Свято Iвана Купала здавна славилося своєю барвистістю та атмосферою. Ця ніч одна з найдавніших та містичних слов’янських свят. “Купала” має багато значень. Зазвичай його використовували як загальну назву для очисних ритуалів та обрядів, що проводилися на відкритих водоймах. Здавна день Івана Купала супроводжується різними ритуалами, обрядами, традиціями та повір’ями. Напередодні свята молоді хлопці встановлювали на вигоні обрядове дерево, а дівчата прикрашали їх вінками та квітами. Найчастіше вибирали вербу і давали їй ласкаві імена, наприклад, «Купалиця» або «Деревце». Біля дерева розпалювали багаття – головний атрибут Івана Купала. Люди проводили біля нього таноки, бажаючи наповнитися здоров’ям і силою. Молоді хлопці та дівчата, тримаючись за руки, стрибають через вогонь, вважаючи, що якщо руки не розлучаться, то вони одружаться. Дівчата, які ще не зустріли свого майбутнього чоловіка, сплітали вінки, загадуючи кохання. Вплітали вони туди всілякі польові квіти і трави, ставили на них запалені свічки, і пускали по воді, загадуючи на нареченого. За повір’ями, в купальську ніч не можна було спати, бо в цю ніч все зло вилазить зі своїх нір. Відьми, гобліни, втоплені, водяні, хто тільки там не лізе. Саме тому в ніч Івана Купала купатися в середині літа заборонено. Говорили, що той, хто не танцює коло багаття, має злий дух. Якщо незнайомець, що стоїть на деякій відстані від вогню, попросить вас піти з ним шукати папороть, не раджу йти за незнайомцем. Заведе вас у саму гущавину, до озера чи річки, і поманить на дно, поїдаючи вашу душу. Квітка папороті – міфічна квітка, яка відкриває своєму власникові скарби і таємниці світу, що дає ясновидіння і владу над нечистими духами. За слов’янськими переказами вона росте лише раз на рік, з 6 на 7 липня в літню ніч. Зірвати квітку дуже важко, тим паче, якщо нечисть всіляко заважає і лякає людину, в деяких випадках позбавляє розуму, мови, пам’яті.
Натаніель побував на своєму першому Івана Купала в вісім років. Вони з матір’ю дочекалися поки батько поїде на ділову зустріч, тривалістю два дні, і втекли в ліс. Абрам захоплено дивився за дівохами й хлопцями в довгому білому вбранні, вінками і без взуття. Повсюди лунали сміх і музика, молоді пари стрибали через вогонь, молоді дівчатка плели вінки, а жінки збирали зілля. Він стояв подалі від багаття, спостерігаючи за святом з околиця. Мати суворо заборонила говорити ні з ким. Вона стояла і тихо говорила з якоюсь жінкою. Довга коса, злегка волога і розпатлана, легке біле платтячко до щиколоток, білі, злегка блакитні губи і скляні, наче не живі, очі. «Утоплена» – подумав Натаніель. Але що знадобилося матері від неї? Незабаром жінка зникла, і мати нарешті звернула увагу на свого сина.
— Натаніель, ми скоро підемо – вона оглянула натовп людей і знову подивилася на сина. Абрам не слухав її, а лише споглядав за компанією регочущих дівок.
— Абрам, ти пам’ятаєш, що я тобі казала? – він знову подивився на Мері.
— Ніколи не приймати від осіб квітки папороті і не смій говорити ні з ким! Ти зрозумів мене?
— Так мамо.
— Я скоро повернуся, – сказала його мати, і нарешті пішла, залишивши Абрама наодинці. Але довго один він не простояв. До нього підійшла маленька дівчинка, ймовірно, такого ж віку, як сам і Натаніель. Вона здавалася йому знайомою. Або ж вона просто виглядала як жіноча копія Ната.
— Вітаю! – радісно сказала вона. – Я Ніколетта, але ви можете називати мене Нікі. Вона простягла руку, але Абрам розгубився. Він згадав слова матері, ні з ким не розмовляти. Ніл знову оглянув дівчинку, з якоїсь причини, вона не викликала у нього почуття небезпеки. Несподіване тепло в області грудей змусило його приголомшено втопитися на Нікі. Сили неначе хотіли доторкнутися до дівчини. Здається, вона теж відчула щось, бо також витріщилалася на нього.
— Ти відчуваєш? – вона чекала відповіді, і знову сказала. – Дивно. Що це? Ніл знизав плечима, вирішивши не зосереджуватися на цьому. Ніколетта також знизала плечима і заговорила знову.
— Так як тебе звати?
— Натаніель, – нарешті простягнув руку у відповідь, сказав він.
— Ми дуже схожі, – вказала вона спочатку на себе, а потім на хлопчика.
— Я помітив.
— Знаєш, в мене відчуття, наче ми вже знайомі, – задумливо сказала Нікі, піднявши пальці до підборіддя. Ніл кивнув.
— Ти перший раз тут? – він знову кивнув. – Ми йдемо сюди з моїм дядьком щороку. Він розповідає мені всякі міфи і легенди про це свято. Тут так гарно… – вона зачаровано повернулася навколо.
— Так … – прошепотів Нат. Дівчинку хтось гукнув.
— Ой, здається мені час, – вона рушила до напрямку голосу й нарешті тихо додала. – Сподіваюся, ми зустрінемося знову, Натаніель.
Він проводжав її до останнього, поки не помітив матір, що наближається. Він здогадався, що вона бачила, як він спілкувався з дівчиною , і знав, що мати, мабуть, відлупцює його за це, але єдине про що він думав, — це та сама маленька дівчинка з палаючим рудим волоссям і глибокими блакитними очима, кольору небесної лазурі. Така незнайома, але чомусь як рідна. Сподіваюся, ми зустрінемося знову, Ніколетто.
***
Не до добра це. Що ж тут відбувається? Вирішивши, що потім розбереться, Ніл сунув уже нині чорну хустку в кишені і запхнув речі назад в сумку, попередньо наклав заклинання скриття на нього, залишив квартиру тренера.
Біг завжди допомагав Нілу зібрати свої думки. Згадуючи, що незабаром Івана Купала, він зупинився. Ляснув собі по лобу і посварив себе за хибу, Ніл дістав телефон. Швидко щось набравши, поклав його назад в кишеню і побіг далі.
Джостен біг і біг, але відчувши, що його ноги вже німіють, він трохи забарився. Озираючись назад, він завмер. Невідомі дерева, кущі й самотній магазин посередині. Ніл пам’ятає точно, що він не пробігав тут. Тоді як він сюди потрапив? Підійшовши до лавки, він помітив чорний конверт. Червоний напис, ніби вишкреблиний закривавленим ножем, втупився на нього. “Натаніель Веснінськi“. Ніл напружився. Його давно не називали цим ім’ям. І це ім’я відоме лише невеликій кількості людей, включаючи його батька, Моріяма і шабашу. Думаючи, що його батько знайшов його, дух забило. Злегка тремтячими пальцями він відкрив конверт, витягуючи листок паперу, складений навпіл.
«Добрий день, пане Веснінські! Ми раді повідомити Вам, що наступне засідання шабашу відбудеться 07/03/2006. Бал на честь Господа нашого Люцифера Морнінгстара буде проходити в Академії “Незримих мистецтв”, в кривавому залі. І Вам, як представнику сімейства Веснінські, а також в якості почесного гостя,був підготовлений подарунок, в якому ви зобов’язуєтеся прийти, щоб показати перевагу над нижчими магами. З повагою, сер Арчібальт Хемсворт, радник батька Бдеквуда.»
Ніл підняв погляд від листа, роблячи паузу протягом декількох секунд і осягаючи, що він прочитав. Переконавшись, що це все ж таки не його батько, він взяв невелику коробочку, яка лежала поруч з ним і, потягнувши за стрічку, відкрив її. Всередині були красиві чорні рукавиці. Ніл закрив коробку і поклав її в кишеню. Головне не забути дату.
Почувся шум крил і гучний зойк птиці. Від несподіванки Джостен упустив листа. Птах кружляв навколо нього і сів на край лавки. Гарний чорний ворон дивився прямо в очі Нілу.
— Кар – голосно вимовив птах. Ніл зітхнув з полегшенням.
— Слава Сатані – він підійшов ближче до ворона і злегка поплескав його по крилах. – Де ти був, Рен?
Рен – фамільяр Ніла. Ворон сам знайшов собі господаря й дуже полегшив пошук фамільяра для Ніла. Ворони – птиці горді і розумні, і тому ретельно вибрають господаря. Відчувши сильну магію і розум, він запорєнув на вікно до шестирічного Натаніеля. З тих пір, Рен вірно служить Нілу, допомагаючи в складних ситуаціях.
— Небезпека – гаркнув ворон.
— Так, я теж це вчуваю, – Ніл порився по кишенях і, нарешті, знайшов шматок моркви, улюблені ласощі Рена. Ворон вдячно опустив голову. – Але зараз не хвилюйся, я з часом розберуся.
Квартира тренера виявилася незачинена. Ніл хотів уже вказати тренеру на його легковажне ставлення до безпеки, але в наступну секунду, і думати про це забув. Незважаючи на те, що двері були відчинені на кілька дюймів, поза них ясно було чутно збуджені голоси: хтось люто сварився. Приклавши вухо до щілини і затамувавши подих, Ніл прислухався.
— Дідько б тебе взяв, Кевін, я сказав, сідай!
— Не сяду! – Якщо б Ваймак не назвав Дея на ім’я, Ніл би ні за що не впізнав голос спотворене панікою.
— Як ви могли допустити це?!
— Від мене це не залежило і и це знаєш! Гей, ти чого? Ніл підкрався ближче і поклав руку до дверей.
— Sonorus, – прошепотів Ніл. Голоси поза дверима стали набагато голосніше і тепер він міг чути все.
— Дивись на мене, – гарчить тренер – подивися мені в очі, щоб тобі, й дихай!
— Я попереджав Ендрю, що він прийде за мною! Я говорив!
— Це абсолютно не важливо. Ти підписав зі мною контракт.
— Він поверне університету витрати мого навчання, і оком моргнути не вспієте! Він може, і вам це також відомо. Відкупиться і забере мене додому, і я … Я не можу туди повернутися! Не можу, не можу, неможу … Мені час. Я повинен йти, поки він сюди не прибув. Може, якщо я повернуся сам, він мене пробачить, а якщо йому доведеться ганятися за мною, він уб’є мене точно.
— Стули пельку – відрізав Ваймак. – Нікуди ти не поїдеш.
— Я не можу сказати Ріко «Ні»!
— Тоді мовчи. Тримай писок закритим, а ми будемо балакати з Ендрю. Так, я і Ендрю. Тільки не кажи, що забув про цього психа. Номер Бетсі у мене швидкому наборі. Хочеш, з’єднаю вас через неї? Розповіси Ендрю, що збираєшся дати задню?
— Я тебе нікуди не відпущу. З якого дива? За контрактом ти – мій. Нехай платить скільки завгодно, але контракт у силі доти, доки ти його не розірвеш, а ти цього робити не зобов’язаний, зрозуміло? Надай цього дристуна Ріко нам з Ендрю. Твоя турбота – команда і місце в турнірній таблиці. Ти обіцяв мені чвертьфінал.
— Це було раніше,— похмуро відгукнувся Кевін. — А зараз усе змінилося.
— У КРЕ обіцяли не оголошувати новину до червня. Вони бачили, які запобіжні заходи ми зробили у зв’язку з твоїм переводом, і тепер чекають загального збору команди. Я розповів тобі, бо так треба було, але Ендрю поки що посвячувати в це не варто. Поклянись, що триматимеш себе в руках, коли сьогодні з ним зустрінешся.
— Ендрю сам здогадається, він не ідіот.
— Тоді бреши краще, — відрізав Ваймак. — КРЕ тільки й чекає приводу вигнати Ендрю, і ми його вже не повернемо. Що ти тоді робитимеш?
Обидва надовго замовкли — Нілу навіть здалося, що розмова закінчена, але врешті Кевін сказав:
— Дайте телефон.
— Якщо думаєш, що я дозволю тобі дзвонити Ендрю в такому стані…
— Жану, — перебив Кевін, — я подзвоню Жанові. Я маю почути це від нього.
Жан Моро, зрозумів Ніл. Захисник Воронів, третій номер. Про що вони говорили Ніл не розібрав, надто поринув у свою голову. Заскрипіли меблі — засмучений Кевін важко опустився на диван.
— Чекай тут,— наказав Ваймак і через кілька секунд опинився в коридорі. Помітивши в дальньому кінці Ніла, він злегка здригнувся від несподіванки, але не промовив жодного слова і одразу втік на кухню. Клацнув замочок домашнього бару, брязнули скляні дверцята. Ваймак повернувся до кабінету з порцією горілки для Кевіна.
— Випий, — долинув до Ніла його голос. – Я зараз.
Він знову з’явився у коридорі. Ніл запитливо тицьнув великим пальцем на вхідні двері за спиною, і Ваймак слідом за ним вийшов на сходовий майданчик. Ніл озирнувся на всі боки — чи не підслуховує хто? Але всі двері були зачинені.
— Я збирався мовчати про це до червня, — сказав Ваймак. — Багато встиг почути?
— У Кевіна нервовий зрив, — знизав плечима Ніл. — Причина мені невідома і, на жаль, не дуже цікава.
— Команда Едгара Алана подала запит в КРЕ на перевод, і сьогодні вранці запит було схвалено. Першого червня «Ворони» входять до складу південно-східного округу.
Ось воно що. Ріко думав, що якщо він не зможе повернути Дея, він буде всіляко його тероризувати. Як примітивно.
— Гадаю, пора тобі розповісти всю історію, – сказав Ваймак, сідаючи на сходи. Ніл, ймовірно, вже знав цю історію, але все ж вирішив послухати.
Закінчивши розповідь, тренер встав зі сходів і обтрусив штани.
— Пообіцяй, що ця інформація не вийде за межі команди.
Ніл усміхнувся.
— Я навіть можу дати Незламну обітницю.
— Що? – тренер спантеличено витріщився на Джостена.
— Не беріть у голову, – Ніл вийшов з квартири, запаливши сигарету і залишивши задумливого Ваймака і істеричного Кевіна позаду.
Додати до улюблених