Нічний клуб на одній зі старих вулиць Брукліна не був поширений серед туристів, чим дуже їй подобався. Вона сиділа за довжелезною барною стійкою, дегустуючи якийсь не сильно популярний коктейль і цілком зрозуміла, чому він не поширений серед гостей цього закладу – напій був просто жахливий на смак і не викликав нічого крім відрази.
Танцювальний майданчик вже був заставлений п’яними тілами, що в’яло рухалися під якусь популярну музику, яку й так крутили майже в кожному громадському закладі. Приглушене кольорове освітлення залу давало змогу розслабитися і не напружувати зір після десятигодинної роботи за комп’ютером. Дівчина, що працює в сфері ІТ все ще викликає подив і непорозуміння в суспільстві, але вона любила робити виклики загальноприйнятим правилам і самій собі. Саме робота привела її в «місто можливостей», хоча і на декілька днів, і вже завтра їй потрібно повертатися назад до Києва, де мама сповістить про заручини з важливою політичною «шишкою». Вона вже була знайома з цим чоловіком і цілком поділяла вибір рідної людини, хоча й не зовсім розуміла, нащо в їхньому віці потрібен шлюб, але якщо ця формальність зробить маму щасливою, то вона буде лише рада такому результату.
Дівчина оглянула присутніх в пошуках легкої «наживи» для перепиху на одну ніч, але погляд не міг зачепитися за жодного з присутніх. Усі вони були якісь не ті – ніхто з них не викликав симпатії і навіть банальної зацікавленості.
– Віскі і «Маргариту» для цієї прекрасної дами, – приємний оксамитовий голос з дуже явним слов’янським акцентом прозвучав зовсім поряд з нею.
Обернувшись на джерело звуку, вона побачила середнього зросту чоловіка (наскільки вона змогла вирахувати, враховуючи барний стілець), на вигляд не більше сорока років, з темним, як воронове крило, волоссям і очима кольору темний шоколад (її улюблений десерт, між іншим). Погляд цих темно-карих очей вивчав її з голови до ніг, затримуючись на смарагдовій сукні, що ледь доходила до середини стегна. Чоловік був вдягнений в класичний костюм, але без краватки, два верхніх ґудзика сорочки були розстібнуті і відкривали вид на білосніжну шкіру. «Дивний вибір наряду для такого закладу», – подумала вона, але водночас це їй навіть сподобалося. Її не покидало відчуття, що вона вже бачила цього чоловіка, але не могла зрозуміти, де саме.
В цей час бармен вже поставив перед ними напої і пішов приймати замовлення вже в інших відвідувачів, залишивши їх на самоті.
– Сподіваюсь, вам подобається «Маргарита». Мені здається, вам підходить саме цей коктейль: терпка і водночас солодка…
Він фліртував з нею і їй хотілось фліртувати у відповідь. Його вимова була цілком просякнута акцентом, який вона все ж таки визначила як український. Але сказати йому, що теж володієш українською – впустити наживку, а це в її плани сьогоднішнього вечора не вписувалось.
– А ще я так само зводжу з розуму! – все ж відповіла вона, використавши свою улюблену зброю – англійська з французьким акцентом, який вона сумлінно вибудовувала декілька років. – Тому будьте обережні!
Лукава посмішка закралась в куточках його губ, що додало йому ще більше чарівності.
– Мені здається, я зможу приборкати свій розум в боротьбі з цим!
– Але не тіло…
Склянка в його руці трошки затремтіла, що видало емоції чоловіка. Що ж, попадання в «десятку»…
Вона нетерпляче провела язиком по своїм устам, очікуючи, що ж на це скаже її «жертва», що не залишилось непоміченим чоловіком. Його погляд ковзнув на її губи, а потім піднявся вище, встановлюючи зоровий контакт, чим викликав табун мурах по всьому тілу. Їй подобались ці танці поглядами, подобалось те, що він з нею робив навіть без тілесного контакту. Але їй хотілось відчути останнє.
– Поїхали зі мною і сама допоможеш приборкати моє тіло.
Карти на стіл. Він справді це сказав.
Додати до улюблених
файно.