї гри ніколи не показували.
Нерозуміючи хмурюсь. Як на мене, то по телебаченні не показують нічого окрім Ігор. Крутять повтори цілий рік. Невже жодного разу не показували повтор того сезону?
— П’ятдесяті? — перепитую. І здається, я дійсно не бачив тих ігор, хоча вони вважаються ювілейними.
Мадж знову киває, і впевнено говорить нечувану зухвалість.
— Вони не показують ті сезони, де їх пошили у дурні.
Ще більше дивуюся, і ще приємніше мені стає на душі.
— Розкажеш?
Мадж невпевнено дивиться по сторонам. Важко бути щирим, знаючи, що тебе можуть підслуховувати капітолійці.
Трохи помізкувавши, я знаходжу більш-менш придатне рішення.
— Ходи зі мною.
.
Мадж топчеться перед дверима ванної кімнати, поки я на весь напір включаю мийку номер один, мийку номер два, душ і фен, а тоді з посмішкою заходить в середину.
Сідаємо ми на брили ванни, де позаду вода з душу періщить на металеву тацю. Галас стоїть жахливий.
— Я знаю тільки те, що розказала мені мама. — починає Мадж, і я підсуваюся ближче, щоб добре її чути. Під шум води вона розповідає мені історію перемоги Геймітча.
Говорить про умови квартальної бійні, і вдвічі більшу кількість учасників. Про неймовірно гарну, але смертоносну Арену. Про виживання Геймітча та Мейсілі, спершу окремо, а потім разом.
Я корчу недовірливу гримасу, коли Мадж запевняє мене, що Геймітч тоді міг завалити трьох кар’єристів за раз.
— Це тобі Геймітч так сказав?
Вона дивиться на мене так, наче хоче мене вдарити.
Далі мова йде про незрозуміле бажання Геймітча дійти до краю Арени, і про те, як він з Мейсілі наткнулися там на силове поле.
— Силове поле?
Мадж знизує плечима. Вона достеменно не знає що це, але може розказати як воно тоді подіяло.
Останній бій у тій Грі, стався якраз на краю Арени. Для кращого розуміння краєм Арени став килим на підлозі у ванній кімнаті. Геймітчем був шампунь від перхоті, силовим полем — білий рушник. Потім до цієї вистави Мадж добавила рожевий гель для душу — останній суперник нашого ментора— дівчина із восьмого.
Дівчина із восьмого, чиїм оруддям була сокира була настільки виснаженою цією бійкою, що в якийсь момент просто метнула сокирою в напівживого Геймітча. Геймітч ухилився, а зброя потрапила в зону дії силового поля.
— І її відкинуло назад, — здогадуюсь я.
— Тією ж траєкторією. — підтверджує Мадж. — Дівчині пробило голову.
Бути такого не може. Геймітч Абернаті, жалюгідний п’яниця, свого часу до такого додумався. Захоплення викликає не сам факт його перемоги, а те, як він зміг це вивернути.
— Мені завжди подобалася ця історія, — задумливо тягне Мадж, і потирає свого постраждалого носа. — Вона в дусі “втікачів”.
— “Втікачів?” — я здивовано підіймаю на неї погляд.
Дівчина киває.
— Типу тих легенд про хлопця, який переліз стіну Арени за допомогою ножа та мотузки. Знаєш?
— Ага, — посміхаюся. — Тільки в тому варіанті історії, яку чув я, у нього були спис і залізний ланцюг, — трохи глузливо кидаю. Та все ж Мадж випадково зачепила мою, до сорому, улюблену тему.
По Округу між підлітками часто гуляють історії про “втікачів” — тих трибутів, яким начебто вдалося вибратися з Арени. Історій безліч, але спільним є одне — у тих історіях Арену оточувала кам’яна стіна висотою в десятки метрів. За словами Мадж — це вже давно не так.
Дивлюся на білий рушник і згадую горе-електрика із секції з басейнами. Він із третього округу. А якщо Мадж не вигадує про силове поле, то його розробкою точно займалися у тому окрузі. Чи відомо третім щось більше?
— Ей, ви чого тут сидите? Ще й воду даремно переводите, — до ванної кімнати ввалюється наш ментор.
Я роздратовано зітхаю.
— Тебе сюди ніхто не кликав.
— Мене й не треба кликати. — ображено бурчить Геймітч. Він переступає через нашу імпровізовану Арену, не зрозумівши її призначення, і закриває всі крани до яких може дотягнутися. — Як у вас ще довбешки не лопнули від такого шуму?
У мені знову підіймається бажання його вдарити, але стратегічно вирішую зберегти залишки моїх органів на завтра.
Геймітч забирає з ванни металеву тацю, жбурляє її десь в коридор, і тоді повертається до нас:
— Так, про що це я. А! Приходили з другого поверху. Скаржились на вас. Грозилися зв’язками з спонсорами і розпорядниками і те де, і те пе. — трохи замовкає, а тоді посміхається — Пишаюся вами. Не такі ви вже і нездари. Хоча це з якого боку подивитися, — він чухає потилицю. — Бо зв’язки у них таки є. Та ви не переймайтеся. Там у будь-якому випадку не солодко.
Тоді, схоже Геймітч згадує, що він наш ментор і, сівши на кришку унітаза, починає:
— Так, про те, що до Рогу вам лізти не треба, я говорив?
Ми киваємо.
— Про те, що треба одразу воду шукати говорив?
Знову кивок.
— Про те, що треба триматися разом?
Стоп. Це щось новеньке.
— Ну чого так дивуєтесь? — підсміхується Геймітч. — Союзників собі не надибали, то хоча б один від одного не відходьте. Убогим треба триматися разом.
Розуміючи, що мене намагаються втягнути в союз, стаю волом:
— Не бачу в цьому сенсу. Вона тягнутиме мене донизу.
На моє здивування Мадж киває. Геймітч закочує очі.
— Хлопче, ти сам із цим прекрасно справляєшся. — говорить він, і пояснює — Тобі не можна там тинятися одному. Ти і так нервовий, а на самоті взагалі озвірієш.
— Тебе забув спитати.
Геймітч кілька секунд дивиться на нас, і гірко посміхається.
— У будь-якому разі, я бажаю вам удачі. І тобі, барану всерозїбучому, і тобі, Вуглику. Хоч ти дійсно ні на що не здатна.
— Так само як і ти, — бурмочу я, і Мадж заряджає мені ліктем у підбитий бік. Боляче ж!
— Він хотів сказати, що ми цінуємо те, що ти робиш для нас — виправляє мене Мадж.
Я тру підбите місця. Ну так, давайте всі зробимо вигляд, що від нашого ментора є хоч якась користь.
— Знаю я, що він хотів сказати, — бурмоче Геймітч, — а тепер гайда спати, поки ще є можливість. Нема чого вам тут сидіти, — і він виходить із ванни, залишивши двері відкритими.
Ми з Мадж залишаємось самі, у тиші, що віщує прощання.
Хочу сказати їй щось хороше. Щось, що б змінило її думку про мене в кращу сторону, і вона б запам‘ятала мене не як того хлопця зі Скиби, що вічно до неї прискіпувався. Але фантазії у тебе, Готорн, нуль, тому краще просто вставай і мовчки їди спати.
Та схоже бажання нормально попрощатися є і у Мадж, бо вона повертається до мене.
— Знаєш, — каже дівчина. — Було приємно з тобою ближче познайомитися.
Я киваю.
— Мені теж.
Мадж піджимає губи, певно думаючи, що я лукавлю, але посміхнувшись говорить:
— Нехай удача буде з тобою, Гейле Готорне. Я вболіватиму за тебе, — і трохи повагавшись, вона нахиляється і цілує мене в щоку.
Я так і не підіймаю на неї погляду, поки вона виходить із ванної. Сиджу до тих пір, поки її кроки не затихають десь в коридорі, а щока не перестає палати наче ужалена.
Пора йти спати. Завтра буде складний день.
Додати до улюблених