Ще один жахливий день. Коли немає нічого веселого та цікавого. Не хочеться нічого. Хочеться тільки спати. Бо саме тоді ніхто не тривожить. Жахливо прокидатись з розумінням того що коїться зараз. Саме це крутиться в голові Шуічі перші хвилини після ранкового оголошення. Кляті ведмеді не дали навіть поспати. Хлопець глянув на годинник, здається сьогодні учні хотіли зібратись у столовій. Але для чого? Які наступні дії? Насправді, Сайхарі було байдуже на всіх цих людей, які тут знаходяться. Вони його дратували своєю емоційністю. Підлітки занадто шуміли. Хіба не можна просто спокійно все обговорювати і не втручатись коли хтось говорить? Але зараз це неважливо. Роздумуючи над цим, Сайхара вже одягнувся та вийшов. Непевно, він знову запізниться. Можливо, це і на краще? Не треба буде дивитись на кислі обличчя тих людей більше ніж потрібно. Щойно вийшовши і подолавши величезний шлях до їдальні, хлопець чомусь не побачив багато людей. Відчинивши двері повністю юнак увійшов майже беззвучно. За столом сиділа тільки одна учениця.
–Привіт…де всі?
Але цю фразу дівчина проігнорувала.
–Каеде? Ти в нормі?
Акамацу сиділа схрестивши руки на столі і її голова лежала на них, наче в школі, коли на уроці хотілось спати. Шуічі сів за стіл поруч, підсунувши стілець ближче. Хлопець дуже хотів би до неї доторкнувся, але подумав, що краще обійтися без торкань. Сайхара нахилив голову щоб розглянути обличчя дівчини, яке було сховане. За довгий час тиші, юнак почув звук. Це…всхлип? Так, це він. Цей звук лунав від Каеде. Шуічі стурбовано подивився на дівчину.
–Каеде, ти плачеш? Чому? Що сталось?
Після цих слів Акамацу, нарешті, підняла голову і подивилась на нього.
–Шуічі…-її голос тремтів і врешті-решт, плач став надто гірким,–шуічі, я…
Не змігши промовити нічого більше, бо вона задихалась у сльозах, старшокласниця обійняла хлопця. Тепер плач був приглушений через те, що її обличчя втикалось у груди Шуічі. Він обережно обійнявши руками спину дівчини заспокоюючи погладжував.
–Каеде, тихше, заспокойся, я тут. Я вислухаю тебе.
Саіхара перемістив одну руку до голови і гладив так само ніжно. Акамацу потроху заспокоювалась, і наче вже перестала плакати. Білявка розірвала обійми і просто дивилась на хлопця. Шуічі було боляче бачити її такою. Її туш розмилась по очах, яскраво показуючи у якому напрямку текли сльози. Зір детектива ніколи не підводив Сайхару і він побачив на рукаві чорні розводи. Схоже, руками Каеде витирала очі, але це не допомогло.
–Вибач, що я зараз так виглядаю.
Перериває тишу піаністка, чим відволікає юнака від огляду її рук.
–Ти не зобов‘язана вибачатись.
–Ах…точно…-перевівши погляд вона поправила пасмо за вухо,-можливо, ти помітив, що нікого немає.
–В чому справа?
–Насправді, я збрехала тобі, що всі збираються. Вибач, що підірвала тебе з ліжка так рано, і взагалі я б мала почати трохи пізні-
–Каеде, давай трохи конкретніше, будь ласка. Не переживай.
–Добре.
***
Тим часом десь по академії проходили люди, хтось у своїй лабораторії, хтось у себе в кімнаті, але тільки одному пощастило опинитись біля їдальні. Незнайомець почув якісь звуки, але відкрити двері не наважувався. Один із старшокласників вирішив постояти під дверима ще якись час, доки ці звуки не припинились. Подумавши, що якби когось вбивали то крики були б голоснішими, анонім пішов геть.
***
–Отож, я слухаю.
–Насправді, нічого жахливого не сталось, просто…після вчорашньої моєї промови мені не довіряють. Вони діють одні, думаючи, що я якась безглузда. Тебе покликати віч-на-віч мені було дуже ніяково. Насправді, цей ранок мав бути звичайним, я просто хотіла поговорити з тобою ні про що, вчора ти мене хотів покликати, але я відмовила.
–Чи можу я запитати, то чому ж ти плакала?
–Це…просто…вигорання, мабуть…так, воно.
Сумно подивившись на стан дівчини детектив підвівся і подав їй руку.
–Ходімо.
–Куди?-глянувши вгору промовила та.
–Тобі потрібно отямитись.
Каеде взялась за руку хлопця і встала. На виході з їдальні Шуічі притримав двері, щоб дівчина пройшла. Вони двоє рухались на вулицю. Довго надворі не знаходились, бо вже майже 5 хвилин і обоє знаходились біля кімнати Каеде. Нічого не промовивши дівчина відчинила двері і увійшла. Сайхара залишився стояти зовні.
–Ти так і будеш стояти там?-запитала Акамацу дивлячись на хлопця в костюмі.
–А мені хіба можна?
–Можна.
Він переступив поріг кімнати і двері за ним зачинились.
–Я вмиюсь.
–Без проблем.
Дівчина зайшла у ванну кімнату і увімкнула воду. Вона розглядала себе у дзеркалі, тільки тоді вона побачила як виглядає її обличчя. «Може марно я збрехала вдруге…»–промайнуло у голові Акамацу, поки та вмивалась. Можливо, але зараз про це вона не розповість, навіть йому. Швидко переробивши легкий макіяж Каеде повернулась з посмішкою до Шуічі. Але хтось постукав у двері.
Додати до улюблених